Пособие (Тема 1)

Виходячи з вищенаведеного, більш доцільним було б законодавче закріплення застосування практики ЄСПЛ, саме у якості джерела тлумачення Конвенції. Що в свою чергу, вимагає внесення змін до деяких нормативних актів, а саме статтю 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», необхідно було б викласти у наступній редакції: «Суди при розгляді справ застосовують Конвенцію у якості джерела права, у відповідності до Практики Суду, офіційного джерела її тлумачення». У частині 2 статті 8 Кодексу адміністративного судочинства, уточнити формулювання, виклавши її у наступній редакції: «Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, як офіційного джерела тлумачення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року».

Відповідне викладення зазначених норм, дає можливість, уніфікувати вітчизняне законодавче регулювання правової природи рішень ЄСПЛ. А також сприяє однаковому розумінню та застосуванню практики ЄСПЛ судами України при вирішенні конкретних справ, з судовими органами інших Європейських країн, які відносяться до континентальної системи права, до якої за більшістю ознак віднесена і Україна.

Дискусійним, серед вчених, також залишаються питання стосовно ролі та значення практики Європейського суду з прав людини в тому числі і в адміністративному судочинстві України. Серед основних точок зору можна виділити наступні. Так, В. Лутковська концентрує увагу на тому, що з моменту вступу у силу Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», юристи можуть звертатися до суду з позовом до держави Україна або до державного органу України, обґрунтувавши свої вимоги нормами Конвенції в трактуванні Європейського суду з прав людини, тобі ж безпосередньо застосовуючи практику останнього. Така можливість на нашу думку, підкреслює позитивне значення застосування практики Європейського суду з прав людини в судочинстві України.

В свою чергу, також гостро постає питання стосовно застосування практики ЄСПЛ, у ситуаціях коли вона суперечить внутрішньому законодавству України. Запропоновується позиція, згідно з якою, у разі протиріччя внутрішнього законодавства з практикою ЄСПЛ, пріоритет повинен віддаватися саме останній. Таку позицію, можна обґрунтувати тим, що такі дії судів будуть визначати пріоритет міжнародних правових актів над внутрішніми, а також за умови звернення учасників певного судового провадження до ЄСПЛ, останній застосовуючи свою власну практику, визнає рішення українського суду, таким що не відповідає Конвенції. А це, в свою чергу буде доказом невідповідності в даному випадку внутрішнього законодавства нормам Конвенції.

До провідних аспектів ролі та значення застосування практики ЄСПЛ, можна віднести наступні, а саме, уніфікація судової практики в межах України, впровадження в українське судочинство європейських стандартів прав людини, включення до системи судочинства України європейського досвіду захисту прав та свобод людини, який і знаходить своє втілення у рішеннях ЄСПЛ. Крім того, врахування під час здійснення правосуддя українськими судами рішень ЄСПЛ, ухвалених щодо різних країн, дозволить розширити та конкретизувати розуміння положень Конвенції, а відповідно і підвищить ефективність захисту та відновлення порушених прав та інтересів людини в Україні, у тому числі і у сфері публічно-правових відносин, з огляду на завдання адміністративного судочинства.

Використані джерела:

1. Авер’янов В. Адміністративне право України. Академічний курс. Підруч.: у 2-х томах: Том 1. Загальна частина / Під ред. В.Б. Авер’янова. - К.: Юрид. думка, 2004. - 584 с.

2. Авер’янов В., Лук’янец Д., Педько Ю. Кодекс адміністративного судочинства України: необхідність і шляхи усуненннння концептуально-понятійних вад // Право України. - 2006. - №3. - С.7-12.

3. Административное право зарубежных стран: Учебник / Под ред. А.Н. Козырина и М.А. Штатиной. - М.: Спарк, 2003. - 464 с.

4. Бачило И.Л. Функции органов управления (правовые проблемы оформления и реализации). - М.: Юридическая литература, 1976. - 200 с.

5. Косач Н.Є. Щодо визначення суб’єкта, який виступає обов’язковою стороною у справі адміністративної юрисдикції / Правничий часопис Донецького унiверситету. - 2007. - №2(18). - С. 222-225.

6. Лазарев Б.М. Компетенция органов управления (правовые проблемы оформления и реализации). - М.: Юридическая литература, 1972. - 280 с.

7. Основи адміністративного судочинства в Україні // За заг. ред. Александрової Н.В., Куйбіди Р.О. - К.: Конус-Ю, 2006. - 256 с.

8. Перепелюк В.Г. Адміністративне судочинство: проблеми практики. – К.: Конус-Ю, 272 с.

9. Теория государства и права: Учебник для вузов / Под.ред. проф. В.М. Корельского и проф. В.Д. Перевалова. - М.: Норма, 2001. - 616 с.

10. Общая теория государства и права: Академический курс в 2-х томах. / Отв.ред. проф. М.Н. Марченко. Том 1.Теория государства. - М.: Зерцало, 1998. - 416 с.

11. Шувалов И.И. Правотворчество в механизме управления обществом: необходимость комплексного исследования. - М.: Норма, 2005. - 144 с.