2. Створення та діяльність особливих напівдержавних-напівгромадських організацій, які перебували під покровительством осіб царського дому.

Для сфери призріння XIX ст. було характерним створення особливих організацій, заснованих і фінансованих членами імператорського дому. Ці фонди поєднували державну, громадську та приватну благодійність.

а) Відомство установ Імператриці Марії.

У 1797 р. імператор Павло І (1754-1801) окремим указом доручив керівництво Московським і Санкт-Петербурзьким виховними будинками своїй дружині імператриці Марії Федорівні, яка 30 років присвятила справам благодіяння. Вона була німкенею, справжнє імя – Софія-Доротея-Августа-Луїза, дочка Фрідріха-Євгена, герцога Вюртембурзького. Історики називають її “міністром благодійності”. Вона реформувала систему виховання у виховних будинках (фізично сильних дітей віддавала на виховання до державних сіл), а також у 1802 р. відкрила у Гатчині сільський виховний будинок для 700 немовлят. Величезної уваги приділяла жіночій освіті та вихованню. Вона вважала, що головне для жінки – вміння вести домашнє господарство, виховувати дітей, бути бережливою. Вона заснувала багато жіночих навчальних закладів, зокрема, Маріїнський інститут, Катерининський інститут, Міщанське училище, гарнізонні жіночі училища. Марії Федорівні належить заслуга заснування в Росії жіночої педагогічної освіти. Зіткнувшись з нестачею кваліфікованого персоналу у підлеглих їй виховних закладах, вона почала при своїх інститутах засновувати особливі класи-пепіньєри, у яких випускниці інститутів залишалися ще на 1 рік для проходження педагогічної практики і навчали дівчат початкових та середніх класів. Після закінчення практики випускниці ставали гувернантками або приватними вчительками. У 1817 р. при виховних будинках були організовані музичні класи для дівчат, які виявляли здібності до музики, і їх готували бути вчителями музики. Випускниці виховних будинків, закінчивши 10 класів, переходили до 11 класу, отримували назву кандидаток, і проходили педагогічну практику. У 1803 р. Марія Федорівна заснувала в Москві та Петербурзі вдівї будинки-притулки для бідних вдів, які залишилися без засобів до існування після смерті чоловіків, що перебували на військовій або цивільній службі не менше 10 років. Туди приймалися також вдови, які прослужили в установах ВУІМ не менше 15 років, удостоєні маріїнським знаком. У 1819 р. було засновано інститут сердобольних вдів (з цим повязують історію становлення початкової медичної освіти в Росії). Сердобольні вдови займали середнє місце між медсестрою і нянею. Під час Кримської кампанії 1854-1856 років 16 сердобольних вдів разом з сестрами милосердя під керівництвом хірурга М.І.Пирогова поїхали в діючу армію і допомагали пораненим і хворим.

У 1828 р., зі смертю імператриці всі її установи утворили особливе Відомство. У 1854 році з приєднанням деяких інших установ всі вони (365) стали називатися Відомством установ імператриці Марії. У кінці ХІХ ст. під егідою Відомства існувало більше 700 благодійних установ. За даними на 1909 р., Відомству належали 1192 благодійні установи, що обслуговували близько 710000 осіб, і витрати на допомогу склали 10,6 млн. руб. Це були переважно навчально-виховні заклади, зокрема інститути благородних дівиць, виховні будинки, ясла, дитячі притулки. На початку 1900-х років нараховувалося до 30 Маріїнських жіночих гімназій та прогімназій, які щорічно закінчували близько 10 тис. дівиць. У 1855 р. у 40 лікарнях відомства лікувалися 40 тис. хворих; у виховних будинках, притулках та богодільнях призрівалися 60 тис. осіб. Крім того, у 1806 р. на кошти Марії Федорівни було засновано перше в Росії училище для глухонімих дітей (на 250 чол.); було засновано 21 училище для дітей, що втратили зір (на 700 дітей), існувало 6 закладів для допомоги дорослим сліпим. У 1881 р. було створено Опікунство для сліпих, а у 1889 р. – Опікунство для глухонімих (їх заснувала імператриця Марія Олександрівна, дружина імператора Олександра ІІ), які приєдналися до Відомства. У 1828 р. засновано Маріїнський знак відзнаки за бездоганну службу в установах Відомства Імператриці Марії.

