№43Директорія
Утвердившись у Києві і відновивши УНР, Директорія на чолі з В. Вінніченко зайнялася державним будівництвом. Відмінною рисою політики Директорії була її націоналістична і соціалістична спрямованість. Перш за все, новий український уряд опублікував ряд відозв, спрямованих проти поміщиків і буржуазії, а також оголосило про звільнення всіх чиновників, призначених за часів гетьманату. При цьому була втрачена підтримка капіталу і більшості фахівців. Влада на місцях переходила до трудових рад робітників, селян і трудової інтелігенції. Центральним органом управління повинен був стати Трудовий конгрес (парламент) із 528 депутатів. При цьому селяни отримували у конгресі 377 місць, робітники - 118, інтелігенція - 33 місця. Перша сесія конгресу відбулася в Києві 23 - 28 січня 1919 р. Конгрес затвердив "Акт злуки" (з'єднання) УНР із Західноукраїнською Народною Республікою (ЗУНР) і передав законодавчу і виконавчу владу Директорії, після чого "тимчасово" саморозпустився.
Директорія відновила дію всіх законів УНР, а також ухвалила новий закон про передачу поміщицьких земель селянам без викупу. При цьому поміщикам була обіцяна компенсація. Правда, в умовах війни реалізувати цей закон на практиці не було ніякої можливості.
В області зовнішньої політики Директорія встановила дипломатичні стосунки з Угорщиною, Чехословаччиною, Нідерландами, Італією, Ватиканом та рядом інших держав. Проте, з тими країнами, від яких залежала доля України, - Росія, держави Антанти, Польща - стосунки не склалися. Так, наприкінці грудня 1918 р. Директорія запропонувала РРФСР переговори про мир, але у відповідь одержала відмову і повне невизнання. Країни Антанти робили ставку на російський "білий" рух, і також не поспішали з визнанням нового українського уряду, який на їхню думку був надто соціалістичним. Польща активно прагнула до розширення своєї території за рахунок західноукраїнських земель.
№46В Україні перехід до непу розпочався майже відразу після прийняття рішень у Москві. Надзвичайна сесія ВУЦВК 27 березня 1921 року ухвалила закон про заміну розверстки податком. Згідно декрету РНК УРСР від 29 березня розмір продподатку з урожаю 1921 року визначався більш ніж на 40 млн. пудів менше встановленої раніше розверстки у 160 млн. пудів. Селяни, які виконали продрозверстку з урожаю 1920 року, могли вільно продавати лишки своєї продукції,
Продподаток доводився до селян заздалегідь-до початку польових робіт. Таким чином, на відміну від продрозверстки він став виконувати функцію економічного стимулу: при незмінному його розмірі збільшення виробництва забезпечувало зростання доходів селян. Крім того, розвивався кооперативний рух, дозволялася оренда земель.
Однак, широко розрекламований перехід до непу у 1921 р. відбувався досить болісно і тільки під тиском очевидних реальностей господарського життя в українському селі. Неп в сільську місцевість прийшов у кінці 1921 - на початку 1922 р. Але голод, який охопив південні райони України в 1922 р., відсунув ще на рік-півтора нормалізацію обстановки в сільському господарстві України.
В місті перехід до непу відбувався швидше. Було дозволено приватну торгівлю. В приватні руки передано значну кількість дрібних і частково середніх підприємств, відновила свою діяльність споживча та інші види кооперації.
В умовах непу було ліквідовано трудову повинність і розформовано трудові армії, здійснено грошову реформу, замінено натуральну заробітну плату грошовою, дозволено вільний продаж товарів широкого вжитку замість їх централізованого розподілу за картками. Період нової економічної політики - період інтенсивного розвитку нового суспільства. Адміністративна система, що утвердилася після 1929 року, ніколи не знала такого швидкого й багатогранного розвитку, яким за всіма параметрами був період 20-?х років. Однак, поки політична влада була в руках більшовиків, а великі підприємства, банки, транспорт, зовнішня торгівля залишалися державними, керівництво держави було в змозі тримати під контролем і регулювати розвиток капіталістичних відносин.
