2.1. Особливості аналізу роману "Імперія янголів" в аспекті інтертекстуальних зв'язків

Художній твір - перш за все текст, який представляє інтерес для дослідника. В. А. Лукін вважає: "Аналіз тексту має циклічний характер засобів і образної системи тексту в її динаміці. Ми постійно переходимо від форми до змісту й назад, віддаючи на перших порах перевагу формі" [13; 132]. Спостереження за формою та її аналіз дають можливість зробити певні висновки, які перевіряються мовними засобами і образною системою тексту в її динаміці.

Форма художнього твору і мовні засоби, які використовує автор, можуть бути співвіднесені з формою і мовними засобами інших творів. Таким чином можна простежити інтертекстуальні зв'язки між різними творами. "Досліджуючи інтертекстуальність у літературі, ми ... дивимося на те, що потрапило в текст, що побачать в ньому читачі, і які асоціації ці включення можуть викликати. Вивчаючи вплив, ми вивчаємо процес створення творів, вивчаючи інтертекстуальність, ми розглядаємо сліди цих впливів" [2, 53].

У романі "Імперія янголів" у якості прецедентних текстів виступають уривки з "Енциклопедія відносного і абсолютного знання" - іншої книги цього письменника, хоча ці вставки підписані іменем Едмонда Уелса, який, за словами головного героя - самого письменника, є його вчителем. У своєму творі Б. Вербер використовує прямі та приховані цитати, імена відомих діячів – письменників, співаків, композиторів, звертається як до біблійних мотивів, так і до грецької міфології. Згідно типології інтертекстуальних елементів і зв'язків, запропонованих Н. Фатеевою [19], роман французького письменника найбільше підходить під перший клас цієї типології. У "Імперії янголів" простежується така конструкція, як "текст у тексті", тобто власне інтертекстуальність. Також у романі наявні архітекстуальність та метатекстульність, які виникли завдяки використанню фрагментів з книги "Енциклопедія відносного і абсолютного знання". Ступінь включення ж "чужого" тексту у творі Бернарда Вербера така: інтертекстуальні окремі розділи творів, імена персонажів, багато висловлювань з творів - джерел, а також з інших прецедентних текстів.

Характерним для багатьох його романів є те, що Вербер бере прецедентний текст зі свого ж твору – "Енциклопедія абсолютного і відносного знання". Ці уривки є окремими розділами, тематично розміщеними між розділами основного тексту. Завдяки ним читач відволікається від подій основного сюжету, а також отримує фактажну інформацію, яка допомагає краще зрозуміти художній текст. Також слова з цієї ж "Енциклопедії…" проникають у твір "Імперія янголів" у вигляді цитат, які доповнюють зміст та слугують посиланням на слова героїв.

Практично всі твори французького письменника Бернарда Вербера є своєрідною сумішшю постмодерністської доби; його романи поєднують у собі фантастичний, заплутаний сюжет, відомі факти, елементи, запозичені з літератур різних країн та епох, а також окремі думки як самого письменника, так і інших відомих людей.

2.2. Інтертекстуальні елементи, зв'язки та їх функції у творах Вербера

Роман є наочним втіленням постмодерністської концепції про те, що художній твір це - еклектика: він є сумішшю усього, чим цікавиться автор. У творі чотири сюжетні лінії – лінія головного героя, у яку потім вплітаються ще три – історії його клієнтів. Головний персонаж твору - Мішель Пенсон, на початку твору він помирає і стає янголом охоронцем трьох людей різної національності – француза Жака, американки Венери та росіянина Ігоря.

*Початок твору твір переривають вставки-опитування, які призначені для того, щоб показати різне ставлення до смерті / Паралельні сюжетні лінії (4 шт), головний сюжет переривають опитування :

Фрагмент з історії серійного вбивці: "Меня недавно освободили за хорошее поведение после тридцати лет тюрьмы. Так что сейчас я могу говорить совершенно свободно. Я убил четырнадцать человек. Когда я убивал, меня удивлял вид потрясенных, даже негодующих людей, после того как я объявлял им, что положу конец их жизни. Как будто они решили, что их жизнь принадлежит им, как машина, собака, дом» (опитування 20).

Поєднання християнських традицій та міфологічних мотивів

Для творів Б. Вербера часто характерне змішування всього – реалій різних епох, різних стилів, різних культурних пластів. Зокрема, у "Імперії янголів" важко не помітити несистематизоване поєднання християнських та міфологічних мотивів. У творі ці два світи існують подекуди паралельно, у інших епізодах вони є взаємозамінними.

