4.Державне регулювання зайнятості населення в Україні

Зайнятість є одним із головних орієнтирів розвитку економічної системи, який визначає перегрупування фінансових, матеріальних і трудових ре­сурсів в народному господарстві, пріоритетних напрямів НТП, розміщення продуктивних сил, шляху підвищення якості і рівня життя.

Державна політика зайнятості населення в Україні ба­зується на таких принципах:

— забезпечення рівних можливостей усім громадянам в реалізації права на вільний вибір виду діяльності відповідно до здібностей та професійної підготовки;

— сприяння забезпеченню ефективної зайнятості, за­побіганню безробіття, створенню нових робочих місць;

— координації діяльності у сфері зайнятості з іншими напрямами соціально-економічної політики;

— забезпечення контролю профспілок, спілок підпри­ємців, власників підприємств за виконанням заходів що­до забезпечення зайнятості населення;

— міжнародного співробітництва у вирішенні про­блем зайнятості населення.

Політика зайнятості має макрорівень (загальнодержавний) і мікрорівень (регіональний і локальний), пер­ший з яких є визначальним.

Основи соціального захисту населення в сфері трудо­вих відносин закладені в Конституції України і в законі України «Про зайнятість населення».

Державні гарантії зайнятості населення в Україні

а) добровільність праці і вибору виду діяльності;

б) захист від необґрунтованої відмови в прийомі на роботу і незаконного звільнення з роботи;

в) безкоштовне сприяння в підборі підходящої роботи і працевлаштуванні відповідно до професійної підготов­ки, освіти, особистих і суспільних потреб;

г) виплати вихідної допомоги і збереження середнього заробітку на період працевлаштування працівникам, які втратили постійне місце роботи;

д) безкоштовне навчання безробітних новим профе­сіям, перепідготовка в навчальних закладах;

е) виплати безробітним допомоги по безробіттю у вста­новленому порядку.

Статус безробітного надається громадянину одночасно з призна­ченням допомоги по безробіттю. Для цього громадянин повинен на­ступного дня після закінчення певного терміну, встановленого для пошуку відповідної роботи, особисто подати до державної служби зайнятості письмову заяву та довідку, видану місцевими органами державної виконавчої влади чи податковою адміністрацією про те, що він не займається підприємницькою діяльністю. Особи, яким виплата допомоги по безробіттю може нараховуватися відповідно до підпункту "б" пункту 1 ст.26 та підпункту "а" пункту 1 ст.29 За­кону "Про зайнятість населення", подають довідку про середню зар­плату за останнім місцем роботи. Рішення про надання громадяни­ну статусу безробітного з призначенням допомоги по безробіттю приймається керівником державної служби зайнятості та оформ­ляється наказом (розпорядженням), номер і дата якого вносяться до картки персонального обліку громадянина, який шукає роботу.

Відповідно до Закону України "Про зайнятість населення", гро­мадянам, визначеним у встановленому порядку безробітними, виплачується допомога по безробіттю та матеріальна допомога членам їхніх сімей (з урахуванням наявності осіб похилого віку і неповно­літніх дітей), які перебувають на їх утриманні. Громадяни, визнані безробітними, мають також право на отримання безвідсоткової по­зики для зайняття підприємницькою діяльністю.

Важливим провідником державної політики на ринку праці є Державна служба зайня­тості. Відповідно до Закону України «Про зай­нятість населення», послуги, пов'язані з зайня­тістю населення, надаються державною службою зайня­тості безкоштовно. При цьому вона не вирішує питань про ціну робочої сили.

Основні завдання державної служби зайнятості в Україні:

— аналіз і прогнозування попиту і пропозиції на ро­бочу силу, інформування про стан ринку праці;

— консультування громадян і власників підприємств, організацій, установ про можливість отримання роботи і забезпечення робочою силою;

- облік вільних робочих місць і громадян, які зверта­ються в питаннях працевлаштування;

• допомога громадянам у підборі підходящої роботи, а роботодавцям в підборі

необхідних працівників;

- організація професійної підготовки і перепідготов­ки громадян, які лишилися без роботи;

— надання послуг відносно працевлаштування і проф­орієнтації незайнятого населення;

— реєстрація безробітних і надання їм в межах своєї компетенції допомоги, в тому числі і матеріальної;

— участь у підготовці перспективних і поточних про­грам зайнятості і заходів щодо соціального захисту різ­них верств населення від безробіття.

Наряду з державною службою зайнятості на ринку ро­бочої сили великого значення набуває Державний фонд зайнятості. Останній формується за рахунок асигнувань з бюджетів різних рівнів, внесків підприємств, установ, організацій, кооперативів, добровільних внесків громад­ських організацій, громадян, іноземних фірм. Однак допомога по безробіттю — це є пасивна форма участі дер­жави на ринку праці. Для активізації та скорочення чисельності без­робіття необхідно, щоб кожний регіон (місто) мав свою технологіч­ну схему вирішення проблем зайнятості безробітних.

Крім вказаних у схемі напрямів активної політики зайнятості, до них також відносяться:

• сприяння та створення умов для розвитку та структурно-тех­нологічної перебудови суспільного виробництва;

• створення ефективної державної служби зайнятості, що повин­на проводити аналіз та прогноз попиту і пропозиції робочої сили, здійснювати профорієнтаційну діяльність, організовува­ти професійну підготовку та перепідготовку, підвищення кваліфікації, оплачуючи їх вартість; проводити облік вільних робочих місць, вакантних посад та незайнятих громадян, які бажають працювати, а також виконувати чимало інших функ­цій;

• створення умов для організації та розвитку малого і середньо­го бізнесу;

• сприяння створенню нових підприємств;

• надання безробітним безвідсоткової позики для організації підприємницької діяльності та індивідуальної трудової діяль­ності;

• сприяння територіальній та галузевій мобільності;

• організація громадських робіт;

• створення нових робочих місць, що відповідають умовам та вимогам охорони праці;

• закриття старих, неефективних робочих місць;

• резервування робочих місць для тих, хто не є конкурентоспро­можним на ринку праці, але може працювати.

Отже, під активним регулюванням зайнятості розуміються попе­реджувальні заходи держави щодо ефективного впливу на рівень зайнятості через збалансованість попиту і пропозиції. Така політика обумовлює високопродуктивну і вільно обрану зайнятість, що тісно пов'язана з державним регулюванням у сфері зайнятості.

Пасивна політика спрямована, головним чином, на розв'язання проблем стосовно незайнятого населення — це є організація системи допомоги безробітним і членам їх сімей, заходи обмеження пропо­зиції, а також загальнообов'язкове соціальне страхування на випа­док безробіття та виплати одноразової матеріальної допомоги.