Наказ (розпорядження) про облікову політику

Рис.1.4. Сутність облікової політики

Складові облікової політики підприємства представлено на рис.1.5:

Порядок формування форм фінансової звітності (за П(С)БО) чи за МСФЗ)

Форми бухгалтерського обліку, форми первинних облікових документів, типові форми яких не передбачені та документи для внутрішньої бухгалтерської звітності

Робочий план рахунків бухгалтерського обліку для ведення бухгалтерського обліку відповідно до вимог своєчасності та повноти обліку та звітності

Правила, графіки документообігу і технологія обробки облікової інформації

Встановлені пороги суттєвості для різних суб’єктів обліку

Порядок проведення інвентаризації активів і зобов’язань

Методи оцінки активів і зобов’язань, методи амортизації для необоротних активів

Порядок внутрішнього контролю за господарськими операціями

Інші рішення облікової політики, необхідні для організації бухгалтерського обліку

Рис. 1.5. Складові облікової політики підприємства

Облікова політика розробляється при створенні підприємства головним бухгалтером або (за домовленістю) аудиторською фір­мою і оформляється спеціальним наказом (або розпорядженням) «Про облікову по­літику», який затверджує керівник підприємства. Принцип послідовно­сті свідчить про постійне (з року в рік) застосування підприємством обраної облікової політики. Наказ про облікову політику можна вважати внут­рішнім нормативним документом підприємства, який регулює ве­дення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності. Форма та зміст наказу на сьогодні не регламентуються.

Наказ (розпорядження) про облікову політику підписують особи, що мають право першого та другого підпису (традиційно — керівник та головний бухгалтер або бухгалтер).

При складанні наказу, крім факторів нормативно-правового характеру, необхідно також враховувати: юридичний статус підприємства (форма власності та організаційно-правова форма), галузеву специфіку підприємства, наявність кваліфікованих бухгалтерських кадрів та структурних підрозділів, рівень технічного забезпечення та ін.

Зміна облікової політики можлива у випадках, перед­бачених у П(С)Б06 «Виправлення помилок і зміни у фінансових рахунках». Для зміни облікової політики необхідні вагомі дока­зи, і це можуть бути такі причини:

1. змінилися статутні вимоги;

2. відбулися зміни в П(С)БО;

3. у разі якщо зміни забезпечать достовірне відображення подій або операцій у фінансовій звітності підприємства.

Таким чином, на кожному підприємстві організовується опе­ративний, фінансовий, управлінський, податковий та статистич­ний облік відповідно до затвердженої облікової політики.

2.Основні принципи бухгалтерського обліку та фінансової звітності. Вимірники, які застосовують в обліку. Предмет бухгалтерського обліку і його об’єкти. Класифікація об’єктів обліку за складом і розміщенням, джерелами формування і використання.

Всі економічні науки, в тому числі і бухгалтерський облік, вивчають виробничі відносини, які є їх загальним предметом. Предметом бухгалтерського обліку є те, що відображається і контролюється за його допомогою, тобто стан і використання господарських засобів , джерела їх формування, витрати, доходи, фінансові результати діяльності підприємства та господарські процеси, які відбуваються в ході його звичайної і надзвичайної діяльності.

Предмет складається з окремих частин, які називаються об'єктами обліку.

Під об'єктом обліку розуміють конкретний засіб (майно) або джерело його утворення (матеріали, паливо, готівка, безготівкові кошти, позики банку, прибуток тощо).

Найголовнішими об'єктами бухгалтерського обліку на підприємствах є: склад господарських засобів за їх функціональною роллю в процесі виробництва, господарські процеси та пов'язані з ними витрати і фінансові результати.

Господарські засоби становлять його матеріальну основу. Без знання їх складу, розміщення та джерел утворення неможливо управляти виробництвом. Засоби господарства групуються як за видами й розміщення, так і за джерелами утворення та за призначенням.

