- •Isbn 966-7613-44-5
- •Isbn 966-7613-44-5
- •Розділ і вступ до цивільного права
- •§ 1. Дихотомія "приватне право — публічне право" як підґрунтя характеристики становища приватної особи у суспільстві
- •§ 2. Джерела приватного права
- •§ 3. Співвідношення приватного і цивільного права
- •§ 4. Цивілістика
- •Глава 2 Європейські системи приватного права
- •§ 2. Критерії класифікації
- •§ 3. Європейські традиції приватного права
- •§ 4. Європейські родини приватного права
- •§ 5. Традиція приватного права в Україні
- •§ 1. Особливості формування цивільного права в Україні.
- •§ 2. Становлення традиції цивільного права в Україні
- •§ 3. Радянське цивільне право в Україні
- •3.1. Цивільний кодекс усрр 1922 р.
- •§ 4.Трансформація концепції цивільного права наприкінці XX ст.
- •§ 5. Створення цк України
- •Глава 4 Цивільнеправо як галузь українського права
- •§ 2. Сучасне розуміння предмету цивільного права України
- •§ 3. Метод цивільно-правового регулювання
- •§ 4. Засади цивільного права
- •§ 5. Функції цивільного права
- •§ 6. Структура (система) цивільного права
- •Глава 5
- •§ 2. Акти цивільного законодавства України
- •§ 3. Договори
- •§ 4. Звичаї
- •§ 5. Міжнародні договори
- •§ 6. Прогалини цивільного права (законодавства) та способи їхнього подолання
- •Розділii загальні положення
- •§ 2. Загальна характеристика суб'єктів і об'єктів цивільних правовідносин
- •§ 3. Зміст цивільного правовідношення
- •§ 4. Види цивільних правовідносин
- •§ 5. Юридичні факти і цивільні правовідносини
- •Глава 7 Фізичні особи ж суб'єкти цивільного права
- •§ 2. Правоздатність фізичних осіб
- •§ 3. Зміст (обсяг) правоздатності фізичної особи
- •§ 4. Ім'я фізичної особи
- •§ 5. Місце проживання фізичної особи
- •§ 6. Поняття та елементи дієздатності фізичної особи
- •§ 7. Диференціація дієздатності фізичної особи
- •§ 8. Обмеження дієздатності фізичної особи та визнання її недієздатною
- •§ 9. Визнання фізичної особи безвісно відсутньою і оголошення її померлою
- •§ 10. Акти цивільного стану
- •§11. Фізична особа як підприємець
- •§ 12. Опіка та піклування
- •Глава 8 юридичні особи
- •§ 2. Суть юридичної особи
- •§ 3. ІІравосуб'єктність юридичної особи
- •§ 4. Класифікація юридичних осіб
- •§ 5. Види (форми) юридичних осіб приватного права
- •§ 6. Виникнення та припинення юридичних осіб
- •Глава 9
- •§ 2. Цивільна правоздатність держави, Автономної Республіки Крим, територіальних громад у цивільних відносинах
- •§ 3. Реалізація цивільної дієздатності держави, Автономної Республіки Крим, територіальних громад у цивільних відносинах
- •§ 4. Відповідальність за зобов'язаннями держави, Автономної Республіки Крим, територіальних громад
- •Глава 10
- •§ 2. Речі як об'єкти цивільних прав (правовідносин).
- •§ 3. Цінні папери як об'єкти цивільних правовідносин
- •§ 5. Результати інтелектуальної, творчої діяльності як об'єкти цивільних прав
- •§ 6. Інформація як об'єкт цивільних прав
- •§ 7. Особисті немайнові блага як об'єкти цивільних прав
- •§ 8. Інші об'єкти цивільних прав
- •Глава 11
- •§ 2. Здійснення цивільних прав
- •§ 3. Межі здійснення цивільних прав
- •§ 4. Виконання цивільних обов'язків
- •§ 5. Загальні положення про захист цивільних прав та інтересів
- •§ 6. Захист цивільних прав та інтересів судом
- •§ 7. Захист цивільних прав та інтересів у адміністративному порядку
- •§ 8. Захист цивільних прав та інтересів нотаріусом
- •§ 9. Самозахист цивільних прав та інтересів
- •§ 10. Строки і терміни реалізації та захисту цивільних прав
- •§ 11. Строки захисту цивільних прав.
