27 Обмеження цивільної дієздатності фізичної особи

Під обмеженням дієздатності слід розуміти заборону громадянинові на підставі рішення суду сам ост укладати правочини щодо розпорядження майном, одержувати заробітню плату, пенсію або інші види доходів.

Усі ці дії особа може здійснювати лише за згодою піклувальника . обмеженний у ц.дієздатності ,сам ост.може укладати лише дрібні побутові правочини .

ЦКУ встановлює 2 необхідні підстави прийняття судом такого рішення:

1. якшо ос.страждає на психічний розлад ,який істотно впливає на її здатність усвідомлювати значення своїх дій та керуватися ними

2. якшо ос зловживає спиртними напоями,наркотичними засобами,токсичними речовинами тощо і тим ставит себе чи свої сімю, а також ін. ос яких вона за зак зобов’язана утримувати ,у скрутне становище

за такою підставою суд зможе обмежити у ц дієздатності фіз. Ос якшо буде доведено наявності у неї :

1)психічного розладу

2)псих розладу,який не носить хронічного х-теру, але істотно впливає на здатність ос усвідомлювати значення своїх дій та керуватися ними .

Звертатися до суду із заявою про обмеж ц дієздатності можуть дієздатні члени сімї, профспілкові та ін.гром орг. ,психіатричні лікарні ,прокурор .

Що ж до ц-правового обмеження дієздатності , то його наслідками є встановлення контролю з боку спеціально призначеної ос – піклувальника – за здійсненням його підопічним правочинів ,у тому числі одержання заробітної плати ,стипендії ,пенсії та ін..доходів .

Обмеж ос може здійснювати тільки дрібні побутові правочини.

Сивіл дієздатність фіз. Ос є обмеженою з моменту набуття чинності рішення суду.

Можливе поновлення дієздатності.

28 – визнання фізичної Особи недієздатною

Передусім пов’язане з її здоровям . при цьому закон враховує не всі хвороби,а лише ті, якіне дають можливості громадянинові розуміти значення своїх дій та керуватися ними. До таких захворювань закон відносит психічні хвороби ,що призводять до стійкого психічного розладу.

Визнання фіз. Ос недієздатною можливе лише на підставі рішення суду. Суд,ухвалюючи рішення про визнання ос недієздатної ,встановлює над нею опіку і за поданням орг.опіки і піклування призначає їй опікуна .

Фіз. Ос ,визнана недієзд не має права укладати будь – які правочини. Від її імені і в інтересах правочин укладає її опікун.

Фіз. Ос вважається недієздатною з моменту набрання чинності рішення суду про визнання її недієздатною .

У разі видужання або значного поліпшення здоровя фіз. Ос , визнаною недієз ,суд поновлює її у дієз.

29- імя та місце проживання фізичної Особи

Фіз. ос здійснює під своїм імям права та обов’язки. Імя складається з прізвища, власного імені та по батькові. Також фіз. ос може використовувати псевдонім (вигадане імя) або діяти без зазначення імені.

Місцем прож ос закон вважає житловий будинок, квартиру, інше приміщення, придане для проживання у відповідному населеному пункті ,де фіз. ос проживає постійно ,переважно або тимчасово .Також фіз. ос може проживати у приміщенні ,яке належить їй на праві власності , за договором найму (піднайму), на ін. законних підставах.

При виборі місця проживання виявляється воля особи . При цьому слід звернути увагу на право фіз. ос мати кілька мість проживання .

Місцем прож дитини,яка не досягла 10-річного віку вважається місце проживання її батьків ,усиновлювачів чи опікунів , чи місцезнаходження навчального чи лікувального закладу в якому вона проживає.

Місцем прож.недієздатної ос.вважається м.прож.її опікуна або місцезнах.лікувального закладу.

З місцем проживання закон повязує місце виконання зобов’язань. За місцем прож.,як правило,відкривається спадщина.