Групування засобів за видами й розміщення залежить від особливостей господарської діяльності підприємства. Для промислового підприємства характерна наявність засобів, необхідних для здійснення процесу виробництва. Залежно від їх функціональної ролі вони виступають як засоби праці і предмети праці. Засоби і предмети праці по-різному передають свою вартість на вироблений продукт: предмети праці цілком споживаються виробництвом, засоби праці використовуються багаторазово. У зв'язку з цим засоби праці

предмети праці поділяються на оборотні і необоротні активи. До необоротних активів належать:

- основні засоби - матеріальні активи, які функціонують у натуральній формі як у сфері матеріального виробництва, так і у невиробничій сфері протягом тривалого часу (понад один рік);

- нематеріальні активи - необоротні довгострокові активи, які не мають матеріальної форми, але мають вартість і можуть приносити підприємству дохід (вартість придбаних підприємством прав на користування природними ресурсами, промисловими зразками, товарними знаками, патентами, програмним забезпеченням ЕОМ тощо);

- довгострокові фінансові інвестиції - фінансові вкладення в цінні папери інших підприємств на період більше одного року з метою одержання доходів;

- інші необоротні активи (довгострокова дебіторська заборгованість юридичних і фізичних осіб, отримання якої очікується підприємством після 12 місяців з дати балансу тощо).

До оборотних активів належать грошові кошти та їх еквіваленти, які не обмежені у використанні, а також інші активи, призначені для реалізації чи споживання протягом операційного циклу.

Під операційним циклом розуміють проміжок часу між придбанням запасів для здійснення діяльності та отримання коштів від реалізації виготовленої з них продукції (товарів, робіт, послуг).

До складу оборотних активів належать:

- грошові кошти в касі та на рахунках в банках;

- короткострокові фінансові інвестиції;

- дебіторська заборгованість, пов'язана з реалізацією продукції, погашення якої очікується протягом операційного циклу;

- виробничі запаси (сировина, матеріали, паливо, готова продукція тощо).

Класифікацію господарських засобів підприємства за складом і використанням представлено на рис. 2.1.

Рис.1.1. Класифікація господарських засобів (активів) за складом і використанням

Поширення набуває також класифікація засобів (активів) за іншими ознаками, зокрема - за формами функціонування , за рівнями ліквідності та за видами діяльності.

За формами функціонування засоби (активи) підприємства поділяють на матеріальні, нематеріальні, фінансові та розрахункові.

Господарські засоби, що мають матеріально-речову форму і використовуються у виробничо-господарській діяльності підприємства та для задоволення соціально-культурних потреб працівників підприємства складають матеріальні активи. Прикладом матеріальних активів є основні засоби, виробничі запаси, готова продукція, товари тощо.

До групи нематеріальних активів відносять права користування природними ресурсами, права користування майном, права на об’єкти промислової власності, авторські та суміжні з ними права, права та знаки для товарів і послуг, програмне забезпечення та інші активи, які не мають матеріальної форми, але дають можливість підприємству отримувати прибуток.

До групи фінансових активів відносять господарські засоби підприємства у формі грошових коштів та фінансових інвестицій, які належать підприємству. До цієї групи належать:

• грошові кошти та їх еквіваленти в національній та іноземній валютах;

• контракт, що надає право отримати грошові кошти або інший фінансовий актив від іншого підприємства;

• контракт, що надає право обмінятися фінансовими інструментами з іншим підприємством на потенційно вигідних умовах;

• інструмент власного капіталу іншого підприємства.

Головними складовими фінансових інструментів (активів) є грошові кошти та цінні папери.

Дебіторську заборгованість відносять у групу розрахунків.

За ознакою ліквідності, тобто здатності засобів (активів) конвертуватися у грошову форму з метою своєчасного забезпечення платежів підприємства за поточними фінансовими зобов'язаннями визначають три рівні: абсолютно ліквідні засоби (активи), ліквідні й мало ліквідні (неліквідні).

До абсолютно ліквідних активів належать кошти та їх еквіваленти, зокрема грошові кошти в національній та іноземній валютах в банках і касі, цінні папери тощо.