- •Глава 12 Правочини
- •§ 2. Види правочинів
- •§ 3. Форми правочинів
- •§ 4. Тлумачення змісту правочину
- •§ 5. Відмова від правочину
- •§ 6. Недійсність правочинів
- •§ 7. Правові наслідки недійсності правочнну
- •§ 8. Окремі види недійсних нравочинів
- •§ 2. Підстави виникнення та види представництва.
- •§ 2. Підстави виникнення та види представництва
- •§ 3. Склад правовідносин представництва
- •§ 4. Передоручення
- •§ 5. Представництво за довіреністю
- •§ 6. Представництво з перевищенням повноважень
- •§ 7. Інші форми встановлення й реалізації цивільних прав і обов'язків через інших осіб
- •Глава 14
- •§ 2. Поняття власності і права власності
- •§ 3. Зміст права власності
- •§ 5. Право господарського відання і право оперативного управління як засоби здійснення права власності
- •Глава 15
- •§ 2. Первісні (первинні) способи набуття права власності
- •§ 3. Вторинні (похідні) способи набуття права власності
- •§ 4. Припинення права власності
- •Глава 16 Види права власності
- •§ 2. Види права власності за суб'єктом
- •§ 3. Види права власності залежно від числа власників (індивідуальна та спільна власність)
- •4.1. Особливості права власності на землю (земельну ділянку)
- •Глава 17 Захист права власності
- •§ 2. Віндикаційний позов
- •§ 3. Захист права власності від порушень, не пов'язаних із позбавленням володіння
- •§ 4. Визнання права власності
- •§ 5. Інші засоби захисту права власності.
- •Глава 18 Суміжні речоиі права
- •§ 2. Права на чужі речі.
- •§ 3. Сервітути
- •§ 4. Право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис)
- •§ 5. Право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій)
- •§ 6. Володіння і право володіння чужим майном
- •Глава 19 Право інтелектуальної власності
- •§ 2. Право інтелектуальної власності як вид речового права
- •§ 3. Суб'єкти, об'єкти та підстави виникнення права інтелектуальної власності
- •§ 4. Зміст права інтелектуальної власності
- •§ 5. Здійснення права інтелектуальної власності
- •§ 6. Захист права інтелектуальної власності
- •Розділ IV зобов'язальне право
- •§ 2. Види зобов'язань і система зобов'язального права
- •§ 3. Елементи зобов'язань
- •§ 4. Підстави виникнення зобов'язань
- •§ 5. Зміна зобов'язань.
- •§ 6. Припинення зобов'язань
- •§ 7. Виконання зобов'язань
- •Глава 21
- •§ 2. Класифікація засобів забезпечення виконання зобов'язань
- •§ 3. Речово-правові засоби забезпечення виконання зобов'язань
- •3.1. Застава
- •§ 4. Зобов'язально-правові засоби забезпечення виконання зобов'язань
- •Глава 22
- •§ 2. Підстава цивільно-правової відповідальності
- •§ 3. Цивільно-правова відповідальність за невиконання зобов'язань
- •§ 4. Форми цивільно-правової відповідальності за невиконання зобов'язань
- •§ 5. Підстави звільнення від відповідальності
- •Глава 23
- •§ 2. Види договорів
- •§ 3. Категорія господарського (підприємницького) договору
- •§ 4. Зміст (умови) договору
- •§ 5. Укладення, зміна та розірвання договорів
- •Глава 24
- •§ 2. Договір роздрібної купівлі-продажу
- •§ 3. Договір поставки
- •§ 4. Договір контрактації сільськогосподарської продукції
- •§ 5. Договір постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу
- •§ 6. Договір міни
- •Глава 25
- •§ 2. Договір ренти
- •§ 3. Договір довічного утримання (догляду)
- •Глава 26
- •§ 2. Особливості договору оренди державного та комунального майна
- •§ 3. Договір прокату
- •§ 4. Договір найму (оренди) земельної ділянки
- •§ 5. Договір найму будівлі або іншої капітальної споруди
- •§ 6. Договір найму транспортного засобу
- •§ 7. Договір лізингу
- •§ 8. Договір найму житла
- •§ 9. Договір позички
- •§ 10. Договір концесії
- •Глава 27 Договори про виконання робіт
- •§ 1. Договір підряду. § 2. Договір побутового підряду. § 3. Договір будівельного підряду.
