18. 1. Серце має здатність до автоматії.

19. 2. Водієм ритму або пейсмекером є вузол розташований у венозному синусі.

20. 3. Менша ступінь автоматії притаманна вузлу, який розташований на межі між передсердями і шлуночком.

21. 4. Верхівка не має здатності до автоматії

22. 5. Серцю притаманний убуваючий градієнт автоматії.

23. Слідуючим доказом автоматії і наявності водія ритму є дослід У.Х.Гаскелла з впливом тепла і холоду на різні ділянки серця жаби. Прикладання пробірки з теплою водою до венозного синуса викликає збільшення частоти серцевих скорочень, а з холодною водою - зменшення частоти серцевих скорочень. Аналогічний вплив тепла і холоду на верхівку серця не викликає зміни частоти серцевих скорочень.

24. Провідна система серця

25. Імпульси автоматії виникають у провідній системі серця людини. Вона являє собою пейсмекерну атипову ембріональну м^,язову тканину , що утворює вузли і пучки. Ця тканина втратила здатність до скорочення і набула властивість генерувати імпульси автоматії. Синоатріальний вузол Кіс-Флека, що розташований у правому передсерді ближче до гирла верхньої порожнистої вени. Від нього до лівого передсердя відходить частина пучка Бахмана. Атріовентрикулярний вузол Ашоф-Тавара знаходиться у нижній частині міжпередсердної перетинки. До нього від синусового вузла йдуть пучки – передній Бахмана, середній Венкебаха, та задній Тореля. Від атріовентрикулярного вузла починається пучок Гіса, що поділяється на 2 ніжки – праву і ліву . Ліва ніжка має 2 гілки – передню і задню. Ніжки закінчуються на скоротливому міокарді волокнами Пуркіньє. В нормі існують нефункціонуючі пучки, що йдуть поза атріовентрикулярним вузлом від передсердь до шлуночків – бокові Кента і Паладіно та задній – Мегайма. Швидкість розповсюдження імпульсів по провідній системі серця складає від 1 до 5 м/с. Затримка у атріовентрикулярному вузлі дорівнює 0,02-0,04 с. Вона дає можливість послідовно деполяризуватися і скоротитись спочатку передсердям, а потім шлуночкам.

26. Волокна Пуркіньє є фільтром, який в нормі не пропускає більше 180 імпульсів за хвилину, що дає можливість серцю виконувати повноцінно нагнітальну функцію.

27. Сучасні уявлення про механізм виникнення імпульсів автоматії.

28. Імпульси автоматії або пейсмекерні потенціали виникають на базі повільної діастолічної деполяризації (ПДД) внаслідок відкриття повільних Са²⁺ або Na ⁺ каналів під подразнюючим впливом крові, що тече по верхній порожнистій вені в праве передсердя під час його діастоли.За своїми властивостями ПДД є локальним або місцевим потенціалом. Досягаючи критичного рівня деполяризації (КРД) – 40-50 mv, вона переходить у потенціал дії (ПД), що розповсюджується провідною системою і волокнами скоротливого міокарду. Висхідна частина ПД обумовлена відкриттям швидких Са²⁺ або Na⁺ каналів, нисхідна – К⁺ каналів. Вона переходить у повільну діастолічну деполяризацію і все повторюється спочатку. Таким чином потенціал спокою у провідній системі фактично відсутній. Частота ПД – імпульсів автоматії дорівнює в стані спокою 60-80 за хвилину. В атріовентрикулярному вузлі теж виникають імпульси з частотою 40-50 за хвилину. ПДД в ньому повільніше і пізніше досягає КРД внаслідок більш низької проникності для Са²⁺ та Na ⁺. ПД, що надходить з сино-атріального вузла, підвищує рівень збудливості клітин атріо-вентрикулярнорго вузла, прискорює досягнення КРД і виникнення ПД в цьому вузлі. Тому в нормі частота імпульсів в ньому відповідає частоті, що виникає в сино-атріальному вузлі. В тих випадках, коли порушено надходження імпульсів з сино-атріального вузла, функцію водія ритму бере на себе атріовентрикулярний вузол. При необхідності імпульси автоматії можуть виникати у пучку Гіса з частотою 30-40 за хвилину та волокнах Пуркіньє – до 20 за хвилину. При цьому серце не може виконувати повноцінно насосну функцію. У кардіології використовуються штучні водії ритму для відновлення нормальної діяльності серця.

29. Яка середня частота скорочень серця людини, якщо водієм ритму є синоатріальний вузол, атріовентрикулярний вузол, пучок Гіса, волокна Пуркіньє? Яке фізіологічне значення має наявність убутного градієнта автоматії в провідній системі серця?

