1.2. Роль інтересів у праві

Значення інтересу в житті суспільства важко переоцінити. Інтерес є рушійною силою будь-якої діяльності, в т. ч. правотворчої і правозастосовчої. Частина дослідників навіть право визначає через категорію інтересу: право як захищений (законний) інтерес, як сукупність загальних та індивідуальних інтересів, результат боротьби інтересів індивідів, груп і станів суспільства (Рудольф фон Ієрінг) [646 – С. ІІ, ІУ, УІ, 35, 180, 253, а також: 1183 – С. 31-33; 782 – С. 89; 1279 – С. 265]; право як розмежування інтересів – (М. М. Коркунов, відомий дореволюційний соціолог і юрист) [1183 – С. 31-33; 782 – С. 89]; право в його соціологічному виразі – як форма здійснення соціальних інтересів за принципом формальної рівності (В. В. Лапаєва) [782 – С. 89]; «право ... як результат справедливої оцінки інтересів» (О. І. Екімов) [1292 – С. 28]. М. В. Вітрук [483 – С. 11] включає законний інтерес до правового статусу особи як його елемент, І. Т. Тарасов [1161 – С. 410-411] – до правового статусу акціонера, Ю. О. Тихомиров дає визначення права як своєрідного виразника соціальних інтересів¹. На противагу зазначеним авторам С. М. Братусь визначає інтерес доправовою категорією – як передумову для набуття суб’єктивних прав [399 – С. 20], в чому його підтримують інші дослідники, підкреслюючи, що «інтерес передує правам і обов’язкам незалежно від того, чи знаходить він пряме закріплення в законодавстві чи просто «підлягає правовому захисту з боку держави» [994 – С. 92-93]. На нашу думку, роль інтересу в праві неоднозначна (багатопланова). Його навряд чи можна беззастережно визнати суто правовою або навпаки – лише доправовою категорією.

Інтереси є спонукальною силою для встановлення, зміни та припинення правових зв’язків. Вони «збуджують правову творчість і справляють на неї вплив» [1242 – С. 68]. За оцінкою Р. фон Ієрінга, правові приписи постають на основі дії інтересів. Ф. Хекк, розвиваючи це положення, визначає закони «результатами взаємодії суперечливих інтересів»¹. Інтерес передує правам і обов’язкам незалежно від того, чи знаходить він пряме закріплення в законодавстві чи просто «підлягає правовому захисту з боку держави» [994 – С. 92-93].

Поєднання суспільних та типових особистих інтересів, підкреслює В. П. Грибанов, відображається в будь-якому суб’єктивному праві. Інтерес є передумовою не лише набуття, а й реалізації суб’єктивних прав. Від інтересу уповноваженої особи значною мірою залежить і захист суб’єктивного права, зокрема, звернення з вимогою захисту права до компетентних органів (суду) або відмова від такого звернення [533 – С. 240-241]. Ефективне застосування нормативно-правових актів також значною мірою залежить від того, наскільки повно і збалансовано в них враховані інтереси виконавців та інших учасників суспільних відносин, що регулюються цими актами.

Рівночасно категорія законного інтересу, на наш погляд, є правовою, оскільки тією чи іншою мірою віддзеркалюється в праві (в загальних принципах права [994 – С. 93]) і гарантується державою, а також виконує важливі функції – спонукальну (щодо встановлення правовідносин, їх зміни та припинення), регулюючу (визначаючи можливість діяти для досягнення інтересу), гарантійну (щодо правового захисту у разі порушення з боку інших осіб).

Відтак, інтерес відіграє багатогранну роль у праві: а) він спонукає до встановлення правових норм і відповідно – наділення суб’єктів права певними правами та обов’язками; б) без його наявності неможлива реалізація останніх (прав та обов’язків), застосування правових норм; в) від ступеня збалансованого врахування в нормативно-правовому акті інтересів учасників відносин, на які спрямовується регулювання, залежить ефективність норм, їх авторитет, а відтак – добровільне виконання, ігнорування чи навіть свідоме порушення; г) законний інтерес становить елемент змісту правовідносин, оскільки його захист гарантується державою з використанням відповідних правових механізмів. Отже, інтерес в його правовому аспекті з його спонукальними, регулюючими, та захисними властивостями проявляється відповідно в правотворчій, правозастосовній та правозахисній діяльності всіх рівнів (від загальнодержавного до локального) і забезпечує встановлення нових, зміну чи припинення існуючих правовідносин, відновлення порушених прав та законних інтересів, а також вжиття превентивних заходів щодо запобігання в подальшому подібним порушенням.