63. Ііі Універсал уцр. Зміст соціально-економічної політики.

20 листопада 1917р. Проголосив Українську Народну Республіку: Україна не відокремлювалася повністю від Росії, але вся влада належала тільки Центральній Раді та Генеральному Секретаріату.Змістом соц..-економ. Політики було вирішення аграрного питання, в фінансовій на промисловій сферах. Помилки УЦР у сфері державотворення, непослідовність у вирішенні соціально-економічних питань викликали розчарування народних мас. Цим , зрештою скористалися більшовики , які, використовуючи свої демагогічні гасла «земля – селянам, фабрики- робітникам, мир - народам» , здобували все більшу популярність.

64. Перша радянсько-українська війна. IV Універсал. Переговори з державами Четвертного союзу. Брестський мир. У грудні 1917 р. більшовики проголосили встановлення радянської влади в Україні, почалася перша радянсько-українська війна. У ці дні тривожні Центральна рада 9 (22) січня 1918р. приймає свій останній 4 Універсал, яким УНР проголошувалася незалежною державою. Успіх більшовиків примусили лідерів УНР шукати могутніх союзників. На мирних переговорах у Бресті – Литовському 27 січня 1918р. було підписано договір між УНР і чотирма державами Четвертного союзу. Брест-Лито́вський ми́рний договір — мирна угода між Українською Народною Республікою з одного боку та Німеччиною, Австро-Угорщиною, Туреччиною і Болгарією з другого, підписаний 27 січня (9 лютого) 1918 у Бересті (Бресті, Брест-Литовську); перший мирний договір у Першій світовій війні 1914-18. Став наслідком одного з етапів переговорів у Брест-Литовську, загальним підсумком яких був вихід Росії з Першої світової війни.

65. Державний переворот і прихід до влади гетьмана П.Скоропадського. Після звільнення України від більшовицької окупації Українська Центральна рада повернулася до Києва. Перед УЦР відразу повстало безліч питань, які потребували негайного вирішення : забезпечення спокою і порядку в країні, а головне – виконання договору з Німеччиною про постачання продовольства. Але УЦР виявилася нездатною для виконання цих завдань. Тоді командування німецьких військ, які фактично окупували Україну, почало виношувати плани державного перевороту. Вибір припав на генерала П. Скоропадського. Він видав маніфест – «Грамоту до всього українського народу», у якому повідомлялося про розпуск УЦР. Головним завданням було створення дієздатної державної адміністрації, ліквідація анархії, налагодження державного життя. . Приділяв багато уваги розбудові армії. Національно-культурна політика.

66. Діяльність уряду П.Скоропадського в освітній сфері. Відкриття Кам’янець-Подільського університету. Україна досягла певних успіхів у галузі науки, освіти та культури. Універсалами Скоропадського були створені Українська Академія Наук, українські університети — в Києві та Кам'янці-Подільському, 150 українських гімназій. Також, вийшло друком кілька мільйонів примірників українських підручників; засновано широку мережу загальнокультурних закладів та установ (Національний архів, Національну галерею мистецтв, Національний історичний музей, Національну бібліотеку, Український театр драми та опери, Українську державну капелу, Держаний симфонічний оркестр тощо). Одним із найбільш яскравих здобутків національного відродження 1917–1920 рр. стало заснування в період гетьманської держави П.Скоропадського двох українських університетів – у Києві і Кам’янці-Подільському.

