3. Творчість для дітей с.Жупанина.

Степан Жупанин – український педагог, доктор педагогічних наук, професор, заслужений працівник освіти України, письменник - народився 18 січня 1936 року в с. Іршава. Закінчив Ужгородський державний університет, де працював старшим викладачем, доцентом, а з 1986 року – завідувачем кафедри педагогіки і психології, професором Закарпатського інституту післядипломної педагогічної освіти.

Має понад 500 публікацій наукового, науково-методичного характеру та багато художніх дитячих творів. Досліджував проблеми естетичного виховання, післядипломної освіти та дошкільного виховання.

Його ім’я, без перебільшення, відоме широкому загалу. Адже у його доробку 30 поетичних книжок, які містять близько тисячі творів для дітей та юнацтва. Серед них – „Сестрички-смерічки”, „Гірська стежина”, „Ватра”, „На високій полонині”, „Закарпатські візерунки”, „Моя абетка”, читанка „Сонячний світ”. Понад 200 поезій стали піснями, справжніми шедеврами пісенної творчості України.

В. Габрон, М. Баяновська, Л. Мішко. Ці пісні виконують у школах, дитсадочках, на фестивалях, конкурсах, по радіо й телебаченню. Вони складають репертуар відомих українських співаків – народних артистів України: Софії Ротару, Алли Кудлай, Марії Зубанич, Петра Матія, заслужених артистів України: Оксани Ільницької, Надії Копчі, знаменитих співачок сестер Байко та Закарпатського народного хору. Відомий також факт, що прочитавши поезії С. Жупанина, одразу написав грайливу, радісну пісню Дезидерій Задор, Леся Дичко написала навіть цілу кантату на його вірші.

Вшановуючи пам'ять видатного педагога, наукового діяча, письменника науково-педагогічною лабораторією „Сучасні технології виховання” та обласною бібліотекою для дітей та юнацтва 18 січня 2006 року в історії розвитку педагогічної думки Закарпаття були проведені перші обласні науково-педагогічні читання „Наука і поезія – це два крила людської життєтворчості”, присвячені 70-річчю від дня його народження. 19 січня 2006 року в Закарпатському інституті післядипломної педагогічної освіти разом з Закарпатською організацією Національної спілки письменників України та Іршавською державною районною адміністрацією були проведені літературні читання, приурочені цьому ювілею.

4. Аналіз творчості для дітей молодшого шкільного віку письменників Закарпаття.

Фелікс Давидович Кривін народився 11 червня 1928 р. в м. Маріуполі на Донеччині у родині військовослужбовця. Працював мотористом у Дунайському пароплавстві, коректором у газеті, редактором у радіо-комітеті. Закінчив Київський педагогічний інститут (1951), три роки працював учителем у Маріуполі. 1955 р. приїхав до Ужгорода і став працювати редактором Закарпатського обласного видавництва.

Пише російською мовою. Вперше свої байки опублікував у січні 1946 р. в обласній газеті "Придунайська правда". Багато друкувався в обласних, республіканських, союзних газетах, журналах.

Автор збірок сатири та гумору: "Вокруг капусты" (1960), "Вещие вещи", "В стране вещей", "Карманная школа" (1962), "Полусказки", "Калейдоскоп" (1965), "Божественные истории" (1966), "Ученые сказки" (1967), "Шутки с эпиграфами" (1970), "Несерьезные Архимеды" (1971), "Гиацинтовые острова", "Славные мира сего" (1979), "Круги на песке" (1983), "Изобретатель вечности", "Миллион лет до любви" (1985), "Хвост павлина" (1988), "Завтрашние сказки", "Я угнал машину времени" (1992), "Всемирная история в анекдотах " (1993), "Плач по царю Ироду " (1994) та ін.

Автор ряду книжок для дітей: "Славные вещи" (1961), "Сказки-невидимки" (1964), "Прабабушка наша Вселенная" (1978); "Как стать кругосветным путешественником" (1979); "Откуда пришла улица" (1980); "Принцесса Грамматика" (1981); "Книжка для Санечки, будущего Александра" (1982) та ін.

За творами Ф. Кривіна створюються мультиплікаційні фільми, на його слова написано пісні, випущено платівки. Твори письменника читають зі сцени провідні естрадні артисти Росії та України.

