Питання 33. Взаємодія культур і національна самобутність народів

Література: 25, ст. 166 - 180.

Вказати, що невід’ємною властивістю культури є культурна динаміка, яка визначається взаємодією та зіткненням культурних цивілізацій. Розходження між цивілізаціями є більш суттєвими, ніж рівність національних інтересів. Цивілізації несхожі за своєю історією, мовою, культурою, традиціями, релігією. Люди різних цивілізацій по-різному розглядають відносини між індивідом і групою, громадянином і державою, батьками і дітьми, чоловіком і дружиною, богом і людиною, мають різні уявлення про значущість прав і обов’язків, волі і примусу, рівності і ієрархії.

Провідною категорією, що визначає обличчя цивілізації, стає менталітет – спосіб мислення, світосприймання. Менталітет культури – це глибинні структури культури, історично і соціально вкорінені в свідомості багатьох поколінь людей, що поєднують в собі різні історичні епохи в розвитку національної культури.

Взаємодія між народами різних цивілізацій веде до зростання цивілізаційної самосвідомості, до того, що глибок усвідомлюється розходження між цивілізаціями і що їх об’єднує. Процеси взаємодії народів розмивають традиційну ідентифікацію людей за місцем проживання, слабшає рол ь нації – держави як джерела ідентифікації.

Вказати, наскільки можлива взаємодія між культурами. Якщо культури непроникні, то безглуздо говорити по людство як універсальне поняття. Розмаїтість цивілізацій не утворить планетарної єдності.

Але можливий і інший погляд на безліч культур, що з огляду на унікальність кожної культури, не розглядає цю унікальність як причину для ізоляції культур одна від одної. Кожна національна культура обов’язково має в собі співвідношення національних та загальнолюдських цінностей, оскільки жодна культура не може розвиватись ізольовано. Історично так склалося, що українська культура протягом тривалого часу перебувала у тіні інших культур. Саме ця обставина створила повний стереотип сприйняття її як вторинної і провінційної культури. Але самобутня культура українського народу є не лише унікальним елементом світової культури, а й важливим чинником світового культурно-історичного процесу. Усвідомлення феномена української культури означає сприйняття її як цілісної системи у процесі історичного розвитку та у взаємозв’язку з культурами інших народів. Протягом усього часу існування український народ творив культуру, яка постійно збагачувалась, незважаючи на постійну загрозу знищення етносу та його асиміляції.

Внаслідок взаємодії культур відбувається пошук культурної ідентифікації. Пояснити, що культурна ідентифікація – це самовідчуття людини всередині кожної культури. Расові, етнічні, релігійні розходження між людьми в кінцевому підсумку кореняться в еволюційній потребі індивіда у певних формах групової ідентифікації. Групи, що домоглися згуртованості, вижили краще, ніж ті, що не зуміли її домогтися. Ідея приналежності або спільності і акт ідентифікації з іншими культурами виявляється однією з основ культурних спільнот. Панування на планеті землеробства дало можливість індивіда міцно ідентифікуватися з родиною, кланом. Поділ праці, розвиток науки і промисловості привели до формування нових ідентичних груп. Сьогодні щоденна праця, сусідські відносини, спільна релігійна практика, політична активність, економічні дії, дозвілля – все це може бути формою культурної ідентифікації.

Визначити основні типи культурної ідентифікації:

• тип традиціоналіста: ці особи розділяють цінності даної культури і інтегровані в відповідну структуру. Для них характерний новаторський дух. Своїми починаннями вони компенсують нестійкість свого соціокультурного положення;

• тип прибульця – неофіта: ці особи включені в структурну систему культурних зв’язків, але не мають спадкоємних коренів у відповідній етнічній культурі – вона не залишає їх внутрішнього духовного надбання. Прибульці відчувають себе як народ нового культурного досвіду;

• тип вигнанця (тип, протилежний до попереднього);

• тип маргінала: ці особи самі відкидають суспільство. Вони незалежні від суспільства.

В цивілізованому суспільстві можливе вільне існування і вільний розвиток різних національних культур в межах єдиної держави. Основним чинником їх співіснування є лояльність (країни Сходу). В країнах Західної Європи під час формування національних держав ліквідовані етнокультурні відмінності, відбулася асиміляція етнічних груп в рамках пануючої культури, що набуває державного статусу. Ключовим чинником є спільна система цінностей, спільні культурні стандарти і відзнаки. Вироблення моделі міжкультурної взаємодії є тривалим процесом. Україна може забезпечувати базові права етнокультурним групам, що є частиною української нації. Таким правами є:

- право на етнічну ідентичність, на збереження та розвиток своєї етнічної самобутності (вільне користування мовою, розвиток традиційних релігій, збереження культурного середовища);

- право на вільну національну самоідентифікацію ( вибір національної приналежності);

- право на національно-територіальну автономію (створення національних адміністративно-територіальних одиниць з відповідними органами місцевого самоврядування);

- право на культурно –національну автономію (діяльність національних громад);

- право на національно-персональну автономію (право вибирати і бути обраним);

- право на захист від дискримінації за національно ознакою.

Зробити висновок, що національний фактор суттєво впливає на утвердження культурного плюралізму і демократії. У взаємодії культур важливою є ідея інтеграції – поступового зближення і об’єднання у процесі взаємодії культурно-національних цінностей з загальнолюдськими через самореалізацію особистості, етносу, нації. Інтеграція – це діалог культур, взаємодія менталітету окремих етносів, що живуть в країні при збереженні їх своєрідності та неповторності. Фактором, що інтегрує націю в цілісність і забезпечує взаємодію культур, є національна самосвідомість, тобто те, що створює нація сама в собі Прагнучи зберегти свою ідентичність, людство засвідчує свою життєздатність.