67. Утворення опозиції гетьману П.Скоропадського. Перебуваючи в опозиції до УЦР, зокрема її соціальних експериментів, Скоропадський з початку 1918 р. намагався знайти однодумців для поширення власної ідеї побудови державної влади в Україні. У березні 1918 р. в Києві за сприянням Скоропадського створена політична організація Українська громада (пізніше - Українська народна громада), яка розпочала підготовку до встановлення в Україні автократичної влади. Ця організація знайшла підтримку Союзу земельних власників. Української демократично-хліборобської партії, частини землевласників і промислово-фінансових кіл, а також німецького військового командування, які були незадоволені соціально-економічною політикою У ЦР. 29 квітня 1918 р. на Всеукраїнському хліборобському конгресі Скоропадського обрано гетьманом України. Проте стати загальнонаціональним лідером Скоропадському не вдалося через опозицію до нього не лише більшовиків і українських соціалістів, а й тих консерваторів, які не змирилися зі снуванням незалежної України 14 грудня 1918 р. у зв'язку зі вступом військ Директорії до Києва він підписав зречення влади. Після цього він деякий час перебував ще у місті, але невдовзі таємно виїхав до Берліна. Реакцією УНС на оголошення Скоропадським нового державного курсу було оголошення повстання проти влади гетьмана. Для керівництва повстання із метою відновлення УНР у ніч із 13 на 14 листопада 1918 р. на засіданні УНС було створено тимчасовий орган – Директорію. Внутрішня політика: прагнення утвердити в Україні національний варіант радянської влади без крайнощів більшовицького максималізму; проголошення Акта злуки УНР і ЗУНР 22 січня 1919р.; законодавча влада передавалася Трудовому конгресу, який обирався без участі «поміщиків і капіталістів». У стислий термін розширила міжнародні зв’язки України. Дипломатичні відносини було встановлено з Угорщиною, Чехо-Словаччиною, Нідерландами. Си́мон Васи́льович Петлю́ра (* 10 (22) травня 1879, Полтава — † 25 травня 1926, Париж) — український державний і політичний діяч, публіцист, літературний і театральний критик, організатор українських збройних сил.

Головний отаман військ УНР (з листопада 1918 р.), голова Директорії УНР (13 лютого 1919 р. — 10 листопада 1920 р.).У січні-лютому 1918 р. сформував Гайдамацький Кіш Слобідської України і взяв активну участь у придушенні більшовицького повстання в Києві

68. Листопадова 1918 р. національно-демократична революція. Листопадова революція, Листопадовий переворот, Листопадовий зрив, Першолистопадове повстання) — військовий переворот, організований в ніч з 31 жовтня на 1 листопада 1918 року Українською Національною Радою силами Українських січових стрільців в Королівстві Галичини і Волині, коронній землі Австро-Угорської імперії з метою встановлення влади Української Держави (перейменованої згодом на Західноукраїнську народну республіку) на території, на яку вона претендувала. В результаті утворилася держава площею 70 тис. км², що викликало невдоволення Польщі, яка розв'язала українсько-польську війну 1918-19 років для захоплення Галичини.

Західноукраїнські землі до закінчення Першої світової війни входили до складу Австро-Угорської імперії. Це такі етнічні українські території: Східна Галичина (центр - Львів), Буковина (Чернівці), Закарпаття (Мукачево), Холмщина і Підляшшя. Поглиблення кризи габсбурзької імперії супроводжувалося зростанням національного руху українців. Українські політичні діячі почали готуватися до створення власної держави. Про це було зроблено заяву 18 жовтня 1918 р. Цей день вважається днем проголошення на західноукраїнських землях держави, що пізніше дістала назву Західноукраїнська Народна Республіка (ЗУНР).Інакше розвивалися події на Буковині й Закарпатті. 6 листопада 1919 р. на Буковині розпочалося національне повстання, влада перейшла до Крайового комітету на чолі з Поповичем. 5 листопада 1918 р. на сторінках газети "Справа" з'явилася програмна декларація Національної Ради, у відповідності з якою ЗУНР проголошувалась демократичною республікою. Надзвичайно важливим державним актом стало об'єднання УНР і ЗУНР 22 січня 1919 р. (акт "Злуки"). Змінено назву ЗУНР на "Західна область Української Народної Республіки" (ЗОУНР) при повній її автономії.Євген Омелянович Петрушевич (1863 —1940) народився в родині священика. Увійшов в історію України як видатний політичний діяч українського народу, державотворець. Відігравав провідну роль у політичному житті на західноукраїнських землях. Юрист за освітою, доктор права. Займався адвокатською практикою. У 1908—1918 pp. посол австрійського парламенту, заступник голови. З 1910 р. член Галицького сейму.

