7.3.2. Марксистське економічна теорія.

Марксизм як напрям класичної політичної економії, що претендував на вдосконалення теоретичних досліджень і створення нової соціальної картини світу, виник у 40-х роках ХІХ ст.

Засновники марксизму Карл Маркс (1818–1883) та Фрідріх Енгельс (1820–1895) були сучасниками і свідками становлення та утвердження капіталістичного ладу. Найважливіші історичні передумови формування марксизму:

• соціально-економічні наслідки промислового перевороту;

• загострення соціальних суперечностей в результаті погіршення становища найманих робітників, викликаного зростанням фізичних, психічних, нервових навантажень, виникнення масового безробіття та жахливої злиденності;

• соціальні потрясіння і боротьба робітничого класу за свої права у загрозливих формах (збройні повстання і масовий чартиський рух на захист прав робітників);

• періодичні кризи надвиробництва і потрясіння ринкової економіки.

Активна участь К. Маркса і Ф. Енгельса у революційно-демократичному русі, прагнення довести необхідність соціально-економічних перетворень і дати теоретичне обґрунтування боротьби пролетаріату проти буржуазії спонукали їх до аналізу економічних явищ і процесів з метою обґрунтування неминучості загибелі капіталізму під натиском його внутрішніх суперечностей. До середини ХІХ ст. соціально-економічний розвиток країн Західної Європи нагромадив новий матеріал для теоретичних узагальнень, а антифеодальні революції і збройні повстання робітників підводили до думки про неминучість зміни суспільного устрою насильницьким шляхом. Водночас соціально-економічні потрясіння капіталізму сприяли зростанню популярності соціалістичних ідей. Саме ці обставини і визначили напрямки дослідження марксизму, його популярність серед пролетаріату.

Суттєво модернізував існуючу теорію суспільного прогресу, марксизм увібрав в себе багато досягнень наукової думки. Його ідейно-теоретичними джерелами були англійська класична політична економія, зокрема вчення Д. Рікардо; німецька філософія (діалектика Г. Гегеля і матеріалізм Л. Фейєрбаха); французький утопічний соціалізм.

На основі цих джерел К. Маркс створив власну теоретичну систему, яка базується на дослідженні внутрішніх суперечностей капіталізму як рушійної сили його еволюції.

Особливості методології марксизму. Методологія досліджень К. Маркса базується на трудовій теорії вартості класичної політекономії, діалектиці і матеріалізму німецької класичної філософії, теорії класової боротьби і соціалістичного устрою французького утопічного соціалізму.

Для методології К. Маркса характерними є такі риси:

• абстрактно-теоретичний підхід, який дозволяє здійснити глибинне проникнення у сутність економічних явищ і процесів, виокремити їх найсуттєвіші риси;

• поєднання історичного і логічного в категоріях теоретичної системи;

• матеріалістичне розуміння історії, її економічна інтерпретація на основі врахування діалектичного взаємозв'язку продуктивних сил і виробничих відносин;

• учення про базис і надбудову, їх взаємозв'язки та первинність базису над надбудовою і свідомістю;

• лінійна модель розвитку суспільства, аналіз його еволюції як закономірної зміни соціально-економічних формацій, в основі якої лежить суперечність розвитку продуктивних сил і виробничих відносин;

• підпорядкованість економічного дослідження ідеї неминучої загибелі капіталізму і заміни його більш прогресивним суспільним ладом ― комунізмом;

• поділ капіталістичного суспільства на два антагоністичних класи (капіталістів і пролетаріату) і трактування класової боротьби як рушійної сили історії;

• визначення предметом політичної економії дослідження сукупності виробничих відносин, а також економічних законів і визнання її наукою класовою, партійною.

Таким чином, можна зробити певні висновки про значний вклад в створення нового методу економічних досліджень, а саме діалектичного методу, який включає в себе логічну абстракцію, закони матеріалістичної діалектики, індукцію і дедукцію, аналіз і синтез, поєднання історичного і логічного, одиничного, особливого і загального тощо.