Після смерті Лені на (1924 р.) до влади прийшли прихильники найбрутальніших форм тоталітаризму на чолі з Й.Сталіним. Однак енергія непу ще тривала. Звільнена від жорстокого адміністрування, бурхливо розвивалася кооперація. Долалася інфляція, вилучено в обіг червінець. Зв'язок державної промисловості з селянським виробником здійснювався шляхом посилення ролі ринку. Зростала мережа бірж, ярмарків. За кілька років виробничий потенціал колишньої імперії досяг довоєнного рівня.
№50 У 1932-1933 рр. український народ, особливо селянство, відчули на собі, мабуть, один з найтрагічніших результатів колективізації - голодомор. Його витоки, як уже зазначалося, слід шукати в аграрній політиці радянської влади. Плани хлібозаготівель, зокрема, ніколи не були економічно обгрунтованими, вони по суті означали продовольчу диктатуру. В українських хліборобів вилучали майже дві третини валового збору зерна, переважну більшість тваринницької продукції. Крім того, колгоспи власними силами утримували машинно-тракторні станції, і продукції для достатньої оплати праці хліборобів у них уже не залишалося.
У 1931 р. майже третина урожаю була втрачена під час жнив. Плани хлібозаготівель, однак, залишилися без змін. У 1932 р. площа посівів в Україні зменшилась на одну п'яту. План же хлібозаготівель був піднятий на 44%. В 1932 р. була прийнята постанова «Про охорону соціалістичної власності», згідно з якою за «присвоєння» навіть жмені зерна з колгоспного поля селяни каралися розстрілом або концтабором. У засіки держави тоді забирали навіть насіннєвий фонд, не видаючи колгоспникам ані зернини.
В республіці почався голод. У березні 1933 р. ним було охоплено 103 з 400 районів. Однак навіть за цих умов значна кількість зерна йшла на експорт. Центральна влада спромоглася виділити Україні лише 3 млн. пудів хліба. Яка його частина потрапила голодуючим, і сьогодні залишається невідомим. Відоме інше: втрати України становили 5-7 млн. люду. Цей голодомор був безсумнівно штучним і класифікується як радянсько-більшовицький геноцид проти українського народу.
№56
Після взяття Києва війська 1-го Українського фронту, продовжуючи наступ на Коростень, Житомир і Фастів, створили на Правобережній Україні Київський стратегічний плацдарм. Спроби німців у другій половині листопада - в грудні 1943 р. перейти в контрнаступ і знову оволодіти Києвом не мали успіху. В цей час війська 2-го і 3-го Українських фронтів вели запеклі бої на півдні України. Вони визволили Запоріжжя й Дніпропетровськ і створили на Дніпрі другий великий стратегічний плацдарм,
У січні 1944 р. після короткої перерви Червона Армія розпочала звільняти від ворога Правобережжя й Крим. Цьому сприяла важлива перемога під Корсунем-Шевченківським. Внаслідок наступальної операції, проведеної військами 1-го й 2-го Українських фронтів (24 січня - 17 лютого 1944 р.), було оточено й знищено німецьке угруповання. Гітлерівське командування втратило 73 тис. солдатів і офіцерів, у тому числі 18,2 тис. потрапили в полон.
Важливою ланкою в ланцюгу зимового наступу на Правобережній Україні була Нікопольсько-криворізька операція, що проводилася силами 3-го й 4-го Українських фронтів (ЗО січня - 29 лютого 1944 р.). Під час її проведення було розгромлено 12 дивізій противника, в тому числі три танкових і одну моторизовану.
Весняний наступ розпочався на величезному просторі - від Прип'яті до Чорного моря. 26 березня війська 2-го Українського фронту вийшли на кордон з Румунією поблизу Чернівців. 10 квітня було визволено Одесу
Кримська наступальна операція проводилася окремо військами 4-го Українського фронту. Вона розпочалася 8 квітня й завершилася 12 травня повним розгромом 17-і німецької армії. Фашисти втратили 100 тис. солдатів і офіцерів; 61,5 тис. з них потрапили в полон.
Третій етап у визволенні України розпочався в липні 1944 р. Радянські війська оточили й розгромили лід Бродами В німецьких дивізій (6л. 60 тис. чоловік). Після цієї перемоги вони пройшли через Галичину, здобувши Львів, Перемишль і 27 липня Станіслав. У вересні досягли Карпат, і до 28 жовтня 1944 р. всі українські землі було визволено від загарбників.