Переклав російською мовою байки, загадки та відгадки Л.І. Глібова, які вийшли окремим виданням "Избранное" (1977).

Поетичні і прозові твори опубліковано в перекладах українською, болгарською, англійською, угорською, словацькою мовами. Окремі книги вийшли болгарською (1977), естонською (1983), польською (1979) мовами.

Ф. Кривін — лауреат літературної премії ім. В. Короленка (1990).

Член Національної спілки письменників України з 1962 р.

Автор ряду книжок для дітей: "Славные вещи" (1961), "Сказки-невидимки" (1964), "Прабабушка наша Вселенная" (1978); "Как стать кругосветным путешественником" (1979); "Откуда пришла улица" (1980); "Принцесса Грамматика" (1981); "Книжка для Санечки, будущего Александра" (1982) та ін.

Іван Васильович Хланта народився 20 квітня 1941 р. в с. Копашново Хустського району в багатодітній селянській сім'ї. Закінчив філологічний факультет УжДУ (1964), аспірантуру Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії ім. М. Т. Рильського Академії наук України (1974). Кандидат філологічних наук з 1976 р.

Працював учителем української мови та літератури у м. Костянтинівка Донецької області, вчителював в с. Лази Тячівського району. 1966-1970 рр. – директор Біловарської восьмирічної школи цього ж району, інспектор Тячівського райвно (1970-1971), викладач, доцент кафедри української літератури Ужгородського університету, завідувач науково-культурологічної лабораторії Закарпатського обласного Центру народної творчості.

Виявив на Закарпатті талановитих оповідачів, як Юрій Баняс (с. Бороняво Хустського р-ну), Дмитро Юрик (с. Вучкове Міжгірського р-ну), Петро Куртанич (смт. Великий Березний), Іван Каплар (с. Колодне), Христина Роман (с. Теребля, обидва Тячівського району) та ін., а також коломийкарів – Степан Шутко (с. Нанково), Михайло Майор (с. Вишково, обидва Хустського району) та ін., твори яких опублікував у збірниках, журналах та газетах.

Окремими виданнями вийшли записані та впорядковані ним фольклорні книги «Народні пісні в записах Панаса Мирного та Івана Білика» (1977), «Правда і кривда» (1981), «Казки Карпат» (1989,1990), «Над вертепом звізда ясна…» (1990), «Оскар Кольберг», «Казки Покуття» (1991), «Золота пшениця» (1992), «Розумниця» (1992), «Мамине серце» (1993), «Трапила коса на камінь» (1993, останні дві у співавторстві), «Коли собі заспіваю» (1993), «Казки про бідних і багатих» (1994), «Закарпатський вертеп» (1995). «Закарпатські замки у легендах, переказах та літературних творах» (1995), «Добра наука» (1995), «Заспіваймо коломийку» (1995), «Казкар» (1996), «Дарунки груші» (1997), «Золотий птах» (1998), «Колядки» (1998), «Усі скарби з лісу йдуть» (1999), «Володимир Гнатюк. Казки Закарпаття» (2001), «Вчора була неділенька» (2001), «Богородичні пісні» (2003), «Ой видно село» (2003), «Пісні Іршавщини» (2005), «Співайте Богові нашому, співайте» (2008).

Юрій Васильович Шип (Нар. 1943 р.)

Юрій Васильович Шип народився 3 травня 1943 року в с. Мокра Перечинського району Закарпатської області.

Закінчив філологічний факультет Ужгородського національного університету. Майже 40 років учителював.

Працював редактором відділу тижневика „Карпатський край”. З 1992 року – головний спеціаліст державного управління екології та природничих ресурсів Закарпатської області.

Нагороджений урядовою нагородою – медаллю „За відвагу на пожежі” за врятування двох дітей.

Зараз на творчій роботі.

Член Національної Спілки письменників України з 1989 року.

Лауреат літературних премій – обласної – імені Федора Потушняка та Всеукраїнської – імені Леоніда Глібова.

Автор книжок: „Бита карта” (1984), „Градусна хвороба” (1986), „Феркові фіглі” (1990), „Веснярики” (1994), „Прогулянка по звіринцю” (1994), „Сині сльози” (1995), „Не плюй, Грицю, у криницю” (1995), „Славлю Бога” (1995), „Скибка духовного хліба” (1996), „Журба над криницею”(1997), „Пан Гостиня” (1997), „Заспіваймо з Гайдуком” (1998), „Новти пана Керецмана”(1999), „Співаночок для діточок” (1999), „Попенкова пісня” (2000), „Усміхнена педагогіка” (2001), „Соло під небом” (2002), „Од Мокрого до Сасова” (2003), „Мудрішки” (2003), „Поки сонце не зайшло” (2003), „Як Юрасик чесним став” (2004), „Дорога співця” (2004).