Система економічних поглядів К. Маркса. Економічні погляди К. Маркса знайшли найповніше відображення в його праці “Капітал”, виданої в IV томах. Ключовою проблемою І тому “Капіталу” із підзаголовком (Процес виробництва капіталу) є теорія додаткової вартості як основа розвитку і вираження відносин найманої праці і капіталу. В ІІ томі “Капіталу” (Процес обігу капіталу) центральною є теорія відтворення як єдність виробництва та обігу індивідуального і суспільного капіталу. Теорія “перетворених форм” додаткової вартості: прибутку, процента, торговельного прибутку і земельної ренти розглядається в ІІІ томі “Капіталу” (Процес капіталістичного виробництва, взятий в цілому). Критичному огляду відомих на той час економічних теорій, з погляду трактування суті і форми розподілу додаткової вартості, присвячений IV том “Капіталу” (Теорії додаткової вартості).

Центральним елементом економічної теорії К. Маркса є вчення про вартість і додаткову вартість. Розвиваючи теорію трудової вартості класичної політичної економії К. Маркс:

По-перше, вважав, що єдиним джерелом вартості є праця, а точніше соціально визначена людська діяльність. Величина ж вартості товару вимірюється суспільно необхідним часом, затраченим на його виробництво.

По-друге, розкрив відмінності між категоріями “вартість” і “ціна” (ціна як грошовий вираз вартості товару відхиляється від останньої під впливом коливань попиту і пропозиції).

По-третє, вказав, що в процесі реалізації товару відбувається роздвоєння вартості на споживну вартість і мінову вартість, в основі якого лежить двоїстий характер праці.

По-четверте, зазначив, що вартість товару визначається не кількістю робочого часу, затраченого на його виробництво, а часом на його відтворення.

При обґрунтуванні теорії додаткової вартості К. Маркс вводить поняття товар “робоча сила”, (сукупність фізичних і духовних здібностей людини), який , як і будь-який інший товар, має дві властивості: вартість, яка визначається робочим часом, необхідним для його відтворення; споживна вартість ― визначається вартістю, яку вона створює.

Споживна вартість товару робоча сила має бути завжди більшою, ніж вартість, і, в цій специфічній його особливості К. Маркс вбачав таємницю капіталістичної експлуатації. Різниця між вартістю робочої сили і новою вартістю, створеною робітником (споживною вартістю) і є додатковою вартістю. Час, протягом якого виробляється вартість, що рівна вартості робочої сили ― це необхідний робочий час (необхідна праця), а решта часу, протягом якого створюється додаткова вартість ― це додатковий робочий час (додаткова праця). Для визначення рівня експлуатації робочої сили капіталом К. Маркс вводить поняття норма додаткової вартості, величина якої визначається через співвідношення додаткової праці до праці необхідної.

Вчений вказував на два способи посилення капіталістичної експлуатації або підвищення норми додаткової вартості: абсолютне збільшення маси живої праці за рахунок продовження тривалості робочого дня (абсолютна додаткова вартість); зменшення тривалості необхідного часу при незмінній тривалості робочого дня (відносна додаткова вартість).

Із теорією додаткової вартості тісно пов’язана теорія заробітної плати. На відміну від представників класичної політичної економії, які розуміли під заробітною платою плату за працю, К. Маркс трактує її як плату за робочу силу. Вона є перетвореною формою вартості і ціни робочої сили, еквівалентною ціні засобів, необхідних для її відтворення (утримання робітника і членів його родини). Рівнями виміру її величини служать номінальна і реальна заробітна плата.

Важливою складовою в економічній системі К. Маркса є теорія грошей і капіталу. Вчений дає власне тлумачення природи грошей як специфічного товару, який стихійно виділився із товарної маси в процесі еволюції обміну і став відігравати роль загального еквівалента ― виразника вартості усіх інших товарів. При цьому гроші виконують п’ять функцій:

• міру вартості ― виражають вартість всіх інших товарів в певній кількості (масі) грошей;

• засіб обігу ― виступають посередниками між товарами у процесі їх обігу;

• засіб утворення скарбів (засіб нагромадження) – для заміни товарної форми грошовою;

• засіб платежу ― відчуження товарів в часі від їх оплати;

• світових грошей, коли гроші за межами внутрішньої сфери обігу функціонують як загальний засіб платежу, загальний купівельний засіб або як матеріалізація багатства взагалі.

Між грошима і капіталом існує тісний зв'язок, адже гроші, з точки зору К. Маркса, водночас є і певною формою існування капіталу. В умовах капіталістичного виробництва рух грошей описується формулою Г – Т – Г¹, де Г¹ = Г + ∆Г, тобто дорівнює первісно авансовій сумі плюс деякий приріст. Саме цей рух грошей і перетворює їх в капітал. Тобто капітал виступає як самозростаюча вартість і є засобом експлуатації робочої сили.