До ліквідних активів належать поточні фінансові вкладення та дебіторська заборгованість, виробничі запаси, готова продукція, товари. До мало ліквідних активів належать основні засоби, незавершене будівництво, нематеріальні активи, довгострокові фінансові інвестиції, довгострокова дебіторська заборгованість, витрати майбутніх періодів.

Класифікація господарських засобів (активів) за формами функціонування, рівнями ліквідності та видами діяльності подані у рис.2.2.

Рис.1.2. Класифікація господарських засобів (активів) за формами функціонування, рівнями ліквідності та видами діяльності

За видами діяльності господарські засоби поділяються на ті, які використовуються у звичайній та надзвичайній діяльності.

Звичайна діяльність – це будь-яка передбачена в положенні про підприємство основна діяльність, а також операції, які її забезпечують. Як правило, це операції, пов’язані з виробництвом та реалізацією продукції (товарів, робіт і послуг). Такі операції забезпечують основну частину доходу підприємства і є головною метою його створення.

Звичайна діяльність поділяється на операційну, фінансову та інвестиційну діяльність.

Операційна діяльність – це основна діяльність підприємства, а також інші види діяльності, які не є інвестиційною чи фінансовою діяльністю.

Інвестиційна діяльність - придбання та реалізація тих не­оборотних активів, а також тих фінансових інвестицій, які не є складовою частиною еквівалентів грошових коштів.

Фінансова діяльність - діяльність, яка призводить до змін розміру і складу власного та позичкового капіталу підприємства.

Надзвичайна діяльність – це операції і події, які відрізняються від звичайних і не відбуваються часто або регулярно. До них належать техногенні аварії, стихійні лиха, пожежі тощо.

Залежно від обсягу і характеру діяльності кожне підприємство повинно мати відповідні джерела існування. Класифікація джерел господарських засобів представлена на рис 2.3.

Рис. 1.3. Класифікація джерел господарських засобів

Господарські засоби за джерелами утворення і призначенням поділяються на дві групи:

1) джерела власних засобів:

- власний капітал (статутний капітал, пайовий капітал, додатковий капітал, резервний капітал, нерозподілений прибуток);

- забезпечення зобов'язань;

- нерозподілений прибуток;

- цільове фінансування і цільові надходження;

2) джерела залучених (позикових) засобів - зобов'язання по розрахунках, які виникають у підприємства в процесі господарської діяльності і є тимчасовим джерелом утворення певної частини ресурсів (активів) підприємства. Підприємства та особи, перед якими дане підприємство має заборгованість по розрахунках, називаються кредиторами, а саме заборгованість - кредиторською. Зобов'язання поділяються на довгострокові (довгострокові кредити банків, заборгованість по довгострокових векселях, фінансовій оренді, відстрочених податкових зобов'язаннях тощо) і поточні (короткострокові кредити банків, кредиторська заборгованість за товари, роботи і послуги, поточні зобов'язання по розрахунках з бюджетом та позабюджетних платежах, по оплаті праці, по векселях виданих, одержаних авансах тощо). Основним призначенням сфери матеріального виробництва є виробництво суспільно необхідного продукту, створення якого відбувається в процесі виробництва. Для забезпечення виробництва має здійснюватися:

- процес постачання необхідними предметами праці;

- процес виробництва продукції;

- процес реалізації продукції.

Всі три процеси взаємопов'язані і взаємозумовлені, постійно змінюють один одного, внаслідок чого на підприємстві відбувається безперервний кругообіг господарських засобів. Бухгалтерський облік, відображуючи господарські процеси, забезпечує інформацію, необхідну для управління цим кругообігом.

Бухгалтерський облік покликаний також враховувати і кон­тролювати господарські операції, що здійснюються у ході звичайної (операційної, фінансової, інвестиційної) та надзвичайної діяльності з метою правильного обчислення собівартості і фінансових результатів діяльності підприємства.