Володимир Фединишинець (1943) – поет, прозаїк, перекладач, есеїст. Народився 9 травня 1943 року в с. Репинне Міжгірського району в селянській родині. Закінчив шкільний відділ Мукачівського педагогічного училища (1961), філологічний факультет Ужгородського національного університету (1966). Працював учителем української мови та літератури у Свердловській спецшколі Луганської області, журналістом у редакції газети «Молодь Закарпаття», старшим науковим співробітником та заввідділом експозиції у Музеї народної архітектури і побуту на Замковій горі в Ужгороді. Працював головним редактором газет «Підкарпатська Русь», «Падіюнка», «Ромсом» та «Едельвейс Закарпаття».

В його активі чимало збірок поезії і прози для дітей «Едет кот на торжок», «Від осені до осені», «Хитрун Мішел», «Михайликові голуби», «Добродій», «Від осені до осені» та ін.

Володимир Фединишинець – двічі лауреат Міжнародної премії ім. О. Духновича, лауреат крайової літературної премії ім. Ф. Потушняка. Відтак його ім'я фігурує у багатьох енциклопедіях, у тому числі і в угорській «Антології світової літератури». Член Національної спілки письменників України з 1983 р.

2009 року у видавництві Олександри Гаркуші вийшла цікава книга віршів для дітей «Із котом і без кота». В анотації до книги йдеться: «...На її сторінках оселилося аж 33 коти! І то яких - кіт-франт і кіт-космонавт, киця-городниця й киця-модниця, кіт-дивак і кіт в неславі, коти-музики й коти-вояки та ще сила-силенна чудернацьких киць. Найдивовижніше, що всі вони не намальовані художником як в інших книжках, а вигадливо вироблені Олександрою Гаркушею з усіляких завалящих дрібниць: залишків ниток, ґудзиків, намистин, клаптиків тканин і паперу тощо, а потім сфотографовані та вміщені на сторінки поряд з віршиками...

А якщо ти не дуже полюбляєш робити щось власними руками й не надто шануєш котів, то, можливо, прочитавши задерикуваті веселі віршики Володимира Фединишинця, зміниш думку на краще?»

Людмила Борисівна Кудрявська (1943) народилася 12 вересня 1943 року в станиці Пашковській Краснодарського краю (Кубань, тепер – Росія), в родині військовослужбовця. На Закарпатті – з 1945 року. Навчалася в Хустській середній школі № 2 з 1950 до 1956 року, далі в Мукачівській СШ № І ім. О.С. Пушкіна (1957-1960). У рік закінчення школи поступила на філологічний факультет Ужгородського державного університету (тепер – УжНУ), який і закінчила (1960-1965 рр.). Молоду випускницю запросили на роботу в обласну газету "Закарпатська правда", де вона і пропрацювала до 1972 року у відділі культури, літератури та мистецтва. З 1972 до 1975 року вона – літературний та музичний редактор художньої редакції Закарпатського Комітету з радіомовлення та телебачення. Проте 1975 року вирішила продовжити своє філологічне навчання, вступивши на дворічні стаціонарні Вищі літературні курси (ВЛК) при Літературному Інституті ім. О.М. Горького у Москві. Закінчивши їх, працювала редактором відділу критики та бібліографії журналу Держкомітету СРСР "В мире книг" (Москва). З 1985 року – знову в Ужгороді, працює в пресі. Пише російською мовою.