Новим для економічної науки стало положення К. Маркса про органічну будову капіталу, яка передбачає поділ капіталу на дві вартісних частини: постійний капітал ― вартість засобів виробництва і змінний капітал ― вартість робочої сили. Цей поділ дозволив йому проаналізувати специфіку руху цих частин капіталу і специфіку їх впливу на величину додаткової вартості і вартості створюваного продукту.

Виокремлення в структурі капіталу основного і оборотного дозволяє К. Марксу показати специфіку перенесення їх вартості при виробництві продукту (основний капітал переносить свою вартість по частинах, а оборотний капітал ― одразу).

Важливе місце в системі економічних поглядів К. Маркса займають теоретичні узагальнення, які були зроблені ним при аналізі процесу нагромадження капіталу:

• перетворення додаткової вартості в капітал веде до зниження середньої норми прибутку внаслідок зростання органічної будови капіталу;

• відбувається відносне скорочення частки найманої праці у суспільному продукті (в процесі нагромадження капіталу виникає відносно надлишкове населення ― суть закону народонаселення);

• нагромадження багатства у капіталістів і нагромадження злиднів, муки праці, рабства, темноти, здичавіння і моральної деградації робітничого класу ― є абсолютним загальним законом капіталістичного нагромадження;

• гонитва за додатковою вартістю, яка є спонукальним мотивом і кінцевою метою капіталістичного виробництва, неминуче призводить до погіршення становища робітничого класу, загострення класової боротьби, закономірним наслідком якої є зміна існуючого соціального устрою.

Значний внесок в розвиток економічної думки зроблено К. Марксом при аналізі процесу суспільного відтворення. В його моделюванні кругообігу суспільного продукту створено основоположну схему, яка описує взаємозв'язок між галузями, які випускають засоби виробництва і предмети споживання. При цьому робиться наголос на важливості дотримання пропорцій як в структурі виробленого продукту в масштабах суспільства, так і в структурі вартості даного продукту (умови для відтворення капіталу).

Проблема відтворення цікавила К. Маркса не для того, щоб дослідити умови збалансованої підтримки макроекономічної рівноваги, а довести існування внутрішньосистемних чинників її постійного порушення, які постійно викликатимуть кризи надвиробництва. В подальшому К. Маркс запропонує власну концепцію економічних криз надвиробництва, яка стане вихідним пунктом для багатьох дослідників економічної теорії.

Причини економічних криз К. Маркс вбачав у відсутності автоматичного зростання сукупного попиту слідом за розширенням виробництва, нерівномірності відтворення та циклічності оновлення основного капіталу, масова заміна якого відбувається періодично, з інтервалом у 10–12 років.

К. Маркс запропонував оригінальну теорію розподілу доходів, суть якої полягає у тому, що всі доходи промислових, торговельних і грошових капіталістів, а також землевласників (прибуток, процент і земельна рента) є результатом розподілу ними додаткової вартості, створеної найманими працівниками у сфері матеріального виробництва. На основі цього робиться висновок, що всі вони, незалежно у якій господарській сфері б не діяли, є експлуататорами.

Вся система економічних поглядів Маркса була підпорядкована доказу експлуататорської суті капіталізму і обґрунтуванню неминучості його загибелі в силу притаманних йому внутрішніх суперечностей.

Аналізуючи процеси розвитку концентрації та централізації капіталу, поглиблення кооперації праці, він приходить до висновку про неминучість загострення суперечностей між суспільним характером виробництва та приватним характером привласнення його результатів. Наступить певний момент, коли усуспільнення праці стане несумісним з “капіталістичною оболонкою”, що і призведе до соціалістичної революції, до встановлення диктатури пролетаріату і до створення нового суспільного устрою – комунізму.

Проте слід відмітити, що у працях К. Маркса і Ф. Енгельса немає розробленої наукової моделі соціалізму, а є лише деякі загальні положення, які відобразили їх бачення комуністичного суспільства:

1. Комуністичне суспільство у своєму розвитку пройде дві стадії: перша ― соціалізм і друга ― комунізм. Спільними рисами обох стадій будуть:

• утвердження суспільної власності, рівність усіх трудящих щодо засобів виробництва;

• відсутність товарного виробництва, конкуренції, ринку та грошей;

• відсутність експлуатації, колективізм, планомірне і безкризове ведення господарства.