Під егідою відомства діяло кілька автономних благодійних товариств: Дамське попечительство про бідних, Благодійне товариство 1837 р., патріотичне товариство та ін. У 1917 р. дане товариство було включене до складу Наркомату Державного призріння.

б) Імператорське Людинолюбне товариство.

У 1816 р. (за іншими даними, у 1814 р.) почало існування велике напівдержавне об'єднання - Імператорське Людинолюбне товариство. Фактично воно розпочало діяльність ще у 1802 р. як Благодійне товариство та Медико-Філантропічний комітет, які невдовзі об’єдналися та отримали назву ІЛТ. Призначення товариства: 1) виховання й навчання сиріт і дітей бідних батьків; 2) піклування про престарілих, скалічених, не здатних до праці; 3) надання тимчасової допомоги у вигляді дарових або дешевих приміщень, їжі, одягу тощо; 4) надання медичної допомоги.

Діяльність товариства умовно поділяють на ряд етапів:

1. 1816-1825 рр. – царствування імператора Олександра І, який заснував товариство, і за свою доброчинну діяльність отримав призвісько “Благословенного”. У цей період допомогою Товариства скористалося 32.206 осіб;

2. 1825-1855 рр. – царствування Миколи І. Допомогою скористалося 655.779 осіб;

3. 1855-1881 рр. - царствування імператора Олександра ІІ (після його смерті під опіку були взяті сім'ї осіб, які постраждали під час боротьби з анархістами). Допомогою скористалося 1.358.696 осіб (вдвічі більше, ніж у попередній період), кількість установ збільшилася у 3 рази;

4. 1881-1894 рр. - царствування імператора Олександра ІІІ. Допомогою скористалося 1.980.696 осіб;

5. 1894 р. - царствування імператора Миколи ІІ.

На 1 січня 1901 р. товариство мало в своєму підпорядкуванні у 32 населених пунктах 225 установ та організацій: 65 навчально-виховних, де опікувалось і навчалось понад 7 тисяч сиріт та дітей незаможних батьків, 62 богодільні на 2 тисячі престарілих і калік, 36 будинків безкоштовних і дешевих квартир та нічліжних притулків на 3 тис. місць, 8 народних їдалень, де надавались безкоштовні обіди 3 тис. чол., 5 швацьких майстерень, де забезпечувалися роботою 550 жінок; 29 спілок, що надавали допомогу грошима, одягом, взуттям, паливом щорічно 10 тисячам чоловік, 20 медичних установ (щорічно - 175 тис. бідних хворих, в т. ч. понад 2 тис. стаціонарних). У діяльності ІЛТ брали участь як своєю працею, так і пожертвуваннями, 8 тис. осіб. Взагалі за 100 років існування ІЛТ (1802-1902) кількість осіб, які скористалися допомогою товариства, сягнула 5.405.093 осіб, на справи благодійності витрачено 60 млн. крб.

Протягом 1816-1825 рр. виходив спеціальний “Журнал ІЛТ”, який став першим в Росії друкованим органом, присвяченим безпосередньо проблемам опіки. ІЛТ видавало також праці, зокрема у 1887 р. було закінчено написання праці “Збірка відомостей з питань громадської та приватної благодійності” (7 томів). При Раді ІЛТ була створена спеціальна бібліотека ІЛТ з питань благодійності, яка містила більше 4000 назв різних філантропічних видань російською та іноземними мовами.

Для діячів та пожертвувачів цього відомства (чоловіків) існував спеціальний знак з написом “Возлюби ближнього як самого себе”; для жінок був встановлений знак у вигляді хреста, на якому з одного боку – зображення Пресвятої Богородиці і надпис "Всех скорбящих радость”, а з другого - надпис "Людинолюбство". З 1897 р. робота в Товаристві стала прирівнюватися до державної служби, чиновникам Товариства надавалися такі ж державні пенсії та пільги, як і державним чиновникам. Таким чином, можна говорити про появу професійних працівників сфери опіки.

в) Товариство Червоного Хреста.