Людмила Кудрявська багато творів з української переклала для широко відомого дитячого журналу "Барвінок", а також для iнших видань – журналів та збірників. З 1975 року – одна за одною виходять дитячі книжки Людмили Кудрявської від "Сосенки" до "Храброго кролика и других историй", яка вийшла 2008 р. А між ними були: "Начинай считать слонов!", вышедшая в Московском издательстве "Малыш", “Кто молчит за окном", "Замечательный гномик" (ця віршована казка про пригоди електричного струму була відзначена в 1986 році премією видавництва "Веселка" (Київ) у республіканському конкурсі на кращий твір для дітей дошкільного віку). За нею з‘явилися книжки: "У меня везде друзья", "День рожденья Муравья", "Летающие деревья" (збірка оповідань); "Как зовут тебя, собачка?" (тематична: про різні породи собак розказано в поетичній формі); ще одна тематична книжка – "В гостях у Клоуна", збірка віршів-анаграм пізнавального характеру "Ракета в карете" (у співавторстві з братом Русланом Кудрявським); ще одна лінгвістична книжка – "Панамка из Панамы" (омоніми у віршах); і знову – оповідання та казки, а також повість-казка, які склали збірку "Храбрый кролик и другие истории".

Галина Миколаївна Малик (1951) народилась 12 серпня 1951 року в м. Бердянську на Запоріжжі в сім’ї службовців. Батько був ученим агрономом, мати – педагогом. На початку 1964 року разом з батьками переїхала в селище Середнє на Ужгородщину.

Закінчила школу, потім філологічний факультет УжДУ (1980). Працювала старшим методистом відділу наукової інформації з питань культури і мистецтва Закарпатської обласної наукової бібліотеки. У 1991 році стала головним редактором видавництва „Закарпаття”. У 1998 році – редактор і видавець журналу для дітей „Віночок”, який відродила через 50 років і презентація якого відбулася в Ужгородській гімназії.

Пише українською і російською мовами, перекладає з болгарської. Вперше її вірші опублікувала „Закарпатська правда” у жовтні 1967 року. Друкувалася в обласних та республіканських газетах „Молодь України”, „Сільські вісті”, „Зірка”, „Вісті України”, журналах „Малятко”, „Барвінок”, „Перець”, „Початкова школа”, „Прапор”, „Радянська жінка”, „Веселка”, колективних збірниках „Дзвінке джерело”, „Первоцвіт”, „Веселий ярмарок”.

Галина Малик – лауреат премії ім. О.Копиленка журналу „Барвінок” (1988) за повість-казку „Незвичайні пригоди Алі в країні Недоладії”.

Поетеса визнана також переможцем конкурсу 1987 року за твори для дітей, опубліковані на сторінці „Перченя” упродовж року. Член Національної спілки письменників України з 1991 року. Фантастична повість письменниці „Злочинці з паралельного світу” визнана кращим твором 1997 року після опублікування її журнальної версії у часописі „Барвінок” і нагороджена міжнародною премією Степана Феденка (США). За підсумками обласного творчого конкурсу „Закарпатська книга від Кирила та Мефодія до наших днів” добре відома маленьким читачам Галина Малик відзначена як автор творів для дітей (2000 рік). У 2003 році письменниця Галина Малик стала лауреатом літературної премії імені Лесі Українки. Вручення нагороди відбулося у Новограді-Волинському, на батьківщині поетеси. У 2007 році Галина Миколаївна відзначена літературною премією ім. Ф. Потушняка за книги казок для дітей “Пригоди в зачарованому місті” та “Сміятись заборонено” .

Галина Малик увійшла у дитячий світ надзвичайно щиро. У набутку в неї чимало книжок вийшло в Ужгороді і Києві. Авторка книжок для дітей „Страус річкою пливе”(1984), „Незвичайні пригоди Алі в країні Недоладії”, „Неслухняний дощик”(1989), „Незвичайні пригоди Алі”(1997). Серед юної аудиторії стали популярні її книжки-іграшки „Пантлик і Фузя”(1989), „Королівство АНУ”, „Пантлик і Фузя сперечаються”, „Пригоди Іванка і Беркутка”(1990), „Чорний маг і зачароване місто” (1994) та збірка перекладів з російської мови Даниїла Хармса „Я тепер автомобіль”(1994).

Повість „В стране Недо-недо” опублікована російською, а також у перекладі англійською, угорською, іспанською, італійською, німецькою, французькою мовами (журнал „Миша”. Москва, 1988).

Поетеса, письменниця, драматург, видавець допомагає молодим поетам і літераторам у становленні, допомагає їм у друці книг, школярів заохочує до перших проб пера. Часто приходить на зустріч з дітьми в школи, бібліотеки.