69. Злука ЗУНР і УНР, значення цього акту. 1 грудня 1918р. у Фастові було укладено попередній договір про обєднання. 3 січня 1919р. у Станіславі Українська національна рада ЗУНР урочисто проголосила обєднання ЗУНР і УНР в одну суверенну Народну Республіку. Рішення про злуку було затверджено на Трудовому конгресі України, який відбувся 22 січня 1919р. Є. Петрушевича було обрано до складу Директорії. Проте справжнє обєднання не відбуллося. Директорія під ударами Черв. Арм. Зал. Київ.

70. Встановлення влади більшовиків в Україні. Суть політики «військогового комунізму». У процесі становлення радянської влади здійснювалися спроби відєднати від України Донецько-Криворізький край і Крим. Якщо перший залишився у складі республіки, то в Криму була створена Кримська Радянська Соціалістична Республіка. В,к. – соціально-економ., курс більшовиків в 1918-1921рр., спрямований на мобілізацію ресурсів для перемоги у громадянській війні, перша спроба негайного запровадження елементів комуністичного суспільства у реальне життя.

71. Україна у 1920-х роках. НЕП. Утворення СРСР. За роки громадянської війни територія України зазнала найбільших руйнувань. Збитки народного господарства України становили 10 млрд крб.. Із 11 тис підприємств 1 1921 р. змогли відновити роботу

2,5 тмс. Найбільших втрат зазнав Донецький вугільний басейн, металургійна, машинобудівна. Цукрова. Постійні зміни влали, ревізії, побори призвели до розорення сільського господарства. Політика воєнного комунізму погано вплинула. Накладено високий продовольчий податок. У березні 1921р., 10 зїзд Російської ком парт проголсив куос на проведення неп. Суть непу полягало в заміні продовольчої розкладки продовольчим податком . Зїзд рад радянських республік схвалили проекти Декларації про утворення СРСР і Конституції її. 30 грудня 1922р., відбувся І з’їзд Рад СРСР, що проголосив утворення Союзу, до якого увійшли Російська і Закавказька федерації, Українська і Білоруська РСР.

72. Політика українізації, її причини та наслідки. Москва мала намір виправити цю невідповідність, залучивши до управління в республіках представників неросійських національностей. Таким чином вона хотіла розширити соціальну базу свого режиму. У 1923 р. XII з'їзд Російської комуністичної партії (більшовиків) проголосив політику «коренізаціі» партійно-державного апарату у неросійських республіках. В Україні ця політика набрала форми «українізації». Першим кроком для її здійснення було усунення від влади відвертих російських шовіністів. Одним з головних напрямів «українізації» стало розширення сфери вживання української мови у державному житті.

73. Індустріалізація в СРСР, її наслідки для України. Процес створення великого машинного виробництва в промисловості, що веде до соціальних і культурних змін способу життя населення. Позитивним стало зростання підприємств важкої промисловості, будівництво нових шахт, електростанцій. Негативні наслідки: підрив розвитку сільського господарства, легкої і харчової промисловості; нераціональне й нерівномірне розміщення продуктивних сил; посилена централізація управління промисловістю.

74. Колективізація, її мета та наслідки для України. Політика насильницького перетворення сільського господарства наприкінці 20-30рр

75. Голодомор 1932-1933 рр., його причини. Одним із найжорстокішим злочинів сталінізму був Голодомор 32-33рр, який став геноцидом укр. Народу. : необхідність знищення українського селянства як свідомої національної верстви, ; непомірні для селян хлібозаготівлі; надмірний хлібний експорт.