- •§ 4. Договір підряду на проведення проектних та пошукових робіт.
- •§ 5. Договір на виконання науково-дослідних або дослідно- конструкторських та технологічних робіт.
- •§ 2. Договір побутового підряду
- •§ 3. Договір будівельного підряду
- •§ 4. Договір підряду на проведення проектних та пошукових робіт
- •§ 5. Договір на виконання науково-дослідних або дослідно-конструкторських та технологічних робіт
- •Глава 28 Договори про надання послуг
- •§ 2. Договори перевезення вантажів, пасажирів і багажу
- •§ 3. Договір транспортного експедирування
- •§ 4. Договір зберігання
- •§ 5. Договір страхування
- •§ 6. Договір доручення
- •§ 7. Агентський договір
- •§ 8. Договір комісії
- •§ 9. Договір консигнації
- •§ 10. Договір управління майном
- •Глава 29
- •§ 2. Кредитний договір
- •§ 3. Договір банківського рахунка
- •§ 4. Договір банківського вкладу
- •§ 5. Договір факторингу
- •§ 1. Готівкові розрахунки.
- •§ 2. Безготівкові розрахунки.
- •§ 1. Готівкові розрахунки
- •§ 2. Безготівкові розрахунки
- •Глава 31
- •§ 2. Договір комерційної концесії
- •§ 3. Спільна діяльність
- •Розділ VI недоговірні зобов'язання
- •§ 1. Публічна обіцянка винагороди
- •§ 2. Вчинення дій в майнових інтересах іншої особи без її доручення
- •§ 3. Рятування здоров'я та життя фізичної особи, майна фізичної або юридичної особи
- •§ 4. Створення загрози життю, здоров'ю, майну фізичної особи або майну юридичної особи
- •Глава 33 Відшкодування шкоди
- •§ 2. Особливості відшкодування шкоди різних форм
- •§ 3. Відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю
- •§ 4. Відшкодування шкоди, завданої внаслідок недоліків товарів, робіт (послуг)
- •Глава 34 Набуття, збереження майна без достатньої правової підстави
- •Розділ VII спадкове право
- •§ 2. Поняття спадкування і права на спадкування
- •§ 3. Види спадкування
- •§ 4. Об'єкти спадкування
- •§ 5. Відкриття спадщини
- •§ 6. Особливі випадки спадкування
- •Глава 36 Спадкування за заповітом
- •§ 2. Зміст заповіту
- •§ 3. Форма заповіту
- •§ 4. Недійсність заповіту
- •§ 5. Виконання заповіту
- •Глава 37 Спадкування за законом
- •§ 2. Черги спадкування за законом
- •§ 3. Спадкування за правом представлення
- •§ 4. Особливості спадкування усиновленими та усиновлювачами
- •§ 5. Розмір частки спадкоємців за законом
- •Глава 38
- •§ 2. Відмова від прийняття спадщини
- •§ 3. Спадкова трансмісія
- •§ 4. Відумерлість спадщини
- •§ 5. Поділ і перерозподіл спадщини
- •§ 6. Відповідальність за боргами спадкодавця
- •§ 7. Охорона спадкового майна та управління ним
- •§ 8. Оформлення права на спадщину
- •Глава 39 Спадковий договір
- •§ 2. Сторони спадкового договору
- •§ 3. Зміст спадкового договору
- •§ 4. Зміна і припинення спадкового договору
- •Глава 1
- •1Див : Луць в.Контракти у підприємницькій діяльності. - к., і 999- — с. 174- 175; Цивільне право України. - Кн. 2. - к , 1999. - с. 358-359.
§ 2. Джерела приватного права
Термін "джерела права" може вживатися в кількох значеннях:
чинники, що створюють право;
форма, у якій виражена норма об'єктивного права;
ті матеріали, що містять інформацію про правову систему чи окремі правові норми, які існували раніше, але з часом відійшли в історію.
Такий підхід загалом відповідає традиції, що склалася у дослідженнях з цього питання у галузі загальної теорії права, і не суперечить розумінню сугі цієї категорії у галузі приватного права.
Спираючись на таке посилання, коротко охарактеризуємо кожний з варіантів тлумачення поняття "джерела права".
По-перше, так можуть позначатися ті обставини, чинники, які породжують право.
