Державний лад

Державний лад країн Азії мав свої особливості відмінні від країн Європи:

- не було сеньйоральної монархії;

- не було станово- представницької монархії;

- була спадкова монархія з необмеженою владою правителя;

- громіздськість державного апарату;

- дублювання функцій;

Могутній державний апарат був сформований у феодальному Китаї. Характерною була наявність бюрократично організованої державної машини з сильною центральною владою. І монголи і маньчжурські завойовники, коли встановлювали своє панування в Китаї, зберігали старий державний апарат з певними незначними змінами в його структурі.

Верховна влада в імператора. Спочатку після нього найширші повноваження мав цзайсян. Але в період династії Тан на перше місце висуваються три палати (шен). Під час династії Мін є Державна рада (нейге). До центрального апарату входило шість відомств: лібу – відомство чинів, хубу – відомство фінансів, лібу – відомство ритуалів, бінбу – військове відомство, сінбу – відомство покарань, гунбу – відомство громадських робіт.

Адміністративно–територіальний поділ впродовж тривалого часу був незмінним:

- область;

- повіт;

- волость;

- село (лі).

Згодом з’явились провінції та округи. Всі місцеві чиновники призначались центральним урядом. Низова ланка управління створювалась на базі общинної організації і доповнювалася системою кругової поруки. Утворювались об’єднання п’яти і 125 селянських дворів на чолі із старостами. Усі члени таких об’єднань були пов'язані круговою порукою. Чиновники поділялися на військових і цивільних. У 220р. була введена система “членів дев’яти рангів”, яку сприйняли всі наступні династії. Специфічною рисою феодального Китаю була екзаменаційна система відбору на державні посади. Екзамени проводилися один раз на три роки в провінціях і в столиці. Людина яка успішно складала екзамени, отримувала вчений ступінь і включалась до особливого стану – шенші.

Військова організація Китаю базувалась на військовій повинності селянства, а з періоду Тан починає формуватися постійна армія. Суд не був відділенний від адміністрації, хоч і існували судові посади та установи. Досить рано з’явилося поняття судових інстанцій: повітовий суд, окружний, обласний, столичний, і нарешті, - сам імператор як суддя. Мінська і Цинська династії мали досить розгалужеу судову систему.В центрі працювали такі судові установи: імператор, відомство покарань, кримінальна палата, касаційна палата, а на місцях, у провінціях, областях, округах і повітах, діяли судові чиновники. Існував і общинний суд.

У феодальній Індії до ХІІІ ст. структура центрального державного апарату була єдиною. Глава держави - махараджа, який опирався на чиновницький апарат і раду царських сановників - мантрипаришад.

У Делійському султанаті:

султан;

візир;

наіб-намісник держави;

рада знатних осіб;

відомства (військове, фінансове, місцевої адміністрації, землеробства, судове)

У місцевому управлінні зберігалися загальні риси і єдність державного устрою.

Ще в ранньофеодальний період встановився розподіл на провінції або області і округи.

Найнижча одиниця село (грама).

У державах і князівствах феодальної Індії існували постійні війська,що складалися з професійних воїнів.

Верховним суддею був правитель-махараджа.Допомагав йому вищий суддя.В Делійському султанаті і імперії Великого Могола найвищою судовою інстанцією був також правитель-султан або падишах.Глава судового відомства призначав місцевих суддів.

У Японії після перевороту Тайка верховна рада в країні зосереджується в руках імператора-тенно. Вищими органами державного управління були:

верховна державна рада;

державний секретаріат;

відомства;

У ХІІ ст. були закладені основи нової форми правління - сегунату.

Місцеве управління Феодальної Японії не залишилося незмінним. У ранньофеодальний період країна розподілялася на провінції, якими управляли губернатори. Провінції були поділені на повіти (гун). У VІІ ст. з’являються об’єднання п’яти селянських дворів (гохо).

Спочатку армія в Японії комплектувалась на основі військової повинності. Однак в 792 р. військова повинність була скасована. Виникає і розвивається самурайський стан. Спочатку в Японії суд не відокремлювався від адміністрації. Надалі відбулися зміни. Найвищі судові повноваження отримує сегун і дорадчі збори (ходзесе), які відповідно до регламенту вважалися три дні протягом місяця вищим судовим органом.

