3. Соціально-економічний розвиток у пореформений період.

Реформи не сприяли автоматичній ліквідації феодального ладу. Цей крок був спробою монархії модернізувати старорежимну феодальну машину, цивілізувати суспільні відносини. Оскільки вони проводилися згори, базові феодальні структури певною мірою зберегли свої позиції. Залишилися поміщицьке землеволодіння, селянська община і самодержавство («залишки феодалізму»).

Непослідовність та незавершеність реформ, особливості соц.економічного становища різних регіонів України в складі Росії зумовили, що перехід аграрного сектора на капіталістичні рейки здійснювався водночас двома шляхами – прусським та американським.

Прусський – передбачав уповільнене вростання поміщицького господарювання в капіталізм за рахунок напівфеодальної експлуатації селянства(Правобережжя та Лівобережжя; тут діяла відробіткова система, що вела до розорення селянства та поміщиківв).

Американський – швидке зростання фермерських господарств, звільнення від б.я. залишків феодальної залежності, ліквідація поміщицького землеволодіння(Південь; перетворення поміщицьких маєтків на потужні агровиробництва, що грунтувалися на використанні машин та вільнонайманій праці).

Зявився активний продаж землі.=

• високий рівень концентрації землі (власниками 68% усієї дворянської землі були 3 тис. поміщиків; зявилася нова хвиля землевласників);

• корінний перерозподіл земельної власності, що йшов по лінії переходу від становості до безстановості, активного витіснення дворянського землеволодіння буржуазним.

Зміни у землекористуванні:

• зростання оренди землі;

• домінування відробіткової оренди (сплата селянами частину врожаю поміщикам);

Позитивні зміни:

• нова техніка в землеробстві;

• використання вільнонайманої праці;

• зростання посівних площ;

• поліпшення структури посівів;

• нові знарряддя праці, машини, парові двигуни;

• капіталізація поміщицького землеволоідння сприяла формуванню ринку вільнонайманої праці (поденні та постійні робітники);

• зросли посівні площі.

= Україна перетворюється на потужний центр виробництва с/г продукції, як Росії так і Європи.

У 60-80рр. завершився промисловий переворот, суть якого полягала в переході від мануфактури до фабрики, від дрібного товарного виробництва до широкомасштабного, від ручної праці до застосування парових двигунів та системи машин. Так, якщо 1860р. налічувалось 2147 промислових підприємств, де працювало 86 тис. робітників, то в 1895р. – 30313 та 205 тис. робітників.

Занепадають провідні галузі – гуральництво, виробництво сукна тощо, які розвивалися в поміщицьких маєтках на мануфактурній основі, і розвиваються нові – залізорудна, вугільна, металургійна тощо, вони забезпечували технічний прогрес та модернізацію економіки.

Б.я. докорінні зміни в економіці, як правило, ставлять перед суспільством три проблеми – робочої сили, капіталів, сировини. Для їх вирішення в пореформений період виникли сприятливі умови, адже зявилася значна кількість робочої сили. Для розгортання широкомасштабної машинної індустрії знайшлися і капітали. Основними джерелами фінансування стали урядові субсидії, викупні платежі, іноземні інвестиції, кошти акціонерних компаній. Відкриття нових та більш ефективна розробка старих родовищ корисних копалин дали змогу в д.п.Хіхст. підвести під політику модернізації економіки потужну сировинну базу. Промисловому перевороту сприяла і урядова політика, зміст якої полягав у наданні підприємцям пільгових казенних замовлень на тривалий строк, кредитуванні промисловості державним банком, запровадженні охоронних митних тарифів на ввезення до Росії паровозів, металовиробів, чавуну тощо. Своєрідним каталізатором модернізаційних процесів стало залізничне будівництво. За 40 пореформених років довжина залізниць імперії зросла з 1,5 тис. до 50 тис. верств, 1/5 з них припадала на Україну. В західних країнах залізничне будівництво завершувало промисловий переворот, тоді як в Росії на ранній фазі модернізації стало стимулом для розвитку камяновугільної, металіргійної та машинобудівної галузей; засобом прискорення виробничих процесів та міграції робочої сили; потужним важелем інтенсифікації торгівлі.

Укр.промисловість, розвиваючись у руслі загальноімперських економічних тенденцій, водночас через низку обставин (вигідне географічне розташуванн; природні богатства; дешева, але кваліфікована робоча сила тощо) мала і свої особливості:

1. Перетворення Півдня України на основну паливно-металургійну базу Російської імперії.

2. Більш швидкі порівняно із загальноімперськими темпами розвитку індустрії.

3. Високий рівень концентрації виробництва.

4. Значний вплив іноземного капіталу (Охоронна митна політика уряду змусила іноземців відмовитися від ввезення закордонних товарів і перейти на інвестування промисловості. Ввозити капітал було вигідно, цьому сприяли державні пільги, дешева робоча сила, значні запаси сировини, неозорі ринки збуту. Основними інвесторами стали підприємці Франції, Бельгії, Англії, Німеччини. Наслідками залучення іноземців були не тільки значні капітали, а й запровадження новітніх техніки та технології, використання апробованих у передових країнах форм організації праці, ангажування кваліфікованого, високопрофесійного персоналу. Водночас левова частка прибутків важкої індустрії вивозилася за кордон).

