29) Кримська війна 1853-1856 р.Р і ставлення до неї українського суспільства:

У міжчасі на Балканах і на Середземному морі назрівав спір за сфери впливів поміж Австрією, Францією, Росією та Туреччиною, яка хилилася до упадку. Росія намагалася використати слабкість Ту­реччини й опанувати чорноморські протоки Босфор і Дарданели, що були під пануванням Туреччини, та забезпечити собі вільний вихід до Середземного моря. У 1850 р. в Боснії на Балканах ви­бухнуло протитурецьке повстання, яке турки криваво задушили, а в 1852 р. захопили князівство Монтенегро. У справу втрутилася Ав­стрія, яка за підтримкою Росії вимагала від Туреччини звільнити Монтенегро. Французи зі свого боку вимагали від султана приві­леїв для католиків у святих місцях Єрусалиму, які мали статися кош­том православних, а цар Микола І вимагав для себе права патро­нату над православними, підданими турецького султана. Султан на це не погодився і Микола І постановив змусити його до того, від­давши наказ російським військам 2 липня 1853 р. переправитися через ріку Прут, щоб окупувати румунські князівства, Молдавію і Валахію. Однак російський уряд не врахував того, що в обороні Туреччини стане не тільки її протектор Англія, але приєднаються ще Франція й Австрія, що також шукали за ринками збуту для своїх промислових товарів на Близькому Сході.

Цей акт довів до дипломатичних переговорів, які не дали жод­них позитивних вислідів, і Росія створила один російсько-турець­кий фронт над Дунаєм, а другий на Кавказі, загрожуючи Туреччи­ні з північного сходу. Під кінець листопада 1854 р. російський флот несподіваним наскоком знищив турецький флот біля пристані Си-ноп. В Англії це проголошено як "масакру" і, щоб Росія не стала володарем Чорного моря, британський та французький флоти ввій­шли до Чорного моря. А 28 березня 1854 р. Англія, Франція й Ав­стрія оголосили Росії війну.

Бої продовжувалися на обох фронтах, 14 вересня 1854 р. союз­ні війська висадилися на берег Криму коло Євпаторії і війна про­довжувалася вже у Криму.

У боротьбі за Крим обидві сторони понесли великі жертви, але російські були неспівмірно більші. Росія виявилася економічно від­сталою кращою порівняно з Англією і Францією через свою феодально-кріпосницьку систему. Якщо б війна обмежилася виключно Росією і Туреччиною, то Росія виграла б її, але із економічно роз­виненими західноєвропейськими державами вона ніяк не могла рів­нятися.

30)Селянська(аграрна)реформа 1861 р. Та інші буржуазно-ліберальні реформи.Їх проведення на Україні:

Селянська реформа 1861 року — система заходів російського уряду, спрямована на поступову ліквідацію в країні кріпосницьких відносин. 19 лютого 1861 були оприлюднені «Маніфест» про скасування кріпосного права та «Положення про селян, що виходять з кріпосної залежності», згідно з яким її позбулися 22,5 мільйонів осіб. Водночас за поміщиками залишалися всі їхні землі. Вони були зобов'язані надавати селянам так званий «садибний притулок» та тимчасові обробіткові ділянки, розміри яких визначалися спеціальними «уставними грамотами». Община залишалась, як і раніше, недоторканою.

Реформа на місцях визначалася чотирма «Місцевими положеннями». Україна підпадала під дію трьох із них. Найвищі розміри наділів коливалися тут від 3 до 12 десятин на ревізьку душу (причому найбільші показники припадали на Степовий регіон), нижчі були на третину менші. На Лівобережжі землею наділяли згідно зі спадково-сімейним принципом, і відробітки тут були вищі, у Київській,Подільській та Волинській губерніях — за інвентарними правилами 1847–1848, і повинності тут були менші. Скасування кріпосного права викликала ланцюгову реакцію реформування. Адміністративна діяльність давно вимагала реформи управління, законності і порядку. Не дивлячись на те, що державний лад не змінився, і верховна влада все також залишалася абсолютною, уряд все-таки було змушене піти на адміністративні реформи. Розкріпачення спричинило за собою проведення цілого ряду інших реформ соціального, економічного, а головне політичного характеру, для того щоб пристосувати органи управління до нових історичних умов, до капіталістичного розвитку. Так як, царизм  навіть думки не допускав про який-небудь малий обмеження своєї верховної влади та введення конституції в Росії, він був змушений «ліберальничати» з дворянством і буржуазією, тобто піти на якусь поступку в справах місцевого управління. Дана поступка була продиктована вкрай мало організованим станом місцевого управління, повної не здатністю бюрократії старого гарту вникнути в нові, дуже складні завдання, які поставила реформа 1861 року.  І так, в 1864 році були створені земства - виборні органи влади в межах однієї губернії. Ці органи не мали політичної влади, а займалися виключно питаннями господарства  і культури. У їхньому віданні було будівництво доріг, охороною здоров'я, освіта тощо. За законом земства були виборними органами, куди входили всі верстви суспільства: дворянство , буржуазія, селяни. Однак панівне становище в них все-таки займали поміщики. Таким чином, уряд частково винагородило дворян за втрату ними феодального володіння.  Наступною в ланцюжку була реформа суду. До цього суди були становими, тобто кожен стан мав свій власний суд, і не голосними, засідання проводилися при закритих дверях і підсудні не мали захисників. Такий суд був повністю залежний від адміністрації. Зловживання в суді істотно підривали авторитет верховної влади. У суспільстві зростало невдоволення до суду, що й призвело до судової реформи у 1864 році. Суд був відділений від адміністрації, став єдиним для всіх станів, гласним. Був введений змагальний процесс : звинувачення проти захисту.