Державний лад Арабського халіфату можна визначити як теократичну монархію. На чолі стояв Халіф, його помічником і радником був візир. Центральними органами державного управління були спеціальні галузеві відомства – дивани.

Територія була розділена на провінції, на чолі яких стояли еміри, їх помічниками були наїби. У містах була своя система управління. Очолював її раїс. Збройні сили арабів складалися з двох частин: постійного війська і загонів добровольців – “борців за віру”. Судові функції були відокремлені від адміністративних. Верховним суддею вважався халіф. Від його імені призначались місцеві судді (кадії) із представників мусульманського духівництва.

В Арабському халіфаті, в Делійському султанаті , Могольській імперії Коран був джерелом права. В Китаї джерелом був закон, імператорський указ, а їх основою була конфуціанська традиція. Тут кожна династія при вступі на престол ставила завдання упорядкування і оновлення діючих законів і тому кількість правових збірників була значною. Найвідоміші з них зводи законів династії Вей, династії Цзинь, імперії Тан.

В Індії формування права відбувалося за двома напрямками; створення нових збірок законів – дхармашастр і розробка коментарів до вже діючих дхамашастр. Джерелом права були і звичаї каст.

У Японії в ранньофеодальний період основним джерелом права був імператорський указ. Зберігали свою силу правові звичаї. В 701р. був створений звід законів під загальною назвою “Тайхоре”, в 1232 р. з’явилося “Уложення періоду дзеей”, а в XIVст. “Кодекс років Кемму”. Видавались і приватні кодекси.

В Арабському халіфаті право розвивалось в тісному зв’язку з ісламом. Основним джерелом був Коран, який складався з 114 сур. Доповненням його була Сунна – запис переказів та легенд про життя Мухаммеда. Сформована таким чином система права дістала найменування шаріату

Права

Право власності спочатку переважала державна власність на землю. Потім почала розвиватись інша форма форма – володіння окремих феодалів. Згодом землі роздавались на умовах пожалування за службу феодала. В імперії Великого Могола – джагір – форма умовної земельної власності, в Японії – дайме, в Арабському халіфаті – ікта. На останньому етапі феодальної історії поширюється приватна власність на землю.

Право зобов’язань. Середньовічним державам Азії були відомі різні види договорів:

- купівлі–продажу;

- оренди землі;

- позики.

Шлюбно–сімейне право. В Китаї та Японії в цій галузі права відчутними були догмати конфуціанства. Тут існувала велика патріархальна сім'я, пов’язана культом предків. Влада глави сім’ї була дуже великою. Одруження лише з дозволу батьків. У Китаї шлюб мав характер купівлі дружини. В Японії для жінки практикувався випробний строк. В Індії панувала суворість кастового розподілу.

Причиною розірвання шлюбу міг служити один з семи приводів, що були визначені конфуціанством: безплідність дружини, перелюбство, неповага дружини до батьків, непомірна балакучість, крадіжка, ревнощі дружини, погана хвороба дружини.

В Арабському халіфаті, в Делійському султанаті і імперії великого Могола у сфері шлюбно-сімейних відносин діяло мусульманське правило. Шлюб, сім”я, народження дітей розглядалися відповідно до Корану як обов”язок кожного правовірного мусульманина. Коран дозволяє багатожонство, але можна було мати не більше чотирьох дружин одночасно. Окрім них можна було мати в гаремі ще й наложниць. Шлюб оформлявся усним або письмовим договором між сторонами або угодою батьків жениха і нареченої. Процедура розлучення була нескладною: досить було промовити формулу розлучення і шлюб вважався розірваним.

Злочини і покарання. Визначенню злочинів і покарань право Китаю, Індії та Японії надавало особливе значення.

Аналіз правових джерел дає можливість наголосити на основних видах злочинів:

злочини проти держави;

злочини чиновників;

злочини проти власності;

військові злочини;

злочини проти сім”ї.