1. Міжусобиці. Політина роздрібленісь кр (кін. Хі- сер. ХііІст.)

У 1054Р. на 76 році життя помер Ярослав Мудрий. З цього моменту починається зміна форми правління в давньоруській державі: одноосібна монархія поступово переростає в монархію федеративну.

Після смерті батька три брати – Ізяслав, Святослав, Всеволод – уклали між собою політичний союз, утворили тріумвират і, спільно управляючи державою, забезпечували єдність та безпеку руських земель. Цей тріумвірат проіснував майже 20 років.

Але бурхливий розвиток феодалізму, зростання та економічне зміцнення місцевої земельної знаті, що породжувало відцентрові тенденції, з одного боку та прагнення посісти Київський стіл, з іншого - підривали основи триумвірату. У 1072р. у Вишгороді вони прийняли «Правду Ярославичів» - загальноруський кодекс юридичних норм. Ця подія стала останньою спробою відновити єдність тріумвірату. Протягом 1073 – 1093рр. вони по чергі сідали у київське крісло:

• 1073 – 1076 – Святослав;

• 1076 – 1078 – Ізяслав;

• 1078 – 1093 – Всеволод.

Напр. ХІ ст. посилилися відцентрові тенденції держави, було втрачено політичну єдність, спалахували числені міжусобні війни, зросла зовнішня загроза. Всі спроби княжих зїздів (1097, 1100, 1101, 1107) заблокувати негативні тенденції та припинити міжусобні війни закінчилися невдачею.

Володимир Мономах ( 1113-1125), який був запрошений князювати київським боярством на основі договору- ряду.

Остання спроба здійсненна Володимиром Мономахом (1113 – 1125):

• Вдалі походи на половців;

• Активна законодавча діяльність («Устав» або «Повчання В.М.);

• Подолання сепаратизму;

• Обєднання ¾ території Русі.

Це повернуло Русь до лав могутніх держав світу.

Його син Мстислав (1125 – 1132) продовжував політику батька.

У ХІІ ст. одне за одним з*являються окремі самостійні князівства:

Галицьке. Волинське.

Київське Муромське.

Переяславське. Ростово-Суздальське.

Чернігово-Сіверське. Полоцько-Мінське.

Смоленське. Тмутараканське.

Турово-Пінське.

Новгородська земля + Псковська земля.

В ХІІст. – 15, ХІІІст. – 50.

Причини феодальної роздрібненості:

1. Великі простори держави та етнічна неоднорідність населення.

Русь простягалася на значну територію, що, залежно від обставин, м.б. або свідченням державної могутності, або ж джерелом слабкості. Великий князь ще не володів достатньо міцним, сттруктурованим і розгалуженим апаратом влади, не мав розвинутої інфраструктури для ефективного здійснення своїх владних повноважень на такій величезній території. Посиленню відцентрових тенденцій сприяла поліетнічність Русі. Поряд із словянами тут проживало понад 20 народів:

• на півночі і північному сході – чудь, весь, меря, мурома, мордва;

• на півдні – печеніги, половці, торки;

• на північному заході – литва, ятвяги.

Процес механічного приєднання та завоювання нових земель у КР помітно випереджав два інші процеси – формування та зміцнення апарату центарльної влади та глибинну консолідацію нових народів і територій, їхнє своєрідне «переварювання» й органічне включення у структуру КР, що створювало грунт для зростання відцентрових тенденцій.