З м.п.закон повязує виникнення і припинення багатьох юрд фактів ,що можуть якось впливати на майновий та інший стан фіз. ос

30 – визнання фіз. Особи безвісно відсутню та оголошення померлою

Безвісна відсутність – засвідчений у содовому порядку факт довготривалої відсутності фіз. ос в місці свого проживання, якшо не вдалося встановити місце її перебування.

Відповідно до ЦКУ фіз. ос може бути визнана за відсутності таких таких умов:

1. якшо вона відсутня протягом року у місці свого постійного проживання

2. якшо нема протягом року відомостей про її місцеперебування

3. вжитими заходами щодо розшуку відсутньої ос встановити місце її перебування неможливо

4. визнання причин через які заявник просить визнати фіз. ос безвісно відсут юридично поважними.

Суд до початку розгляду справи встановлє осіб,які можуть дати свідчення про фіз. Ос місцепербування якої невідоме, а також запитує відповідні організації за її ост місцем роботи та проживання про наявність відомостей щодо такої особи.

Визнання фіз. Ос безвісно відсутньою спричиняє певні правові наслідки ,але не відображає на її правоздатності та дієздатності. Ос.яка жива. Не перестає бути суб’єктом права.

Визнання фіз..ос. безвісно відсутньою не ліквідовує юридичну невизначеність.що виникла. Оскільки вона залишається учасником правовідносин . Тому до ЦК введено інститут- оголошення фіз..ос.померлою.

Фіз.ос.може бути оголошена померлою у судовому порядку. При цьому не вимагається щоб попередньо її було визнано безвісно відсутньою.

Підставами оголош є :

1)відсутність ос.в місці постійного проживання протягом 3-ох років з дня отримання останніх відомостей про неї.

2)відсутність протягом вказаних строків відомостей про місцепербув.відсутньої ос.

3)неможливість втановити місце перебув.даної ос.незважаючи на всі вжиті заходи щодо розшуку

4)визнання юрд.поважними причини ,через які заявик просить визнати гром.померлим.

Щодо юрд.наслідків судового рішення про визнання ос.померлою,то вони співпадають з наслідками.передбач.у випадку смерті.:

1)до спадкоємців переходять усі права та обов’язки що належали особі ,яка оголош.померлою

2)припиняється шлюб

3)припиняються зобов’язання .повязані з ос..яка оглошена померлою

4)певні особи набувають право на отримання пенсій

Так,підставою оголош.ос.померлою є лише припущення про її смерть, тому не виключаються можливості появи або виявлення ї місця перебування.

31- поняття юридичної особи

Ю.о.є організація.створена і зареєстрована у встановленому законом порядку ,наділена ц.правоздатністю і дієздатністю ,яка може бути позивачем і відповідачем і суді

Виділяють такі ознаки:

1. Організаційна єдність. Для того щоб бути юридичною осо­бою організація повинна виступати як єдине ціле, мати орга­ни управління та інші індивідуальні ознаки

Організаційна єдність знаходить свій прояв у різних озна­ках. Зокрема однією з індивідуальних ознак юридичної особи є найменування.

Про організаційну єдність свідчить також наявність місця знаходження юридичної особи

2. Майнова відокремленість. Кожна юридична особа має своє майно, яке може належати їй на праві власності або законно­го володіння. Необхідність відокремленого майна створює ма­теріальну базу незалежного існування юридичної особи.

3.  Участь у цивільному обороті від власного імені. Кожна юридична особа, маючи індивідуальне найменування, може діяти лише від свого імені, а саме: набувати майнових і особис­тих немайнових прав, нести обов´язки, вступати в різноманітні цивільно-правові відносини з іншими суб´єктами цивільного права. Від імені юридичної особи діють її органи, інші особи можуть виступати від імені юридичної особи на підставі довіре­ності.

4.  Здатність нести майнову відповідальність. Юридич­на особа несе самостійну майнову відповідальність за своїми зобов´язаннями, відшкодовує шкоду, завдану її працівником під час виконання службових обов´язків, хоча в передбачених законом випадках не виключається і майнова відповідальність її окремих членів. Юридична особа за своїми зобов´язаннями відповідає всім належним їй майном, на яке може бути звернено стягнення.