Творча й неординарна особистість, головний редактор ВАТ „Видавництво „Закарпаття”, лауреат премії ім. Лесі Українки, поетеса, Член Асоціації творчих жінок Закарпаття, Галина Малик розширює своє поле зору, поглиблює і збагачує погляди на життя, дозволяє повніше його відчувати. Веде активне громадське життя, яке випрозорюється новими гранями, новими рівнями спілкування, ідей, творчих задумів. Її люблять і поважають, чекають її нових творів, зустрічей з новими героями.

Відомий закарпатський поет Василь Васильович Галас народився в 1957 році в м. Мукачево Закарпатської області. В 1974 році тут же закінчив середню школу № 1 ім. О.С. Пушкіна, а у 1983 році, з відзнакою, – Харківський юридичний інститут ім.. Ф.Е. Дзержинського. Юрист. Довгий час працював у УВС Закарпатської області, а з 1990 року – у виробничих і комерційних структурах краю.

Член Національної Спілки журналістів України, автор серії поетичних видань для дітей. Свої твори пише українською та російською мовами.

Автор збірок віршів для дітей: «Кришталеве джерельце», «Острів дитинства», «Сонячне зайченя», « Золотий промінчик», «Сонячна крапелька», «Панна бджілка» та інших.

Василь Шкіря (1958) – чарівник і творець казкового світу

Василь Васильович Шкіря народився 21 травня 1958 року в с. Загаття Іршавського району. Закінчив Мукачівський радгосп-технікум (1978) та факультет журналістики Львівського держуніверситету ім. Франка (1986). Працює завідуючим відділом Іршавської районної газети "Нове життя". Відповідальний секретар літстудії "Промінь".

В. Шкіря творить літературну казку. Він пише казки про тварин і соціально-побутові. Герої його дитячих творів живуть поруч з нами, вони вчать нас бути сміливими і мудрими, долати перешкоди й біди, не забувати про добро. Вовк, лисиця, кабан, їжак, ворона чи горобець уособлюють повну домінуючу рису характеру чи вдачу людини.

Казки В. Шкірі попри свою, на перший погляд, простоту і мудрість образні і дотепні. Вони розширюють дитячий кругозір, допомагають юному читачу чи слухачу пізнавати навколишній світ, розрізняти добро і зло. Певне тому казки В. Шкірі залюбки читають не тільки діти, а і дорослі.

Лауреат Всеукраїнської премії ім. В. Кобилянського за книгу казок «Пригоди Білявчика» (1999), та обласної премії ім. Ф. Потушняка за книжки казок «Іван Сила і брати розбійники» (2005).

До 50-річчя від Дня народження В. Шкірі було знято і показано по телебаченню канала Тиса-1 документальний фільм «З добром до дітей».

Автор творів для дітей: "Сльоза лелеки" (1991), "Як осел вогонь сховав" (1992), "25 казочок для маленьких діточок" (1994), "Розбиті серця" (1995), "Три бажання" (1996), "Візок казок" (1998), «Пригоди Білявчика» (1999), "Король жебраків" (2002), "Небезпечна краса" (2003), «Стежина» (2006), «Іван Сила і брати розбійники» (2005), «Михайлик - Насміхайлик» (2007), «Майстер Нехай» (2008).

В доробку В.Шкірі більше десяти книг казок для дітей. Дебютував він 1991 року збірочкою оповідань "Сльоза лелеки ", а вже з 1992 року виходять його книги казок "Як осел вогонь сховав", "25 казочок для маленьких діточок", "Розбиті серця", "Три бажання", "Візок казок", "Король жебраків", "Іван Сила і брати-розбійники" та інші.

Василь Шкіря – один із найпопулярніших дитячих авторів на Закарпатті. Про його творчість писала Лідія Ходанич у монографії "Виховний потенціал дитячої літератури Закарпаття" (2010), портрет-інтерв'ю "Життя як казка" подав Василь Кузан (2008); той же Кузан ще одне інтерв'ю з іршавським казкарем подав у книзі роздумів та розмов "Віагра для поета" (2006) ... Словом, про Василя Шкірю пишуть, його книги зачитають до дірок, і в той же час він залишається малознаною постаттю на українських літературних теренах. Перевитрати літератури і вічна недосконалість інформаційного культурного простору. Та менше з ним, тим інформаційним простором. Він таки є, Василь Шкіря – цей казкар Срібної Землі, який цьогоріч відзначає своєрідний ювілей свого активного казкописання і казкотворення.

