Формати журнальних видань

Розміри аркуша паперу, мм	Частка аркуша	Формат журнальних видань
		Умовне позначення	Розміри, мм
			максимальні	мінімальні
700x1080	1/8	70x108/8	265x340	257x333
600x900	1/8	60x90/8	220x290	205x275
600x840	1/8	60x84/8	205x290	200x285
840x1080	1/16	84x108/16	205x260	192x255
700x1080	1/16	70x108/16	170x260	158x255
700x1000	1/16	70x100/16	17-х240	158x230
600x900	1/16	60x90/16	145x215	132x205
840x1080	1/32	84x108/32	130x200	123x192
700x1080	1/32	70x108/32	130x165	125x165

Сторінка складання (донедавна — полоса набору) — це відбиток тексту чи зображуваних елементів на сторінці видання. Формат сторінки складання повинен бути сталим у виданні. Зміна сторінки складання в межах одного видання може застосовуватись лише тоді, коли це необхідно для виконання складного макета чи втілення задуму художника. Формат сторінки складання кожного конкретного видання залежить від формату видання та розмірів полів.

Сторінки складання можуть бути: текстовими, ілюстративними, мішаними, початковими, кінцевими, одно- і багатошпальтовими.

Текстова сторінка складання - сторінка, що містить тільки текст.

Ілюстративна сторінка - це сторінка, яка містить тільки ілюстрацію (ї).

Мішана сторінка складання - сторінка, що містить як текст, так й ілюстрації.

Початкова сторінка складання - перша текстова або мішана сторінка видання чи його частини.

Кінцева сторінка складання - остання текстова або мішана сторінка видання чи його частини, яка, як правило, заповнена не до кінця.

Шпальта -частина сторінки складання, що складається з рядків тексту одного формату, які утворюють вертикальний ряд і відокрешіені від іншої (их) шпальти(т) по вертикалі проміжком чи лінійкою.

Початкова шпальта - перша шпальта видання або його частини. Кінцева шпальта - остання шпальта видання чи його частини, як правило, заповнена текстом не до кінця.

Спуск на сторінці складання - це відстань від її верхнього краю до початку рядків тексту на початковій сторінці видання, його розділів та інших структурних частин, які можуть бути заповнені заголовками і прикрасами

Композиція сторінки складання - ЇЇ побудова із складових елементів згідно із заданим форматом.

Існує три варіанти оформлення видань.

Перший варіант оформлення найекономніший, він пе­редбачає максимально допустимі за технічними можливос­тями та гігієнічними нормами розміри сторінок складання при мінімальних полях. Він застосовується для книг довго­вічного користування, журналів, які комплектуються вкла­данням.

Другий варіант оформлення, який характеризується дос­татньо великою сторінкою складання і великими полями, використовуються як основний варіант для більшості видань (художня література, посібники, підручники і т.п.).

Третій варіант оформлення (у нього мінімальні розміри сторінок складання та максимальні поля) використовують для покращених видань, подарункових книг і книг особли­вого оформлення та видань, які випускаються за індивідуаль­ними макетами.

Для більшості книг застосовують другий варіант оформ­лення. В практиці можливе комбіноване застосування різних варіантів, де ширину чи висоту сторінки одного варіанту застосовують при іншому.

З використанням у видавничій справі комп'ютерів з великою кількістю різноманітних шрифтів у деяких ви­даннях відпала необхідність застосування стандартного роз­міру сторінок складання та розкладки полів.

Визначення розмірів сторінки складан­ня та розкладки полів за допомогою діагоналей.

Спосіб двох діагоналей - придатний для будь-якого формату видання (ін-фоліо, ін-кварто, ін-октаво, ДІН та квадратних). Суть методу полягає в тому, що на книжковому розвороті проводять дві діагоналі цілого розвороту та по одній кожної сторінки окремо. Вибравши ширину чи висоту сторінки та провівши лінії згідно з вказаною схемою, можна побудувати будь-яку потрібну сторінку певного формату. За будь-якої побудови сторінки таким методом корінцеве поле буде найменшим, верхнє — більшим, бокове — ще більшим і нижнє — найбільшим. Крім вищесказаного, існує ще декілька способів визначення фор­мату сторінки складання.

Спосіб однієї діагоналі - на аркуші паперу викреслюють контур сторінки після обрізки. Проводять діагональ з лівого верхнього кута у правий нижній. На верхньому боці сторінки відмірюють від лівого кута необхідний розмір ширини сторінки. З точки, яка є кінцем відміряного відрізка, проводять перпендикуляр до перетину його з діагоналлю і точку перетину з'єднують прямою лінією паралельно відкладеному відрізку з лівим боком сторінки. При такому способі сторінка складання подібна до сторінки видан­ня. Розкладку полів визначають візуально.

С посіб золотого перетину - базується на лінії, діленій таким чином, щоб менша частина відносилася до більшої, як велика відноситься до всієї лінії. Це відношення становить 5 :8. За допомогою цього відношення, знаючи величину одного боку сторінки складання, можна вирахувати інший. Наприклад:

ширина сторінки складання 6 кв., висота (х) невідома. Звідси, 1) 6 : х = 5 : 8, 2) х = 6 х 8 : 5 = 9,6 = 9 1/2

При визначенні таким способом другого боку сторінки складання обов'язково роблять поправку на величину, яка є кратною цицеро.

Розрахунок розмірів полів у книзі, розкладка у корінці та головці.

Попередньо необхідно визначити формат видання (після обрізки) та розмір сторінки складання. Потрібно знайти розмір полів. Перш за все вибираються співвідношення полів — корінцеве, верхнє, бічне (праве або ліве), нижнє: 2:3:4:5 або 2:3:4:6. Потім визначають різницю між сторонами сторінки та сторонами сторінки складання. Залишок розподіляється між полями на основі вибраної пропорції (в мм).

