2. Методи стимулювання і мотивації учіння.

Першу підгрупу створюють методи формування пізнавальних інтересів учнів.

До них відносять:

1. метод створення ситуації інте­ресу при викладанні певного навчального матеріалу (використання пізнавальних ігор, ситуацій, відкриття, дотепних гумористичних опо­відок, перегляд навчальних телепередач, фрагментів кінофільмів, де­монстрація інтригуючих дослідів тощо);

2. метод опори на життєвий досвід учня (використання як опори фактів, явищ, процесів, які легко­доступні для спостереження учнів і з якими вони зазвичай знайомі);

3. метод пізнавальних ігор ( дидактизовані ігри, КВК, „Поле чудес", „Що? Де? Коли?", ігри-подорожі та ін.);

4. метод навчальної дискусії (за умови відповідної попередньої підго­товки учнів, яка полягає в опрацюванні додаткової літератури з теми);

5. метод створення відчуття успіху в навчанні (зміцнює впевненість у досягненні поставленої мети, пробуджує бажання вчитися),

Другу підгрупу створюють методи стимулювання і відповідаль­ності.

До них відносять:

1) метод роз'яснення мети навчання та пока­зу учням суспільної й особистої значущості учіння;

2) метод пред'яв­лення учням вимог до вивчення предмета (організаційно-педагогіч­них, дисциплінарних, орфографічних тощо);

3) методи заохочення і покарання у навчанні (виставлення високої оцінки, схвалення чи осуд педагогом учня)

3. Методи контролю і самоконтролю в навчанні.

1. метод усного опитування, який передбачає перевірку знань, умінь та навичок учнів; використовуються репродуктивні (спрямовані на відтворення вивченого), реконструктивні (вимагають застосування знань та вмінь у змінених ситуаціях), творчі (застосування знань та вмінь у нестандартних умовах) запитання та завдання; за охоплен­ням учнів перевіркою таке опитування має груповий, фронтальний або індивідуальний характер, може закінчуватися виставленням по­урочного бала);

2. метод письмового контролю (письмові відповіді на заздалегідь підготовлені питання, предметні диктанти);

3. метод графічної контрольної перевірки (виявлення знань за до­помогою графіків, таблиць, малюнків, креслень тощо);

4. метод лабораторного контролю (перевіряються вміння учнів користуватися лабораторним обладнанням);

5. метод програмованого контролю (здійснюється за допомогою комп'ютерів);

6. метод тестового контролю (безмашинний і машинний);

7. метод взаємоконтролю учнів (передбачає допомогу сильніших учнів слабшим);

8. метод самоконтролю учнів (надан­ня права перевірки правильності виконаного завдання при зіставленні його результатів із відповіддю, розміщеною в кінці підручника; пра­во перевірки правильності продиктованого вчителем під час диктанту тексту; слідкування за правильністю вимови іншомовних слів з вико­ристанням магнітофонних записів; на­дання учням із високою успішністю права вибору домашніх завдань, виставлення самому собі оцінки і т. д.).