Література:

Піча В.М. Соціологія-К.,2000,с.1 03-105.

Людина і суспільство./за ред. Р.А.Арцішевського.-К.,1992,с.48-55.

Черниш Н. Соціологія:курс лекцій.-Львів,1996,кн.З,с.15-20ю

Кравченко А.И. Введение в соціологію.-М.,1995,с.22-29.

Соціальні зміни

Протягом багатьох років у суспільствознавстві формувалося уявлення про те, що нормальним і, мабуть, оптимальним станом для суспільства є його стабільність, рівновага і непорушність, відсутність у ньому гострих суперечностей, глибоких криз і різноманітних потрясінь, а тим більше - вибухів. Будь-яка непевність, порушення «рівноваги» у суспільстві розглядались як ознаки його «хвороби» і недосконалості. Тому не дивно, що нинішній стан нашого суспільства з його непевністю, невизначеністю сприймається як абсурдна форма життя навіть у порівнянні з тим, що ми тепер називаємо «застоєм»,а трохи раніше називали «розвинутим соціалізмом».

Головна причина такого становища, мабуть, полягає у тому, що в певний період свого існування кожне суспільство вступає в таку смугу, коли воно стає нездатним «виробляти» якісно нові форми суспільного життя. «Загнивання» (стагнація) суспільства відбувається непомітно. Часто це трапляється навіть в період відпоєного його розквіту і, що дуже важливо пам'ятати, може продовжуватися тривалий часі тільки під впливом внутрішніх і зовнішніх факторів, під тиском суспільства другого типу (системи з іншою культурою) загниваючі соціально-економічні системи гинуть. І таких прикладів історія знає багато. Пригадаймо Римську імперію та інші імперії Сходу.

Будь-які зміни в суспільстві наростають поступово і торкаються різних сторін його соціальної структури. Вони найчастіше проявляються в стосунках між різними соціальними класами, прошарками і групами, між націями і народностями тощо. Як правило, суперечності в суспільстві носять переважно економічний, політичний та ідеологічний характер.

Щоб уникнути потрясінь у суспільстві, щоб безболісно (еволюційним шляхом) усунути наявні суперечності. політики (правляча еліта) частіше схильні до проведення реформ. Якщо їм це не вдається, то суспільство стає перед потребою докорінних якісних змін, тобто перед революцією.

Тому не потрібно лякатись «кризи» суспільства. Вона виникає не тому, що хтось із політиків допустив якісь помилки суб'єктивного характеру, а тому, що в кожному суспільстві вже закладений «механізм» конфліктів і криз. Цей «механізм» дає можливість через потрясіння досягти певної рівноваги І стабільності суспільства.

Еволюція і революція як форми розвитку суспільства. Тривалий час взірцем "розумного" і стабільного існування суспільства був його європейський варіант. Але після революційних потрясінь, щоб відбулись в Європі, вчені і політики стали допускатися думки про те, що може існувати й інший варіант або модель суспільства, яке живе за своєю логікою і переживає свою «еволюцію».

Еволюція (від латинського "evolution" - розгортання) в широкому розумінні - це синонім розвитку або процесу, що відбувається в живій і неживій природі, а також соціальних системах. Еволюція може вести до ускладнення диференціації, піднесення рівня організації системи (прогресивна еволюція, прогрес) або ж, навпаки, до пониження цього рівня (регрес).

Термін «еволюція» частіше зустрічається в спеціальній літературі і застосовується для позначення розвитку біологічних істот, характерною рисою якого є природній відбір. Стосовно соціальних систем еволюція розглядається як елемент історичного розвитку, етап, період історії, пов'язаний з життям якихось окремих суспільних інститутів, ідеології, культури і т.д. як частинки загальної історії.

Наукова, утилітарна історія людини повинна базуватись на вивченні історії природи. Проблема полягає в нашій здатності зрозуміти внутрішній смисл, саму суть еволюції, природи, а також те, що вона включає в себе еволюцію людини і багато в чому пояснює її розвиток. Хоч, правда, людям, які досягли великих успіхів, створили соціальні, економічні і національні структури, не просто усвідомити себе скромними дітьми природи.