Щоб поля у книзі були необхідних розмірів, треба розра­хувати також пробільний матеріал між сторінками складання (у корінці та головці) у друкарській системі вимірів (у кв.). При цьому треба внести деякі зміни у розміри полів для того, щоб розкладки корінця та головки були кратні 1/4 кв. (цицеро).

	таблиця 4 Книжкові видання. Формати сторінок (полос) складання, рекомендовані розміри розкладки та полів
	Формат паперу (в см) і частка аркуша'	Формат видання до обрізки (вмм)	Формат видання після обрізки (вмм)	Перший варіант оформлення
				Формат складання (в квадратах)			Розкладка (в квадратах)		Розміри полів до обрізки (в мм)		Використання площі паперу (в%)
							корінець	головка
	60 х 84/32 60 х 90/32 70 х 90/32 75 х 90/32 70х100/32 70 х 108/32 84 х 108/32	105 х 150 112х150 112х175 112х187 125х 175 135х 175 135х210	100х140 107х140 107х165 107 х 177 120 х 165 130 х 165 130х200	4 1/2х6 1/2 4 3/4х6 1/2 4 3/4х7 3/4 4 3/4х8 1/2 5 1/4х7 3/4 6х73/4 6х93/4			1 1 1 1 1 1 1	1 1/2 1 1/2 1 1/2 1 1/2 11/2 1 1/2 1 1/2	9; 13 9; 13 9; 13 9; 13 9; 13 9; 13 9; 13	15; 20 18; 20 18; 23 18; 21 21;23 18; 23 18; 23	60 60 62 60 64 67
	60Х84/16 60х90/16 70х 90/16 75х90/16 70 х100/16 70х108/16 84 х 108/16	150х210 150х225 175х225 187х225 175х250 175х270 210х270	145х200 145х215 170х215 182х215 170х240 170х260 205 х 260	63/4х9 3/4 63/4х 10 1/2 8х10 1/4 83/4х10 1/4 8х11 1/2 8х12 1/2 93/4х12 1/2			1 1/4 1 1/4 1 1/4 1 1/4 1 1/4 1 1/4 1 1/4	1 3/4 1 3/4 1 3/4 1 3/4 1 3/4 1 3/4 1 3/4	11;16;17;19 11; 16;17;20 11;16;20;25 11; 16;19;25 11; 16;20;27 11;16;20;29 11; 16;23;29		68 68 67 69 68 68 70
	60 х 84/8 60 х 90/8 70 х 100/8 70 х 108/8 84 х 108/8	210х300 225 х 300 250х350 270 х 350 270 х 420	205 х 290 220 х 290 245 х 340 265 х 340 265х410	9 3/4 х 14 10 1/2х141/4 12 х 17 13 х 17 13 х 20 3/4			1 1/2 1 1/2 1 1/2 1 1/2 1 1/2	2 2 2 2 2	13;18;21;30 13;18;23;26 13;18;21;26 13;18;23;26 13; 18;23;29		70 72 76 76 77
	60 х84/32	105 х 150	100х 140	41/4х6 1/4			1 1/4	1 3/4	11;16;18;22			55
	60 х90/32	112х150	107х140	41/2х6 1/4			1 1/4	1 3/4	11; 16;20;22			54
	70 х90/32	112х175	107х165	41/2х7 1/2			1 1/4	1 3/4	11; 16; 20;24			56
	75 х 90/32	112х187	107 х 177	41/2х8 1/4			1 1/4	1 3/4	11; 16;20;22			58
	70 х 100/32	125х175	120х165	5х71/2			1 1/4	1 3/4	11; 16; 24;24			55
	70 х 108/32	135х175	130 х 165	53/4х7 1/2			1 1/4	1 3/4	11;16;21;24			59
	84 х 108/32	135х210	130х200	53/4х9 1/2			1 1/4	1 3/4	11; 16;21;23			63
	60 х 108/16	150х210	115х160				1 1/2	2
	60 х 84/16 60х90/16	150х210 150х225	145 х 200 145х215	61/2х9 1/2 6 1/2 х 10 1/4			11/2 1 1/2	2 2	13;18;20;21 13; 18;20;23			64 64
	70 х 90/16	175х225	170х215	7 3/4 х 10			11/2	2	13; 18;22;27			64
	75х90/16	187х225	182х215	8 1/2 х 10			1 1/2	2	13; 18;21;27			65
	70 х 100/16	175х250	170 х 240	73/4х11 1/4			1 1/2	2	13; 18;22;30			65
	70х 108/16	175х270	170х260	7 3/4 х 12 1/4			11/2	2	13; 18;22;31			65
	84 х 108/16	210х270	205 х 260				11/2	2	13; 18;26;31			67
	60 х 70/16	145х165	150х190	61/2х7 1/2			1 1/2	2
	60 х 84/8	210х300	205 х 290	9 1/2х133/4			1 3/4	2 1/4	16;20;23; 33			67
	60 х 90/8	225 х 300	220 х 290	10 1/4 х 14			1 3/4	2 1/4	16; 20;24; 28			69
	70 х 100/8	250х350	245 х 340	11 3/4х163/4			1 3/4	2 1/4	16; 20;23;29			73
	70 х 108/8	270х350	265 х 340	12 3/4 х 16 3/4			1 3/4	2 1/4	16; 20;25;29			73
	84 х 108/8	270 х 420	265х410	12 3/4 х 20 1/2			1 3/4	2 1/4	16;20;25;31			75

Таблиця 5
Пункти	Англо-американська система (Піка)		Система Дідо
	мм	дюйми	мм	дюйми
1	0,351	0,013837	0,376	0,0148
4	1,404	0,055348	1,128	0,0592
6	2,109	0,083022	2,256	0,0888
7	2,460	0,096859	2,631	0,1036
8	2,812	0,110696	3,007	0,1184
9	3,163	0,124533	3,383	0,1332
10	3,515	0,138370	3,759	0,1480
11	3,866	0,152207	4,135	0,1628
12	4,218	0,166044	4,511	0,1776
14	4,920	0,193715	5,263	0,2072
18	6,326	0,249066	6,767	0,2664
24	8,435	0,332085	9,022	0,3552
48	16,848	0,664176	18,048	0,7104

Друкарська система вимірів Дідо в основі своїй має пункт (нім. pinkt — крапка) – один pt дорівнює 0,3759 мм.

