- •45-Річчю кафедри
- •Тема 1. Філософія, її предмет і роль в житті людини та суспільства
- •Світогляд, його структура та історичні типи
- •Специфіка філософії як форми світогляду. Філософія та наука
- •Основні питання філософії та її структура
- •Основні функції філософії
- •Першоджерела до вивчення теми Сенека Луцій Анней. Моральні листи до Луцілія
- •Декарт р. Начала философии
- •Кант и. Логика
- •Маркс к. Передовица в № 179 "Кölnische Zeitung"
- •Энгельс ф. Людвиг Фейербах и конец классической немецкой философии
- •Рассел б. История западной философии.Введение
- •Бердяев н.А.Философия свободы. Смысл творчества
- •План семінарського заняття
- •Проблемно-пошукові завдання
- •Тематика доповідей та рефератів
- •Модуль і. Історичні типи філософії
- •Тема 2. Антична філософія, її космоцентрична спрямованість
- •Загальна характеристика античної філософії
- •Таблиця 1.
- •Таблиця 2.
- •Космогонічні і натурфілософські ідеї досократиків
- •Класичний період античної філософії
- •Таблиця 3.
- •Таблиця 4.
- •Елліністичний та римський період
- •ПЕршоджерела до вивчення теми Эпикур. «Эпикур приветствует Менекея»
- •Таблиця 5.
- •Сенека а.Л. О счастливой жизни
- •Эпиктет. В чем наше благо
- •План семінарського заняття:
- •Проблемно-пошукові завдання
- •Тематика доповідей та рефератів
- •Тема 3. Філософія середньовіЧчя та доби відродження
- •Філософія епохи Середньовіччя
- •Таблиця 6.
- •Таблиця 7.
- •Таблиця 8.
- •Таблиця 9.
- •Головні риси філософії епохи Відродження
- •Першоджерела до вивчення теми Аквинский ф. Сумма теологии
- •Аквинский ф. Сумма против язычников
- •План семінарського заняття
- •Проблемно-пошукові завдання
- •Тематика доповідей та рефератів
- •Тема 4. Філософія нового часу
- •Передумови та основні риси філософії Нового часу
- •Проблема методу наукового дослідження в філософії хvіі ст.
- •Таблиця 10.
- •Таблиця 11.
- •Філософія епохи Просвітництва
- •Німецька класична філософія
- •Таблиця 12.
- •Філософія марксизму.
- •Першоджерела до вивчення теми Бэкон ф. Новый органон
- •Декарт р. Рассуждение о методе для хорошего направления разума и отыскания истины в науках
- •Кондорсе ж. А. Эскиз исторической картины прогресса человеческого разума
- •Кант и. Ответ на вопрос: что такое Просвещение?
- •Кант и. Основы метафизики нравственности
- •Энгельс ф. Анти-Дюринг. Введение
- •Маркс к. Капитал. Предисловие ко второму изданию
- •Маркс к.Экономическо-философские рукописи 1844 г.
- •План семінарського заняття
- •Проблемно-пошукові завдання
- •Тематика доповідей та рефератів
- •Тема 5 . Філософська думка в Україні в контексті світової філософії
- •Основні етапи розвитку філософської думки в Україні
- •Філософське вчення Григорія Сковороди
- •Філософія п.Юркевича
- •Першоджерела до вивчення теми Сковорода г. Диалог: имя ему - потоп Змиин. Начальная дверь к христианскому добронравию
- •План семінарського заняття
- •Проблемно-пошукові завдання
- •Тематика доповідей та рефератів
- •Тема 6. Тенденції розвитку сучасної світової філософії
- •Філософія неопозитивізму і постпозитивізму
- •Допарадигмальний період:
- •Період «нормальної науки»:
- •Криза нормальної науки:
- •Наукова революція:
- •Прагматизм
- •Герменевтика
- •Філософія життя
- •Філософські проблеми психоаналізу: фрейдизм та неофрейдизм
- •Філософія екзистенціалізму
- •Соціально-критичний напрямок у філософії XX столітті: філософія «неомарксизму»
- •Постмодернізм
- •Першоджерела до вивчення теми Жан Поль Сартр. Экзистенциализм - это гуманизм
- •Камю а. Эссе об абсурде. Миф о Сизифе
- •План семінарського заняття
- •Проблемно-пошукові завдання
- •Тематика доповідей та рефератів
- •Модуль іі. Основні проблеми філософІї
- •Тема 7. Філософський зміст проблеми буття. Діалектика буття
- •Буття як вихідна категорія філософії
- •Буття як загальний зв’язок та взаємодія. Ідея розвитку
- •Категорії діалектики
- •Закони діалектики
- •План семінарського заняття
- •Проблемно-пошукові завдання
- •Тематика доповідей та рефератів
- •Тема 8. Гносеологія. Основний зміст пізнавальної діяльності
- •Сутність пізнавального процесу та проблема пізнаваності світу
- •Єдність чуттєвого та раціонального в пізнанні
- •Філософська теорія істини. Діалектика абсолютної та відносної істини
- •Наукове пізнання: рівні, форми, методи
- •План семінарського заняття
- •Проблемно-пошукові завдання
- •Тематика рефератів та доповідей
- •Тема 9. Логіка: Закони і форми правильного мислення.