Структури провідної системи мають різний ступінь автоматизму. Встановлено так званий градієнт автоматії. Він проявляється в зниженні здатності до автоматизму різних структур провідної системи в міру її віддалення від синусно-передсердного вузла. Так, якщо в синусно-передсердному вузлі кількість потенціалів дії в середньому складає 60–80 імп/хв, а в клітинах пучка Гіса – 30-40 імп/хв, то в волокнах Пуркін'є – менше 20 імп/хв. Градієнт автоматії обумовлений різною спонтанною проникністю мембрани клітин провідної системи до іонів Са²⁺. Це доведено на прикладі досліду Станіуса (мал. 5)

У звичайних умовах автоматія всіх ділянок провідної системи пригнічується синусно-передсердним вузлом, який нав'язує їм свій ритм. Тому всі частини провідної системи хоча і мають власний ритм, починають працювати в єдиному ритмі. Явище, при якомуструктури з сповільненим ритмом генерації потенціалів дії засвоюють більш частий ритм інших ділянок провідної системи називається засвоєнням ритму.

30. Дайте визначення електрокардіографії. Схема ЕКГ, зареєстрованої у другому стандартному відведенні, генез зубців, сегментів і інтервалів. Значення ЕКГ для клініки.

ЕКГ)  — це метод графічної реєстрації електричних явищ, які виникають у серцевому м'язі під час його діяльності, з поверхні тіла. Криву, яка відображає електричну активністьсерця, називають електрокардіограмою (ЕКГ). Таким чином, ЕКГ — це запис коливань різниці потенціалів, які виникають у серці під час його збудження.

На електрокардіограмі розрізняють зубці P, Q, R, S, T, з яких P, R, T спрямовані вверх від ізоелектричної лінії (позитивні), зубці Q і S – униз (негативні). Розрізняють також інтервали P-Q, Q-T, S-T, R-R і комплекси QRS і QRST (Рис. 2).

Рис. 2. Основні зубці та інтервали електрокардіограми.

• Зубець P відповідає деполяризації передсердь (макс 0,12 сек)

• Інтервал P-Q — поширення деполяризації до атріовентрикулярного вузла (проміжок часу від початку збудження передсердь до початку збудження шлуночків)

• Шлуночковий комплекс QRS (макс 0,10 сек, але у 21 % населення діагностується розширення комплексу до 0,12 сек, яке не вважається патологією)складається з трьох окремих зубців Q, R, S і відображає розповсюдження збудження тканиною шлуночків.

• Q — перший негативне відхилення від ізоелектричної лінії

• R — перший позитивне відхилення

• S — негативне відхилення після R зубця

• Сегмент S-T повна деполяризація волокон міокарда шлуночків(тому різниця потенціалів не виявляється)

• Зубець Т — хвиля реполяризації шлуночків

Електрокардіографія є одним з основних методів дослідження серця і діагностики захворювань серцево-судинної системи. ЕКГ є незамінним у діагностиці порушень ритму і провідності, гіпертрофій, ішемічної хвороби серця. Цей метод дає можливість з великою точністю говорити про локалізацію вогнищевих змінміокарда, їх розповсюдженість, глибину і час появи. ЕКГ дозволяє виявити дистрофічні й склеротичні процеси в міокарді, порушення електролітного обміну, що виникають під впливом різних токсичних речовин. ЕКГ широко використовують для функціонального дослідження серцево-судинної системи. Поєднання електрокардіографічного дослідження з функціональними пробами допомагає виявити приховану коронарну недостатність, перехідні порушення ритму, проводити диференційний діагноз між функціональними та органічними порушеннями роботи серця.

31. Електрокардіографія: поняття, дипольна концепція, вектори ЕРС серця, відведення ЕКГ.

32. І концепція - серце як електричний диполь (теорія Ейнтховена). Основні положення теорії Ейнтховена.

33. 1. Серце являє собою диполь. Збуджена ділянка міокар­да заряджена негативно по відношенню до незбудженої ді­лянки (мал. 3.11). Такий розподіл заряду еквівалентний ди­польній системі зарядів, яку можна характеризувати інте­гральним електричним вектором серця 

34. 

35. Мал. 3.11. Серце як електричний диполь.

36. 2. Диполь розміщений в однорідному діелектрику, тоб­то струми в такому середовищі відсутні, і електричне поле розглядається як статичне. Величина потенціалу в кожній достатньо віддаленій точці середовища  дорівнює:

37. 

38. 3. Вибір стандартної системи відведень. Ейнтховен за­пропонував знімати різницю потенціалів між вершинами рівностороннього трикутника, у центрі якого знаходиться вектор Р (мал. 3.12). Можна показати, що в цьому випадку різниці потенціалів між вершинами трикутника про­порційні до відповідних проекцій вектора Р на сторони трикутника:

39. 

40. 

41. Мал. 3.12.

42. Кожна з цих проекцій відповідає одному з стандартних відведень, прийнятих в електрокардіографії (в цьому ви­падку це -  стандартні відведення, для яких поло­ження точки  відповідає положенню електрода на правій руці,  - на лівій,  - на лівій нозі). Використання інших електродів (нейтрального - на правій нозі і грудного, який накладається у відповідній точці грудної клітини) доз­воляє використовувати також інші типи стандартних відведень, їх є в кардіології понад два десятки.

Питання ІІ з Pозділу 2. Кількісні характеристики масопереносу в організмі людини.