Друкарська англоамериканська система вимірів в основі своїй має «пойнт» (від англ. point— крапка) – один p дорівнює 0,35 мм (або 0,94 pt в системі Дідо).

Основні одиниці друкарської системи Дідо:

1 пункт = 1/2660 мм = 0,3759 мм = 0,376 мм

1 цицеро = 4,512 мм = 4,5 мм

1 квадрат = 18,048 мм = 18 мм

Крім цього, застосовуються:

Текст — кегль 20 п.

Терція — кегль 16 п.

Міттель — кегль 14 п.

Корпус — кегль 10 п.

Боргес — кегль 9 п.

Петит — кегль 8 п.

Міньон — кегль 7 п.

Нонпарель — кегль 6 п.

Перль — кегль 5 п.

Діамант — кегль 4 п.

Вимір видавничої та поліграфічної продукції здійснюється такими одиницями:

Авторський аркуш — це одиниця виміру авторського твору. Залежно від матеріалу твору, один авторський аркуш складає:

• для прозового тексту — включаючи всі літери, розділові знаки, цифри, а також пробіли між словами, — 40 000 знаків;

• для віршованого тексту — 700 рядків різної довжини, навіть якщо це одне слово чи буква виділені окремо;

• для образотворчого матеріалу — 3000 см². Для ілюст­рацій, які мають довільну форму, підрахунки робляться по прямокутнику, яким обмальовують оригінал по крайніх виступаючих точках.

З підрахунку авторського аркуша вилучають:

а) зміст, якщо він повторює заголовки в тексті;

б) титульні дані на авантитулі, титулі, контртитулі;

в) лінійки, які відбивають підрядкові примітки від основ­ного тексту,

Обліково-видавничий аркуш — це одиниця виміру обсягу видання, яка, як і авторський аркуш, дорівнює 40 000 знаків прозового тексту, 700 рядків віршованого тексту і 3 000 см² ілюстрацій, але включає в себе обсяг усієї решти текстового матеріалу (передмова, анотація, вихідні і випускні дані, примітки, колонцифри і колонтитули і т. п).

Паперовий аркуш служить для підрахунку кількості паперу на видання. Основні параметри — формат і маса, якість і придатність для різних видів друку.

Фізичний друкований аркуш використовують для виміру фізичного обсягу друкованого видання. Він має кількість сторінок, яка дорівнює знаменникові визначника частки. За будь-якого формату паперу друкований аркуш має: при 1/8 частці—8,при 1/ібчастці—16,при 1/12частці— 12сторінок.

З одного паперового аркуша виходить подвоєна в по­рівнянні з часткою кількість сторінок. Один паперовий аркуш має два фізичних.

Умовний друкований аркуш - щоб можна було зіставити друкований обсяг різноформатних видань, було введено загальний вимірювач - друкований аркуш формату 60x90 см. Інша його назва - зведений друкований аркуш.

Таблиця 10.

Коефіцієнти переведення фізичних друкованих аркушів в умовні

Формат аркуша	Коефіцієнт переведення	Формат аркуша паперу, см	Коефіцієнт переведення
60x70	0,78	70x100	1,30
60x84	0,93	70x108	1.40
60x100	1,11	75x90	1.25
60x108	1.20	80x100	1.48
61x86	0,97	84x90	1.40
70x75	0,97	84x100	1.56
70x84	1,09	84x108	1,68
70x90	1.17	90x100	1,67

Тираж - це число примірників видання, виготовленого поліграфічним підприємством на замовлення видавництва.

Кількість аркушів - число аркушів (друкованих або обліково-видавничих) у всьому тиражі.

Друкований аркуш-відбиток визначає обсяг друку в тиражі видання, якщо друкований аркуш - одиниця обсягу всього тиражу, всіх примірників видання. Він тому і називається аркушем-відбитком. Яшо означає, скільки разів друкувався кожний аркуш.

ЕЛЕМЕНТІВ ВИДАННЯ

Порядок розташування елементів видань при верстанні

Порядок розташування окремих елементів видання при верстанні:

1. Авантитул — на першій сторінці.

2. Контртитул чи фронтиспис — на другій сторінці.

3. Титул — на третій сторінці (при відсутності авантитула і колонтитула чи фронтисписа — на першій сторінці).

4. Анотація, випускні дані, індекси УДК, ББК, ISВN — на четвертій сторінці (зворот титула).

5. Посвята чи епіграф до книги — на п'ятій сторінці.

6. На наступній, непарній, сторінці може бути розміще­ний зміст.

7. На наступній, знову непарній, сторінці — вступна стаття.

8. На непарній сторінці, після вступної статті, — передмова.

9. Після всіх передмов з непарної сторінки починається основний текст.

10. Після закінчення тексту, в кінці видання, як правило, заверстують післямову або заключну статтю, які бажано починати з непарної сторінки.

11. Затекстові примітки і коментарі розміщують після післямови з непарної сторінки зі спуском, іноді з шмуцтитулом.

