Розділ іі. Інститути вищої освіти
Система вищої освіти Німеччини об'єднує 345 навчальних закладів, переважна більшість (близько 98%) яких є державними (недержавні вузи зобов'язані мати державну ліцензію на викладання). У вузах Німеччині навчаються близько 1 млн. 800 тис. студентів (на 2001 р. загальна кількість студентів склало 1773466 чоловік). Основу системи вищої освіти складають 92 класичних (Universität), технічних (Technische Universität) і загальних (Gesamthochschulen) університету і 22 вузи, статус яких прирівняно до університетського: педагогічні інститути (Pädagogische Hochschulen), медичні коледжі, філософсько-теологічні і церковні коледжі (Theologische Hochschule), і коледж спорту.
Найбільш відомим і престижним вищим навчальним закладом Німеччини є, заснований ще в 1386 р. за зразком паризької Сорбонни, Гейдельберзький університет. З XIX ст. Гейдельберг користується репутацією кращої в Європі школи юриспруденції. Серед викладачів цього університету були філософи Гегель і Ясперс, хімік Гельмгольц, вісім лауреатів Нобелівської премії. У рамках Гейдельберзького університету існує 15 факультетів - біології, хімії і біохімії, медицини, права, філософії, східних мов, сучасних мов, політичних наук, спорту і здоров'я та ін При університеті відкрито ряд спеціалізованих дослідницьких центрів - зокрема, Інститут Південної Азії і Гейдельберзький інститут ядерної фізики ім. Макса Планка. Іноземні студенти становлять близько 12% (25 тис. осіб) від загального числа студентів Гейдельбергського університету.
Друге місце в рейтингу німецьких університетів займає, розташований в Мюнхені і заснований в XV ст., університет Людвіга Максімілліана. Цей вуз відомий найбільшим в Європі медичним факультетом. Крім нього, університет об'єднує 19 факультетів. Загальна чисельність студентів мюнхенського університету - 44 тис. чоловік.
Починаючи з XIX ст., зразком для всієї Європи став Берлінський університет, заснований в 1810 р. Вільгельмом фон Гумбольдтом. До Другої світової війни студентам цього університету викладали Альберт Ейнштейн, Макс Планк і Макс Вебер.
До числа найстаріших класичних університетів також відносять університети Фрайбурга, Марбурга і ряд інших міст.
До числа найбільш відомих нових університетів, які виникли в останні 30-40 років на вершині стрімкого розвитку системи вищої освіти в Німеччині, можна віднести Рурський університет у Бохумі, університети в Констанці, Регенсбурзі, Білефельді. Нові університети в більшості своїй (мабуть, за винятком університету в Бохумі) не можуть конкурувати з класичними університетами за різноманітністю напрямів підготовки, зате в них ведуться експерименти з впровадження сучасних методів навчання, вони часто мають кампуси, що в цілому не характерно для німецьких вузів.
Професійні вищі школи (університети прикладних наук) - наймолодший, але користується все більшою популярністю тип навчальних закладів, де заняття ведуться з великим практичним ухилом - тут готують фахівців у галузі інженерної справи, економіки, сільського господарства, дизайну, а також у соціальній сфері. Ці вузи відрізняються укороченим циклом навчання (включаючи трирічну теоретичну підготовку і рік практичної роботи), великим професійним досвідом викладачів, а також наявністю тісних контактів з промисловими фірмами, що приваблює в них все більшу кількість абітурієнтів. На даний момент у фахових вищих школах навчається приблизно чверть всіх німецьких студентів. Серед найбільш престижних і популярних професійних шкіл можна відзначити економічну школу в Ройтлінгене, професійні вищі школи в Кельні і Мюнхені.
З 1970-х рр.. у двох німецьких землях - у Гессені та Північному Рейні-Вестфалії - існують вищі навчальні заклади широкого профілю (об'єднані вищі школи), що об'єднують під одним дахом різні типи вузів, що дозволяє вибрати профіль, терміни навчання і вид диплома. Новинкою для Німеччини став створений в 1976 р. Заочний університет у Хаген.
Випускникам німецьких вузів, що мають статус університету, присвоюються такі академічні ступені: спочатку дипломованого фахівця (DiplomIngeneur, Diplom-Mathematiker для тих, хто закінчив базовий курс технічного, економічного і природно-математичного профілю) або магістра (Magister Artium, що вивчали гуманітарні науки), потім , після закінчення додаткового циклу навчання - доктора (Doktor). Випускникам вузів не університетського типу видається диплом із зазначенням типу вузу (Diplom FH). Довчившись на старших курсах університету, вони також можуть отримати університетський диплом. В останні роки німецькі ВНЗ активно почали підготовку і за програмами бакалавра (Bachelor) і магістра (Master).
Навчальний процес у німецьких вузах триває довше, ніж в інших країнах. Незважаючи на те, що регламентовані терміни навчання складають чотири-п'ять років, на практиці навчання триває в середньому більше шести років. Середній вік абітурієнтів - 21, 5 року, випускників - 27,5 років, тобто помітно вище, ніж в інших країнах (у Великобританії перший випускний іспит в університеті здається приблизно в 23 роки, у США - у 24 роки, у Франції - у 26 років), що пояснюється 13літній навчанням у школі, проходженням служби в армії (або альтернативної служби), а також прагненням до початку навчання у вузі одержати яку-небудь професію.