8. Славетні актори укр. Театру

Серед зірок української сцени, творчість яких відіграла велику роль в художньо-естетичному вихованні сучасників одне з найпочесніших місць належить Заньковецькій, Ліпницькій, Дарницькій та ін. Заньковецька (Адасовська) Марія видатна драматична акторка і громадська діячка родом з Чернігівщини, з поміщицької родини, вчи-лася в чернігівському пансіоні Осовської і в консерваторії в Гельсінкі. На сцені з 1882 в трупі Кропивницького (дебютувала в Єлисаветграді в ролі На-талки – Полтавки), 1883 в трупі М. Старицького, потім М. Садовського і П. Сакса ганського, 1886 знову у Кропивницького в Петербурзі і Москві (1887). Працювала також в трупах Ф. Волика, П. Суслова і Найди, 1905-06 гастролю-вала в Галичині 1907-11 працювала в театри Садовського в Києві; 1912 ро-била спробу організувати власний театр, в 1916 Заньковецька в товаристві українських акторів разом з П. Саксаганським і І. Мар”яненко, в 1919 р – 22 в Державному Народному Театрі в Києві, якому надано згодом ім’я Марії Звньковецької; в 1923 знімалась в фільмі „Остап Бандура” і цього ж року за-лишила сцену. Померла в Ніжині, похована в Києві на Байковому кладовищі.

Заньковецька особливо визначалася в драматично – героїчних ролях, хоч з успіхом виконувала й комічні. ЇЇ репертуар налічує понад 30 ролей, з них кращі: Харитина („Наймичка”), Аза („Циганка Аза”), Зінька („Лісова квіт-ка”), Гарпина („Як ковбаса та чарка”) та інші. Характеризували надзвичайна спостережливість, акторська уява, швидке і легке перевтілювання, почуття міри і, передусім природність та щи-рість. Заньковецьку прирівнювали до світових акторок італійки Е. Дузе, фра-нцуженки С. Бернар. Заньковецька мала гарний голос (драматичне сопрано) і бездоганно виконувала народні пісні.

4. Творчий зв`язок діячів рос. Та укр. Сцени

Культурне життя на Україні великою мірою визначалося розвитком літератури. Творчість П. Гулака-Артемовського, Є. Гребінки, Г. Квітки-Основ'яненка, І. Котляревського, Т. Шевченка свідчила про формування нової української літератури з чітко вираженими рисами національної своєрідності. Характерною ознакою тогочасного літературного процесу було українсько-російське мовне єднання. Чимало діячів української культури писали і російською мовою й органічно ввійшли у російську культуру; росіяни І. Срезневський, М. Костомаров також писали обома мовами і зробили помітний внесок у духовну скарбницю українського народу. Традиція двомовності, що склалася в даний період, випливала не лише з причини невизнання правлячими колами права на самостійний розвиток української мови. Українські письменники, публікуючи свої твори російською мовою, намагалися донести до всеросійського читача якнайбільше відомостей про історію, культуру та побут свого народу. Сприятливі умови для розвитку сценічного мистецтва склалися на Полтавщині, де завдяки І. Котляревському та М. Щепкіну започаткував свою історію професійний український театр. Великі зрушення у його розвитку відбулися з постановкою у 1819 р. «Наталки Полтавки» і «Москаля-чарівника» І. Котляревського. Взагалі у процесі формування української нації театр виступав як один із важливих чинників. Поряд з тим продовжував існувати російський професійний театр, що відігравав позитивну роль у вихованні естетичних смаків публіки, у залученні її до кращих зразків реалістичного мистецтва. Характерним для даного періоду стало створення російсько-українських театральних труп. В українських виставах охоче брали участь М. Щепкін, Л. Млотковська, М. Рибаков, у російських — Я. Шумський, В. Капніст, К. Соленик та ін.