5. Здатність бути позивачем або відповідачем у суді. Порядок розгляду цивільно-правових спорів за участю юридичних осіб регулюється Цивільним процесуальним кодексом України або Господарським процесуальним кодексом України.

Усі перелічені ознаки юридичної особи тісно пов´язані між собою і повинні розглядатися в сукупності та взаємодії функціо­нальної діяльності юридичної особи.

Здійснюючи функції суб´єкта цивільних правовідносин, юри­дична особа повинна мати й такі властивості, як правоздатність і дієздатність.

32- теорії юридичної особи

Теорія фікції базується на тому, що суб´єктом цивільного права може бути лише фізична особа, а правосуб´єктність органі­зацій є імітацією правового статусу громадян. Ця теорія надає пріоритет незалежності людини і з певним упередженням ставиться до громадських об´єднань.

Теорія заперечення юридичної особи. Прибічники цієї теорії намагалися визначити, - хто ж отримує кінцеву вигоду від пра­вовідносин у суспільстві - юридичні чи фізичні особи. У своїх дослідженнях вони дійшли висновку, що кінцеву вигоду від цивільних правовідносин отримують виключно фізичні особи. На цих підставах прибічники цієї теорії відмовлялися визнавати юридичну особу суб´єктом цивільного права.

Теорія реальності визнає юридичну особу повноцінним суб´єктом цивільних правовідносин. її послідовники акцентува­ли увагу на тому, що фізичні особи залежно від обставин і влас­ного волевиявлення можуть діяти як ізольовано, так і спільно.

Теорія персоніфікованої цілі заперечуючи існування реального субєкта юрд.ос.,визначає,шо ю.о.має за мету управління майном,тобто сама ю.о.ювиступає як персоніфікована ціль.

Органічна теорія визнає реальне існування ю.о.,причому прихильники цієї теорії ототожнюють ю.о.з людською особистістю.

Реалістична теорія визначивши реальність існування ю.о.як субєката пр., відійшла від біологізації ю.о.як суми індивідів

Терія колективу полягає у тому.що державна ю.о.- це організований держ.колектив робітників і службовців на чолі з його відповідальним керівником ,на якого держа поклала виконання певних держ завдань

Теорія держави заснована на положенні про те, що за кожним держ.підприємством стоїть власник майна – сама держ,тому людський субстрат ю.о.не можна зводити до трудового колективу даного підприємства.

Теорія директора виходить з того .що головна ціль наділення організації правами юрд ос. – це забезпечення можливості її участі у ц.обігу ,й оскільки директор уповноважений діяти від імені орг..у сфері й обігу ,тому саме він і є носієм ю. особистості державної ю.особи.

33- види юридичних осіб за Цивільним Кодексом України

Поділ юридичних осіб на види може здійснюватися за різни­ми ознаками. В залежності від того, чи мають засновники мож­ливість брати участь в управлінні юридичною особою розрізня­ють: 1) установи і 2) товариства.

Установою є організація, створена однією або кількома осо­бами (засновниками), які не беруть часті в управлінні нею. Ус­танова створюється шляхом об´єднання (виділення) майна за­сновників для досягнення мети, визначеної засновниками, за рахунок цього майна.

Товариством визнається організація, створена шляхом об´єднання осіб (учасників), які мають право участі у цьому то­варистві. Товариство може бути створено однією особою, якщо інше не встановлено законом.

В залежності від мети діяльності, юридичні особи поділяють­ся на комерційні (підприємницькі) та некомерційні (непідпри-ємницькі).

Підприємницькими юридичними особами є ті, які виникають з метою досягнення прибутку та наступного його розподілу між учасниками. Такі товариства можуть бути створені лише як гос­подарські товариства (повне товариство, командитне товарис­тво, товариство з обмеженою або додатковою відповідальністю, акціонерне товариство) або виробничі кооперативи.

