Тема3: Види підприємств.

1. Сутність і презначення поділу п-в на види

2. Види підприємств за окремими класифікаціям

Тема3: Види підприємств.

1. Сутність і презначення поділу п-в на види.

Типи п-тв:

• Реальні – базуються на емпіричному доведенні

Ідеальні – базуються на структурах, що не можуть бути емпірично доведені.

• Індивідуальні – один об’єкт чи суб’єкт

Загальні – клас явищ

• Одновимірні – використовують 1 ознаку для диференціації

Багатовимірні – використовую одночасно велику кількість ознак для ідентифікації предметів.

Поділ п-ва на макрорівні:

Макро рівень дає змогу здійснювати аналіз структури власності в економіці держави, виявити частину іноземного капіталу, визначити рівень підприємницької активності в тому числі секторно-галузевому розрізі, виявити формування.

Поділ п-ва на мікрорівень:

На мікро рівні можливо охарактеризувати результати та недоліки, особливості створення та ведення господарської діяльності підприємствами різних організаційно вик. Форм. Розмірів, а також зявляється можливість обирати ефективні формитех.-економічної структури п-ва та просторово-структурові види їх розміщення, побудова більш складних форм п-ва шляхом об’єднання з іншими суб’єктами підприємницької діяльності.

Ознаки поділу п-ва на види:

• В залежності від форми власності

• За правови статусом та форми господарювання

• За галузями та розмірами

• За способом утворення

• За частиною іноземного капіталу

• За технічно-економічною структурою економіки п-ва.

• За просторово-структурними ознаками

• За формою об’єднань п-тв.

2. Види підприємств за окремими класифікаціям

Залежно від мети та характеру діяльності, розрізняють:

• Комерційні

• Некорційні

Залежно до форми власності:

• Приватні

• Колективні

• Комунальні

• Державні

Залежно від нац.. залежності капіталу:

• Національні

• Закордонні

• Спільні

Товариство з обмеженою відповідальністю – господарююче товариство,яке має статутний капітал, фонд, поділяється на частини розмір яких визначається установчими документами і несе відповідальність за своїм зобов’язаннями тільки своїм майном.

Товариство з додатковою відповідальністю – статутний фонд якого поділяється на частини визначені установчиними документами документами і несе відповідальність за своїм зобов’язаннями в межах свого майна, а в разі його недостатності учасники товариства несуть податкову відповідальність у визначені установчими документами однаково кратному розмірі до вкладу кожного з учасників.

Повне товариство – всі учасники відповідають до укладеного між ними договору здійснюють підприємницьку діяльність від імені товариства і несуть додатково солідарну відповідальність за зобов’язання товариства всім своїм майном.

Командитне товариство – один або декілька учасників здійснюють додатково солідарну відповідальність всім своїм майном, на яке може бути затверджене стягнення,а інші учасники лише своїми вкладами.

4.1 Сукупний попит та його модель. Цінові і нецінові чинники, які його визначають

В макроекономіці модель сукупного попиту і сукупної пропозиції (AD-AS) досліджує поведінку економіки в цілому. Вона пояснює причини коливання рівня цін та реальних обсягів національного виробництва, розкриває взаємозв'язок між ними та економічною політикою. Модель застосовується для дослідження й пояснення таких важливих явищ, як інфляція, безробіття, ділові цикли, для прогнозування впливу на економіку різноманітних факторів, для планування й координації заходів економічної політики в короткостроковому і довгостроковому періодах. Сукупний попит і сукупна пропозиція характеризують реальний обсяг національного виробництва за певний період, точніше – вартість кінцевої продукції національного виробництва в цінах базового періоду, які вважаються постійними. Отже, сукупний випуск у моделі AD-AS – це реальний валовий внутрішній продукт країни. Сукупний попит (АD) – це загальний обсяг вітчизняних товарів і послуг, які готові купити домогосподарства, фірми та уряд країни, а також економічні агенти інших країн світу при певному рівні внутрішніх цін. Оскільки сукупний попит має грошову форму, тому зв'язок між рівнем цін та величиною сукупного попиту обумовлений, насамперед, загальними умовами грошового обігу, які встановлюються основним рівнянням кількісної теорії грошей: М.V=Р.Y, де М – кількість грошей в обігу, або номінальні грошові залишки, V – швидкість обігу грошей; Р – рівень цін; Y – реальний обсяг національного виробництва (сукупний реальний доход). Номінальний доход економічних агентів (Р.Y) дорівнює сумі угод, здійснених між ними протягом певного періоду і оплачених за допомогою грошей, які обертаються, переходячи від покупця до продавця. Обертаючись зі швидкістю V, запас грошей М збільшує одночасно як номінальний грошовий доход, так і номінальні грошові витрати економічних агентів країни на товари й послуги. Згідно з рівняннм обсягу сукупного попиту залежить від кількості грошей в обігу, швидкості їхнього обертання та рівня цін, за якими купуються товари і послуги. При незмінній пропозиції і постійній швидкості обертання грошей величина сукупного попиту змінюється обернено рівню цін. При вищому рівні цін фірми та домогосподарства можуть придбати менше товарів і послуг, оскільки їхній номінальний сукупний доход залишатиметься постійним. На графіку сукупного попиту (рис.4.1) зміна рівня цін проявляється у переході економіки до нової точки рівноваги на кривій сукупного попиту. Вищому рівню цін Р1 відповідає менший обсяг сукупного попиту Y1, внаслідок чого рівноважні умови сукупного попиту на кривій АD пересуваються з точки А в точку В. В макроекономічній теорії спадний нахил кривої сукупного попиту пояснюється впливом так званих цінових факторів: а) ефектом процентної ставки; б) ефектом реальних грошових залишків (ефектом багатства); в) ефектом імпортних закупівель.В макроекономічній теорії спадний нахил кривої сукупного попиту пояснюється впливом так званих цінових факторів: а) ефектом процентної ставки; б) ефектом реальних грошових залишків (ефектом багатства); в) ефектом імпортних закупівель.

