24. Своєрідність розкриття характеру дитини в оповіданнях м. Коцюбинського «Харитя», «Маленький грішник», «Ялинка».

До класики дитячої літератури заслужено відносять три оповідання Коцюбинського: "Харитя", "Ялинка", "Маленький грішник".

У своїх оповіданнях Коцюбинський розглядає дитину не лише в певних життєвих ситуаціях, а й заглиблюється у її внутрішній світ. А тому, що він "якось особливо близький до хорошого", то бачить там тільки гарне. Навіть Дмитрика він назвав "маленьким грішником", бо то не зла дитина, просто надто сильними є його пориви до щасливого, веселого дитинства, які ще не вміє гамувати.

В оповіданням "Харитя" чистою народною мовою; яскравим малюнком; невеличкими, домірними нарисами, що розгортають перед очима велику – безмірно велику - картину людського горя, краси світової, виявляють безодню глибину думок, таємні поривання душі, забої невеличкого серця.

Коцюбинський симпатизує своїм краянам, наділяє їх привабливими рисами зовнішності, багатим внутрішнім світом і, основне, показує їх уміння протистояти жорсткому, байдужому, світові експлуататорського суспільства. Пестливими словами твориться портрет Хариті. У неї "русява, аж біла, голівка", "личенько у неї смугляве", "ластівкою припадає до хворої матері", а яким приємними є "запечені на сонці рученята, що жваво бігали від одної роботи до другої". На портреті Дмитрика ("Маленький грішник") розкривається страшна нужда міської бідноти. Від недоїдання у нього бліде обличчя, "на Дмитрикові була стара руда материна юпка з клаптиками вати, що висіли крізь дірки з пошарпаної одежини, довгі рукави теліпались нижче рук, заважали йому. Русяву головку прикривав старенький картузик з одірваним козирком".

Діти в оповіданнях Коцюбинського показані в різних життєвих ситуаціях, кожна з яких потребує виявлення значних внутрішніх сил, характеру. Маленькі герої виходять переможцями над собою і над обставинами. Всіх їх – Харитю, Василька, Дмитрика – ріднить любов до своїх батьків. Це, власне, найбільше зворушує у згаданих творах. Щоб потішити хвору матір, врятувати сім'ю від голоду, Харитя сама спозаранку йде в поле жати жито. Пейзаж, створений справжнім художником слова, посилює враження її загубленості серед полів, контраст між життям дівчинки і природи: "Босі ноженята ступали по втоптаній стежці, над головою, межи колосками, синіло небо биндочкою, а з обох боків, як стіни, стояло жито й шелестіло вусатим колоссям. Харитя опинилася наче на дні моря".

В оповіданні "Ялинка" хлопчик перемагає свій біль, коли батько рубає подаровану йому ялинку. Дорого це коштує дитині. З глибоким психологізмом змальовано під час рубання ялинки паралельно стан хлопчика і "стан" дерева: "Ялинка затремтіла від низу до вершечка, наче злякалась несподіваного лиха, і кілька зелених глиць упало на сніг. Яким рубав, а ялинка тремтіла, як у пропасниці. Василькові здавалося, що вона от-от застогне". Потім, щоб не бачити свіжого пенька, він закидає його снігом.

Любить свою матінку і Дмитрик – маленький грішник. Нагулявшись, він повертається додому і згоден, щоб мати його покарала, аби тільки почути її руку на своїй голові, бути поряд з нею. Смерть матері сколихнула його до глибини, і, зворушений, змучений сумлінням, що не вберіг її, Дмитрик постановляє жити чесно, заробляючи на хліб працею, не водиться з такими розбещеними вулицею дітьми, як Гаврило і Марійка.

27. Дитячий світ в оповіданнях Архипа Тесленка «Школяр», «Наука», «Мати».

  Цінність творів Тесленка полягає в тому, шо він надзвичайно проникливо відобразив нужденне, безправне життя селяннської бідноти, трагедію класового розшарування, поривання передових селян до чогось кращого, а це краще -мрії про землю, волю, демократію і освіту. В оповіданні «Школяр» А. Тесленко глибоко розкрив трагічну долю селянського хлопця, мрії якого про освіту виявилися нездійсненними.

У 1904 р. розпочинається творча діяльність А. Тесленка. У перших оповіданнях рукописної збірки «Хуторяночка», «За пашпортом», «Маруся»,«Мати», «Дід Омелько» автор віддає данину класичній оповідній традиції. Соціальні конфлікти лежать в основі власних життєвих драм героїв цих оповідань. Кожен з героїв ранніх оповідань б’ється з горем сам і часто зазнає поразки.Хуторяночка Маринка і шукач кращої долі Павло Грищенко протестують проти наймитського ярма, яке хочуть скинути. У кожного своє горе, але воно маєсоціальне коріння, це — безземелля та бідність, з яким уже несила боротись. Та героїв не покидають мрії про кращі часи.

У творі «Школяр» помітне місце займають автобіографічні мотиви. Головний герой оповідання Миколка прагне вивчитися і стати схожим на вчителя, але злиденне життя батьків не дає здійснитися мрії. З надзвичайною емоційною силою змальовує автор трагедію маленької людини. "Школяр"Обдарований Микола жадiбно тягнеться до навчання. Та саме через школу конфлiкт вдома.Миколка змушений кинути школу i водити старцiв, бо "ïсти нiчого, топить нiчим, удягтися... Так мене в поводаторi це..." Чи є якiсь в життi дороги наймитам? Є. Тесленко ïх простежує. Одна з них- заробiтчанська. Полишає людина своє село i наймається по господарствах.