"За нами приходить некий персонаж, який світиться. Я впізнаю його з першого погляду. Це хранитель ключів від Раю. Давні єгиптяни називали його Анубіс, індуїсти називали його богом мертвих Яма, греки Хароном, перевізником через Стікс, римляни Меркурієм, а християни святим Петром" 21. У цьому фрагменті письменник подає паралельні варіанти імені одного персонажа.

"XX, это будет девочка. Я думаю о том, что эта классификация на XX и XY была описана еще в Библии. Знаменитое «ребро» Адама, возможно, лишь нижняя черта X, удаление которой превращает ее в Y" 42.

"Роза, Амандін та я летимо над мертвими. Вони формують широкий потік, який тече до світла (Стікс?). Вхід на оранжеву територію є його джерелом, і чим далі, тим черга покійників стає вужчою, допоки не перетворюється у вузький ручей" 19. Автор посилається на Стікс – ріку мертвих, але ставить цей гідронім у дужки і додає знак запитання – читач сам вирішить, так це чи ні.

Алюзії

Алюзія — це своєрідний натяк на щось відоме, у нашому випадку на літературний мотив, який автор запозичує та обіграє. Таким є опис Раю у романі, дотичний до концепції Данте: "…Я чудово знаю, що Пекла не існує, але, чесно кажучи, я про це шкодую. Було б веселіше опинитися поміж киплячих котлів, оточених хтивими голими жінками, гарпіями і дияволицями, у розгульній червонуватій обстановці. [...] А замість цього все лише біле і синє, хмари і прозорі компаньйони, і нічого веселого на горизонті. Ех, тікати звідси, валити, рухатися, відправитися на пошуки пригод…" [46]. Це перегукується з "Божественною комедією" Данте, де він казав описав рай – як місце нудьгування, там занадто ідеально, - оскільки саме там де гріх, там життя..

Реалії

Реалії – це також інтертекстуальні елементи, що об'єднують факти життя і тексти про них. Межовим поняттям з реалією є таке явище як іменна алюзія. У тексті наявні іменні алюзії, які постають посиланням на ім'я автора, зокрема на його біографію, а не безпосередньо на текст цього автора

Для романів Бернара Веребера характерне використання імен відомих політичних, культурних, громадських діячів, письменників та їхнє обігравання. Деякі персонажі роману мають імена відомих постатей; однак деякі з них успадковують реальні елементи життєпису свого прототипу, а в інших – імена просто використовуються для зацікавлення читача.

Одним з епізодичних персонажів, для прикладу, виступає Еміль Золя: "Мій співрозмовник невеликого зросту, з бородою, в окулярах, які погано приховують гарячковий блиск в очах. Він тягне мене, підштовхує, наполягає. Каже, що він мій янгол-охоронець [...]. Я придивляюсь до нього уважніше. Цей тендітний силует, борідка, окуляри дев'ятнадцятого століття ... Здається, я його десь уже бачив. Він представляється: Еміль Золя" [25]. Не лише зовнішній вигляд збігається з справжнім відомим власником імені. Перегукується також сцена в романі: Золя-персонаж мав сутичку з небесним трибуналом через те, що з його підзахисним Мішелем не справедливо вчинили (судовий процес над ним був порушений). У біографії письменника Золі є дуже схожий факт: він написав статтю "Я звинувачую", написана у формі відкритого листа, адресованого тодішньому президенту Франції Феліксу Фору; автор наголошував на упередженості військового суду, звинувачував французький уряд в антисемітизмі та протизаконному ув'язненні Альфреда Дрейфуса.

Таке використання є досить символічним: Еміль Золя виступає захисником прав письменника Мішеля (у творі), в той час як постмодерніст Вербер фактично є продовжувачем праці у сфері літератури, він теж намагається зайняти свою нішу у літературному процесі Франції, як це зробив французький письменник-натураліст. Ще одним письменником, якого згадує Вербер у романі, є Кафка: "Я розглядаю його. Він схожий на Кафку. Вуха довгі і високо посаджені. Мигдалеподібні очі. Трикутне обличчя лиса. Очі гарячково блищать" [31]. Але у цьому випадку вживання справжнього імені відмінне: тут автор використовує зовнішність відомого письменника, щоб зобразити героя твору і водночас спонукає читача перевірити, чи дійсно Кафка мав таку зовнішність.

Вводячи таку епізодичну героїню, Вербер показує негативне ставлення до Мати Терези, відверто критикує її: " Дорога Мати Терезо​​, іноді ви міркуєте занадто спрощено. Як казав один мій знайомий, "недостатньо досягти успіху самому, потрібно ще отримувати задоволення від невдач інших". Він жартував, але ви дійсно поділяєте цю точку зору. Ви переконані, що людина може легше переносити свою убогість, якщо все людство теж страждає. Мета ж, навпаки, полягає в тому, щоб зробити всіх людей щасливими! [97].

