13. Економічна характеристика нових індустріальних країн

До нових індустріальних країн (НІК) відносять ряд країн АзіїтаАмерики, що характеризуються високими темпами економічного зростання. НІК виділились з країн, що розвиваються, у 60-х роках ХХ ст. У формуванні НІК можна виділити 4 етапи. На першому чотири країниПівденно-Східної Азії(Гонконг,Сінгапур,Тайвань,Південна Корея) та три країниЛатинської Америки(Аргентина,Бразилія,Мексика) досить швидко досягли великих соціально-економічних зрушень і практично зрівнялися з державами, які мали стабільно високі темпи економічного зростання. На другому етапі до цих країн додалися щеМалайзія,ТаїландтаІндія. На третьому етапі в групу НІК почали включатиКіпр,Туніс,ТуреччинутаІндонезію, на четвертому -ФіліппінитаКитай. З'явились цілі регіони, які можна оголосити індустріальними, стабільно зростаючими.

Критерії, за якими ті або інші держави відносять до нік (за методикою оон):

1. розмір валового внутрішнього продукту на душу населення;

2. середньорічні темпи його приросту;

3. питома вага обробної промисловості у ВВП(вона повинна бути більшою 20%);

4. обсяг експортупромислових виробів і їхня частка в загальному вивозі;

5. обсяг прямих інвестиційза кордоном.

Привертають увагу й такі характеристики нових індустріальних країн, як високі темпи зростання, динамічні макро-економічні та внутрішньогалузеві структурні зрушення, зростання професійного рівня робочої сили, інтенсивна участь у міжнародному поділі праці, широке використання іноземного капіталу з метою розвитку та ін.

Критерії зарахування країн до нових індустріальних досить умовні: ВНП на душу населення повинен бути не менше 8000 дол., частка переробної промисловості у ВНП більше 20 %, високі темпи зростання економіки (4-6 % на рік), середній річний рівень інфляції не повинен перевищувати 5 %, питома вага промислової продукції у ВВП більше 30 %, готова продукція в експорті не менше 50 % тощо. Привертають увагу й такі характеристики нових індустріальних країн, як динамічні макроекономічні та внутрішньогалузеві структурні зрушення, зростання професійного рівня робочої сили, інтенсивна участь у МПП, широке використання іноземних інвестицій та ін.

Головну роль у становленні економіки НІК відіграла держава. Нею здійснювалася політика меркантилізму: жорстка економія валютних засобів, протекціонізм відносно власної продукції і жорсткі митні бар'єри для іноземної, обмеження імпорту і заохочення експорту. Паралельно створювалися найсприятливіші умови для ПІІ у сфері організації спочатку трудомістких, а пізніше — наукомістких виробництв, залучення новітніх технологій. Держава шляхом продуманої політики пільгового оподаткування, скорочувала розвиток одних виробництв і сприяла розвитку інших.

Важливою рисою державної політики було валютне регулювання. Обмежувалося підвищення курсу національних валют. Збільшення курсу валют в міру нарощування експорту і зростання конкурентноздатності національних товарів держава компенсувала субсидіями для експортерів, що продовжувало робити експорт вигідним. При цьому стимулювався приплив тільки довгострокового капіталу.

Політика імпортозаміщення проходила за такою схемою: спочатку заміщувався імпорт у галузях, що виготовляють товари народного споживання (текстильна, взуттєва, харчова), пізніше, при накопиченні необхідного капіталу, імпортозаміщення стало поширюватися на товари виробничого призначення (хімічні й нафтохімічні продукти, чорні метали, деталі машин і устаткування).

Держава постійно контролювала перерозподіл коштів між пріоритетними і допоміжними галузями. Так, обробна промисловість в основному фінансувалася за рахунок коштів сільського господарства і видобувних галузей, а також за рахунок притоку ПІІ.

В наш час велике значення для НІК набула політика «технологічного неомеркантилізму», яка дедалі ширше практикується розвиненими країнами з ринковою економікою. Вона виявляється у прагненні Заходу запобігти або обмежити отримання новими конкурентами з числа НІК перспективних дорогих технологій, новітнього обладнання.

Це призводить до того, що експортерам промислових виробів нелегко зберігати свої позиції у МПП, не кажучи про подальше їх нарощування. Це є причиною того, що країни першої хвилі НІК й досі повністю не відмовилися від працемісткого промислового виробництва, у зв'язку з чим ці країни вже відчувають зростаючу конкуренцію другої групи НІК, які швидко нарощують експорт працемістких виробів електроніки, одягу, текстилю, взуття тощо.

Таким чином, поява нових індустріальних країн, їх економічні стосунки в світі показують, що будь-яка країна, виходячи з національних особливостей і менталітету, спроможна, на підставі існуючого досвіду, раціонально реформувати свою економіку, досягнути певних переваг.

Але для таких дій повинна бути розроблена чітка національна програма економічних перетворень. Досвід НІК в деяких напрямках, особливо в технологічних перетвореннях, структурній політиці, політиці соціального захисту тощо може бути використаний і Україною.