Непідприємницькими юридичними особами є товариства, які не мають на меті одержання прибутку для його наступного розподілу між учасниками. Вони виникають для задоволення соціально-культурних, побутових та інших потреб громадян. До непідприємницьких товариств належать споживчі кооперативи, громадські й релігійні організації, їх об´єднання, благодійні фонди та інші організації.

залежно від ступеня майнової відокремленості можна виділити такі види юридичних осіб:

-  юридичні особи, які перебувають у зобов´язальних відноси­нах з їх засновником

-  юридичні особи, які перебувають у речових відносинах з їх засновниками (власниками)

- юридичні особи, які вступають у немайнові відносини з їх засновниками

Залежно від порядку створення виділяють юридичні особи приватного та публічного права.

Юридична особа приватного права створюється на підставі ус­тановчих документів.

Юридична особа публічного права створюється розпорядчим актом Президента України, органу державної влади, органу вла­ди Автономної Республіки Крим або органу місцевого самовря­дування (ч. 2 ст. 81 ЦК).

34- створення юридичних осіб

Для створення юридичної особи передусім потрібні засновни­ки. Засновниками можуть бути власники майна або уповнова­жені власником майна органи, а у передбачених законодавчими актами випадках - не власники, а інші особи.

Залежно від того, хто є засновником юридичної особи, встановлені такі способи їх утворення: розпорядчий, нормативно-явочний, дозвільний, договірний.

Розпорядчий порядок утворення юридичної особи полягає в тому, що компетентний орган державної влади або управління приймає рішення (розпорядження) про створення організації -юридичної особи - і затверджує її статут чи положення про неї. Таким чином створюються юридичні особи публічного права.

Нормативно-явочний порядок полягає в тому, що умови створення юридичної особи зафіксовані в законодавчому акті у вигляді загального дозволу держави. Для створення конкретної юридичної особи потрібна відповідна ініціатива її засновників і реєстрація її у відповідному органі. У такому порядку виникають юридичні особи приватного права.

При їх реєстрації перевіряється дотримання засновниками чинного законодавства. Якщо буде виявлено невідповідність установчих документів чинному законодавству, то в реєстрації може бути відмовлено

Дозвільний порядок утворення юридичної особи передбачає наявність ініціативи засновників і дозволу відповідного органу державної влади.

Договірний порядок утворення юридичної особи застосовується тоді, коли громадяни або юридичні особи добровільно об´єднуються для досягнення певної мети. Свідченням такого об´єднання є належним чином оформлений установчий договір..

Незалежно від порядку створення усі юридичні особи повинні мати установчі документи - правову основу своєї діяльності. Установчими документами юридичної особи є розпорядчий акт, статут (положення); установчий договір і статут; протокол зборів тощо.Установчий договір юридичної особи укладається між її засновниками, , а статут затверджується

В установчих документах повинно зазначатися: найменування юридичної особи, місце її знаходження, цілі та предмет діяльності, склад і компетенція органів, а також інші відомості, передбачені законодавчими актами щодо юридичних осіб відповідного виду.

Реєстраційна стадія починається зверненням засновника до компетентного органу із заявою про державну реєстрацію юридичної особи. Реєстрацію юридичних осіб здійснюють викон­коми районних (міських) рад, а також Міністерство юстиції України чи його органи на місцях, які реєструють новостворені громадські організації як юридичні особи.

35 – засоби індивідуалізації юридичних осіб.

Юридична особа має своє найменування (ч. 1 ст. 27 ЦК України). Воно присвоюється організації в момент її створення і виступає засобом індивідуалізації цього утворення в цивільному обороті, бо має містити реквізити, які дають змогу відрізняти її від інших юридичних осіб. Найменування юридичної особи визначається в установчих та інших її документах.