76. Становлення тоталітарного режиму в Україні. «Великий терор». Форма державно-політичного режиму держави, що регламентує всі сфери суспільного існування, а також не визнає незалежність від держави (державної влади) таких окремих сфер приватного і суспільного життя, як — економіка (господарство), релігія, виховання, сім'я тощо. Великий терор — найменування періоду в історії СРСР (1937 — 1938 роки), коли сталінські репресії були різко посилені й доведені до максимуму своєї інтенсивності. Інша поширена назва цього історичного періоду, «Єжо́вщина», пов'язана з тим, що керівником народного комісаріату внутрішніх справ у той час був Микола Іванович Єжов.

«Великий терор» отримав назву за книжкою Роберта Конквеста The Great Terror: Stalin's Purge of the Thirties (1968) «Великий терор: сталінські чистки 30-х років». За кордоном розповсюджений термін «Велика чистка» (англ. «The Great Purge»).

Масовий терор періоду здійснювався тодішньою владою країни на всій території СРСР, а також в Монголії і Туві, на підставі «спущених на місця» Миколою Єжовим цифр «планових завдань» з виявлення й покарання т. зв. «ворогів народу».[2]У ході кампанії до арештованих якнайширше застосовувалися катування, вироки до розстрілу, що не підлягали оскарженню виносилися найчастіше без усякого суду й негайно приводилися у виконання.

77. Український національний рух напередодні Другої світової війни. Створення ОУН, її політична програма. 27 січня - 3 лютого 1929р. у Відні відбувся конгрес представників націоналістичних організацій, який проголосив створення Організації українських націоналістів (ОУН). У роботі Конгресу брали участь делегати від Групи української національної молоді, Ліги українських націоналістів, Союзу української націоналістичної молоді, Української військової організації (УВО).

ОУН була підпільною організацією. Вона видавала легальні та нелегальні газети і журнали ("Розбудова нації", "Сурма", "Юнак"), дотримувалася військових методів керівництва, мала жорстко централізовану структуру. Водночас ОУН не відмовлялася від участі в політичних, економічних, культурно-освітніх об(єднаннях. Саме через них вона сподівалася очолити масовий національно-визвольний рух. ОУН намагалася стимулювати в українському суспільстві стан “постійного революційного бродіння”, “постійний дух протесту проти властей”. Починаючи з 1930р. ОУН організовує акції саботажу проти польського режиму, напади на державні установи, терористичні акти. На початку 30-х років було здійснено більш як 60 замахів та вбивств. Перша заповідь ОУН гласила: “Здобудеш Українську державу або загинеш у боротьбі за неї”. Особливого розголосу набули замахи на польських посадових осіб.

78. Приєднання західноукраїнських земель до УРСР. Наслідки. 2 серпня 1940 р. Верховна Рада СРСР задовольнила прохання представників Бессарабії та Північної Буковини про прийняття їх до складу СРСР. Було також схвалено закон про включення Північної Буковини і трьох повітів Бессарабії — Хотинського, Акерманського та Ізмаїльського до УРСР.

Указом від 4 грудня 1939 р. Верховна Рада СРСР встановила новий адміністративний поділ Західної України і утворила 6 областей — Волинську, Рівненську, Львівську, Дрогобицьку, Станіслав-ську. Тернопільську, які було поділено на райони. негативних наслідків. Так, націоналізація великих підприємств зачіпала й дрібні ремісничі майстерні і кустарів, грубо порушувались закони в галузі оподаткування, хлібозаготівель. Уже з весни 1940 p. розпочалася явно передчасна колективізація, яка супроводжувалась широкомасштабними репресіями. У селах насильно відбирали землю не тільки отриману, а й приватну.

79. Початок радянсько-німецької війни. 18 грудня 1940 р. Генеральний штаб Збройних сил Німеччини завершив розробку плану "Барбаросса", що передбачав напад на Радянський Союз. Важливе місце у завойовницьких планах нацистів відводилося здобуттю у якнайкоротші терміни України з її родючими землями й величезними сировинними ресурсами.