Ще однією значною благодійною організацією стало Товариство Червоного Хреста (ТЧХ). Деякі дослідники вважають доцільним пов’язувати виникнення ЧХ з подіями Кримської війни 1853-56 років. У вересні 1855 р. з ініціативи великої княгині Олени Павлівни та лікаря-хірурга Миколи Івановича Пирогова виникла Хрестовозвиженська община сестер милосердя. Це була перша не тільки в Росії, але й у Європі община, яка поставила своїм завданням служіння під час війни пораненим воїнам. 120 сестер цієї общини були відправлені до Криму і діяли під керівництвом М.І.Пирогова. Сестри допомагали пораненим без розрізнення національностей, надавали не тільки медичну, а й моральну допомогу. Усі сестри були розділені на 4 групи: перша розподіляла хворих по ступіню складності хвороби чи поранення, а тих, що підлягали терміновій операції, передавали другій групі, які ними безпосередньо займалися; третя група піклувалася про хворих, операція яким була призначена через деякий термін; четверта група разом зі священником займалася доглядом безнадійно хворих та тих, хто помирав. Ще 2 сестри-хазяйки займалися годуванням хворим, зберіганням провізії тощо. Працювати сестрам доводилося у дуже важких умовах.

Працювати сестрам доводилося у дуже важких умовах. Кожен день робили по 150-200 ампутацій або інших операцій, при яких асистували сестри, отже багато сестер переймали досвід лікарів та з часом навіть самі могли проводити ампутації. Іноді взагалі не доводилося спати, десятеро сестер померли, підхопивши інфекцію. Дуже важко було також в моральному плані, коли доводилося, наприклад, тримати руку або ногу, яку різав хірург, або прижимати пальцями артерію, з якої бігла кров тощо. Серед сестер уславилася сестра Даша Севастопольська (псевдонім, справжнє ім’я – Даша Михайлова. Й.Шкляж вважає, що цим псевдонімом, крім останньої, користувалася ще одна сестра милосердя – Даша Шестоперова). Даша Севастопольська (Дар'я Лаврентіївна Михайлова, по чоловіку Хворостова), народилася в селі Ключищи під Казанню на початку двадцятих років XІХ століття. Під час оборони Севастополя вона не обмежувалася тільки наданням допомоги пораненим. Дар'я, переодягнувшись у чоловіче плаття, під іменем Олександра Михайлова брала участь у боях, ходила в розвідку. Після Надії Дурової це був єдиний у той час приклад особистої участі жінки в бойових діях зі зброєю в руках. Вона відзначена бойовими нагородами, увійшла в історію Севастопольської оборони і як "перша сестра милосердя", і як "герой Олександр Михайлов".

В одному з листів дружині М.І.Пирогов написав про Дашу Севастопольську наступне: "...Спонукувана милосердям своєї жіночої натури, вона тут на бойовищах і шпиталях з такою самопожертвою допомагала пораненим, що звернула на себе увагу вищого начальства..." Микола ІІ наказав їй подарувати золоту медаль на Володимирській стрічці з написом "За усердие" та 500 крб. сріблом, а також велів оголосити, що "по виходу її в заміжжя" подарує ще 1000 крб. сріблом".

У Росії 3 травня 1867 р. був затверджений устав Товариства опіки про поранених та хворих воїнів, а у 1879 р. воно було перейменовано в Російське товариство Червоного Хреста. З перших же днів свого існування воно розширило коло своїх обов’язків та зобов’язалося допомагати постраждалим від стихійних лих. Те, що ЧХ був дуже популярним, доводять дані про зростання кількості його членів. Так, якщо у травні 1867 р. воно нараховувало у своєму складі лише 218 членів, то у 1875 р. – вже 10 047, а кількість установ зросла з відповідно з 24 до 457. Почесними членами Товариства були імператор Олександр ІІІ, імператриця Марія Федорівна, усі Великі Князі та Княгині, багато інших високопоставлених осіб та представників вищого духовенства. Великої допомоги він надав під час російсько-турецької війни 1876-1877 рр. На його потягах і кораблях було евакуйовано 71 тис. хворих і більше 30 тис. поранених.

Усю діяльність ЧХ можна умовно поділити на дві ланки: під час воєнних дій та у мирний час. Під час війн крім надсилання сестер милосердя і надання безпосередньо медичної допомоги, до обов’язків ЧХ входили: відправлення поранених та хворих якомога далі від театру воєнних дій; сприяння в отриманні хворими листів та посилок, моральна допомога. У мирний час РТЧХ виконувало такі функції: формування та збільшення матеріальних (складів речей, які могли знадобитися хворим і пораненим під час війни, переважно медикаментів) та грошових засобів; влаштування лазаретних приміщень; підготовка санітарного персоналу (братів та сестер милосердя).

Українське товариство Червоного Хреста (УТЧХ) утворилося 15-18 квітня 1918 р. у Києві.