4. Судовий порядок захисту прав на об'єкти інтелектуальної власності

Законодавство у сфері інтелектуальної власності надає авторам і правовласникам на об’єкти інтелектуальної власності досить широкий спектр способів захисту. Так, власники прав на об’єкти інтелектуальної власності можуть вимагати від порушника визнання прав власника шляхом звернення з такою вимогою до суду, який має офіційно підтвердити наявність або відсутність цього права. Це є необхідною передумовою застосування інших передбачених законодавством способів захисту.

Суперечки щодо інтелектуальної власності поділяються на дві групи. До першої відносяться суперечки про визнання результату інтелектуальної діяльності об’єктом інтелектуальної власності.

Стосовно об’єктів промислової власності це суперечки:

• пов’язані з відмовою у видачі патенту;

• за запереченнями третіх осіб про видачу патенту;

• про визнання патенту недійсним.

До другої групи відносяться суперечки, що стосуються порушення прав:

• про заборону дій, що порушують права на патент;

• про відшкодування шкоди, заподіяної порушником патентних прав;

• про визнання дій, що не порушують патент;

• про надання примусової ліцензії;

• про виплату винагороди автору роботодавцем;

• про компенсацію за використання винаходу державою тощо.

Суперечки першої групи вирішуються в адміністративному чи адміністративно-судовому порядку. Зазвичай, вони розглядаються у спеціальних органах Державного департаменту інтелектуальної власності (в Україні це Апеляційна палата). Рішення цього органу можуть бути оскаржені в судовому порядку.

Суперечки другої групи розглядаються тільки в судовому порядку .

Ці способи захисту прав не вичерпують собою всіх можливих заходів, до яких може вдатися автор або правовласник для захисту своїх прав на об’єкти інтелектуальної власності й інтересів, що охороняються законодавством.

До таких способів можна віднести вимоги:

• про припинення або заміну правовідносин. Наприклад, авторський або ліцензійний договір може бути припинений достроково за вимогою автора або власника прав у зв’язку з порушенням умов договору іншою стороною;

• про визнання недійсним або таким, що не відповідає чинному законодавству, ненормативного акта органу державного управління або місцевого органу державної влади. При цьому слід враховувати лише дві обставини: по-перше, порушене право повинно мати цивільний характер, і по-друге, адміністративний акт, що має підзаконний характер, має бути протиправним з погляду на його відповідність чинному законодавству (наприклад, акт був прийнятий не уповноваженим на це органом).

Спори, що розглядаються у судовому порядку, які пов’язані з порушенням прав інтелектуальної власності підвідомчі судам загальної юрисдикції та господарському суду. Якщо хоча б однією із сторін у спорі є фізична особа, то зазначена справа розглядається в суді загальної юрисдикції [1, 267].

5. Цивільно-правове регулювання патентних відносин

Суттєвою ознакою патентних відносин є те, що об'єктами патентних прав є саме результати творчої діяльності людини. Характерна риса і особливість їх – регулювання відносин, які складаються у зв'язку з творчою діяльністю людей. Ніяка інша діяльність, що не має творчого характеру, не може бути предметом регулювання патентних відносин. Тому в патентному законодавстві акцентується, що творцем може бути тільки людина. Але при цьому слід мати на увазі, що суб'єктом творчої діяльності може бути справді тільки людина або група (колектив людей, але не організацій) юридичних осіб. Водночас суб'єктами патентних відносин (прав і обов'язків) можуть бути як громадяни, так і юридичні особи. Суб'єктом патентних прав можуть бути роботодавці, підприємства будь-яких форм власності та інші юридичні особи [4, 189].

Творчий характер діяльності означає, що надання будь-якої технічної допомоги винахіднику – консультації, розрахунки, креслення, оформлення заявок – не має творчого характеру і не підпадає під поняття творчість, а такого роду допомога не може вважатися творчим співавторством.

Не має творчого характеру і тому не вважається творчістю запозичення, переймання і використання чужого, хай навіть надто позитивного досвіду, використання результату за ліцензією тощо.

Творчий характер діяльності означає передусім певну індивідуальність, як кажуть, «власний почерк» автора, який вирізняє таку діяльність з-поміж іншої.

Другою ознакою патентних відносин є те, що вони мають завершитися певним результатом, об'єктивованим у певну матеріальну форму або зафіксованим у певному матеріальному носії. Якщо ж творчий пошук не завершився певним результатом, то немає об'єкта правової охорони – нічого охороняти. Проте слід мати на увазі, що під правову охорону підпадає будь-який результат творчого пошуку, в тому числі й негативний, незалежно від його суспільної цінності.