5. Структура та територілаьна диспропорційність (Вибіркове, а не системне запозичення і використання світових досягнень у галузі техніки, технології та організації виробництва; пріоритетність окремих галузей. Так в Росії пріоритет надавався важкій індустрії, яка розвивалася вдвічі швидкими темпами ніж інші галузі. Це призвело до гіпертрофованого нарощення продукування засобів виробництва за рахунок звуження виробництва предметів споживання + Територіальна диспропорція укр.економіки: потужне нарощення промислового потенціалу та концентрація робочої сили Подніпровя та Донбасу разюче контрастували з розвитком інших регіонів).

6. Формування економіки України як органічної частини економічного простору Російської імперії 9гіпертрофований розвиток індустрії на Півдні; навмисне гальмування легкої промисловості, бо вона є конкуренткою російській; відсутність завершеного циклу виробництва.

Отже, модернізація промисловості України в д. п. ХІХст. Суттєво змінила місце та роль укр.регіону в імперії. Зокрема, частка України в промисловому виробництві європейської частини Російської імперії від 1854 до 1900 зросла більш як у 2 рази – з 9,4 до 21%. На порозі ХХст.

Розгортання буржуазних реформ, завершення промислового перевороту, що відбувалися в д.п.ХІХст., суттєво ускладнили соціальну структуру суспільства. Поряд з традиційними станами феодального суспільства – селянством та поміщиками, які у цей час зазнають значних змін під впливом майнової диференціації, виникають нові класи – пролетаріат та буржуазія.

Робітники України формуваллися як складова загальноросійського пролетаріату. Особливості:

• Більш пізній час формування та виходу на політичну арену;

• Надзвичайно високий ступінь концентрації на виробництві;

• Вкрай важке економічне становище та політичне безправя;

• Багатонаціональний склад;

• Значний відсоток молоді в пролетарському середовищі.

Це стимулювало розвиток революційності та радикалізму в поглядах та діях.

Відрізнялася від заходу і буржуазія. Вона формувалася за сприяння та під контролем самодержавства, була тісно повязана з поміщицьким землеволодінням. Це визначило консерватизм та вірнопідданість вітчизняної буржуазії. Зростаючи в умовах наздогоняючої модернізації, якій притаманні стрімке посилення ролі держави,цей клас був залежним не стільки від коливань на ринках сировини, капіталів, товарів, скільки від змін у політиці уряду, що виступав монополістом на цих ринках. Саме тому особливістю вітчизняних капіталісів-підприємців була орієнтація не на вільну конкуренцію, а на монополію держави, не на завоювання політичної влади, а на органічне «вписування» в дорстку, централізовану систему влади.

Джерелами формування буржуазії в Україні були:

• «обуржуазне» дворянство, яке перейшло на капітастичні методи господарювання;

• Купці, чумаки, скупщики, сільські лихварі;

• Кустарі, які зуміли пристосуватися до нових буржуазних умов;

• Заможні селяни, які господарювали на засадах фермерства, орієнтуючи своє виробництво на ринок та використовуючи найману робочу сил.

Укр.буржуазія утримувала провідні позиції в цукровій, винокурній, мукомельній. Шкіряній, вугільній галузях промисловості. Поступово сформувалася укр.торгово-промислова буржуазна еліта, представники якої Терещенки, Харитоненки, Яхненки, Симиренки, Алчевські тощо за розмірами своїх капіталів належали до найбагатших людей всієї імперії. Укр.буржуазія була багатонаціональна.

Формується й інтелегенція – специфічна верства населення, яка, не маючи приватної власності, займалася не фізичною, а розумовою працею, розвитком та поширенням культури у суспільстві. Відповідно до перепису населення до цієї верстви в Україні належали 4,1% населення. У пореформений період інтелегенція зазнала змін:

1. Вона стала більш неоднорідною, зросла частка різночинного елементу.

2. Більшість інтелегенції України була неукраїнського походження.

3. Асиміляторська політика призвела до значної русифікації інтелегенції.

4. Власне укр.інтелегенція проживала переважно у селах та невеличких містах, працюючи земськими вчителями, лікарями, агрономами тощо.

Отже, у д.п.ХІХст. під впливом реформ в Україні відбулися значні зміни в соц-економічній сфері. В аграрному секторі сформувався досить високий рівень концентрації землі; було здійснено докорінний перерозподіл земельної власності, що йшов по лінії переходу від становості до безстановості; у с/г виробництві значного поширення набули застосування техніки, використання вільнонайманої праці, поліпшення структури посівів тощо. Ці зміни дали можливість Україні перетворитися на потужний центр виробництва с/г продукції не тільки імперського, а й світового значення. У 60 – 80рр. завершився промисловий переворот. Розвиваючись у руслі загальноімперських тенденцій, укр.промисловість водночас мала низку особливостей. Після реформ індустріалізований Південь перетворився на осноснву паливно-металургійну базу імперії. Розвиток укр.промисловості характеризувався більш швидкими порівняно із загальноімперськими темпами розвитку; високим рівнем концентрації виробництва; значною заангажованістю та впливом іноземного капіталу; структурною та територіальною диспропорційністю; побудовою промислових обєктів на принципі незавершеності тощо. Внаслідок бурж. реформ та завершення промислового перевороту ускладнилася соц.структура суспільства: активно відбувалася диференціація в межах традиційних класів феод. суспільства – дворянства та селянства, крім того, виникли нові класи – буржуазія та пролетаріат, дедалі помітнішу роль почала відігравати інтелегенція.