Юридичні особи, які здійснюють підприємницьку діяльність, повинні мати фірмове найменування (фірму) з вказівкою на її вид та організаційно-правову форму, місцезнаходження і спеціальну назву. Місцезнаходженням юридичної особи є місцезнаходження її постійно діючого органу. Господарська організація має право виключного користування фірмовим найменуванням в угодах, на вивісках, в оголошеннях, рекламах, рахунках, на товарах, їх упаковці тощо.

Виробнича марка як засіб індивідуалізації юридичної особи та продукції, що нею виготовляється, включає в себе найменування організації, вказівки на сорт виробу, номер стандарту, ціну та інші відомості. Зокрема, при поставці товарів вони підлягають маркуванню відповідно до вимог стандартів, технічних умов або договору.

36- правоздатність та дієздатність юридичних осіб.

Правоздатність юридичної особи. Поняття цивільної пра­воздатності юридичної особи визначається ст. 91 ЦК. Частина 1 названої статті зазначає, що юридична особа здатна мати такі самі цивільні права та обов´язки, як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати тільки людині. Таким чи­ном, законодавець акцентує увагу на співпаданні змісту цивіль­ної правоздатності юридичної особи з правоздатністю фізичної особи. З цього можна зробити висновок, що юридична особа, як і фізична, має загальну правоздатність за деякими виключення­ми.

Правоздатність і дієздатність юридичних осіб виникає одночасно. Правоздатність юридичної особи виникає з моменту її ство­рення і припиняється в момент внесення запису до Єдиного де­ржавного реєстру про припинення юридичної особи. Юридична особа вважається створеною з моменту її державної реєстрації.

Цивільну дієздатність юридичної особи здійснюють її орга­ни. Ці органи можуть бути одноосібними (директор, начальник) або колегіальними (правління, загальні збори). Можливі ви­падки поєднання одноосібних і колегіальних засад управління. Здебільшого це притаманно товариствам. Вищим органом уп­равління товариством є загальні збори його учасників. Загальні збори товариства своїм рішенням створюють виконавчий орган та встановлюють його компетенцію та склад.

Керівний орган юридичної особи виражає її волю, тому його дії - це дії самої юридичної особи.

37- органи юридичної особи

юридичні особ діють через свої органи. 

Під органом юридичної особи слід розуміти особу (фізичну чи юридичну) або групу осіб, дії яких в силу закону або установчих документів породжують правові наслідки безпосередньо для самої юридичної особи. Їх значення полягає в тому, що вони виробляють, формулюють і виражають волю юридичної особи.

Орган юридичної особи є її невід"ємною частиною. Юридична особа не може існувати без своїх органів, які виражають її волю і реалізують її правосуб'єктність. Між юридичною особою та її органами не існує цивільних правовідносин представництва, це відносини внутрішні, корпоративні. Порядок утворення та повноваження органів визначаються законом або установчих документів і не обмежуються часом, на відміну від повноважень представників.

Господарські товариства є юридичними особами приватного права і разом з виробничими кооперативами складають гру­пу підприємницьких товариств.

Господарські товариства поділяються на:

1)  повне товариство;

2)  командитне товариство;

3)  товариство з обмеженою відповідальністю;

4)  товариство з додатковою відповідальністю;

5)  акціонерне товариство.

38- філії та представництва юридичної особи

Юридична особа може мати свої філії та представництва.

Філією є відокремлений підрозділ юридичної особи, що роз­ташований поза місцем її знаходження і здійснює всі або части­ну її функцій.

Представництвом є відокремлений підрозділ юридичної особи, розташований поза місцем її знаходження. Він здійснює захист і представництво інтересів юридичної особи.

Філії і представництва не є юридичними особами. Вони наді­ляються майном юридичної особи, яка їх створила, і діють на основі затвердженого нею положення. Керівники філій і пред­ставництв призначаються юридичною особою і діють на основі виданої їм довіреності.

39 – припинення юридичної особи

 ЦК України припинення юридичної осо­би відбувається шляхом:

1)  передання всього свого майна, прав та обов´язків іншим юридичним особам - правонаступникам (злиття, приєднання, поділу, перетворення);

2)  ліквідації.