- •Логіка як наука про закони і форми правильного мислення
- •Поняття як форма мислення
- •Судження
- •Основні формально-логічні закони
- •Умовивід як форма мислення
- •Індуктивні умовиводи
- •Умовиводи за аналогією
- •Елементи теорії аргументації.
- •План семінарського заняття
- •Становлення філософських уявлень про людину
- •Багатовимірність людського буття: співвідношення біологічного і соціального в людині
- •Свідомість як фундаментальна властивість людини
- •Поняття «людина», «індивід», «індивідуальність», «особистість». Структура особистості
- •Соціалізація особистості: етапи, механізми, форми
- •Першоджерела до вивчення теми Хосе Ортега-и-Гассет. Человек и люди
- •Фромм э. Бегство от свободы
- •Х.Ортега-и-Гассет. О спортивно-праздничном чувстве жизни
- •Франкл в. Человек в поисках смысла
- •План семінарського заняття
- •Проблемно-пошукові завдання
- •Тематика доповідей та рефератів
- •Тема 11. Суспільство та його філософський аналіз
- •Специфіка соціальної дійсності та її пізнання. Об’єктивне та суб’єктивне в суспільному процесі
- •Суспільство як система. Духовне життя суспільства
- •Філософія історії як напрям філософського знання. Проблема суспільного прогресу
- •Першоджерела до вивчення теми Маркс к. К критике политической экономии. Предисловие
- •Маркс к., Энгельс ф. Немецкая идеология
- •Гегель г. В. Ф. Философия истории
- •Печчеи а. Человеческие качества
- •План семінарського заняття
- •Проблемно-пошукові завдання
- •Тематика доповідей та рефератів
- •Модуль ііі. Основи Етичних знань
- •Тема 12. Етика як наука про мораль
- •Предмет та специфіка етики, її структура
- •Сутність моралі та особливості її функціонування
- •Проблема морального вибору, співвідношення моральної мети і засобів
- •Тема 13. Історичні форми моралі і проблема морального прогресу.
- •Основні етапи історичного розвитку моралі
- •Моральний прогрес: ілюзія чи реальність?
- •План семінарського заняття
- •Проблемно-пошукові завдання
- •Тематика рефератів і повідомлень
- •Тема 14. Основні категорії етики
- •Добро і зло
- •Свобода та відповідальність
- •Обов’язок і совість
- •Честь і гідність
- •Страждання та співчуття
- •Сенс життя та щастя
- •План семінарського заняття
- •Проблемно-пошукові завдання
- •Тематика рефератів і повідомлень
- •Тема 15: Проблеми прикладної етики
- •Професійна етика. Етика бізнесу
- •Етикет як морально-естетична культура спілкування
- •План семінарського заняття
- •Проблемно-пошукові завдання
- •Тематика доповідей та рефератів
- •Глосарій:
- •Список рекомендованої літератури:
- •Тема 5. Традиції та особливості розвитку філософської думки в Україні
- •Тема 6. Тенденції розвитку сучасної світової філософії
- •До теми 7. Філософський зміст проблеми буття. Діалектика буття
- •До теми 8. Гносеологія: основний зміст пізнавальної діяльності
- •До теми 10: Людина та її буття як предмет філософського осмислення
- •До теми 11. Суспільство та його філософський аналіз
- •До тем 12-15: Етика як наука про мораль. Історичні форми моралі і проблема морального прогресу. Основні категорії етики. Проблеми прикладної етики.
Постмодернізм
Для позначення глобальних змін в інтелектуальному кліматі високорозвинених країн Заходу, соціокультурної трансформації в них, що відбулась в останню третину ХХ століття, вживається термін “постмодерн”. В рамках постмодернізму сьогодні працюють багато філософів, соціологів, лінгвістів, філологів, мистецтвознавців. До найвидатніших представників цього напрямку слід віднести М.Фуко, Ж.-Ф.Ліотара, Ж.Бодрійяра, Ж.Лакана, Ж.Делеза, Ж.Дерріду, Ф.Гваттарі, Ф.Джеймісон та ін.
