Тема 4. Організація праці
1. Поняття і основні напрями організації праці
Одним із важливіших факторів підвищенні результативності суспільного виробництва в умовам переходу України до ринкових відносин господарювання є наукова організація праці.
В економічній теорії під суспільною організацією праці розуміють формування і підтримування природних, розумних пропорцій між сферами прикладання праці, між сферами суспільного виробництва та невиробничої сфери.
Організація діяльності виробничого підприємства — це комплексне вдосконалення підготовки виробництва, виробничих процесів і системи їх обслуговування. Найбільш важливим завданням організації виробництва є забезпечення раціонального поєднання живої праці з засобами виробництва на кожній ділянці підприємства, а також забезпечення ефективної взаємодії виробничих, управлінських і обслуговуючих ланок. Найбільш важливою складовою організації виробництва є організація праці.
Організація праці на підприємстві повинна забезпечувати раціональне поєднання і розподіл праці в колективі, професійний підбір кадрів, їх ефективну діяльність і умови для реалізації їх творчих можливостей. Організація праці на підприємстві повинна бути науковою, забезпечувати безперервне впровадження у виробництво досягнень науки і передового виробничого досліду, найбільш ефективне використання трудових, матеріальних ресурсів і виробничих фондів підприємства.
Під основами наукової організації праці розуміють сукупність досягнень науки і техніки, передового виробничого досвіду . Останні групуються таким чином: соціально-економічні, техніко-економічні, психофізіологічні, правові і нормативні.
Соціально-економічні основи наукової організації праці визначають цілі, характер, зміст праці у суспільстві, соціально-економічну спрямованість заходів організації праці.
Техніко-економічні основи наукової організації праці складають досягнення технічних наук, сукупність знань і досвіду в галузі застосування і вдосконалення знарядь і предметів праці, техніки і технології виробництва.
Психофізіологічні основи наукової організації праці складають висновки і рекомендації наук, які вивчають фізіологію і психологію праці. Правові основи наукової організації праці складають закони, нормативи і правила, які регулюють трудову діяльність. Основним правовим документом у сфері праці є Конституція, яка гарантує право на працю, відпочинок, матеріальне забезпечення старості.
Нормативні основи наукової організації праці складають вимоги, які містяться в нормативних документах і матеріалах, які регламентують виробничі і трудові процеси, економіку і управління виробництвом.
Основними напрямами організації праці на рівні підприємства є: удосконалення розподілу і кооперації праці в колективі; удосконалення організації та обслуговування робочих місць; вивчення і впровадження передових прийомів і методів праці; удосконалення підбору, професійної підготовки і підвищення кваліфікації кадрів; удосконалення нормування і стимулювання праці; поліпшення умов праці та ділової робочої атмосфери у колективі; раціоналізація режиму праці та відпочинку; виховання сумлінного ставлення до праці. Таким чином, організація праці на рівні підприємства — це є приведення трудової діяльності людей до системи, що забезпечує досягнення максимально можливого корисного ефекту з урахуванням конкретних умов цієї діяльності та рівня відповідальності.
Суть кожного з вказаних напрямів можна коротко сформулювати так:
удосконалення розподілу і кооперації праці: поліпшення технологічного, функціонального і кваліфікаційного розподілу праці; впровадження багатоверстатного (багатоагрегатного) обслуговування, суміщення професій та функцій; впровадження прогресивних форм і видів бригадної організації праці, тобто удосконалення кооперації праці;
удосконалення організації та обслуговування робочих місць: правильне планування робочих місць відповідно до логічного процесу; організаційно-технічна оснащеність робочих місць та розширення типізації у їх плануванні; впровадження планово-попереджувальних систем обслуговування робочих місць, забезпечення ефективного використання робочого часу основних і допоміжних робітників;
вивчення і впровадження передових прийомів і методів праці: раціоналізація трудових прийомів, дій та рухів; впровадження прогресивних методів організації праці в межах зміни; навчання працівників ефективним прийомам і методам роботи з метою економії робочого часу і зростання продуктивності праці;
удосконалення підбору, підготовки і підвищення кваліфікації кадрів: розробка планів підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до потреб виробництва; організація менеджерами персоналу системи професійної орієнтації та професійного підбору кадрів; впровадження дійових форм і методів підвищення кваліфікації кадрів; створення умов для забезпечення стабільності кадрів на підприємстві; дотримання типових програм та термінів навчання щодо професій і рівнів кваліфікації;
удосконалення нормування праці: розробка і впровадження технічно обґрунтованих норм часу; їх перегляд за виробничою необхідністю; удосконалення організації нормувальної роботи та поліпшення стану нормування праці робітників;
поліпшення умов праці: нормалізація санітарно-гігієнічних умов праці; дотримання вимог охорони праці та упорядкування побутової сфери виробництва; передбачення в колективних договорах процесу механізації важких і шкідливих робіт; усунення емоційно негативних чинників праці;
раціоналізація режиму праці та відпочинку (внутрішньозмінного, тижневого, місячного і річного): впровадження раціональної змінності по підприємству та його підрозділах, окремих категоріях працюючих; розробка плану пропозицій щодо ефективного використання поза робочого часу;
виховання сумлінного ставлення до праці: формування культури виробництва; заохочення працівників до раціоналізації та винахідництва; підвищення відповідальності за результати праці та виконання режиму робочого часу.
Вдосконаленню організації праці на різних виробничих рівнях притаманні свої особливості
У масштабах народного господарства вдосконалення організації праці має такі завдання: забезпечення найбільш повного використання трудових ресурсів суспільства, регулювання співвідношення чисельності зайнятих в галузях матеріального і нематеріального виробництва, раціональний розподіл і перерозподіл робочої сили між галузями і регіонами країни тощо.
На рівні підприємства завдання із вдосконалення організації праці полягають у: правильності розстановки працівників на виробничих ділянках на основі раціонального розподілу і кооперації праці, спеціалізації і розширенні зон обслуговування; узгодженості діяльності тощо.
На конкретному робочому місці вирішують такі завдання: впровадження прогресивних робочих прийомів і трудових операцій, правильне обладнання і планування робочих місць, рівномірне і безперебійне забезпечення їх інструментами і матеріалами, створення належних умов для роботи і життєдіяльності людини.