На відміну від раніше діючого законодавства чинний ЦК Ук­раїни не вживає термін «реорганізація». Водночас ГК Украї­ни використовує поняття реорганізації як способу «припинення діяльності суб´єкта господарювання». При цьому називаються чотири форми реорганізації - злиття, приєднання, поділ і перетворення.

Учасники юридичної особи, суд або орган, що прийняв рішен­ня про припинення юридичної особи, зобов´язані негайно пись­мово повідомити про це орган, що здійснює державну реєстра­цію, який вносить до єдиного державного реєстру відомості про те, що юридична особа перебуває у процесі припинення.

40-41- господарські тововариства як юридичні особи.

Господарські товариства поділяються на:

1)  повне товариство;

2)  командитне товариство;

3)  товариство з обмеженою відповідальністю;

4)  товариство з додатковою відповідальністю;

5)  акціонерне товариство.

Найменування господарського товариства повинно містити найменування товариства, а також назву виду товариства («ак­ціонерне товариство», «повне товариство»).

Відповідно до ЦКУ учасником господарського то­вариства може бути фізична або юридична особа. Цей перелік варто доповнити такими суб´єктами як держава, територіальні громади і Автономна Республіка Крим. Вказані суб´єкти можуть створювати юридичні особи приватного права, в тому числі і гос­подарські товариства.

За виключенням повного і командитного товариств, учасни­ком (засновником) господарського товариства може бути одна особа.

Установчими документами повного і командитного товарис­тва є засновницький договір, а інших видів господарських то­вариств - статут. Відповідно до ЦКУ в установчих документах господарського товариства повинно бути вказано:

1)  найменування юридичної особи;

2)  її місцезнаходження;

3)   адреса;

4)  органи управління товариством;

5)  компетенція і порядок прийняття рішень органами управ­ління товариства;

6)  порядок вступу до товариства та виходу з нього. Додаткові вимоги щодо змісту статуту можуть бути встанов­лені ЦКУ або іншим законом.

Закон визначає, також, загальні обов´язки учасників това­риства, до яких належать:

1)   додержуватися установчого документа товариства та вико­нувати рішення загальних зборів;

2)   виконувати свої зобов´язання перед товариством, у тому числі ті, що пов´язані з майновою участю, а також робити вкла­ди (оплачувати акції) у розмірі, в порядку та засобами, що пере­дбачені установчим документом;

3)   не розголошувати комерційну та конфіденційну інформа­цію про діяльність товариства.

42- повні товариства .і командні товариства.

Повним є товариство, учасники якого відповідно до укладеного між ними договору здійснюють підприємницьку діяльність від імені товариства і солідарно несуть додаткову (субсидіарну) відповідальність за його зобов´язаннями усім майном, що їм належить. Учасниками повного товариства можуть бути лише особи, зареєстровані як суб´єкти підприємницької діяльності (ст. 80 ГК України).

Установчим документом повного товариства є засновницький договір, який підписується усіма його учасниками і повинен містити крім відомостей, передбачених ст. 88 ЦК України, відомості про:

1)  розмір та склад складеного капіталу товариства;

2)  розмір та порядок зміни часток кожного з учасників у складеному капіталі;

3)  розмір, склад та строки внесення учасниками вкладів.

Особа може бути учасником тільки одного повного товариства.

Найменування повного товариства має містити імена (найменування) всіх його учасників, слова «повне товариство» або містити ім´я (найменування) одного чи кількох учасників з доданням слів «і компанія», а також слова «повне товариство».

Командитне товариство

Законодавство не визначає перелік видів діяльності, які є притаманні саме для командитних товариств. Однак воно виз­нає, що зокрема, страховиком може бути командитне товари­ство.

Характерною ознакою командитного товариства є наявність двох видів учасників товариства: 1) повні учасники; 2) вклад­ники. Таким чином, командитним товариством є товариство, до складу якого входять повні учасники (один учасник) і вкладни­ки (вкладник).

