1.2. Структура буття

Буття має надзвичайно складну структуру, елементами якої є різноманітні типи, форми і рівні.

Перш за все, в сучасній онтології розрізняють два основні способи існування.

Дійсне існування, форми якого - матеріальна реальність, духовна реальність і людське буття (останнє не є ні суто матеріальним, ні суто духовним, але об'єднує матеріальне і духовне, є їх єдністю).

Можливе існування, потенційний стан буття, тобто те, що в принципі не суперечить законам об'єктивного світу, що реально поки не існує, але може виникнути за певних умов. Особливою формою можливого існування є віртуальна реальність як можливість, що штучно реалізовується, яка моделюється художником, літератором чи вченим за принципом «що могло б відбутися, якщо задати такі-то умови» (тут маються на увазі світи художньої реальності у мистецьких творах, ідеалізовані моделі реальності у науковій творчості тощо). Термін «віртуальна реальність» у масовій свідомості асоціюється здебільшого з комп'ютерною технікою, хоча цим поняттям оперує і сучасна фізика («віртуальні частинки»), і психологія («віртуальні стани людини»), і філософія, і соціальні науки (світ «симулякрів», «копій, оригіналу яких ніколи не існувало») в постмодерністській філософії, «віртуальна політика» як продукт політтехнологій, «віртуальна економіка» як сфера фінансово-спекулятивних операцій тощо).

Термін «віртуальна реальність» настільки ж є модним, наскільки і розпливчастим, і неоднозначним. Щодо моди на цей термін, можна констатувати наступне: штучна знаково-символічна реальність стає самодостатньою, заміщує собою справжню реальність, відбувається тотальна «симуляція» реальності, що стає ознакою нашого часу.

Вирізняють також основні форми буття.

I.Ідеальне (або "духовне") буття:

• у формі надлюдської духовної реальності (Бог, ідеї Платона, гегелівська «абсолютна ідея» і т.ін.);

• у формі буття людського духу, що існує, у свою чергу:

• як індивідуальна свідомість особистості;

• як суспільна свідомість, духовне буття суспільства.

II. Матеріальне буття (світ матеріальних об'єктів і процесів, як при родних, так і штучних).

III. Світ людського буття (як єдності матеріального і духовного) ре алізується в двох головних вимірах:

• буття людини як особистості, як суспільного індивіда;

• соціального буття як системи суспільних процесів, що виникають між індивідами.

Способом буття людини в світі є практика, практична діяльність. Практика - це матеріально-предметна цілеспрямована діяльність, що полягає в перетворенні природного і соціального буття. Внаслідок практичної діяльності здійснюється історичний саморозвиток людини.

1.3. Категорія матерії

У сучасній науковій і філософській картині світу категоріЇ матеріЇ належить значне місце. У філософії існує декілька підходів до поняття «матерія»:

• матеріалізм стверджує первинність матерії, вона розуміється як основа буття, а всі інші буттєві форми - дух, людина, суспільство - як породження матерії;

• об'єктивний ідеалізм розуміє матерію як щось вторинне, що породжене надлюдською духовною реальністю;

• суб'єктивний ідеалізм взагалі заперечує існування матерії як самостійної реальності, вона проголошується лише продуктом суб'єктивного духу, свідомості людини.

Історичний розвиток матеріалістичних поглядів, форм матеріалізму супроводжувався еволюцією поняття матерії.

В античній філософії проблема пошуку першопочатку світу позначається античними філософами як проблема «архе». Під матерією розуміли конкретну, якісно визначену речовину.

Так, для Фалеса такою першоречовиною була вода, для Анаксимена - повітря, для Геракліта - вогонь, для Емпедокла - чотири стихії (вода, земля, вогонь і повітря). Анаксимандр вважав- основою світу не конкретну речовину, а невизначений першоелемент - «апейрон», а Демокріт - сукупність найдрібніших частинок, атомів, з яких складається навіть душа людини. Це була перша форма матеріалізму у філософії, що отримала назву стихійного, наївного, споглядального матеріалізму. Пізніше філософський матеріалізм стали називати «лінією Демокріта» у філософії.

Другий етап у розвитку поняття матерії пов'язаний з формуванням метафізичних уявлень про матерію.

На основі праць Ньютона, Коперника, Бруно, Кузанського, Галілея, Бекона, Гоббса, Локка, Дідро, Гольбаха, Ламетрі та інших філософів і вчених формується нова матеріалістична картина світу. Матерія почала розумітися як речовина з певними, конкретними (в основному, кількісними) характеристиками, з певними невід'ємними і незмінними (як вважали) властивостями - постійною масою, вагою, просторовою протяжністю, непроникністю, певною будовою (що складається з сукупності неподільних атомів).

Саме таке розуміння матерії утвердилося (багато в чому під впливом класичної фізики і механіки Ньютона) в XVII-XIX сторіччях. Був розроблений і науково визначений основний вид руху - механічний і метод - механістичний. Для матеріалізму того часу було характерним зведення складних конструкцій і речей до простіших (так званий «редукціонізм»).