12. Додатки завжди з непарної сторінки зі спуском, а при наявності шмуцтитула — без спуску.

13. Списки літератури — на окремій сторінці зі спуском.

14. Покажчики — з нової сторінки зі спуском.

15. Зміст — з нової сторінки зі спуском.

16. Випускні дані — на окремій сторінці на оптичній середині, інколи внизу сторінки змісту на повний формат.

17. На окремих вільних сторінках, що залишаються при неможливості приведення верстки, поміщають рекламу, но­татки, книжкові оголошення.

Цим переліком користуються тоді, коли нема інших вказівок від видавництва, видавничої організації чи особи, яка має дозвіл на видання.

Авантитул (від французького аvапt — перед і латинського tіtиs — напис, заголовок) — це перша сторінка книжкового блока, один з композиційно-декора­тивних елементів книги. Авантитул розміщується у виданні при наявності в ньому контртитула чи фронтисписа. На авантитулі поміщають прізвище автора, назву видання або видавничу марку, інколи назву видавництва чи декоративний малюнок або надзаголовкові дані однієї чи декількох органі­зацій, які видають книгу, а також дані про серію.

Контртитул (від латинських сопtrа — проти і titulis— напис, заголовок) — додатковий титул, як правило, в багатотомних чи перекладних виданнях. Розмі­щується на лівій стороні титульного розвороту. В багатотом­них виданнях на контртитулі поміщають дані, які належать до всього видання, а на титулі — дані, які відносяться лише до окремого тому. В перекладних творах на контртитулі дають ті ж дані, що й на титулі, мовою оригіналу. В розкішних та подарункових виданнях контртитул роблять «дзеркальним», тобто він повторює титульний аркуш. Верстають контртитул згідно з композиційним задумом видання, узгоджуючи з титулом. Колонцифру на контртитулі не ставлять.

Фронтиспис (від французького frontisрісе) — як правило, ілюстрація в книзі на лівій стороні розвороту титульного аркуша. На фронтисписі розміщують відтворений в різних техніках портрет автора або особи, про яку йде мова в творі. Інколи на фронтисписі поміщають ілюстрацію, яка відображає головну ідею твору або вузловий епізод. В наукових виданнях на фронтисписі можуть бути поміщені фотографії, карти, схеми.

Титульний аркуш (від латинського titulis— напис, заголовок) — заголовний лист видання, основний титульний елемент книги, на якому даються головні відомості про неї — прізвище автора, назву, жанр, місце і час видання, видавництво, марку видавництва, марку серії, номер тому і т. п. Як правило, титул розміщують на першій сторінці видання і він займає всю сторінку.

Титул за своєю структурою може бути одинар­ним, тобто перша сторінка книжкового блока зі зворотом; розворотним, коли частина відомостей чи зображення по­дається на другій сторінці блока, а частина — на третій без переходу з сторінки на сторінку; двійчастим, коли текст чи зображення починаються на лівій сторінці розвороту, а закінчуються на правій.

При верстці титульного аркуша особливу увагу слід звернути на:

1. Надзаголовкові дані, в які можуть входити назва організації чи декількох організацій, від імені яких видається видання, або заголовок серії, ініціали і прізвище редактора всієї серії, номер випуску серії, заголовок підсерії, порядко­вий номер випуску підсерії.

2. Відомості про авторів, тобто ім'я і прізвище подаються в тій формі і повноті, які встановлені автором.

3. Підзаголовкові дані — відомості, які пояснюють заголо­вок, літературний жанр, вказують читацьке призначення книги, на вікові особливості читача, про перевидання і пе­реробку.

4. Прізвище та їм 'я упорядника, повнота і форма якого встановлюється упорядником. Ініціали чи ім'я упорядника повинні передувати його прізвищу.

5. Вихідні дані, які включають місце випуску видання, назву видавництва чи видавничої організації і рік випуску видання, потрібно розташовувати у вказаній послідовності.

Зворот титульного аркуша — це місце розміщення цілого ряду вихідних даних. Розташовується на парній сторінці. На звороті титульного аркуша розміщують:

1. бібліотечний шифр (в лівому верхньому куті);

2. відомості про передрук, якщо такі є;

3. імена авторів передмови, вступної статті, післямови, приміток і коментарів та інших елементів апарату видання. Рекомендовано всі прізвища та імена подавати в називному відмінку;

4. макет анотованої каталожної картки, який при необ­хідності може бути перенесений на останню сторінку видання;

5. реферат чи анотацію. Анотацію набирають шрифтом заниженого кегля на зменшений формат і верстають на оптичній середині з двосторонньою втяжкою;

6. комплексний книготорговельний індекс — шифр в лівому нижньому кутку сторінки складання;

7. ISВN (в лівому нижньому кутку сторінки складання під комплексним книготорговим індексом-шифром);

8. копірайт — знак охорони авторського права — в правому нижньому кутку сторінки складання.

Передмова — елемент апарату видання; у ній автор, видавництво чи редактор повідомляють читача про те, що слід мати на увазі, читаючи, продивляючись чи вивчаючи видання. При наявності декількох передмов слід дотримуватися такого порядку їх розміщення:

1) передмова видавництва;

2) передмова редактора;

3) передмова автора до перекладного видання;

4) передмова автора до оригінального видання.

Вступна стаття — частина апарату видання, в якій розкривається значимість книги в цілому, її зв'язок з життям, дається її коротка оцінка, відомості про автора, характеристика основних етапів його творчості, епохи.

Шмуцтитул (від н імецького Schmutztitel, де Schmutz — брудний і Titel — заголовок) — окрема сторінка, де поміщають заголовок частини, розділу чи глави книги, а деколи окремих творів, які входять у збірник. В стародруках — це додатковий титульний аркуш, який розта­шовували перед основним титулом для охорони останнього від забруднення.