Людина - не цар природи, а лише передовий загін великого процесу її перетворень, тобто, її еволюції .Тому людство має усвідомити своє лідерство в еволюції природи і межі своєї поведінки, що продиктоване роллю авангарду.

1сторія,на відміну від природи, знає два типи розвитку - еволюцію і революцію. Оскільки, як ми вже зазначили, еволюція передбачає поступові кількісні і якісні зміни в природі чи суспільстві, то вона є своєрідним антонімом до терміну революція.

Революція (від латинського "revolution" - переворот, поворот) - це глибокі якісні зміни в розвитку будь-яких явищ природи, суспільства чи пізнання. Найбільш часто термін «революція» застосовується для характеристики суспільного розвитку. Революція означає розрив (переривання) наступності, якісний стрибок у розвитку суспільства.

Для характеристики суспільних явищ поняття «революція» стали використовувати порівняно недавно. Запозичений цей термін із астрономії і спочатку означав «оберт», «переворот»,повне обертання планети або природну катастрофу. Тільки в другій половині 17ст. революцією стали називати глибокий державний переворот.1 лише в ході після Великої французької революції це поняття наповнилось більш широким змістом, який включає в себе рух народних мас, державний переворот та ідейні зрушення. Згодом з»явилось поняття «контрреволюція» і «еволюція».До терміну «революція» стали додавати епітети : соціальна, політична, промислова, науково-технічна₎культурна і т.д.

Соціальна революція на відміну від прогресивних змін і перетворень у суспільстві, що відбуваються еволюційним шляхом, відзначається надзвичайною сконцентрованістю в часі та безпосередньо активною участю народних мас. Глибиною суспільних потрясінь, що охоплюють всі сторони життя суспільства (економіку, політику, ідеологію, культуру і т.д.),соціальна революція відрізняється і від політичних (державних) перетворень, адже вони не змінюють попередньої структури суспільства і основ політичного курсу, а також від промислової, науково-технічної, культурної та інших революцій. В реальному житті еволюція і революція утворюють своєрідну суперечливу єдність, тому що для історії суспільства вони є неодмінними і, можна сказати, рівнозначними компонентами суспільного життя чи історичного процесу.

Соціальні катаклізми чи «локомотиви історії?» Соціальна революція - це закономірно зумовлена ланка історичного прогресу .Вона визріває лише тоді, коли суспільство досягає порівняно високого рівня своєї соціальної організації.

Найбільш загальною, глибокою причиною соціальної революції є конфлікт між зростаючими продуктивними силами і старими виробничими відносинами. Цей конфлікт і є тим об'єктивним грунтом, на якому виростають економічні, політичні та інші суперечності, що приводять до революції.

Революція - це завжди активна політична дія народних мас і головна її мета - забезпечення переходу керівництва суспільством тобто державної влади, до рук нового часу чи іншої соціальної групи. К.Маркс підкреслював, що оскільки кожна революція руйнує старе суспільство вона є соціальною, а тому, що ліквідує стару владу, її можна назвати політичною. Революція необхідна не тільки тому, що ніяким іншим способом не можна повалити панівний клас, а, очевидно, й тому, що тільки так нові сили можуть повністю очиститись від «скверни» старого суспільства.

Так, перші буржуазні революції, що розчистили грунт для капіталістичних відносин, переконливо довели свою здатність відігравати роль могутніх прискорювачів історії. Але ідея великого потенціалу історичної творчості, що закладена у соціальній революції,!! здатність до вирішення кардинальних завдань була усвідомлена не відразу.

В нашій літературі (особливо науковій) створено образ революції, точніше революційної влади, як явища, що народжує на світ щось нове й небувале. Насправді ж революція має цілком протилежний смисл і функції.