Має рацію поетеса і дослідниця Лідія Повх-Ходанич, даючи таку оцінку казкам Василя Шкірі: "Орієнтація героя на сучасність – основна ознака творів цього автора. Василь Шкіря залишається вірним головній рисі казки як жанру – він розв'язує в своїх творах важливі моральні проблеми, прослідковує боротьбу добра зі злом у новому часово-культурному форматі. Казкові прийоми – гіперболізація, переміщення в часі і просторі, персоніфікація тварин та явищ природи – слугують письменнику особливим ключем до дитячої душі. Гуманність, ліризм, основні психодіяльні та психоповедінкові стереотипи, властиві нашому національному характеру, притаманні й героям цього автора" ("Виховний потенціал...", с.123).

Василь Шкіря подає зразки всіх жанрових різновидів літературної казки: соціально-побутової ("Нехай – поганий чоловік", "Іван Сила і брати-розбійники"), героїко-фантастичної ("Таємниця смерекового замку", "Пригоди поштарика ") та казок про тварин ("Куций хвіст", "Окуляри для ведмедика"). Хоча найцікавішим і найоригінальнішим, Василь Шкіря, як на мене, виступає у казкових повістях, вже названих "Таємниця смерекового замку", "Пригоди Поштарика" та "Михайлик-Насміхайлик", "Про Василька, Марсіяну і НЛО" (остання з казкових повістей повинна мати, як на мене, продовження). Тут маємо цілком казкові елементи – чарівна паличка, шапка-невидимка, чарівна книга; вдале поєднання фольклорних образів із справжніми персонажами нашого часу (в одній з повістей з'являється як літературний герой відомий фольклорист Закарпаття Іван Хланта).

Казки Василя Шкірі – впізнавані і реальні. Недаремно в одному з інтерв'ю Василеві Кузану казкар прокоментував: "У кожній казці є частка правди". У його казках відбувається трансформація відомих фольклорних образів, як-от у повісті-казці "Пригоди Поштарика", підліткові Іванкові допомагає Песиголовець, якого хлопчина вирятував з тисячолітньої неволі.

У казках Василя Шкірі – динамічний сюжет, який розвивається швидко, без зайвих описів і пояснень. Цьому сприяє колоритний діалог героїв і персонажів казок. Кожна казка, як правило, має традиційний початок "Жив-був" і завершення "На цьому й нашій казочці кінець. А хто зрозумів її – молодець"; "Ось вам, мої любі діточки, казочка, а мені, дідусеві, – бубликів в'язочка ще й горішків трішки. Читайте, на вус мотайте та мене, старенького, не забувайте!". Інколи казка закінчується народним прислів'ям або приказкою і ще рідше авторським дидактичним коментарем чи запитанням. Притчевість і наскрізний, але ненав'язливий, дидактизм роблять із Василя Шкірі не просто дитячого автора, а письменника, який є лицарем світу дитинства.

Лідія Петрівна Повх (Ходанич Лідія Петрівна) (Нар. 1961 р.)

Повх Лідія (Ходанич Лідія Петрівна) народилася 25 квітня 1961 р. в с. Кушниця Іршавського району Закарпатської області. У 1983 р. закінчила філологічний факультет Ужгородського державного університету (відділення української філології). З 1997р. член Національної спілки письменників України. Поетеса. Вчитель-методист (1983-1996), відмінник освіти України, лауреат Всеукраїнських конкурсів “Вчитель року” в номінації української мови і літератури (1994, 1997), кандидат педагогічних наук, доцент. Відмінник освіти України. Лауреат обласної премії в галузі літератури ім. Ф.Потушняка (2002) та лауреат Всеукраїнської літературної премії імені Зореслава за 2009 рік.

Друкувалась у журналах „Соняшник”, „Малятко”, „Карпатський край”, „Шлях освіти” (Україна),; „Дукля”, „Веселка”, „Дружно вперед" (Чехо-Словаччина); „Веселка” (США), а також у багатьох альманахах, антологіях, колективних збірниках, підручниках та посібниках для початкової школи та дошкільних закладів.

Автор творів для дітей: «Йшла ворона по перону», «Цар Іван – з кукурудзи качан», «Нумо гратися усі: Книжечка віршів, забавлянок, пісеньок, лічилок та дражнилок», «Дражнилки», «Політ на кулі».