Відділяючи частини чи твори один від одного, вони полегшу­ють пошук і підкреслюють їх відносну самостійність,

Художник, завдяки шмуцтитулові, може зробити оформ­лення книги виразнішим, багатшим.

Шмуцтитул може бути складеним, мальованим, комбіно­ваним, декоративним і сюжетно-ілюстрованим — залежно від виду видання. Текст шмуцтитулів оформляють аналогічно до оформлення титульного аркуша, шрифтом тієї ж гарнітури, але зменшеного кегля. Композиція рядків шрифту на шмуц­титулі повинна відповідати титульному аркушеві та системі рубрикації всієї книги.

Текстові сторінки видання — це, власне, весь основний текст видання.

Спускова сторінка — перша сторінка книги або її розділу чи частини, яка заверстується із спуском, тобто з відступом у верхній частині сторінки.

Присвята — напис перед основним текстом видання, в якому автор повідомляє про те, кому він присвячує свій твір і часто чому він це робить.

Епіграф (від грецького epigrahe — напис) — напис, поміщений автором перед текстом твору чи його частиною і який є цитатою з загальновідомого тексту, твору художньоїлітератури, народної творчості, прислів'я чи виразу. Епіграф в притаманній йому афористичній, короткій формі висвітлює основну тему, ідею чи настрій твору, тим самим сприяючи сприйняттю його читачем. Епіграфи почали застосовувати в літературі з початку IX століття.

Ілюстрації є важливим елементом

художнього і поліграфічного оформлення видань. Для ілю­стративного верстання існують технічні та естетичні правила, що вимагає високої кваліфікації верстальника у поєднанні з професіоналізмом і добрим художнім смаком. Існує чотири основних види верстки ілюстрації:

1. Відкрита верстка (а). Ілюстрації розміщують зверху чи знизу сторінки. Стикуються з текстом такі ілюстрації одним (при заверстці врозріз) чи двома (при заверстці воборку) боками.

2. Закрита верстка (б). Ілюстрації розташовують всере­дині тексту. Стикуються з текстом такі ілюстрації двома (при заверстці врозріз) чи трьома (при заверстці воборку) боками.

3. Глуха верстка. Ілюстрації в багатоколонному наборі заверстуються всередину тексту. Стикуються з текстом такі ілюстрації всіма чотирма боками.

4. Верстка ілюстрацій на полях. Ілюстрації малого формату розміщують на полях видання. З текстом такі ілюстрації не стикуються.

Верстка з виходом на поля буває відкритою (г) або закритою (д).

Для окремих видань такі ілюстрації верстають так, щоб при обрізуванні блока обрізалась частина ілюстрації. Таку верстку називають «під обрізку» (г, ж).

Ілюстрації, що займають усю сторінку видання, називають «сторінковими» (е), а верстку таких ілюстрацій прийнято називати сторінковою.

Якщо при верстанні ілюстрація повністю або частково займає сусідню сторінку, то таку верстку називають розворотною, а коли переходить на наступні сторінки — багаторозворотною. Користуючись різними видами верстки, версталь­ник має великі можливості найбільш виразно розташовувати ілюстративний матеріал, враховуючи його особливості.

Підрисункові підписи або підписи під ілюстраціями. До складу підпису входять:

а) нумераційний заголовок (умовне скорочення назви «Рис.» і номер ілюстрації чи просто номер);

б) основна частина підпису, яка визначає тематичний зміст ілюстрації;

в) експлікація — пояснення деталей ілюстрації і її частин, а також розшифровка умовних скорочень;

г) легенда — відомості про оригінал ілюстрації, техніку виконання,

місце зберігання і т. п.

Колонтитули (від французького colonne — стовпчики та латинського titulus — напис) — текстові рядки, поміщені над основним текстом кожної сторінки. Колонтитули служать для полегшення користування видан­ням, інколи — для покращення оформлення видання.

В сучасних виданнях колонтитули, які мають чисто декоративне значення, так звані «мертві», майже не застосо­вують. Композиційне розміщення колонтитулів може бути різноманітним, хоча переважно їх набирають «окремим ряд­ком», майже завжди одним рядком, шрифтами, які значно відрізняються від основного (курсивом, півжирним курси­вом, капітельними літерами, прописними заниженого кегля).

У багатьох випадках в одному рядку з колонтитулом може бути розміщена колонцифра.

Дуже часто колонтитул закривають знизу тонкою лінійкою на повний формат сторінки складання. Зустрічаються колон­титули, відбиті лінійками зверху та знизу.

Колонтитули з колонцифрами чи без них завжди входять у розмір сторінки складання. Їх відбивають від тексту не менше ніж на кегль основного шрифту чи дещо більше, враховуючи, щоб загальний формат сторінки був кратним кеглю основного шрифту.

Колонтитули не розміщують на всіх титульних сторінках видання, на пустих сторінках, на сторінках, зайнятих пов­ністю ілюстраціями (крім наукової та технічної літератури), а також не спускових (початкових) сторінках видання.

Колонлінійки — лінійки чи прикраси, які ставлять на кожній сторінці складання над основним текстом як елемент художнього оформлення. Композиційне розташування ко-лонлінійок різноманітне. Часто з колонлінійками компону­ють і колонцифри. Колонлінійки, як і колонтитули, завжди входять в розмір сторінки складання.

Колонцифра — порядковий номер сторінок книги. Розміщення колонцифр на сторінках книги може бути різноманітним — згідно з вибором видавництва чи у відповідності з оригінальним макетом, вказівками до верстки.