Важливою властивістю, яка притаманна ринковій економіці, є постійне тяжіння до рівноваги. В узагальненому вигляді економічна рівновага між сукупним попитом і сукупною пропозицією, тобто СПо = СПр. Рівновага між ними породжує рівноважний ВВП і рівноважні ціни (див. рис. 3.7.5). На графіку 3.7.6. крива СПо1 — це початкова крива сукупного попиту; крива СПр1, — початкова короткострокова крива сукупної пропозиції; СПрq — довгострокова крива сукупної пропозиції, яка бере свій початок у точці потенційного ВВП (О1). Точка Т1 є точкою короткострокової рівноваги як результат перетину кривих СПо1, і СПр1 і одночасно точкою довгострокової рівноваги як результат перетину кривих СПо1 СПр1 і СПрq. Отже, в точці Т1 має місце подвійна рівновага (короткострокова і довгострокова), вона може забезпечуватися лише в умовах повної зайнятості.

Якщо припустити, що при незмінній сукупній пропозиції (СПр1) сукупний попит зменшиться порівняно з потенційною величиною (СПо1), а його крива переміститься вліво в положення СПо2, то короткострокова рівновага буде забезпечуватися в точці Т2, що порушує довгострокову рівновагу. Якщо, навпаки, при незмінному сукупному попиті (СПо1) короткострокова сукупна пропозиція зменшиться відносно потенційної величини (СПр1), а її крива переміститься в положення СПр2, то короткострокова рівновага буде забезпечена в точці Т3 теж порушить довгострокову рівновагу. Короткострокова рівновага означає, що кількість товару, яку покупці бажають придбати, дорівнює тій кількості, яку підприємці мають намір виробити. Якщо падіння сукупного попиту знизить ціну, то ціна примусить підприємців зменшити обсяг виробництва до рівня сукупного попиту (О2). Якщо зменшення сукупної пропозиції підвищить ціну, то ціна викличе зменшення обсягів бажаних закупок до нового рівня сукупної пропозиції (О3).

В змішаній економіці головну координуючу роль виконує ринок, він встановлює ціни і розподіляє обмежені ресурси згідно з платеспроможними потребами економічних суб’єктів, покупців і продавців.

Ринок- уе не монолітна, а структиризована система, яка складається з окремих видів ринку. Центральне місце в ринковій системі займає 2 вида ринку: ринок ресурсів і ринок продуктів.

В основі макроекономічного аналізу лежить найпростіша модель кругообігу продуктів і доходів. В елементарній своїй формі ця модель містить лише дві категорії економічних агентів – домогосподарства та фірми – і не передбачає державного втручання в економіку і зв'язків з рештою країн світу (рис. 3.24. 1). Зі схеми видно, що економіка є замкненою системою, в якій доходи одних еко¬номічних агентів є витратами інших: – споживчі витрати домогосподарств на придбання товарів є доходами фірм від реалізації готової продукції; – витрати фірм на оплату ресурсів є доходами домогосподарств (заробітна плата, рента, інші види доходів). Реальний (“ресурси – товари”) та грошовий (“витрати – доходи”) потоки відбуваються одночасно у протилежних напрямках і безмежно повторюються. Основним висновком із моделі є рівність між сумарною величиною продаж фірм та сумарною величиною доходів домогосподарств. Це означає, що для закритої економіки (тобто без зв'язків із зовнішнім світом, без державного втручання) величина загального обсягу виробництва у грошовому вимірюванні дорівнює величині грошових доходів домогосподарств. При цьому також справедливою є рівність доходів (Y) і сукупних витрат (С), тобто Y=С