18. Конституційні проекти Андрузького, Драгоманова, Грушевського.

Головним же засобом проведення послідовних демократичних реформ, вважає Г. Андрузький, є подолання суспільних суперечностей та "злиття народу", "знищення" станів та родів, шляхом ліквідації станових та родових привілеїв, що передаються в спадок без будь-яких заслуг спадкоємців перед суспільством. "Для ослаблення станів та злиття народу [в] ціле необхідно: 1) знищити роди; 2)особиста свобода кожного; 3)рівні права державні для всіх. Знищення родів приведе до пониження недостойних і вивищення корисних, згладить в народі рабське становище, облагородить образ думок так, що благородними не по одному званню будуть, допускаючи на важливі місця людей різного походження".

На кінець XIX ст. формула конституційно-правової держави (зразки якої М.Драгоманов бачив у Західній Європі) полягала в участі народу в управлінні державою та самообмеженні державної влади. Західноєвропейський конституціоналізм в теорії М.Драгоманова одержав розвиток і набрав нового напрямку та форм вирішення конституційних ідей. На противагу західноєвропейському парламентаризму, М.Драгоманов наголошує на важливості інституту місцевого самоврядування.

Конституціоналізм М.Драгоманова має яскраво виражене ліберальне спрямування. Політична свобода, за парадигмою М.Драгоманова, є найпершою вимогою перетворення тогочасного суспільства Російської імперії. Запровадження політичної свободи має відбуватися шляхом «органічною компромісу» між різними соціальними групами на основі усвідомлення спільних інтересів та необхідності спільної боротьби проти абсолютизму.

Спадкоємцем політико-правових концепцій кирило-мефодіївців та М.Драгоманова став історик та політичний діяч Михайло Грушевський. Конституційний проект Михайла Грушевського 1905 року ґрунтується на двох основних принципах: репрезентаційний уряд; національно-територіальна децентралізація.

19. Особливості соціально-економічного розвитку західно-українських земель у XIX ст.

відбувалося Будівництво залізниць, без яких не міг розвиватися капіталізм, на

західноукраїнських землях. Колоніальне гноблення західноукраїнських земель і, як наслідок, слабий

розвиток там капіталізму зумовило те, що вони і в другій половині XIX

ст. залишалися в основному сільськогосподарським, аграрним краєм.

Скасування кріпосного права, проголошене урядом під час революції 1848

p., було проведено в 50-х роках на користь поміщиків за рахунок

пограбування селянських мас. Селян змусили платити поміщикам викуп

(індемнізацію) за втрачені останніми селянські повинності й податки.

У Західній Україні збереглося велике поміщицьке й церковне

землеволодіння. Поміщикам належало понад 40 % усіх земель. Незважаючи на великі залишки кріпосництва, сільське господарство

розвивалося по-капіталістичному, але цей розвиток ішов в основному

прусським шляхом. Дедалі більше підривалася становість землеволодіння,

відбувалася спеціалізація районів; зернове господарство, тваринництво,

садівництво й інші галузі набували торгового характеру. Колоніальний характер економіки західноукраїнських земель позначився і

на стані промисловості. Австрійський уряд, австрійські та іноземні

капіталісти штучно підтримували їх відсталість, свідомо гальмували

промисловий розвиток. У промисловості західноукраїнських земель переважали іноземні капітали