Як відомо з курсу культурології, постмодернізм виник у середині ХХ століття як реакція на інформаційно-технологічний переворот в культурі, що призвело до краху тоталітарного мислення і паралічу раціонально-розумових і сприймальних здібностей людини у зв’язку з надлишковою інформацією, а також як наслідок розчарування в ідеалах і цінностях доби Відродження і Просвітництва. Буквально постмодерн означає: те, що слідує після модерну – епохи, що охоплює період від початку Нового часу до середини ХХ століття. Для епохи модерну було характерне універсалістське бачення світу, прорив до граничних підстав буття, культ розуму і необхідність його просвіти, віра в абсолютну істину і безмежність людських можливостей, впевненість в існуванні єдності усього сущого, історизм, що визнає домінантою історичного розвитку прогрес.
Поява терміну “постмодернізм”, його еволюція і прояви в естетичному контексті для характеристики позиції художників, музикантів, теоретиків мистецтва розглядались в курсі культурології. В цьому ж контексті були охарактеризовані основні риси цього напрямку: відмова від уявлення про художника як творця, стирання меж між “високою” та “масовою” культурою, зміщення акценту з породження нового - на гру із уже створеним. Наслідком цієї переорієнтації, як відомо, стає еклектизм, примат пародії та колажу.
Окрім естетичного, виділяють ще два основних виміри соціокультурної трансформації постмодерну - соціальний та інтелектуально-теоретичний (при цьому філософія постмодерну не являє собою якогось єдиного напрямку), яким притаманні ряд загальних характеристик.
В соціальному плані ситуація постмодерну проявляється в фундаментальних змінах сучасних західних суспільств, які характеризуються як постіндустріальні, інформаційні. В цих суспільствах величезних масштабів досягло так зване символічне виробництво, тобто переорієнтація з виробництва матеріальних речей на продукування нематеріальних знаків. Постмодерністська картина світу складається з симулякрів. Особлива роль в розробці цього поняття належить Жану Бодрійяру в роботах “Система речей”, “Симулякри і симуляції”, де було проаналізовано формування симулятивної реальності в сучасному суспільстві. Світ сучасної людини – це світ, в якому все більше замість обміну реальними предметами відбувається обмін знаками (наприклад, у вигляді рекламних образів), які стають самодостатніми і вже не репрезентують дійсних речей. В рамках симулятивної реальності зникає межа між дійсним та фіктивним. Світ дійсності постає як світ симулякру. Тобто постмодерністи переключились на суб’єктивність індивідів, знявши саму проблему об’єктивної реальності. На їх думку, об’єктивна реальність зникає, а її місце займає розмаїття знаково-символічних картин світу. Гносеологічною передумовою даної позиція є те, що постмодерністи задовольняються світом симулякрів (слідів, що позначають), котрі позбавлені зв’язку з предметами, які вони позначають. В результаті світ сприймається як умовність, за якою не можна відшукати ніяких джерел, ніяких прообразів. Це дало підставу розглядати дійсність як можливість її реалізації, як щось уявне, ілюзорне. Внаслідок цього виникає “слідове сприйняття” постмодернізму як рух суб’єкта по “поверхні” явищ, без розуміння їх сутності.
Про докорінну трансформацію соціальної реальності, але в інших термінах, говорить і американський філософ Ф.Джеймісон. Він зазначає, що усі аспекти соціального життя, наприклад, політичні, економічні та інші процеси постають перед сучасною людиною, будучи опосередкованими образами, що створюються мас-медіа і формують наші уявлення про значимість тих чи інших подій. Суспільні події, що переживаються не у реальній соціальній взаємодії, а “на екрані”, втрачають свою життєво-практичну значущість. Таким чином, соціальне зникає. Це проявляється і у фрагментації соціального життя світу постмодерну: у втраті традиційних соціальних зв’язків, що поєднували людей в суспільстві, і перетворенні суб’єктів в ізольовані соціальні атоми. Відбувається і фрагментація самого суб’єкта – індивіди втрачають стійку самоідентичність, постійно змінюючись під впливом влади і мас-медіа.
