Етюд „Засідання стариків”

Кількість учасників необмежена. Кожний виконавець нехай нафантазує свій особистий образ (ходу, голос, риси характеру і т.ін.). Кожний „старий” або „старенька” можуть розповісти свою коротеньку біографію або якийсь епізод зі свого життя. Вік кожного „дідуся” нехай буде не молодше 60 років.

Ці вправи дозволяють керівникові виявити учнів, які здібні до органічного, правдивого виконання характерних ролей.

Етюд „в амбулаторії”

Діють: реєстратор, касир, медсестра, лікар, професор, хворі, різні за характером і віком.

В етюді досить дати звичайну течію для прийому в поліклініці, без особливих подій і драматичних конфліктів.

Головна увага повинна бути спрямована на життєвість образів та органічне їхнє відтворення.

Спочатку всі учасники обговорюють і виправдовують обставини, місце дії, час дії і т.ін.

Вправа „Типи минулого”

Зробити декілька нескладних сценок, місцем дії яких може бути трактир, більярдна, біля перевозу, на маленькій станції і т.ін., де зустрічаються різноманітні представники всіх прошарків дореволюційної України. Наприклад: господар чайної, буфетник, половий, купець, торговець, прикажчик, піп, дяк, монашка, городовий, двірник, селянин, гвардійський офіцер, бульварний франт, капризна дівка, немолода дама, лакей, високий чиновник, генерал, дрібний чиновник, студент, гімназист і т.д.

Методичні вказівки: при виконанні цих вправ не можна, щоб учні хапалися за готові штампи. Потрібно, щоб виконавці йшли від внутрішньої соціально-психологічної сутності образу. Фантазію виконавця слід спрямувати на збір рис, характерних саме для цієї групи людей, на пошуки деталей, індивідуальних для даної особи.

Потрібно весь час пам’ятати, що образ пізнається за ставленням його до навколишнього світу. Отже, потрібно перш за все попробувати подивитися на навколишній світ очима даної людини, відчути в собі це відношення, тоді зовнішні риси з’являться самі собою.

Багатослів’я і складних завдань позбутися. Нехай сутність взаємостосунків виразиться однією, декількома фразами, але сказаними переконливо від особи зображуваної особи.

Післямова

Ось і завершилися практичні поради стосовно основних елементів акторської майстерності. Вся суть їх зводилася до того, як потрібно проводити заняття з студійцями, щоб опанувати всіма елементами сценічної дії. Вправи, запропоновані в методичній роботі, можна доповнювати, удосконалювати, розвивати, але завжди домагатися певного результату.

Всі вправи, які ви проробили, засвоїли, оволодівши своїм внутрішнім апаратом, повинні підвести до роботи над роллю, над образом.

Виконавець, який знає закони органічного життя на сцені, але не вдосконалює техніку зовнішньої виразності, не зможе стати творцем, майстром своєї справи.

Література

1. Гіппіус С.В. Гімнастика почуттів. – Л., М.: Мистецтво, 1967

2. Захава Б.Є. Майстерність актора і режисера. – М.: Просвіта, 1978

3. Кнебель М.О. Поезія педагогіки. – М.:ВТС, 1984

4. Неллі В.О. Про режисуру. – К

5. Новицька Л.П. Тренінг і муштра. – М.: Радянська Росія, 1969

6. Станіславський К.С. Робота актора над роллю. – М.: Мистецтво, 1985

48