18. Педагогічна діяльність та ідеї о. Духновича /1803-1865./

О.В.Духнович, обґрунтовуючи необхідність дотримування у вихованні принципу народності, ратував за викладання навчальних предметів рідною мовою, створення системи виховання з урахуванням історичних та національних традицій народу. Особливим засобом виховання вважав народну пісню, яка пробуджує любов до рідного краю. Виховна мета -виховання патріота і громадянина.

Навчання, на думку педагога, буде успішним тоді, коли учні не тільки "цілковито розуміють" те, що вивчають, а й уміють приводити це "вдію", учитель "прикладами розтлумачує викладену річ"; розповідає короткими реченнями, а не "довгими періодами"; "вправляс" учнів у кмітливості або мисленні. Необхідно відвертати дітей від "марнослівства", створювати для них не "розбещене" життя, а таке... щоб "руки на взяття чужого майна не простягали". Вчити правду казати, ніколи "не брехати". Не дозволяти "перешіптуватись", давати одне одному прізвиська. Слід привчати вихованців красиво говорити, стерегтися "гидких безсоромних І сварливих слів". "На совісті " учителя повинно бути покладено "збудження народолюбства". Учителеві слід "засвітити любов до своєї народності", бо людина "без народності" подібна до "блукаючого вовка".

О. Духнович, розвиваючи на професійній основі принципи народності, демократизму та гуманізму в освіті, був палким прихильником масової освіти населення на західноукраїнських землях. Обстоював ідею народності виховання. Важливою ознакою народності вважав мову, виступав за те, щоб у школах Закарпаття викладання велося рідною мовою. Метою виховання вважав формування моральної особистості, здатної виконувати обов’язки громадянина і патріота. Суть виховання (духовного, фізичного, трудового) вбачав у реалізації принципу природовідповідності, який розглядався ним як розвиток позитивних природних задатків з урахуванням вікових особливостей дітей. Джерелами і засобами морального удосконалення дітей вважав вітчизняну історію, народні пісні, звичаї, гідні для наслідування приклади тощо.

О.Духнович великого значення надавав вихованню дітей в сім’ї, наголошуючи, що батьки є першими вихователями своїх дітей, вони повинні підготувати їх до майбутньої трудової та громадської діяльності. Батьки в усьому мають давати дітям добрий особистий приклад, готувати їх до навчання в школі й цікавитись їх навчальною діяльністю. Отже, діяльність Духновича сприяла значному поширенню освіти, відродженню національної системи виховання українського народу.

19.Педагогічна спадщина г. Сковороди в контексті /XVIII ст./

Педагогічні погляди Г. Сковороди тісно пов'язані з його етичними і соціальними поглядами. Він захоплювався гуманізмом античного світу, завжди високо ставив людину. Мета виховання, на думку Сковороди, заключається у формуванні мислячої, освіченої, чуйної людини шляхом самопізнання. Він цінує силу духу і силу думки людини. Силу духу дає їй наука, яка повинна проникати в народ. Сковорода наголошував: «Кожен повинен пізнати свій народ і в народі пізнати себе». Філософ протестував проти позбавлення трудящих освіти. В своїх творах «Благородний Еродій» та «Убогий жайворонок» він висміював дворянсько-аристократичне виховання.

«Правильне виховання криється в природі кожного народу, як вогонь і світло невидиме заховані в кремінці». Виховання має бути загальнодоступним, безплатним. Основним принципом виховання Сковорода вважав врахування природних здібностей людини та її природжених індивідуальних нахилів. Для розвитку здібностей, закладених в людині, потрібно навчити її керувати своїми силами. Саме тому великого значення він надавав вправам: «Хто думає про науку, той любить її, а хто її любить, той ніколи не перестає учитись».

Сковорода вважав, що виховання повинно починатись ще до народження дитини. Звідси ряд вказівок батькам про те, як вони мають поводитися, щоб їх покоління було здоровим, здібним, талановитим. Сковорода цінував бесіди і моральні поради, але вважав, що навчати потрібно не тільки словом, а й всією своєю поведінкою. З творів Г. Сковороди постає образ учителя, принципами якого були любов і повага до особистості учня, гідність наставника, безкомпромісність, чесність, служіння добру: «Долго сам учись если хочешь учить других».

Народний мудрець висловив думку щодо залежності почуттів від діяльності людини, від її праці. Він рекомендував батькам і вихователям якомога раніше виявляти в дитини її нахили і прилучати до відповідної діяльності. Однією з важливих категорій його етичної концепції виступає працьовитість. Філософ вважає працю основою людського життя. Працю за покликанням, «сродну працю», він заповідає нащадкам. Г. С. Сковорода – видатний гуманіст-просвітитель. У своїх демократичних і гуманістичних педагогічних ідеях він багато в чому випередив західноєвропейських просвітителів XVIII ст.

Розвиток початкової, середньої і вищої освіти в Україні у XVIII ст. позначений певними зрушеннями – освіта набула світського і реального характеру, хоча переважну більшість навчальних закладів контролювала та «опікувала» «церква. У результаті проведення загальнодержавних реформ були відкриті нові типи навчальних закладів, які готували різнопрофільних фахівців, розпочалась спеціальна підготовка педагогічних кадрів. Значно розширився зміст навчання, удосконалилися методи навчально-виховної роботи, збільшилась кількість навчальної і методичної літератури. У школах утверджувались прогресивні риси тогочасної педагогіки.

20. Розвиток фізичної культури, шляхи і засоби зміцнення здоров*я дітей у козацьку добу Спеціальна система фізичного і психофізичного загартування підлітків, юнаків, що поступово набирали рельєфних і чітких форм. Ще в епоху Київської Русі дітей з семи років навчали стрільбі з лука, володінні списом і арканом, їзді верхи, а з 12 років – справжнім військовим хитрощам, тобто мистецтву бою. Традиції фізичного та психофізичного загартування підростаючих поколінь продовжувалися в козацьку епоху. Загартовуючи себе і готуючи організм до ускладнень випробувань долі, козаки влітку стали просто зоряного неба уявою і думкою сягалив невідомі світи, прагнули проникнути в таємниці космосу.

Як і завзяте козацтво, молодь на свята народного календаря у процесі народних ігор змагалося силою, спритністю і прудкістю, винахідливістю, точністю попадання в ціль тощо. Традиційними були різноманітні змагання на конях (скачки, перегони та інше). Козацька молодь систематично розвивала природні здатності, вдосконалювала тіло й душу в іграх, танках, хороводах, різних видах змагань і боротьби. Велике пізнавальне й виховне значення, зокрема для сучасної молоді, має опанування бойового мистецтва єдиноборства, яких було кілька систем. Цілі покоління нашого народу оволоділи системою козацької боротьби. Вона була призначена в основному для розвідників – пластунів. Вона мала не атакуючий, а суто оборонний характер. Висока ефективність дії козацької педагогіки втілення нею найвищих досягнень національної педагогічної спадщини має забезпечити глибоку і всебічну етнізацію підростаючого покоління. Пізнавально-виховний потенціал козацької педагогіки сприяє створенню таких соціальних ситуацій, умов, які найбільше відповідають сутності української нації.