22 червня 1941 р. о 4-й год. ранку Німеччина разом із союзниками напала на СРСР. На українському відтинку фронту радянсько-німецьке воєнне співвідношення було таким: в людях — 1:1,4, артилерії — 1,3 : 1, танках — 4,9 : 1, літаках — 2,4 :1. Проте навіть за цих порівняно сприятливих обставин зупинити німців на радянському кордоні не вдалося. До кінця 1941 р. ворог окупував майже всю Україну. Слабко підготовлена та погано озброєна Червона армія не витримувала натиску німецького війська. На відчайдушний опір воно наразилося на лінії Луцька — Бродів — Рівного — Дубна, де з 23 по 29 червня велися перші на Східному фронті танкові бої. Значний героїзм виявили й кинуті напризволяще оборонці прикордонних застав у Сокалі, Перемишлі, Володимирі-Волинському. Але, як правило, нацисти зосереджували на ключових напрямках потужні сили і за рахунок цього без жодних ускладнень проривали радянську оборону.Протягом року німецькі війська та їх союзники окупували територію України і встановили «новий порядок». Окупаційна політика здійснювалася згідно з планом «Ост», за яким Україна розглядалася як «лебенсраум» - життєвий простір для німецького народу. Окупаційний режим проводив політику планомірного і систематичного знищення єврейського населення спочатку на території СРСР, а згодом і всієї України. Цей процес отримав назву Голокост.

80. Рух антинацистського опору в Україні в 1941-1943 рр., його течії. Причини: окупація батьківщини загарбниками, жорстокість окупаційного режиму. Пасивні форми опору: різноманітна допомога партизанам; відмова співробітничати з окупаційною владою; саботаж заходів окупаційної влади;ухиляння від робіт.

Активні форми: партизанський рух; діяльність підпілля;диверсійна діяльність;пропагандистська діяльність.

81. Радянізація західноукраїнських земель у повоєнний період. Боротьба ОУН-УПА з радянською репресивною машиною. Операція «Вісла». Радянізація західних областей України особливо наполегливо здійснювалася після вигнання фашистських загарбників. Етапи: організаційно-кадрова робота,;індустріалізація і колективізація; ліквідація греко-католицької церкви (1946р) і перехід її в підпілля,; боротьба з ОУН-УПА, депортація укр. Населення.

Операція «Вісла» — етнічна чистка, здійснена у 1947 році (початок — 29 березня) під керівництвом Радянського Союзу, Польщі, Чехословаччини. Полягала у примусовій депортації (виселенні) з використанням збройних сил вказаних країн українців з Лемківщини, Посяння, Підляшшя і Холмщини на ті території у західній та північній частині польської держави, що до 1945 належали Німеччині, а також у різні регіони СРСР.

82. Післявоєнна відбудова. Її особливості в Україні. В 1945 p. перед Україною постає надзвичайно складне завдання — підняти з

руїн країну. Вирішити його можна було тільки ціною героїчних зусиль

народу.

Як здійснювалась відбудова народного господарства України

• Відбудова народного господарства України розпочалась відразу ж після

вигнання німецько-фашистських загарбників. В 1946 р. на основі Закону

СРСР про п'ятирічний план відбудови народного господарства було прийнято

Закон про відбудову народного господарства України.

• У відповідності з цим законом відбудову народного господарства

планувалося завершити до 1950р.

• В першу чергу відбудовувалась важка промисловість, транспорт,

енергетика. В ці галузі спрямовувалось 88 % капіталовкладень.

• Сільське господарство отримувало 7 % вкладень і відбудовувалось за

рахунок більш жорсткої дисципліни в колгоспах. Збільшився

сільськогосподарський податок. Колгоспникам, як правило, не сплачувалась

заробітна платня.

• Для відбудови народного господарства використовувались репарації з

Німеччини (сировина, устаткування), примусова праця військовополонених,

колгоспників, робітників, інтелігенції.