Третя ознака патентних відносин полягає в тому, що простір дії патентних прав – це територія України. Тобто патентні права мають територіальний характер, вони діють лише в межах України. Звідси один дуже істотний висновок – патент, виданий Держпатентом України, має силу тільки в межах України. Для того, щоб захистити патентні права українського винахідника в іншій державі, наприклад у Франції, необхідно його винахід запатентувати ще раз – у Франції. Без французького патенту винахід українського винахідника, який буде використовуватися у Франції з дозволу чи без дозволу винахідника, правового захисту у цій країні не матиме.

Четвертою ознакою в правовому регулюванні відносин, що пов'язані з творчою діяльністю, є однакова дієздатність суб'єктів творчого процесу. Тобто творцями будь-яких результатів творчої діяльності можуть бути як повнолітні громадяни, так і неповнолітні.

Варто зазначити, що здатність до творчості не співпадає з загальною цивільною дієздатністю. Відповідно до ст. 11 чинного Цивільного кодексу повна дієздатність громадян України настає по досягненні ними вісімнадцятирічного віку. В такому віці вони мають право вчиняти будь-які правові дії. Проте для створення будь-якого твору літератури, мистецтва, винаходу, промислового зразка тощо досягнення цього віку не вимагається. Творити можна в будь-якому віці. Відомо чимало прикладів, коли дітьми створювалися і створюються твори мистецтва, художньої літератури, діти здатні зробити досить цінні винаходи та технічні пристрої.

Але слід мати на увазі, що громадяни до досягнення ними вісімнадцятирічного віку можуть тільки творити, тобто їх дієздатність обмежується лише здатністю до творчості. У зв'язку зі створенням того чи іншого результату інтелектуальної діяльності у його творця виникають певні права і пільги. Розпоряджатися цими правами і пільгами неповнолітні автори можуть лише в межах, встановлених Цивільним кодексом.

Неповнолітні творці будь-яких творів літератури, мистецтва, об'єктів промислової власності наділяються усіма тими самими правами, що і їхні повнолітні колеги. Вони мають право на авторство, на ім'я, на винагороду за використання їх творів чи об'єктів промислової власності та інші права і пільги.

Право авторства і право на ім'я, що складає п'яту ступінь у регулюванні зазначених відносин, виникає як у автора будь-якого твору літератури, науки і мистецтва, так і у автора винаходу чи будь-якого іншого об'єкта промислової власності незалежно від віку, про що йшлося вище. Кожен творець будь-якого результату творчої діяльності має право вважати себе автором свого винаходу чи іншого твору і вимагати цього від інших. Творець об'єкта промислової власності має право просити, щоб його витвору було присвоєно його Ім'я або певна спеціальна назва [3, 190-192].

Для всіх авторів результату творчої діяльності є право на винагороду і підстави її виплати. Такою підставою відповідно до чинного законодавства є лише факт використання цього результату. За невикористаний твір чи винахід винагорода не виплачується, за винятком випадків, передбачених законом.

Якщо має місце позадоговірне використання такого результату, то мова може йти або про відшкодування збитків, заподіяних неправомірним використанням, або про компенсацію за хоча й позадоговірне, але правомірне використання цього ж результату.

Суб'єктом патентних прав може стати у випадках, визначених законодавством, держава. Так, винахідник може передати виключне право на використання винаходу державі.

Коло цивільно-правових відносин, що складаються в сфері науково-технічної діяльності, досить широке. Воно охоплює відносини по створенню і використанню винаходів, корисних моделей, промислових зразків, раціоналізаторських пропозицій, знаків для товарів і послуг, нових сортів рослин, порід тварин і птиці, науково-технічної інформації, комплекс результатів творчої діяльності, що стосується електронно-обчислювальних машин, тощо. Знову ж таки, цей перелік не є вичерпним.

Для одержання правової охорони об'єкта промислової власності необхідно подати заявку до Держпатенту України (або на підприємство, якого стосується раціоналізаторська пропозиція). Заявка має пройти належну експертизу, пропозиція має пройти відповідну кваліфікацію і, нарешті, одержати відповідний правоохоронний документ. Без здійснення цих операцій об'єкту промислової власності Правова охорона не надається. Між тим, це досить складна, клопітка і дорога процедура, але без неї не обійтися.

Строки дії патентних прав для різних об'єктів промислової власності чинним законодавством встановлені різні. Патенти на винаходи і нові сорти рослин діють протягом 20 років з дня надходження заявки до Держпатенту України. Патент на промисловий зразок видається на 10 років від дати надходження заявки до Держпатенту України. Однак патент на промисловий зразок може бути подовжений, але не більше як на п'ять наступних років. Свідоцтво на знак для товарів і послуг діє протягом 10 років від дати надходження заявки до Держпатенту України і за проханням його власника дія свідоцтва може бути подовжена на наступні 10 років.

Після спливу строку дії патентного права будь-який об'єкт промислової власності може використовуватися будь-ким без згоди автора і без виплати йому авторської винагороди.