Ж.Делез і Ф.Гваттарі вказали на характерне для ситуації постмодерну детериторіалізацію – появу цілих соціальних груп, що втрачають своє місце в ієрархії культурних і соціальних інститутів, перетворюючись у “масу” без постійного місця. Важливою рисою ситуації постмодерну є також децентрація - коли зникає поняття центру як зосередження і символу влади, позбавляються смислу бінарні опозиції, притаманні ментальності попередніх епох. Децентрація в економічній сфері виражається в децентрації виробництва, а в сфері культури – у відмові від етноцентризму – тим самим підкреслюється поліфонічність різних культурних світів, що існують в децентрованому культурному просторі, зникає протиставлення “високої” і “низької” культури. Найбільш драматично децентрація проявляється по відношенню до особистості: фрагментація суб’єкта приводить до кризи особистісного начала.
Особливості постмодернізму в інтелектуально-теоретичному вимірі полягають, перш за все, у відмові від онтології, тобто описання світу таким, яким він є - без інтерпретацій. З позиції постмодернізму, що особливо виразно сформульовано Ліотаром в книзі “Ситуація постмодерну”, усяке знання, вчення, теорія – лише наррації (фр. narration – історія, оповідання, розповідь), які не відображають ніякої справжньої реальності. Вчені, історики, філософи - носії цих вчень - лише розповідають нам історії, які самі і придумали, і за якими не стоїть ніяка справжня реальність. Тому Ліотар проголошує втрату довіри до вчень, що містять у собі претензії на всеохоплююче пояснення світу та загальнообов’язковість. Він називає їх великими нарраціями, або мета-нарраціями. До числа таких ідеологій відноситься будь-яка світоглядна система - наукова, просвітницька, релігійна. Такими є, зокрема, наррація спасіння (християнство), наррація емансипації (марксизм).
Претендуючи на статус єдино істинних і прагнучи усунути усі інші альтернативи, такі системи несуть у собі тоталітарний заряд, привласнюють право визначати спосіб суспільного устрою, що неминуче веде до насильства над інакомислячими. Та й постійна зміна однієї ідеології іншою підтверджує, що віра в панування розуму і соціальний прогрес підірвана. Криза цінностей та ідеалів Просвітництва, модерну означає відхід від тотальності всезагального і повернення до самоцінності індивідуального досвіду. Слід відмовитись від мета-наррацій і прийняти положення, що світ є радикально плюралістичним, являє собою розмаїття наррацій – способів мислення, способів життя, які можуть мирно уживатись лише за умови, коли жодна не буде прагнути стати єдино вірною.
Постмодерністська філософія, за Ліотаром, має роз’яснювати ситуацію множинності світу і репресивний характер усякої єдності. На зміну впорядкованому, універсалістському баченню світу приходить розгляд його як плюралістичного і фрагментарного, гетерогенного і рухливого. Соціальне ціле розпадається на множину світоглядів, ідеологій, способів життя. Плюралістичний світ людини постмодерну не можна звести ні до якого об’єднуючого принципу, що знайшло, зокрема, своє відображення в теорії катастроф та синергетиці.
З точки зору постмодерністів, розум вже завів людство в глухий кут глобальних проблем і поставив його на межу загибелі, отже, розуму, науці не можна довіряти. Людина має жити емоціями, інтуїцією, грою. Для постмодернізму головне - свобода у всьому: в творчості, в культурі; свобода, яка переходить майже в хаос.
Для постмодернізму характерним є ставлення до світу як до об’єкту усвідомлення, результати якого фіксуються у текстах, тому світ виступає текстом. Самосвідомість особистості – теж “сума текстів”, що взаємодіють з іншими текстами, котрі утворюють культуру. Таким чином, уся культура – серія текстів. Ж.Дерріда, який вважається творцем філософії деконструкції, зазначає: “Ніщо не існує поза текстом”. В текстах постійно переплітаються значення. Увесь світ постає як нескінченний текст, а діяльність людини являє собою різні мовні ігри. Осмислення інтерпретацій текстів потребувало особливого методологічного підходу - “деконструкції”, спрямованої на руйнування впевненості в тому, що текст наділений єдиним і фіксованим значенням. Деконструкція працює в напрямку пошуку одного тексту всередині іншого, виявлення в ньому прихованих інколи навіть від самого автора залишкових смислів, що успадковані від мовних практик минулого і закріплених у мові у формі неусвідомлюваних мислительних стереотипів.
В цілому постмодернізму притаманна антираціоналістична та антисцієнтистська установка. Його центральним смисловим стрижнем є негативне ставлення до наукового мислення, а в більш широкому контексті – до раціоналістичної традиції в цілому, яка розглядається постмодерністами як парадигма, нав’язана людству в період панування класичної традиції в філософії.