Ламетрі, Гольбах та інші розглядали людину або суспільство за моделлю звичайного механізму, простої машини, яка працює за тими ж законами, що і будь-який інший механізм. Тому, в цілому, дана форма матеріалізму отримала назву механістичного, метафізичного матеріалізму (протилежного діалектичному).

Наприкінці ХІХ - на початку XX ст. відбулася ціла серія відкриттів - явища електромагнітного поля, радіоактивності, подільності атомів, змінності маси залежно від швидкості руху тіл, залежності просторово-часових властивостей тіл від швидкості їх руху. Ці відкриття привели не тільки до революції в природознавстві, але й до кризи класичної (ньютонівської) картини світу. Зазнає краху механістичне розуміння матерії. Виявилось, що не можна ототожнювати філософську категорію матерії з вченням про її фізичну будову і властивості. Будь-які уявлення про фізичні властивості матерії невпинно застарівають і змінюються, але це не повинно перекреслювати саме поняття матерії як об'єктивної реальності.

Марксистською філософією було розроблене діалектико-матеріалістичне розуміння матерії. За визначенням В.І. Леніна, матерія - філософська категорія для позначення об'єктивної реальності, що існує незалежно від свідомості, але здатна чуттєво сприйматися людиною. У діалектичному матеріалізмі поняття матерії не пов'язане з певною конкретною речовиною або атомами, з тими або іншими фізичними властивостями. Нова діалектико-матеріалістична картина світу розглядає матерію, енергію, рух, простір і час не просто взаємозв'язаними між собою, а як істотні елементи єдиного цілого. Був зроблений висновок про те, що матерія, як об'єктивна реальність, самодостатня, здатна до саморуху, саморозвитку.

Такою є третя - діалектична - форма матеріалізму в історії філософії.

Здатність матерії до саморозвитку, до самоперетворення найбільш повно виявляє себе на ступені соціальної матерії, в процесі практичної, матеріально-предметної діяльності людства. Якщо метафізичний матеріалізм фактично ототожнював матерію і природу, то матеріалізм діалектичний поширює поняття матеріального і на суспільне буття. Природа як форма матерії добудовується в процесі людської діяльності. Без людини, без людського існування вона ще не є довершеною і повною. Саме через соціальну форму -людське існування - матерія виявляє і таку свою властивість, як свідомість. Матерія сама є причиною і підставою сфери духу: мислення, свідомості.

Сьогодні у філософії прийнято розрізняти філософську категорію матерії (як об'єктивної реальності загалом) від конкретних форм її фізичного існування. Матерія існує у вигляді нескінченного розмаїття конкретних формоутворень.

Способом їх існування є рух. У кожного виду матеріального існування є своя форма руху. Жодна форма матерії не є абсолютно незмінною.

Які ж конкретні форми матеріального можна визначити?

По-перше, можна говорити про фундаментальні види матерії (якими займається здебільшого сучасна фізика), це:

• речовина;

• поле;

• плазма;

• вакуум.

По-друге, можна виділити - за масштабністю - такі рівні матери:

•мегасвіт - світ космосу (планети, зоряні комплекси, галактики, метагалактики);

•макросвіт - світ стійких форм і відповідних людині величин (людина як тілесна істота теж належить до фізичного макросвіту);

•мікросвіт - світ атомів і елементарних частинок.

•По-третє, матеріальне буття складається з таких форм:

• нежива природа (механічні, фізичні, хімічні, геологічні, космічні процеси і їх структурні елементи);

• жива природа (клітини, організми, популяції, види, біосфера);

• соціально організована матерія - суспільство, сфера матеріально-економічної діяльності, світ культури як «другої приради», тобто світ штучних речей, створених людською працею.

•Своєрідною класифікацією матеріальних форм є виділення основних сфер нашої планети. Лев Гумільов у своїй роботі «Етногенез і біосфера Землі» пише про це так. «Де ви мешкаєте? - питає автор. - На планеті Земля. - По одній оболонці ви ходите - це літосфера. Інша проникає у всі клітини вашого організму - це гідросфера. Третьою ви дихаєте - це атмосфера. А четверта - біосфера. Це ви самі зі всім живим - рослинами, мікроорганізмами тощо».

В рамках біосфери починає розвиватися особливий тип матеріальної системи - людське суспільство (соціум). Як особливий вид організації матерії суспільство існує лише завдяки виробничій діяльності людей. З появою людини і людства виникає ще один могутній чинник єдиного планетарного розвитку - ноосфера -сфера розуму (автори поняття і концепції ноосфери - французький дослідник Е. Леруа, вітчизняний вчений В. Вернадський, французький вчений і богослов П. Тейяр де Шарден).

Утворення ноосфери з біосфери - це прояв всього людства як єдиного мислячого цілого. Щоб ноосфера виправдала своє найменування як «сфери розуму», в ній повинен виявитися дійсно гуманістичний розум, наукова думка, орієнтована не на цілі панування і влади, а на цінності людського розвитку.