2. Для соціалізму характерним буде збереження деяких рис попередніх суспільних устроїв: поділу праці, розподілу за працею, держави.

3. При комунізмі відбудеться докорінна перебудова людського суспільства; не буде ніяких суперечностей, характерних попереднім устроям і людське суспільство житиме за принципом “від кожного за здібностями, кожному за потребами”.

Таким чином, можна підсумувати, що теоретичний спадок К. Маркса є важливим та багатим за змістом напрямом економічної думки, характеризується глибиною узагальнень, логічною строгістю аргументації, органічної єдності історичного та логічного аналізу.

Серед найважливіших здобутків марксизму слід відмітити:

• збагачення методології дослідження економічних і соціальних явищ, створення оригінального аналітичного апарату наукового аналізу;

• обґрунтування концепції історичної єдності людського суспільства;

• глибоке дослідження еволюції індустріально-ринкового господарства, виявлення важливих рис капіталістичної економічної системи;

• розвиток теорії суспільного відтворення і його циклічності;

• поглиблення трудової теорії вартості.

Водночас сучасна оцінка економічної теорії К. Маркса дає змогу виявити її суттєві обмеження та вразливі місця, у тому числі:

• тенденційність, політичну упередженість і запрограмованість кінцевих результатів наукового дослідження;

• претензію на володіння абсолютною істиною, жорстку непримиренність до інших теоретичних позицій, визначення власного учення єдино науковим;

• переконання у тому, що стрижень історії становить боротьба класів на основі антагоністичності їх інтересів;

• однофакторний аналіз вартості, ціни та доходів на основі визнання пріоритетності єдиного ресурсу – праці.

Незважаючи на висловлені зауваження, сучасні дослідники вважають теоретичну систему К. Маркса одним із важливих напрямків світової економічної думки, якому притаманні наукові помилки і прозріння і без якого неможливо уявити сучасну економічну науку.

Основні терміни та поняття

Промисловий переворот. Економічний лібералізм (принцип «laissez faire»). Науково-технічна революція (НТР). Аграрна реформа. Відробіткова та чиншова системи організації сільського господарства.

Питання для самоперевірки та контролю засвоєння знань

1. Які зміни відбулися у розвитку світової економіки в умовах економіки вільної конкуренції? Поясніть, чому період з останньої третини XVIII ст. до останньої третини XIX ст. в історії економіки визначають, як розвиток економіки вільної конкуренції.

2. Розкрийте основні ознаки теорії промислового перевороту: об’єктивну зумовленість, зміст, основні науково-технічні винаходи, етапи розвитку, підсумки, значення для економічного та суспільного розвитку країн. Чому промисловий переворот називають першою науково-технічною революцією?

3. Проаналізуйте спільні та відмінні ознаки аграрного розвитку в європейських країнах і США.

4. Дайте оцінку розвитку національних фінансово-кредитних систем.

5. Які особливості методології Д. Рікардо? Назвіть ключові теоретичні положення підприємницької ринкової економіки, які розробляв Д. Рікардо в умовах ранньоіндустріального суспільства. Як він розумів проблеми економічної теорії? Які рекомендації надавав Д. Рікардо щодо економічної політики, зокрема з організації торгівлі, грошового обігу, розподілу доходів, оподаткування.

6. Чим відрізняються методологія та теорія Ж.Б. Сея від А. Сміта? Проаналізуйте розвиток теорій продуктивності праці, розподілу, факторів виробництва, ринку.

7. Охарактеризуйте основні ідеї мальтузіанства.

8. Проаналізуйте господарську систему С. Сісмонді. Які положення економічного вчення С. Сісмонді визначають нові трактовки методу, предмету і практичних висновків класичної школи? Які ідеї Н.Сеніора є „золотим фондом” класичної політичної економії?

9. Здійсніть порівняльний аналіз економічних поглядів С. Сісмонді та основних ідей класичної школи. Як С. Сісмонді обґрунтовував необхідність державного втручання в економіку.

10. У чому суть теорії „конституційної вартості” П.Прудона?

11. Проаналізуйте проблему вартості в класичній економічній теорії (В. Петті, А.Сміт, Д. Рікардо, Ж.Б. Сей, С. Сісмонді).

12. Які особливості методології дослідження економічних явищ і процесів представниками історичної школи? Охарактеризуйте основні положення теоретичної системи Ф. Ліста. Чому історичну школу в політичній економії зараховують до гетеродоксії?.