Підкреслимо, основна функція і кінцевий результат кожної революції полягають в усуненні старих структур, що віджили свій термін. Але цей процес тільки ззовні має вигляд безпосереднього руйнування. Що ж стосується самих суспільних структурно насиллям (насильницькими методами) їх знищити неможливо. Історична практика показує, що насилля призводить лише до тотального хаосу, а потім до відбудови старого стану або ж до виникнення значно більш життєздатних форм суспільного устрою. Власне, так було завжди ,усунення будь-яких владних структур було всього - навсього їх дальшим удосконаленням.

Закономірно постає питання: як і коли виникають причини криз, що призводять до революцій. Це трапляється тоді, коли старі структури суспільства не можуть себе реалізувати в умовах старого відтворюючого процесу. Тому революції відбуваються тоді, коли соціальні структури і їх діяльність доведені до абсурду. І, якщо дотримуватись діалектичного методу, то виходить, що історія завжди залишає революційним силам і їхнім лідерам дуже невдячну функцію дискредитації всього старого, а, відтак, разом з цим і дискредитації самих себе.

Однією з функцій революції, коли владні структури виявились нездатними виконувати свою соціальну місію, є оновлення керівних органів, керівної еліти, і для суспільства стає страшною трагедією, якщо переривається наступність в такому оновленні.

Ми звикли до думки, що революції розпочинаються від невдоволення і гніву народного. Насправді ж, вони починаються уже тоді, коли наступає «криза верхів» і кожна спроба частини керівництва врятувати державний устрій шляхом реформування старої системи призводить лише до поглиблення цієї кризи, а з нею і до втрати контролю над важелями управління суспільством. Очевидно, це відбувається тому, що навіть представники правлячих кіл («верхів») не завжди добре уявляють грандіозність проблем, що стоять перед суспільством. Особливо в складні періоди, і швидше погоджуються на певне оновлення, на те, що іноді політики називаються «косметичним ремонтом».

Історія підтверджує, що рідко які із реформаторів могли розраховувати силу тої енергії, яку вони вивільнюють своїми реформами, інакше вони ніколи не починали б своїх перетворень (реформ).Зіткнувшись із реаліями життя, особливо в момент загострення кризи, навіть реформатори - демократи стають консерваторами деколи і реакціонерами.

Суть, мабуть, у тому, що демократично настроєне керівництво, проголошуючи необхідність реформ, нових перетворень, насправді ж не хоче і боїться активної участі народних мас у цих перетвореннях. Більше того, заграючи з народними масами, стаючи на стежку охлократизму (охлократія - влада натовпу),керівна еліта втрачає все більше контроль над ходом подій, а тому, як правило, буває зметана зі шляху дальших суспільних перетворень. Але своє завдання - випустити заюрмлену енергію із закоркованої посудини - вона ще до того, як буде усунута, встигає виконати. Як же підуть самі перетворення, започатковані керівною елітою, тепер від неї залежить.

Поряд з революційним шляхом розвитку суспільства існує реформістський, тобто, шлях еволюційних, поступових перетворень з допомогою реформ (реформа від латинського «reformo» -перетворення). Принципова відмінність реформістського шляху від революційного полягає в тому, що в результаті революції влада обов'язково переходить до нового правлячого класу, реформа завжди дає можливість панівному правлячому класові зберегти владу в своїх руках. Отже, завжди потрібно пам'ятати про певну умовність протиріччя між реформою і революцією.

Співвідношення революції і реформи визначається багатьма факторами і, особливо, співвідношенням політичних сил і рівнем протиріч у суспільстві. Коли протиріччя загострились до краю, наступає революційна ситуація. І тоді відбувається революція, але буде вона мирною чи немирною це вже повністю залежить саме від співвідношення політичних сил у суспільстві.