Найчастіше колонцифри заверстують на зовнішньому краї сторінки (на парних сторінках — в лівому краї, на непарних — в правому). В багатьох виданнях колонцифру розміщують посередині сторінки.

Для колонцифр, як правило, застосовують шрифт тієї ж гарнітури, що і для основного тексту, але кегля зниженого на 2 пункти. Зменшеним кеглем колонцифру набирають при умові складання тексту не менше ніж 10 кеглем. Коли основний текст набирають шрифтом кегля 8 п., тоді ко­лонцифру набирають теж кеглем 8 п. При відповідному художньому задумі колонцифри можна набирати і шрифтом більшого кегля та іншими гарнітурами. Колонцифри можуть розставлятися і в спеціально заготовлених для них декоративних елементах. Колонцифри, розміщені знизу сторінки скла­дання та з боків, у розмір сторінки не входять.

Відбивка колонцифр від тексту не повинна бути меншою, ніж розмір основного шрифту, зменшеного на 2 п.

Колонцифри всіх видів не ставлять:

1. На титульних сторінках видання (титул, контртитул, авантитул, фронтиспис і шмуцтитул).

2. На порожніх сторінках (зворот титула, шмуцтитула, на сторінках для записів).

3. На сторінках з вихідними даними.

4. На сторінках, повністю зайнятих ілюстраціями.

5. На вклейках, які не входять в загальну нумерацію

сторінок.

6. В кінці розділів, не зайнятих повністю текстом.

7. На всіх кінцевих сторінках, за винятком тих, на котрих розміщено матеріал, назва якого включена в зміст видання.

Верхні колонцифри, як правило, розміщують в одному рядку з колонтитулом з виключкою в зовнішній край. При наявності колонлінійки колонцифру інколи верстають по центру сторінки складання. При будь-якому розташуванні верхня колонцифра обов'язково входить в розміри сторінки складання. В словниках, енциклопедіях верхні колонцифри інколи набирають без колонтитулів, але тоді вони повинні бути заверстані вище заданої висоти сторінки від початку тексту на 4—12 п. для забезпечення привідності верстки.

В двоколонних виданнях інколи нумерують не сторінки, а колонки, тоді на всіх сторінках колонцифра лівої колонки має ліву виключку, а правої — праву.

Верхні колонцифри з колонтитулами, колонлінійками чи без них не ставлять на всіх спускових початкових сторінках.

Примітки — додаткові тексти, які пояснюють чи уточнюють основний текст. Їх розміщують безпосередньо за пояснюючим текстом під назвою «При­мітки».

Примітки, залежно від їх зачення, можуть бути розміщені:

а) безпосередньо в тексті (внутрішнього кетові);

б) на сторінці складання (зноски);

в) в кінці глави, розділу чи книги (виноски).

Ці тексти в більшості випадків не вимагають особливого виділення. Як правило, їх набирають тим же шрифтом, що й основний текст, але зниженим кеглем шрифту.

Внутрішньотекстові примітки бувають двох видів:

а) включені безпосередньо в основний текст;

б) винесені окремими абзацами.

Зноски — доповнення чи пояснення до основного тексту, які розміщують внизу сторінки чи колонки при наявності в тексті, до якого ці пояснення належать, знаку виноски (зірочки чи цифри).

Зноски завжди набирають шрифтами тієї ж гарнітури, що й текст, але меншим кеглем. Коли основний текст набраний шрифтами кегля 8 і нижче, зноски набирають тим же кеглем. Складання кожної зноски починають з абзацного відступу, який дорівнює абзацному відступові в основному тексті. Від основного тексту зноски відділяють пробілом чи пробілом з тонкою лінійкою довжиною 1 квадрат. Відбивка зносок від тексту — в межах 1—2 кегельних. Вона повинна бути такою, щоб висота зноски разом з відбивкою та лінійкою була кратною кеглю основного шрифту. Зноски, як правило, поміщають на тій сторінці чи в тій колонці, що і фрагмент тексту. Для економії паперу можна використовувати такі засоби:

1. розміщувати всі зноски до двох сторінок розвороту внизу тільки правої сторінки чи останньої колонки правої сторінки при багатоколонному наборі;

2. розставляти зноски упідбір одна до одної через крапку і тире, що роблять при коротких зносках.

На кінцевій сторінці технічні правила верстки вимагають розташування зноски в самому низу сторінки, якщо немає інших вказівок видавництва.

Виноски набирають на формат основного тексту зменше­ним кеглем шрифту, відбиваючи кожну примітку від наступ­ної невеликим пробілом. При оформленні виносок необхідно виділяти текстові елементи, за якими читач міг би легко знайти потрібну йому примітку. Для цього можна застосову­вати як шрифтові, так і композиційні засоби виділень порядкової нумерації приміток, нумерації сторінок, назв розділів, оповідань, віршів, слів чи груп слів, до яких відноситься примітка. Інколи слова чи групи слів, до яких належить примітка, набирають упідбір до тексту приміток, виділяючи їх розрядкою, курсивом, прописним чи напівжир­ним накресленнями шрифту.

Таблицею називають текстовий і цифровий матеріал, згрупований у вигляді горизонтальних рядків і вертикальних колонок, розділених лінійками і завершених заголовковими даними.

Виводи — текстовий і цифровий матеріал, згрупований у вигляді рядків і вертикальних колонок за допомогою пробілів, без застосування лінійок. Лінійка може бути лише у підсумку.

Кожна таблиця складається з двох основних частин:

• головки, яка містить заголовкові дані всіх граф. В свою чергу головка може членуватися горизонтальними лінійками на яруси;

• основного текстового і цифрового матеріалу в рядках таблиці, які утворюють хвостову частину — «хвіст» таблиці. У хвостовій частині таблиці міститься підсумкова частина (підсумкова лінійка і підсумковий ря­док), в якій подаються сумарні дані кожної колонки.