13. Охарактеризуйте основні ідеї представників старої історичної школи в Німеччині. За якими критеріями здійснювали періодизацію історичного розвитку Ф.Ліст, В. Рошер, Б. Гільдебрант?

14. Які теоретичні ідеї Г.Ч. Кері використовувалися на практиці для обґрунтування економічної політики США?

15. Обґрунтуйте висновок, що праці Дж.С. Мілля завершили розвиток класичної політичної економії.

Навчальні завдання для самостійної роботи

1. Скласти аналітичну таблицю „Порівняльний аналіз процесу промислового перевороту у Великій Британії, Франції, Німеччині та США” за планом: хронологічні межі, передумови, етапи і хід, соціально-екномічні підсумки, національні особливості.

2. Зробити порівняльний аналіз поглядів (спільні риси та відмінності) А. Сміта та Д. Рікардо, А.Сміта та Дж.С. Мілля.

Зразки тестових завдань

Тест 1. В якому випадку правильно розкрито зміст «закону Сея»?

1. Віддача ресурсів зменшується при зростанні їх кількості.

2. Пропозиція товарів сама створює відповідний їй попит, що встановлює економічну рівновагу.

3. Швидкість зростання населення вища, ніж швидкість зростання засобів існування.

4. При зростанні прибутку заробітна плата зменшується і навпаки.

5. Нагромадження капіталу призводить до зростання безробіття.

Тест 2. Вкажіть випадок, у якому відображаються уявлення Д. Рікардо про завдання політичної економії?

1. Визначення законів, які управляють розподілом створеного продукту між класами.

2. Визначення умов раціонального розподілу обмежених виробничих ресурсів.

3. Формулювання економічних категорій і економічних законів.

4. Дослідження потреб людини, аналіз ринкового попиту і ринкової пропозиції.

5. Аналіз виробничих (економічних) відносин людей.

Першоджерела

1. Мальтус Т.Р. Дослідження закону народонаселення. – К.: Основи, 1998.

2. Мальтус Т. Опит о законе народонаселения // Антология экономическоъ классики: В 2 т. – М.: МП «Эконов», 1993. – Т. 2.

3. Петти В., Смит А., Риккардо Д., Кейнс Дж., Фридмен М. Класика єкономической мысли: Соч. – М.: ЭКСМО-Пресс, 2000.

4. Петти В., Кенэ Ф., Смит А., Риккардо Д., О методе политической економии (выдержки из произведений) // Развитие метода политическоъ екномии: Отрывки из текстов.. – М.: Экономика, 1986.

5. Риккардо Д. Начала политической экономии и налогового обложения // Антология экономическоъ классики: В 2 т. – М.: МП «Эконов», 1993. – Т. 1.

Рекомендована література

1. Афанасьев В.С. Давид Рикардо. – М.: Экономика, 1988.

2. БлаугМ. Економічна теорія в ретромпективі: Пер. с англ. – К.: Вид-во Соломії Павличко «Основи», 2001.

3. Боєв Ю. О., Боєва С. Ю. Економічна історія: Західна Європа, Японія, США: Навч. посіб. – К.: Вища шк., 2004.

4. Гринчуцький В., Родіонова Л. Економічна історія зарубіжних країн. Курс лекцій. – Тернопіль, 2004.

5. Жид Ш., Рист Ш. История экономических учений: Пер. з фр. – М.: Экономика, 1995.

6. Злупко С.М. Основи історії економічної теорії. – К.: Знання, 2005.

7. Історія економічних учень : Підручник: у 2 ч. – Ч.1 / За ред. В.Д.Базилевича. – 2-ге вид. – К.: Знання, 2005.

8. Леоненко П. Економічна історія: Навч. посіб. – К., 2004.

9. Майбурд Е.М. Введение в историю экономической мысли. От пророков до профессоров. – М.: Дело, 2000.

10. Островский А.В. История цивилизации. – СПб.: Изд–во Михайлова В.А., 2000.

11. Родіонова Л.А. Економічна історія. Навчальний посібник. – Тернопіль, 2007.

12. Тимошина Т. Экономическая история зарубежных стран: Учебное пособие – М., 2001. .

13. Юхименко П.І. Економічна історія: Навч. посіб. — 2-ге вид., стер. — К.: Вікар, 2006.