2. Валютний ринок і його регулювання.

Валютний ринок – система фінансово-кредитних інститутів та механізмів, функціонування яких забезпечує купівлю і продаж іноземних валют для обслуговування іноземних платежів.

Залежно від обсягу, характеру операцій і кількості використаних валют розрізняють:

• міжнародні (Лондон, Франкфурт-на-Майні, Токіо);

• регіональні;

• національні.

Суб’єкти валютного ринку: продавці, покупці, посередники:

1. ЦБ, державні установи.

2. Банки і небанківські установи.

3. Юридичні особи, зайняті у зовнішньо-економічній діяльності.

Об’єкти валютного ринку:

1. Грошові розрахунки індержав.

2. Платіжні документи, валютні чеки.

3. Фондові цінності в інвалюті – акції, облігації.

Функції вал. ринків:

1. Забезпечення своєчасності здійснення міжнародних розрахунків, страхування вал ризиків.

2. Диверсифікація валютних резервів банків, п-ств, держав, регулювання вал ресурсів.

3. Отримання спекулятивного прибутку учасниками ринку у вигляді різниці курсів валют.

4. Регулювання економіки.

Валютні операції – це операції, пов’язані з переходом права власності на валютні цінності.

Розрізняють такі валютні операції:

1. СПОТ – валютні угоди на короткотермінову, до 48год. Доставку валюти і негайною оплатою.

2. ФОРВАРД – термінові угоди, розрахунки за якими здійснюються більше 2-х днів після їх укладення контракту.

3. СВОП – одночасна купівля і продаж валюти на однакові суми в розрахунках на різні дати.

СПОТ і ФОРВАРД різняться на величину премії за ризик.

Валютна біржа – це офіційно оформлений ринок, на якому відбувається торгівля на основі попиту і пропозиції.

Валютна позиція банку – зміна співвідношення вимог і зобов’язань банку в іноземній валюті.

Валютне регулювання – це сукупність заходів, що реалізуються міждержавними організаціями, державою у сфері валютних відносин.

Здійснюється на двох рінях: міждержавному та національному.

Функції регулювання міжнародних валютних відносин покладено на МВФ, який керується статутом, ухвалами, та домовленостями.

На державному рівні регулювання визначається законодавчими актами кожної країни.

Міжнародні органи валрегулювання:

1. Міжнародний валютний фонд.

2. Міжнародний банк реконструкції та розвитку.

3. Міжнародні фінансово-кредитні організації.

Національні органи здійснення валютного регулювання:

1. Центральний банк:

• нагромадження і управління вал резервами;

• визначення порядку обігу інвалюти;

• визначення курсу нацгрошової одиниці;

• встановлення правил з операцій з валцінностями для КБ;

• вал. контроль.

2. Міністерство фінансів:

• формування бюджетної політики щодо валцінностей;

• формування і використання вал фонду;

• регулювання платіжного балансу і обслуговування зовнішнього боргу.

3. Органи валютного контролю:

• державна податкова інспекція – контроль за сплатою податків;

• державний митний комітет – вивіз та ввіз золота і валюти;

• міністерство зв’язку – перекази валюти за кордон.