Таблиці, які займають усю площу сторінки видання, називають сторінковими, а які займають лише частину сторінки — клаптиковими.

За характером розміщення на сторінці видання можна виділити: клаптикові таблиці, заверстані воборку (й); клап­тикові, заверстані врозріз (б—г); клаптикові поперечні завер­стані воборку (д); клаптикові розворотні заверстані врозріз (е, ж); сторінкові поздовжні (з); поперечні (0; поздовжні з клаптиком (к); поперечні з клаптиком (л); розворотні поздовжні (м); поперечні (я) і поперечні з оборкою на парній сторінці (о). Великі за обсягом таблиці можна поміщати на розвороті чи декількох розворотах з переносом або на окремих вклейках.

Рубрикація — система взаємопов'яза­них і підпорядкованих один одному заголовків видання. Рубрики (заголовки), в залежності від розміщення 'їх у тексті, можна поділити на п'ять основних видів:

— рубрики шапкою — заголовки на спускових сторінках, які заверстуються зверху сторінки за рахунок спуску (а);

— заголовки, які виключені окремими рядками і роз­міщені відносно тексту в правий чи лівий край (б—г);

— заголовки, поміщені впідбір з текстом (<3), які, фактич­но, є виділеннями всередині тексту;

— рубрики в «віконцях», тобто короткі заголовки, які врі­заються в текст і набираються в цьому випадку з втяжкою (е);

— рубрики, набрані на полях, або так звані боковики чи маргіналії (ж).

В свою чергу, рубрики у виданні поділяються на прості і

складні.

Прості рубрики — це рубрики, які складаються з одного заголовка без наступних за ним інших заголовків.

Складні рубрики — з погляду верстання — це заголовки з наступними за ними підзаголовками. Відбивки рубрик в середині тексту повинні бути такими, щоб заголовок разом з відбивками по висоті був кратним основному кеглю шрифту. Рубрики на початку сторінки відбивки не мають, але при наявності колонтитула, крім своєї відбивки, дістають відбив-ку величиною в один рядок.

Зміст — система заголовків усіх більш чи менш значимих частин книги з вказівкою сторінок, де вони розміщені.

Зміст може бути заверстаний в кінці чи на початку видання. Зміст на початку видання верстають у технічних, довід­кових, навчальних і наукових книгах — відразу за титульним аркушем і його зворотом, епіграфом, посвятою, на окремій сторінці з непарної сторінки. Розташування його залежить від ряду факторів, головними з яких є обсяг і умови користування книжки.

Зміст завжди верстають зі спуску. Інколи він може займати неповну сторінку, тоді його, коли немає інших вказівок видавництва, розміщують на оптичній середині сторінки.

Випускні дані — основні дані про видання. Вони містять в собі дані про осіб, які підготували і видали книгу. Для книжкових видань — це прізвища, імена і по батькові всіх авторів, прізвища редакторів, коректора, дати підписання книги до складання і до друку, кількісні показники видання (формат паперу, частка аркуша, обсяг вдрукованих і обліково-видавничих аркушах, тираж). Окрім того подають також повну назву і адресу видавництва й друкарні, номер замовлення.

Простий суцільний текст — це текст, для складання якого достатньо лише однієї гарнітури шрифту і не треба особливих способів верстання.

Дуже важливим є правильний вибір пробілів між словами (апрошів) і встановлення абзацних відступів. Абзацні відсту­пи повинні визначатися залежно від ширини сторінки скла­дання (довжини рядка), кегля шрифту, його насиченості,

Можна рекомендувати такі розміри абзацних відступів залежно від довжини рядка і кегля шрифту:

Довжина рядка	кегль 8	кегль 10	кегль 12
до 5 кв. від 5 до 7 кв. більше 7 кв.	8п. 12 п. 16 п.	10 п. 15п.(16п.) 20 п.	12 п. 18 п. 24 п.

Віршований текст, на відміну від прозового, організовується в певній ритмічній послідовності, оскільки він складається з окремих віршованих рядків, побудованих на ритмічному чергуванні наголошених і ненаголошених складів.

Драматичні тексти — тексти, напи­сані в формі прямої мови всіх дійових осіб з вказівкою кожного разу імені особи, якій належать дані слова. Текст драматичних творів розчленовано на окремі вислови дійових осіб — репліки. Перед кожною реплікою набирають ім'я дійової особи, яка її виголошує. Завжди в драматичних творах є вказівки до постановки — ремарки, які, в свою чергу, діляться на постановочні (характеризують обстановку на сцені, час і місце дії) і акторські (характеризують дію чи стан).

Формульні тексти є частиною основ­ного тексту книги і тому їх верстають строго у відповідності з вказівками в оригіналі. Складність роботи з цим видом текстів полягає в тому, що окремі елементи формул, залежно від розташування, розміру та накреслення одних і тих самих знаків, можуть набувати різних змістових значень.

Всі ці засоби акцентування та виділення, умовно поділяють на дві групи.