Найменування командитного товариства має містити імена (найменування) всіх повних учасників, слова «командитне товариство» або містити ім´я (найменування) хоча б одного повного учасника з доданням слова «і компанія», а також слова «командитне товариство».

Причому, якщо у найменування командитного товариства включене ім´я вкладника, такий вкладник автоматично стає повним учасником товариства. Такий механізм набуття статусу повного учасника командитного товариства спрямований на захист інтересів третіх осіб (контрагентів) товариства.

Командитне товариство створюється і діє на підставі засновницького договору, який підписується усіма повними учасниками. Засновницький договір командитного товариства повинен містити окрім загальних відомостей, які передбачені ЦКУ для товариств, також, відомості про: 1) розмір та склад складеного капіталу товариства; 2) розмір та порядок зміни часток кожного з повних учасників у складеному капіталі; 3) сукупний розмір вкладів вкладників.

43- товариство з обмеженою відповідальністю Відповідно до ЦКУ товариством з обмеженою відповідальністю є засноване одним або кількома особами товариство, статутний капітал якого поділений на частки, розмір яких встановлюється статутом..

Товариство з обмеженою відповідальністю може бути засноване однією особою. Однак, одна особа не може бути одноособовим засновником (учасником) більше ніж одного товариства з обмеженою відповідальністю, яке має одного учасника. Крім того, товариство з обмеженою відповідальністю не може мати єдиним учасником інше господарське товариство, учасником якого є одна особа.

Статутний капітал товариства з обмеженою відповідальністю складається з вартості вкладів його учасників.

Єдиним установчим документом, який визначає предмет, мету і порядок діяльності товариства з обмеженою відповідальністю є його статут. Статут товариства з обмеженою відповідальністю, крім загальних для усіх видів товариств відомостей, передбачених статтею ЦКУ, повинен містити відомості про: 1) розмір статутного капіталу, з визначенням частки кож­ного учасника; 2) склад та компетенцію органів управління і по­рядок прийняття ними рішень; 3) розмір і порядок формування резервного фонду; 4) порядок передання (переходу) часток у ста­тутному фонді.

Органами управління товариства з обмеженою відповідальністю є загальні збори учасників (вищий орган) і виконавчий орган (колегіальний або одноособовий), який здійснює поточне керівництво його діяльністю і є підзвітним загальним зборам його учасників

Товариство з додатковою відповідальністю Товариством з додатковою відповідальністю є товариство, засноване однією або кількома особами, статутний капітал якого поділений на частки, розмір яких визначений статутом

За своєю юридичною природою товариство з додатковою відповідальністю є подібним до товариства з обмеженою відповідальністю, у зв´язку з чим до нього застосовуються положення законодавства України про товариство з обмеженою відповідальністю, якщо інше не встановлено статутом товариства і законом.

Принципова відмінність між вказаним видами товариств полягає у обсязі відповідальності учасників товариств. Майнова відповідальність учасників товариства з обмеженою відповідальністю обмежується вартістю їх вкладів до статутного фонду товариства. Натомість, учасники товариства з додатковою від­повідальністю солідарно несуть додаткову (субсидіарну) відпові­дальність за зобов´язаннями товариства своїм майном у розмірі, який встановлюється статутом товариства і є однаково кратним для всіх учасників до вартості внесеного кожним учасником кладу.

У разі визнання банкрутом одного з учасників товариства його відповідальність за зобов´язаннями товариства розподіляється між іншими учасниками пропорційно їх часткам у статутному капіталі товариства.

44 - Акціонерне товариство

Відповідно до ЦК У акціонерним є товариство, статутний капітал якого поділений на визначену кількість акцій однакової номінальної вартості. Акціонерні товариства створюються з метою швидкого накопичення коштів, необхідних для здійснення господарської діяльності. Для цього товариство випускає в обіг цінні папери - акції, з коштів від продажу яких і створюється статутний капітал акціонерного товариства.