• Відбудувати народне господарство України допомагали всі республіки

СРСР. Наприклад, Дніпрогес відбудовували 120 підприємств СРСР,

представники 26 національностей.

• Відбудова народного господарства проходила в умовах патріотичного

піднесення народу. Заводи, шахти, дороги, електростанції, колгоспи були

відбудовані ціною неймовірних зусиль, самовідданої праці мільйонів

людей.

• П'ятирічний план відбудови народного господарства України в цілому

було виконано.

83. Хрущовська відлига. Відли́га — неофіційна назва періоду історії СРСР, що розпочався після смерті Й. Сталіна (друга половина 1950-х р. — початок 1960-х р.). Його характерними рисами були певний відхід від жорсткої Сталінської тоталітарної системи, спроби її реформування в напрямку лібералізації, відносна демократизація, гуманізація політичного та громадського життя.

Вислів «хрущовська відлига» пов'язано з назвою повісті Іллі Еренбурга «Відлига». Пізніше Микита Хрущов прокоментував цю назву: "Поняття про якусь «відлигу» — це спритно цей шахрай підкинув, Еренбург".Багато політичних ув'язнених в СРСР і країнах соціалістичного табору було звільнено й реабілітовано. Було дозволено повернення на батьківщину для багатьох народів, яких було репресовано у 1930-х — 1940-х роках. Додому було відправлено десятки тисяч німецьких і японських військовополонених.

84. Розвиток економічної і політичної кризи в СРСР у 1970-1980-х роках. Україна в період застою. Період «Застою» — ретроспективна назва одного з останніх періодів існування радянської економічної та політичної системи (середина 1970 - середина 1980-х років). Поняття «період застою» з'явилося та було введене в політичний лексикон лідером КПРС та головою держави - М. С. Горбачовим у другій половині 1980-х років.

Власна (офіційна на той час) назва цього періоду радянською пропагандою - «розвинений соціалізм». В цей період в радянському суспільстві складалися передумови глибокої системної кризи — економічної та соціальної, які врешті призвели до краху радянської економіки та політичного розпаду СРСР.

Звичайно застій пов'язують з ім'ям Генерального секретаря ЦК КПРС Леоніда Брежнєва, під час правління якого (1964-1982) застійні явища у суспільстві сформувалися та набули характерних рис. Саме поняття «період застою» з’явилось лише після 1985 року, в період «Перебудови».ехнічна відсталість СРСР

Економічним змістом періоду застою було поступове просування до колапсу. Незважаючи на широко розрекламовані гігантські проекти-новобудови (як КАМАЗ, БАМ та ін.), розпочаті ще напередодні застою, та закупівлю за кордоном цілих заводів, основні виробничі фонди в цілому невпинно старіли. Відставання у продуктивності праці від країн Західної Європи та США (де повним ходом йшла науково-технічна революція) сягало кількох десятків відсотків (від рівня США) та з часом збільшувалося[8].

85. Виникнення дисидентського руху в Україні, його особливості та напрямки. Дисиде́нтський ру́х — рух, учасники якого в СРСР виступали за демократизацію суспільства, дотримання прав і свобод людини, в Україні — за вільний розвиток української мови та культури, реалізацію прав українського народу на власну державність. Серед західних аналітиків українського дисидентського руху існує розбіжність щодо умов, котрі спонукали українців до відкритого протесту. Олександр Мотиль доводить, що до зародження дисидентства в Україні, як і в Радянському Союзі взагалі, спричинився насамперед політичний курс радянського керівництва, особливо хрущовська «відлига» й намагання Брежнєва покласти їй край. Відверто проукраїнська лінія Шелеста, поза всяким сумнівом, давала українській інтелігенції додаткову спонуку висловлювати невдоволення Москвою. Всеволод Ісаєв та Богдан Кравченко підкреслюють, що дисидентство було тісно пов'язане насамперед із соціально-економічною напруженістю.