Перша група — це шрифтові виділення, пов'язані із зміною накреслення гарнітури і кегля шрифту, а саме:

• використання капітелі, тобто використання для ви­ділення шрифту рядкових літер, в якому окремі літери, що мають виносні елементи, замінено на такої ж висоти прописні;

• використання курсивного накреслення шрифту, який застосовується у всіх видах літератури для акцентування думок автора, інтонаційно-логічного підсилення в тексті, виділень термінів, власних імен, для імітації рукописного тексту при наборі посвят, підписів, дат листів, документів і т. п.;

• використання півжирного прямого рядкового шрифту для створення сильного кольорового контрасту на сторінці складання між основним шрифтом і тим, який виділяється в навчальній літературі; для виділення правил і визначень — у словниково-довідкових виданнях. При верстанні тексту з такими виділеннями слід пам'я­тати, що при великій кількості виділень на сторінці вони роблять її роздрібленою і порушують читабельність тексту;

• використання півжирного курсивного накреслення шрифту, який вживається головним чином для підсилення в світлому курсивному шрифті і для виділення особливо значних частин тексту чи рубрик;

• використання прописного накреслення шрифту, який своїм розміром дуже відрізняється від основного шрифту, що набраний рядковими літерами. Застосовують такий варіант виділень при необхідності виділити слова на початку абзацу або в окремо зверстаних рядках для імітації текстів оголошень, гасел, в енциклопе­дичних та драматичних текстах. При верстанні таким шриф­том слід пам'ятати, що велика кількість такого шрифту на сторінці утруднює читання і зорово збільшує сторінку;

• використання шрифту іншого кегля, наприклад, в на­борі цитат. Використовується такий спосіб з метою підкрес­лення послідовно зростаючого інтонаційного підсилення;

• використання шрифту іншої гарнітури. Цей спосіб є одним з найсильніших засобів акцентування, незалежно від кегля чи накреслення шрифту. Застосовують цей засіб для виділення окремих текстів, рядків чи абзаців, коли півжир-ний шрифт своєї гарнітури для виділення є недостатнім.

Друга група — це нешрифтові виділення, до яких входять:

• використання розрядки, яка не змінює характеру основного шрифту, алише висвітлює його і сповільнює ритм читання через збільшену відстань між літерами. Розрядку використовують тільки для виділення окремих слів і невели­кої кількості рядків. Не використовують розрядку у виданнях дошкільного і молодшого шкільного віку.

• використання односторонніх чи двосторонніх відступів, які зменшують ширину складання. Застосування у виділенні додаткових пробілів і утворення при цьому нової вертикалі прочитання тексту є засобом виділення абзаців та окремих рядків у виводах, визначеннях, цитатах, передмовах;

• застосування підкреслень і відкреслень лінійками. Цей спосіб виділень застосовують в навчальній та методичній літературі з метою допомогти учневі при повторенні чи конспектуванні матеріалу;

• застосування рамок є одним з найбільш активних засобів нешрифтового виділення. Цей спосіб застосовується для виділення особливо важливих частин тексту — таких, як правила в підручниках, для імітації різних документів у поєднанні з іншими виділеннями, такими, як складання на зменшений формат, застосування шрифтів інших гарнітур чи накреслення;

• застосування складених елементів, які верстають поряд з текстом, який необхідно виділити чи зробити на ньому акцент. Найчастіше такі елементи заверстують на полях чи у першому рядку тексту, на який потрібно звернути увагу читачеві. При заверстуванні таких елементів слід уважно їх вибирати, не порушуючи їх зв'язку з існуючим шрифтом і загальну композицію оформлення текстових розворотів, стилеву особливість твору, структуру і характер тексту.

Слід пам'ятати, що активність того чи іншого способу виділення знаходиться в прямій залежності від особливостей складання тексту.

Зміни в оформленні акцентувань і виділень можливі за згодою автора чи редактора видання.

Художньо-технічне редагування літературно-художніх видань

Художньо-технічне редагування наукових видань

Художньо-технічне редагування науково-популярних видань

Художньо-технічне редагування офіційно-нормативних видань

Художньо-технічне редагування довідкових видань

Художньо-технічне редагування навчальних видань

Художньо-технічне редагування видань для дітей

Створення моделі періодичного видання

1. Художньо-технічне редагування навчальних видань

2. Художньо-технічне редагування літературно-художніх видань

3. Художньо-технічне редагування довідкових видань

4. Художньо-технічне редагування наукових видань

5. Художньо-технічне редагування науково-популярних видань

6. Художньо-технічне редагування офіційно-нормативних видань

7. Художньо-технічне редагування видань для дітей

8. Створення моделі періодичного видання

Заняття 2. Вступ

Архітектоніка поєднує змістовий, структурний і зображальний аспекти видання через систему рубрикації, змістові та конструктивні зв'язки, взаємовідносини текстового та зображального матеріалу, відображені у макеті видання. Елементи друкованого видання, які складають його зовнішню форму, подібні в книзі, журналі та газеті, але мають свої особливості щодо оформлення у різних типах видань. Архітектонічні елементи є основою композиційно-графічної моделі друкованого видання.

В архітектоніці відображене практичне втілення композиційних принципів — конфігурація матеріалів, співвідношення ширини і висоти публікації і відношення до осі симетрії, відокремлення та групування окремих елементів засобами оформлення.

Елемент оформлення — одна з складових частин зовнішньої форми періодичного видання, якій властива певна функція при передаванні змісту і має власне призначення та ряд специфічних ознак, які дозволяють виділити даний елемент з усієї системи оформлення.

Стиль оформлення газети визначається через аналіз її композиційно-графічної моделі, в якій усі елементи оформлення мають своє місце. Такою моделлю на практиці служить жорсткий макет, оснований на таких комплексних елементів:

• формат набору (розмірні характеристики, кількість та розмір колонок, текстові та титульні шрифти тощо);

• заголовний комплекс (система рубрикації);

• постійне місце на сторінці;

• елементи виділення (декоративні, пробільні);

• принципи верстки (схема розташування текстових та ілюстративних матеріалів).

Елементи оформлення газети можна розділити на такі основні групи: шрифтові, пробільні, декоративні та зображальні. Будь-яка складова газети належить до однієї з цих груп. Наприклад, лінійки належать до групи декоративних елементів, діаграма — до зображальних, назва рубрики — до шрифтових.