Засновниками акціонерного товариства можуть бути як фізичні, так і юридичні особи.

. Відповідно до ЦК У єдиним установчим документом акціонерного товариства є його статут. Статут акціонерного товариства повинен включати відомості, які є загальними для усіх товариств а також відомості про:

1)  розмір статутного капіталу;

2)  умови про категорії акцій, що випускаються товариством, та їхню номінальну вартість і кількість;

3)  права акціонерів;

4)  склад і компетенцію органів управління товариством та про порядок ухвалення ними рішень та інші відомості, передбачені законом.

Акціонерне товариство під час своєї діяльності може своїм рішенням у порядку, визначеному законодавством, збільшувати свій статутний фонд (після повної його сплати) та зменшувати його (не нижче встановленого законом рівня). Законодавство передбачає, також, випадки примусового зменшення статутного фонду акціонерного товариства.

Вищим органом акціонерного товариства є загальні збори акціонерів, у яких мають право брати участь усі його акціонери, незалежно від кількості і виду акцій, що їм належать.

Виконавчий орган акціонерного товариства, який здійснює керівництво його поточною діяльністю, може бути колегіальним (правління, дирекція) чи одноособовим (директор, генеральний директор). Виконавчий орган у межах, встановлених статутом і законом, діє від імені акціонерного товариства і вирішує всі питання діяльності товариства, крім тих, що віднесені до компетенції загальних зборів і наглядової ради товариства. Виконавчий орган є підзвітним загальним зборам акціонерів і наглядовій раді акціонерного товариства та організовує виконання їхніх рі­шень.

Ліквідація акціонерного товариства відбувається добровільно - за рішенням загальних зборів, або у випадках передбачених законом, у примусовому порядку. Зокрема, зменшення акціонерним товариством розміру свого статутного капіталу нижче від встановленого законом розміру має наслідком ліквідацію товариства.

45 - правовий статус кооперативів

Виробничим кооперативом є добровільне об´єднання громадян на засадах членства для спільної виробничої або іншої гос­подарської діяльності, яка базується на їхній особистій трудовій участі та об´єднанні його членами майнових пайових внесків.

Виробничий кооператив є юридичною особою приватного права. Про організаційну єдність виробничого кооперативу як юридичної особи свідчить наявність його статуту, що затверд­жується загальними зборами його членів. Найменування коопе­ративу має містити його назву, а також слова „виробничий коо­ператив». Виробничий кооператив має адресу. Вищим органом кооперативу є загальні збори його членів.

Склад, компетенція органів управління кооперативу та по­рядок ухвалення ним рішень повинні бути зазначені у статуті виробничого кооперативу. Від імені виробничого кооперативу діють його виконавчі органи.

Майно, що є у власності виробничого кооперативу, поділяєть­ся на паї його членів відповідно до статуту кооперативу.

Член виробничого кооперативу зобов´язаний внести до дня державної реєстрації кооперативу не менше десяти відсотків пайового внеску, а частину, що залишилася, - протягом року з дня його державної реєстрації, якщо інший строк не встановле­ний статутом кооперативу.

Виробничий кооператив не має права випускати акції. При­буток виробничого кооперативу розділяється між його членами відповідно до їхньої трудової участі, якщо інший порядок не встановлений статутом кооперативу.

Виробничий кооператив несе цивільно-правову відповідаль­ність. На членів кооперативу покладається субсидіарна відпові­дальність за зобов´язаннями кооперативу у розмірах та порядку, встановлених статутом кооперативу.

Член виробничого кооперативу має право на вихід із коопера­тиву. У цьому разі йому виплачується вартість паю або видаєть­ся майно, пропорційне його паю, а також здійснюються випла­ти, встановлені статутом кооперативу. Член кооперативу має й інші права.

У разі ліквідації виробничого кооперативу, в першу чергу за­довольняються вимоги кредиторів, а те майно, що залишилося після задово участі.