- •Тема 1. Цивільне право у системі права України Цивільне право як галузь права
- •Тема 2. Цивільне законодавство України
- •Тема 3. Цивільні правовідносини
- •Тема 4. Суб’єкти цивільних правовідносин. Фізичні особи
- •2. Фізична особа-підприємець
- •Тема 5. Юридичні особи як суб’єкти цивільних правовідносин
- •Характеристика видів юридичних осіб
- •Тема 6. Держава, територіальні утворення як суб’єкти цивільних правовідносин
- •Тема 7. Об’єкти цивільних правовідносин
- •Тема 8. Особисті немайнові права як об’єкти цивільного права
- •I. Право на:
- •Тема 9. Юридичні факти у структурі цивільних правовідносин
- •Недійсність правочинів та правові наслідки визнання недійсності.
- •Тема 10. Строки та терміни у цивільному праві. Позовна давність
- •Тема 11. Представництво у цивільних відносинах
- •Тема 12. Здійснення цивільних прав та цивільних обов’язків
- •Тема 13. Право на захист та його реалізація в цивільному праві
- •Тема 14. Власність та право власності в Україні
- •Тема 15. Приватна власність в Україні
- •Тема 16. Право власності юридичних осіб
- •Лекція 17. Державна та комунальна власність в Україні
- •Тема 18. Право спільної власності
- •Тема 19. Правове регулювання інтелектуальної власності
- •Тема 20. Право власності на об’єкти промислового використання та правові засоби індивідуалізації цивільного обороту, товарів і послуг
- •Тема 21. Право на винаходи, промислові зразки, корисні моделі
- •Тема 22. Речові права на чуже майно
- •Сервітути
- •Тема 23. Захист права власності та інших речових прав
- •Тема 24. Зобов’язання у цивільному праві. Їх види та система
- •Елементи та зміст зобов’язань
- •Тема 25. Підстави виникнення зобов’язань
- •Тема 26. Виконання зобов'язань
- •Тема 27. Забезпечення зобов’язань
- •Тема 28. Припинення зобов’язань
- •Тема 29. Договір у системі зобов’язальних правовідносин, його принципи та правове регулювання
- •Система договірних зобов’язань
- •Укладення та реєстрація договорів. Динаміка договірних відносин
- •Тема 30. Цивільно-правова відповідальність у договірних зобов’язаннях
- •Рекомендовані джерела нормативний матеріал:
- •Судова практика:
- •Література:
Тема 19. Правове регулювання інтелектуальної власності
Право інтелектуальної власності відноситься до категорії абсолютних прав. Характерними рисами цієї групи права є особливості форм діяльності та специфічні результати такої діяльності. Специфіка зазначених рис полягає в тому, що сама інтелектуальна діяльність людини є творчою за змістом, а її результатом є поява чогось якісно нового, що відрізняється оригінальністю, неповторністю та унікальністю не лише за змістом, але й формою. Основні понятійні категорії інтелектуальності вміщені у Конституції України, Законах України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» (1993р.), «Про охорону прав на промислові зразки» (1993р.), «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» (1993р.), «Про авторські і суміжні права» (1993р.), «Про науково-технічну інформацію» (1994р.), та інші.
На міжнародному рівні одним з важливих документів з питань інтелектуальної власності є Стокгольмська Конвенція Всесвітньої організації інтелектуальної власності, що була прийнята ще у 1967р.
Право інтелектуальної власності (за ст. 418 ЦКУ) є правом особи на результати інтелектуальної творчої власності. Це право становлять як особисті немайнові права інтелектуальної власності, так і майнові. Саме ж поняття «інтелектуальна власність» можна визначити як власність особи на специфічні результати інтелектуальної діяльності, яким забезпечується правова охорона. Звідси – не будь-який результат творчої інтелектуальної діяльності є об’єктом правового регулювання.
Із змісту ст. 419 ЦКУ вбачається, що право інтелектуальної власності та право власності існують самостійно, незалежно одне від одного і, на думку Є.О. Харитонова, вони є категоріями одного порядку. Однак між об’єктами інтелектуальної власності і права власності є такі відмінності:
-
об’єкт права інтелектуальної власності може бути визнаний лише при точній його відповідності вимогам Закону;
-
існування права інтелектуальної власності обмежується певним строком, не зважаючи на те, що це право має абсолютний характер.
Виходячи з цього, передання кожного з цих прав є самостійним юридичним фактом. Отже, перехід права власності на об’єкт інтелектуальної власності не означає переходу права власності на саму річ у якій зафіксовано об’єкт творчої діяльності. Цим самим – перехід права власності на матеріальну річ не означає одночасного переходу права на об’єкт права інтелектуальної власності.