Наприклад, в марксистському вченні про державу і право джерелом права традиційно вважалися матеріальні умови життя суспільства, якими, начебто, зумовлені усі елементи "надбудови" виробничих відносин, у тому числі право. Однак у правових дослідженнях, позбавлених такої яскраво вираженої ідеологічної спрямованості, джерелами права вважаються не лише матеріальні умови життя суспільства (хоча й вони також), але також особливості світогляду, історичного, соціального, культурного та національного розвитку, тобто ті чинники, то в сукупності складають цивілізацію (Л. Мойсеева).
По-друге, як зазначалося вище, поняття "джерела права" є також узагальненим позначенням тих форм, у яких фіксуються (виражаються) норми об'єктивного права. Очевидно, тут точніше вести мову саме про "форми права". (Хоча з відповідними застереженнями їх можна іменувати також і "джерела права").
По-третє, цим терміном у галузі досліджень історії права позначають джерела інформації про право, котре існувало раніше, розрізняючи історичні, правові, літературні пам'ятки (О. Підопригора).
Найбільш точним з цих позначень є розуміння джерел права як чинників, обставин, що породжують право. Хоча з метою дослідження процесу формування приватного права цілком виправданим є вживання терміна "джерела права" стосовно джерел інформації, однак для того, щоб уникнути дублювання термінів, надалі доцільно вживати термін "джерела права" лише у першому із згаданих значень, маючи на увазі "джерела формування приватного права".
Враховуючи зазначене вище і ведучи мову про джерела приватного права, передусім, треба зробити застереження, що йдеться про чинники, елементи, які створюють у процесі їх взаємодії сукупність (явище, категорію) нової якості. При цьому маємо враховувати як матеріальні умови життя суспільства, так і культурні чинники. Це пов'язано з тим, що матеріальні умови існування певноі локальної цивілізації, країни, етносу тощо змінюються залежно від того чи іншого періоду їх буття. Разом із тим, культурні, національні чи регіональні традиції є достатньо сталим, стабільним фактором впливу, який формується протягом тривалого часу і зберігає своє значення протягом ще довшого проміжку часу.
З метою вивчення джерел приватного права, котре є наднаціональною системою, слід з'ясувати чинники формування саме цього феномену на узагальнюючому рівні. Тобто, аналізу підлягають не національні системи права чи обставини і чинники їхнього формування, а ті фактори, що справляли і продовжують справляти вплив на формування приватного права як наднаціональної категорії.
Перед тим, як приступити до визначення джерел формування приватного права, доцільно звернути увагу на те, що вони можуть бути розділені на 2 групи:
чинники, що формують право в цілому, як явище цивілізації (у нашому випадку — європейської);
чинники, що формують приватне право як складову частину (підсистему) права Європи.
До перших з них належать обставини, що визначають в цілому суть права Європи і зумовлюють основи його існування та подальшого розвитку.
До других мають бути віднесені фактори, якими зумовлені особливості приватного права не лише порівняно з правом Європи, як системою більш високого порядку, але й з іншими підсистемами права Європи (наприклад, публічним правом), як явищами одного порядку.
Розглядаючи під таким кутом зору джерела права Європи, можемо віднести до них такі чинники.
По-перше, це традиція європейського права.
Тут слід зазначити, що термін "традиція" і поняття, які він позначає, незважаючи на їхню достатньо широку вживаність, належать до числа дискусійних.
Зокрема, у юридичній літературі нерідко йдеться про "правові традиції", як один з видів форм права. При цьому фактично ставиться знак рівності між правовими традиціями і правовими звичаями (Ю. Оборотов).
Не менш часто вживається вираз "традиція права" для позначення якоїсь із гілок розвитку тієї чи іншої системи права (Г. Дж. Берман, Є. Харитонов).
Крім того, термін "традиція" широко вживається в різних галузях знань, де також мають місце розбіжності щодо його розуміння.
На ці властивості терміна "традиція" звертав увагу Е. Шилз, котрий зазначав, що терміни "традиція" і "традиційний" належать до найбільш уживаних в словнику культурології і соціології, де вони використовуються для опису та пояснення повторення у майже ідентичній формі структур поведінки та характеру вірувань протягом кількох поколінь або ж протягом тривалого часу в рамках одного суспільства або регіонів, які мають певною мірою спільну культуру. Пояснення причин, чому вчиняється та чи інша дія або ж зберігається той чи інший підхід (розуміння), зводиться до того, що "такою є традиція", котра створює мотивацію і намір діяти певним чином, вірити у щось або дотримуватись чогось.