Реаліями у творі є не лише люди, а й предмети. Для прикладу таким є Розетський камінь - гранітна плита з вибитими на ній трьома ідентичними за змістом текстами (двома староєгипетською мовою давньогрецькою мовою койне). У творі: "Ви винайшли апарат, за допомогою якого можна спілкуватись з мурахами! — Я назвав його «камінь Розет», оскільки він дозволяв спілкуватися двом найдосконалішим цивілізаціям планети, які проте не можуть розуміти й оцінювати один одного: людям і мурахам" [33]. Письменник бере річ, вигадує для неї своє призначення, яка вписується в концепцію твору, і видає цю річ за свій винахід.

+ "Может быть, именно здесь находится знаменитая «ноосфера» Тейяра де Шардена, в которой смешаны сознания всех людей?" 96

Самоцитування та посилання на інші свої праці

Для творчості Вербера характерним є те, що між його творами існують зв'язки, його романи постійно перегукуються і нагадують один про одного. Загалом це проявляється у двох найпомітніших напрямках - завдяки самоцитуванню та посиланню на свої інші праці. Тобто схематично це має вигляд "свій текст у своєму тексті".

Найчисельнішою групою самоцитат є розділи з "Енциклопедії відносного та абсолютного знання". Ця єдина нехудожня книга Вербера має таку назву, оскільки складається як із фактів та реальних історій, так із його власних думок та теорій. Проте коли автор використовує цю працю у своїх художніх творах, зокрема у "Імперії янголів", він підписує її іменем Едмунда Уельса. Вербер не просто подає окремі розділи з "Енциклопедії..", а й подає історію її вигаданого автора: Він [Уельс] почав її ["Енциклопедію"], будучи смертним, і продовжує у своєму небесному житті. Ти ж чудово знаєш, він нам постійно цитує уривки з неї. Він зібрав у ній всі свої знання, все, що він відкрив і все, що його цікавить у всесвіті. Три перших томи він написав на Землі, де смертні можуть їх прочитати. Але четвертий він пише тут" 98. Вербер вигадує собі 2-е літературне ім'я, щоб використовувати його для цитування своїх праць. Це можна охарактеризувати як подвійна структура інтертекстуальності, зокрема цитування.

Також автор часто посилається на свої інші книги. У романі "Імперія янголів" читач час від часу бачить згадки про танатонавтів: "Фелікс Кербоз, наш перший танатонавт!" [81] / "«Танатонавти» походить від «танатос», що означає «смерть», і «навтос» — навігатор. Цей термін придумав мій друг Рауль Разорбак" [15]. Це посилання на іншу книгу Вербера "Танатонавти", своєрідну передісторію роману "Імперія янголів."

Особливість самоцитування як інтертексту полягає в тому, що інформація, яку Вербер використовує в романі "Таємниця богів" (взята з його іншої книги "Енциклопедія..") – це найчастіше загальновідомі факти, що поєднуються з домислами письменника. Тому це явище можна назвати подвійною інтертекстуальністю.

Деякі вдалі, на думку Вербера, висловлювання та думки автора переходять з книгу до книги

Цитування. Незалабковані цитати

Письменник часто використовує такий прийом як цитати з розширеною атрибуцією. Для прикладу, автор бере думки філософів, зокрема, таких як Рене Декарт та Фрідріх Ніцше, і видозмінює їх. Цитата Декарта "Я мислю, отже, я існую" у творі переосмислюється і піддається сумніву: "Декарт не мав рації. Можна більше «не бути», але ще «мислити». А я не просто думаю, я чудово усвідомлюю все, що відбувається…" 11. У творі згадується також концепція Ніцше про "Надлюдину": "Допомагати людям стати справжніми людьми…Але, як бачиш, люди не займають відведене їм місце… Мене сміх бере від слів Ніцше про надлюдину. Перш ніж стати надлюдиною, нехай спочатку стануть просто людьми!" 94. Також письменник згадує про парі Блеза Паскаля: "Для Мішеля Пенсона, яким я був, позиція чесної людини полягала у агностицизмі…По-моєму, агностицизм якнайкраще підходить під відоме парі Блеза Паскаля, який вважав, що краще розраховувати на існування Бога…" 62. Ці речі адаптуються під сюжет; автор таким чином знаходить підґрунтя своїм словам завдяки думкам поважних філософів.

У творі є невеликий пласт таких цитат як неатрибутовані, тобто немарковані. Найчастіше вони не асимілюються у тексті, тому читач відрізняє їх від власне авторського тексту. Наприклад, "Релігія – опіум для народу" с.119 – цитата Карла Маркса ("До критики гегелівської філософії права"). Вона стала настільки часто вживаною, що ми не сприймаємо її як цитату.