звуки, які до того ж належать до різних частин слова (д належить до префікса, а ж чи з — до кореня), то їх слід розривати: під-жива (а не пі-джива), під-зем-

ний (а не пі-дземний)..

ніж неж-даний, брат-ство, а не бра-тство..Такі переноси небажані, бо вони спотворюють будову слів..

Лексикологія Лексичне значення слова

Лексика (від грец..lехіса — словесний) — сукупність усіх слів мови, її словниковий склад, що сформувався в процесі багатовікового користування мовою..Слово як основна оди­ ниця лексики вивчається з погляду його смислового зна­

чення, походження, вживаності, застосування під час спілкування..Цим зай­ мається лексикологія..

лянин одержує землю (ділянка)..Земля тут врожайна (ґрунт)..

Властивість слова вживатись у різних значеннях нази­ вається багатозначністю, або полісемією..Багатозначне слово має пряме (основне) і переносне (похідне) значення..Порів­

няйте: золотий перстень — золоті руки; гіркий перець — гірка правда..

Переносне значення виникає внаслідок перенесення найменувань з одних явищ на інші за певними асоціативними зв’язками..Виділяють три основних типи переносних значень: метафору, метонімію, синекдоху..

В основі метафори лежить подібність за кольором (золотий перстень і золо-

те волосся), за формою (ніс людини і ніс судна), за цінністю (цвіт яблуні і цвіт нації) і т..д..

Метонімія має у своїй основі суміжність: просторову (Хрещатик шумить), імені автора та його твору (грати Шопена), предмета і того, що в ньому міс­ титься (чайник закипів), і т..д..

При синекдосі відбувається кількісна заміна понять: вживання однини за­ мість множини (зібралася вся вулиця), називання частини замість цілого пред­ мета (носа не показує)..

Трапляється, що однакове звучання і написання мають окремі форми різ­ них слів — омоформи:

мило (іменник Н..в..— дитяче мило);

мило (минулий час середнього роду дієслова мити);

мило (прислівник — посміхнулась мило)..

Омофони — це слова, що однаково звучать, але по-різному пишуться: зате — за те, віра — Віра, мріяти — мрія ти..

Однакові за написанням, але різні за вимовою (або наголосом) слова звуть­ ся омографами (радій — радій, замок — замок)..

Омоніми та омоформи вживаються для створення жартівливих висловів —

каламбурів..

Синоніміка — це сукупність синонімів, наявних у мові..

За спільним лексичним значенням синоніми об’єднуються в синонімічні ряди, в яких виділяється визначальне (стрижневе, нейтральне) слово: у ряді

старий, давній, древній, ветхий, старезний основним словом є старий..

спільнокореневі слова: ефективний (результативний) і ефектний (показний); адресат (той, кому пишуть) і адресант (той, хто пише)..

з ужитку або поступово виходять, а також нові слова, недавно створені чи за­ позичені з інших мов, які ще не стали загальновживаними..

Серед застарілих слів виділяють дві основні групи: архаїзми (просинець — січень, аршин — міра довжини, крис — рушниця) та історизми (волость, свита,

смерд, куркуль)..

Лексика української мови за походженням

Більшість слів української лексики за походженням дуже давня, деякі з них відомі і в інших слов’янських мовах, на­ приклад, мати, сестра, хліб, борона, вода, сонце.. Ці слова

української мови становлять спільнослов’янську лексику.. Спільнослов’янські слова стосуються найважливіших галузей життя і діяльності людини та суспільства..

Проте є слова, які властиві тільки українській мові і становлять переважну більшість у її лексиці: галушки, вишнівка, спідниця, лютий, жовтень, вишиванка, рушник..

За походженням слова поділяються на власно українські

(зелений, впродовж, вогнище) та запозичені (батіг, колір, баркас, ейфорія, анонс) з інших мов..

Потрапляючи в українську мову, іншомовні слова підпорядковуються її гра­ фічній, фонетичній та граматичній системам, пристосовуються до українського правопису..Запозичення з неслов’янських мов простежується здавна..Це пере­ дусім грецизми (ангел, патріарх, театр, демократ, гастрит), латинізми (адвокат, конституція, абітурієнт, гумор), тюркізми (чумак, козак, отаман, баклажан, кавун, гарбуз, чарка, сундук, сарай), германізми (майстер, дах, бутерброд, мундштук, штраф, цех, касир, шприц)..

Лексика щодо її функціонального і стилістичного використання

(літературне хлопець), городник (лопата для копання), кришеник (невеликий кусок сала), трапок (слід, стежечка)..Різновид мови, поширений на невеликій тери­ торії, називають говором, говіркою..

Основна сфера вживання просторічної лексики — розмовний стиль..Це не­ літературні слова (сюдою, тута, ма, теперечки), з відтінком фамільярності (чи-

Наприклад, слова, якими користуються медики: ін’єкція, реанімація, про-

цедура; музиканти: квартет, віолончель; моряки: якір, трос, бухта, причал,

науки, дають точне найменування певного поняття науки..Вживаються вони в текстах наукового стилю..Серед термінів багато запозичених слів..

Кожній галузі науки й мистецтва властиві свої терміни, зокрема літерату-

рознавчі — сюжет, роман, зав’язка; математичні — дільник, дріб, множення, си-

нус тощо..

Сукупність термінів, уживаних у певній галузі, називають спеціальною термінологією цієї галузі (хімічна, біологічна, кібернетична тощо)..

більше слів, вони утворюють фразеологічні звороти: покласти зуби на полицю,

комар носа не підточить..

Лексичний розбір слова

1.. Назвати аналізоване слово..

2.. Вказати його лексичне значення у контексті..

3.. Назвати інші лексичні значення слова (якщо воно багатозначне).. 4.. Визначити, у прямому чи переносному значенні вжите слово..

5.. Назвати синоніми й антоніми аналізованого слова (якщо такі є)..

6.. Пояснити значення фразеологізму чи фразеологічного звороту (якщо такі мають місце)..

Морфологія Частини мови

Відомості про Усі наявні в мові слова за певними ознаками об’єд­ частини мови нуються у групи, які називаються частинами мови..

Частини мови вивчає розділ мовознавства, що називаєть­ ся морфологією (від грец..morphe — форма і logos — вчення)..

В українській мові є 10 частин мови..Серед них 6 самостійних (іменник, при-

кметник, числівник, займенник, дієслово і прислівник); 3 службові (прийменник, сполучник і частка) та вигук..Дієслово має дві особливі форми: дієприкметник

(змінна) та дієприслівник (незмінна форма)..

Самостійні частини мови мають лексичне значення і виступають членами речення..Вигук не належить ні до самостійних, ні до службових частин мови..

Слова, що належать до самостійних частин мови, крім прислівника та дієпри­ слівника, змінюються..Службові частини мови та вигук не змінюються..

Самостійні частини мови