Існує два види суб’єктів інтелектуальної власності:
-
Особи, безпосередні творці об’єктів права інтелектуальної власності: автори, виконавці, винахідники незалежно від наявності у них повної цивільної дієздатності.
-
Інші особи, яким на законних підставах належать особисті немайнові чи майнові права інтелектуальної власності (особи, яким повністю чи частково передано майнові права інтелектуальної власності – видавець твору, що діє відповідно до договору).
У більшості випадків суб’єктами права інтелектуальної власності є фізичні особи, однак за певних умов ними можуть бути і юридичні особи (наприклад: створення об’єкту права інтелектуальної власності за трудовим договором ). В силу цього ст. 429 ЦКУ розрізняє суб’єктів особистих немайнових прав на об’єкти і суб’єкти майнових прав. Однак, особисті немайнові та майнові права можуть спільно належати автору і організації чи замовнику, де автор працює за договором, якщо таке встановлено договором.
Оскільки не любий результат інтелектуальної діяльності є об’єктом правового регулювання, то і відповідно, об’єкти інтелектуальної власності можна умовно виділити у три групи:
-
Об’єкти літературної та художньої власності .
-
Об’єкти промислової власності.
-
Об’єкти у вигляді засобів індивідуалізації учасників цивільного обігу, товарів і послуг.
Сам перелік об’єктів інтелектуальної власності надано у ст. 420 ЦКУ. Однак, зважаючи, що у статті вжито слово «зокрема», то є всі підстави вважати, що цей перелік не є вичерпним, оскільки очевидним є результати суспільного прогресу, які можуть з часом і доповнити такий перелік, знову ж таки якщо вони відповідатимуть вимогам Закону та будуть належно засвідчені.
Особистими немайновими правами на такі об’єкти є:
-
Право особи, що створила такий об’єкт, на авторство.
-
Право перешкоджати будь-якому посяганню на право інтелектуальної власності, яке здатне спричинити шкоду честі, гідності, діловій репутації автора.
-
Право на інші особисті немайнові права інтелектуальної власності, що встановлені Законом.
Ці права є незалежні від майнових прав і можуть відчужуватись, якщо про це прямо не вказано у Законі.
Вони мають безстроковий характер, якщо інше не обумовлено Законом.
Майновими правами є:
-
Право на використання об’єкта права.
-
Виключне право на дозвіл використання об’єкта такого права.
-
Виключне право перешкоджати чи навіть забороняти неправомірному використанню зазначених об’єктів.
На відміну від особистих прав, майнові права мають строковий характер, що встановлюється Законом чи договором, а також можуть передаватись іншим особам повністю чи частково.
Захист права інтелектуальної власності здійснюється судом загальноприйнятими способами: визнання права; припинення дій; відшкодування тощо. До специфічних засобів можуть належати рішення суду про:
-
зупинення пропуску об’єктів через митний кордон України;
-
застосування негайних заходів щодо запобіганню порушень та збереження відповідних доказів;
-
вилучення з цивільного обороту товарів, що були введені у цивільний оборот з порушенням права інтелектуальної власності, а також тих засобів і знарядь, що використовувалися для створення таких об’єктів;
-
стягнення майнових відшкодувань;
-
публікація в ЗМІ повідомлень про такі порушення.
Авторське право – це сукупність правових норм, якими регулюють відносини щодо авторства товарів, режиму їх використання, охорони, захисту особистих немайнових і майнових прав авторів та інших володільців .
Суб’єктами авторського права є автори літературних , мистецьких та художніх творів, їх спадкоємці, а також особи, яким ці права передані на законних підставах.
Первинним суб’єктом права є самі автори чи співавтори, а підставою виникнення цього права є момент створення твору. При цьому для виникнення права власності не потрібно реєстрації твору чи інших формальностей.
Перелік об’єктів авторського права вміщено у змісті ст. 433 ЦКУ. Не можуть бути об’єктом:
-
нормативні акти органів влади і управління;
-
державні символи, грошові знаки, емблеми тощо, що затверджені державою;
-
повідомлення пресової інформації, щодо фактів, подій;
-
інші товари, що обумовлені Законом.
Використання твору забороняється без відповідної згоди на це автора (крім випадків використання цитат, ілюстрацій, для відтворення у судових провадженнях з обов’язковим зазначенням автора та джерела запозичення).
Використання товару може здійснюватись за плату. Строк чинності майнових прав діє за життя автора та спливає після його смерті після 70 років з часу його смерті.
До суміжних прав інтелектуальної власності належать права на:
-
виконання
-
використання фонограм;
-
використання відеограм;
-
використання у процесі організації передач мовлення.
Суб’єктами цих прав є фізичні та юридичні особи, що виконують твори, виробляють фоно-відеограми, організації мовлення, а також інші особи, що набули таких прав за договором чи законом.. Право на суміжні права виникає з моменту першого його здійснення чи вироблення програм