Враховуючи це розмаїття вживання терміна "традиція" і вважаючи разом з тим найбільш доцільним наголошування на його сутніс- них,визначальних рисах, надалі будемо тлумачити його стосовнопоняття "традиція права" як правові цінності, категорії, інститути, норми, котрі протягом століть свідомо передаються від покоління до покоління (Г.Берман).
Маємо враховувати, що так само, як можна говорити про загальну традицію права, тобто про традицію права як суспільного феномену, можна вести мову і про традицію тієї чи іншої галузі права. При цьому поняття "традиція права" і "традиція права у певній галузі" співвідносяться як загальне і окреме (спеціальне).
Істотне значення у формуванні європейських традицій права відіграють основи, закладені ще римським правом, котре виступає як своєрідний еталон європейських правових систем. Звісно, не йдеться про те, що норми римського права застосовуються безпосередньо в реальному житті. Однак воно справило і продовжує справляти вплив на сучасне право Європи завдяки такому феномену як рецепція римського права, про що йдеться далі.
Саме в нормах римського права у юридичній формі зафіксовані положення природного права. Оскільки право Європи є наднаціональною системою права, що має основою так звані "загальнолюдські цінності", норми природного права є його важливим джерелом та підґрунтям. Ці норми охоплюють природні, невід'ємні права людини. Зокрема, вони зафіксовані в Загальній декларації ООН про права людини 1948р., Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р. і інших аналогічних міжнародних угодах. До таких норм належать право на приватне життя, право на приватну власність тощо.
Необхідно підкреслити, що ці права належать до джерел (норм) не тому, що закріплені в міжнародно-правових актах, а навпаки, — той факт, що вони є невід'ємними природними правами людини, зумовив необхідність створення відповідних актів.
По-друге джерелом права Європи є його концепція,тобто визначальна ідеологічна складова, інтегрована сума поглядів на суть, характер і значення права, що формується на основі європейської традиції права, положень природного права, котре стає таким чином складовою частиною згаданої концепції.
Виправданим здається вести мову як про загальну концепцію європейського права, так і про окремі концепції регулювання тих чи інших видів відносин в масштабах Європи, тобто про спеціальні, окремі чи цільові концепції. Якщо загальна концепція права Європи визначає його суть в цілому, то, наприклад, концепція захисту прав людини визначає основи, суть і характер правового забезпечення відповідних прав у Європі.
По-третє, джерелом права Європи є міжнародно-правові угоди.
Хоча підґрунтям таких угод є загальна концепція права Європи, що її дотримуються сторони, які домовляються, а при їх укладенні враховуються норми природного права і беруться до уваги традиції права, однак внаслідок досягнення певного компромісу створюються норми нової якості.
Таким чином,перелік джерел права Європи має такий вигляд:
європейська традиція права, що ґрунтується на положеннях римського права, котрі, у свою чергу, відображають ідеї природного права;
європейська концепція права;
міжнародно-правові угоди між європейськими країнами.
Розглянемоджерела приватного права, як ті чинники, обставини,
що стали підґрунтям його змісту та суті, тобто, такі елементи, які створюють у процесі їх взаємодії сукупність (явище, категорію) нової якості. (Можна назвати це також "витоками приватного права").
Визначальними чинниками для них є те, що:
1) оскільки приватне право є наднаціональною системою права, що має основою так звані "загальнолюдські цінності", то головним його джерелом є норми природного права(право на життя, право на приватне життя, право на приватну власність тощо).
Як уже зазначалося, норми природного права не тому належать до джерел приватного права, що закріплені в міжнародно-правових актах, конституції держави або іншому законі (наприклад, у цивільному кодексі), а навпаки, — та обставина, що це є невід'емні природні права людини, зумовлює необхідність створення відповідних законодавчих актів.
Разом із тим, оскільки йдеться про "загальнолюдські цінності", то вони неминуче мали знайти відображення у філософських, морально-етичних вченнях. Саме останні й складають світоглядну основу права взагалі і приватного права зокрема;
2) джерелом приватного права, як категорії, перманентно властивої європейським цивілізаціям, є римське приватне право,що є своєрідним еталоном європейських систем приватного права. При цьому слід наголосити на тому, що йдеться не про "римське цивільне право", а про "римське приватне право", як категорію, котра абстрагувалася від конкретних умов часу і місця, і виступає як наднаціональна європейська система правових цінностей, принципів і норм.