Стосовно до історичної епохи поділяються і революції. Це можуть бути революційні виступи рабів, селянські війни (революційні виступи поневолених вільних людей), буржуазні і пролетарські революції. Революція є основним виразником прогресивної активності народних мас .Але не всі революції стають великими віхами поступального руху людської історії. Тому із загального переліку революцій ми виділяємо в першу чергу ті, які змінили існуючий спосіб виробництва з ним - і суспільно-економічну формацію.

Соціальна революція - це спосіб переходу від однієї соціально-економічної формації, що віджила до іншої, більш прогресивної, це докорінний якісний поворот у всій революції «локомотивами історії»,що є провісниками перемоги нових соціально-економічних відносин над старими. Окремі політологи вважають, що революції є вирішальними умовами прогресу історії людства. Інші ж, негативно оцінюючи наслідки революцій, називають їх «соціальними катаклізмами»,порівнюють їх дію з наслідками стихійних руйнівних явищ, що відбуваються в природі.

Історія вчить нас, що революції відбувались лише тоді, коли в суспільний рух активно включались народні маси. Тоді революції перетворювались у «свято» гноблених і експлуатованих , народні маси творили чудеса, проявляючи масовий героїзм. Але, як це не прикро визнавати, історія також постійно вчить ще й тому, що революції мають злу тенденцію дуже швидко із «свята» повсталих перетворюватись у трагедію, яка приносить лише нові випробування для трудівників.

Ф.Енгельс в квітні 1885 року в одному з листів до В.Засулич писав: «Люди, які похваляються тим, що зробили революцію, завжди переконувалися на другий день, що вони не знали, що робили, - що зроблена революція зовсім не схожа на ту, що вони хотіли зробити».Згодом цю думку повторив і М.Бердяєв. Він, зокрема, писав, що ніколи в межах відомої історії, по суті, не вдавалась жодна із революційному що вони ніколи не вирішували тих завдань, які стояли перед ними. Кінець кінцем плодотворним був лише великий досвід невдач. В результаті революцій, як правило, досягалось зовсім не те, що люди хотіли і до чого вони прагнули.

Революції як спосіб вирішення суперечностей суспільства шляхом насильства завжди несуть безліч бід, страждань для народу і завжди мають наслідки, які неможливо було передбачити, але людство, будемо сподіватись„починає «дорослішати» і виліковуватись від «дитячих хвороб».І, мабуть, не потрібно нам у полемічному запалі з моралістичною зверхністю відкидати геть ті шляхи і засоби, з допомогою яких наші предки викарбовувались на стовповий шлях еволюційного розвитку і суспільного прогресу. Краще будемо вчитись розуміти їх необхідність і неминучість в минулому, щоб уникнути помилок у майбутньому.

Хулителів революцій і їхніх вождів було багато ,але неодмінним залишається елементарне: великі революції при всіх втрата і невдачах все-таки рухали людство вперед по рясно политому кров'ю і усіяному кістками історичному шляху.

На жаль, ми змушені констатувати, що й сьогодні ні історики, ні соціологи, ні богослови не можуть дати відповіді на питання, який дальший розвиток людської цивілізації.

Ми можемо тільки сподіватися, що життя людства продовжиться. Очевидно, ми просто будемо еволюціонувати далі і міняти нашу поведінку продовжуючи відігравати роль «авангарду еволюційного процесу».Таким чином, наше майбутнє повністю залежить від того, чи навчимося ми пристосовувати наші основні функції в цьому великому природному процесі. Людство буде, яку і раніше, прагнути до покращення життя і засвоєна нами інформація буде направляти зміни в нашій поведінці.

Тема: Соціологія особистості

План

1. Предмет дослідження соціології особистості.

1. Визначення понять "людина", "індивід", "особистість", "індивідуальність".

2. Вихідні принципи розгляду категорій соціології особистості.

3. Основні проблеми соціології особистості.

4. Основні питання соціології особистості.

5. Соціальний статус особистості.

6. Соціальна роль особистості.

7. Поняття і теорії референтної групи.

8. Референтні групи в перехідних типах суспільств.

9. Соціальна типологія особистості.