Впливримського права на сучасні правові системи зумовлений існуванням такогофеномену якрецепція права, що означає відродження, сприйняття духу, головних принципів, положень і окремих норм римського права на новому витку розвитку цивілізацій.
Рецепція римського приватного права може відбуватися у формах: вивчення римського права як загального надбання культури; вивчення римського права у юридичних навчальних закладах як юридичної загальноосвітньої дисципліни з метою формування світогляду майбутніх правників; дослідження, аналізу і коментування римських юридичних джерел; безпосереднього застосування норм і положень римського приватного права; використання норм римського приватного права як зразків при створенні нормативних актів (особливо при реалізації кодифікаційних проектів); використання римсько-правової методики створення нормативних актів або практики їх реалізації (застосування); сприйняття і використання основних принципів, ідей і категорій римського приватного права.
Звісно, запропонована класифікація виходить з необхідності виокремлення форм рецепції права у навчально-методичних цілях. На практиці рецепція, як правило, відбувається не в одній якійсь формі, а є наслідком їх поєднання і взаємодії.
Рецепція римського приватного права може бути різних видів.
Оскільки рецепція не обов'язково є результатом безпосереднього контакту цивілізацій та їхніх правових систем у часі, то залежно від характеру контакту розрізняють рецепцію пряму і опосередковану (похідну).
Випадки прямої рецепції зустрічаються нечасто. Звичайно, вони мають місце тоді, коли нова локальна цивілізація достатньо дозріла для сприйняття досягнень культури, у тому числі права, в той момент, коли більш рання цивілізація згасає або вже згасла, але відтоді пройшло не надто багато часу, щоб були втрачені ідеї, пам'ятки, правові рішення тощо. Наприклад, рецепція грецького права у Римі, римського права у Візантії. Частіше ідеї римського приватного права, окремі його положення, правові рішення реци- піюються опосередковано, шляхом запозичення їх з правової системи якоїсь країни, що вже реципіювала римське право (опосередкована, похідна рецепція). Наприклад, запозичення багатьма країнами положень Кодексу Наполеона або Німецького цивільного кодексу (так само як їх створення частково є результатом опосередкованої рецепції — проміжною ланкою була рецепція римського права у Візантії у VI—X ст.).
Рецепція може бути як явною, так і латентною (прихованою).Це має місце у тих випадках, коли запозичення певних ідей або принципових рішень римського приватного права відбувається у процесі правотворчості, але при цьому в правовій доктрині держави декларується принципово інший підхід, відмова від "застарілого" права тощо. З таким видом рецепції зустрічаємося, наприклад, при коди- фікаціях цивільного законодавства в радянській державі, де офіційно заперечувалося значення римського права для розвитку радянського цивільного права, але фактично мала місце його рецепція при кодифікаціях цивільного законодавства в СРСР у 20-х і 60-х роках XX ст.;
джерелом приватного права також є норми національних систем права.
У кожній країні (у кожної цивілізації, кожного етносу тощо) існують свої уявлення про характер становища особи у суспільстві, можливість, межі і порядок захисту її прав.
Хоча ці норми Грунтуються на певних загальних уявленнях про свободу індивіда, але, будучи пропущеними через специфічну (місцеву, національну) свідомість, вони набувають відповідного ідеологічного забарвлення, відтінків, а відтак — за допомогою колізійних норм впливають на зміст приватного права, відображаючи вплив різних національних традицій у цій галузі;
джерелом приватного права є такожміжнародно-правові угоди, що стосуються питань правового становища приватних осіб.
Хоча при укладенні таких угод враховуються норми природного права і беруться до уваги національні традиції права, внаслідок досягнення певного компромісу утворюються норми нової якості.
Будучи ратифікованими Верховною Радою України, міжнародно- правові угоди стають частиною національного законодавства.
Таким чином,джерелами приватного права Європи є:
традиція визначення статусу приватної особи, відображена у нормах природного права;
концепція приватного права у західній традиції, що ґрунтується на положеннях римського приватного права;
норми національного права (законодавства), що регулюють цивільні відносини;
міжнародні угоди та документи з питань визначення статусу приватної особи.