27. Художня майстерність Лесі Українки в галузі дитячої літератури (збірка поезій “В дитячому крузі”, казки “Біда навчить”, “Лілея” та ін.)

Леся Українка збагачення дитячої літератури розглядала як необхідний внесок у загальний розвиток «української літератури красної». У збірці «На крилах пісень» виділений цикл «В дитячому крузі», куди входить кілька віршів про природу. вони виховують увагу до навколишнього середовища, підтримують жагу пізнання, збагачують духовне життя. Серед творів, написаних Лесею Українкою для дітей, є казки. Народні казки захоплювали її гуманістичним змістом, глибокою вірою у всепереможну силу добра та чарівною грою народної фантазії. У літературній спадщині Лесі Українки є чимало творів, в яких використовується казковий елемент ( це інколи підкреслюється і назвами: «Осіння казка», «Давня казка» та ін.). Проте за жанровими ознаками вони не однотипні. Деякі характером розповіді, побудовою, мовно-стилічними засобами нагадують народні казки, в інших зберігаються особливості цього жанру або використовуються окремі казкові прийоми (наявність фантастичних образів і ситуацій, алегоричність та ін.).

Творчість Лесі Українки належить до такої прогресивної спадщини минулого, яка для кожного нового покоління відкриває невичерпні шари духовних скарбів, вона живе у віках, причому таким життям, яке безконечно розвивається і помножується, даруючи людям мудрість, мужність і красу.

“Лелія” – ще один майстерний твір письменниці. У казці переплелися реалістичні та фантастичні картини та образи. Є тут чарівні перетворення, що характерні для фантастичних казок:“Потім торкнула Павлуся квіткою своєю і раптом Павлусь почув, як він сам зробився квіткою, тільки не лелією, а рожевим маком. От Лелія взяла його в ручку. Притулила до себе і швиденько вилетіла з хати в садок”. Хлопчик Павлусь літає з Лелією до її сестер-квітів, відвідує сади, міста; потрапляє в цех, де дівчата роблять штучні квіти, бачить, як важко працюють вони. Сум і співчуття до долі дівчат звучить у казці. Але є у казці і щасливі хвилини. Радісна і щаслива зустріч Лелії з найменшою сестричкою (маленькою лелією), яка проживає у Мар’ниному саду (в простої селянської дівчинки, закоханої у квіти, квіти всякі: чорнобривці, тоя, любисток, рута, канупер, м’ята кучерява, повна рожа, барвінок хрещатий). Дуже вихваляє Лелія Мар’яну за доброту,сердечність, увагу та любов до неї. Є у казці і цілком реалістичні деталі панського і селянського побуту. Павлик чує скарги квітів у панському саду, скарги дівчат, що тяжко заробляють на шматок хліба. Леся Українка у доступній формі доводить, що людина з добрим серцем, з ніжною душею може бачити і розуміти красу, хоч вона є бідною і важко трудиться. Дівчина-наймичка Мар’яна “на чужому полі ніжки натомила, на чужій роботі ручки натрудила, на чужих городах цілий день полола, бур’яном колючим руки поколола“. Але багата душа Мар’яни любить красу, вміє бачити і творити її власними руками. Для неї все миле у цьому світі, а особливо Лелія: “Ти ж моя відрада! Ой ти ж моя мила, лелієчко біла, як же ти цвітеш пишно, як подивлюся, аж усміхнуся, так мені у тебе втішно! Я ж тебе, квіточко мила, за свою працю заслужила, на свою долю посадила, - рости ж, леліє, розкішна, красна, щоби була моя доленька щасна “. Так говорила Мар’яна, милуючись Лелією.Таким чином, літературна казка творчо засвоюється українською літературою. Зокрема її тематична та художньо-поетична інтерпретація наявна і в творчості Лесі Українки, котра використала мотиви, образи, художні засоби фольклорної казки, створивши нові літературні цінності.

Особливу увагу привертає казка “Біда навчить”, яка за своїм змістом співзвучна казці М.Горького “Горобенятко“. У казці Лесі Українки використано сюжет народного твору, де горобчик звертається до курки, зозулі, бузька, гави, сови, сороки, щоб ті навчили його розуму (елемент нанизування епізодів). І тільки поважний крук відповів горобчику-бешкетнику: “Розум, молодче, по дорозі не валяється, не так-то легко знайти! А я тобі от що скажу: поки біди не знатимеш, то й розуму не матимеш. От тобі моя наука” . З великими труднощами пережив горобчик зиму, зазнав холоду й голоду. Все пережите загартувало його. Він приглядався до життя інших птахів і став добрим господарем, ніжним і дбайливим батьком. У казці стверджується, що розум, досвідченість і серйозність приходять не самі собою, а є результатом життєвого досвіду. Життя – то найкращий учитель: таку вона пропагує. Її початок нагадує народну казку: “Був собі горобець. І був би він нічого собі горобчик, тільки біда, що дурненький він був. Як вилупився із яйця, так з того часу нітрохи не порозумнішав”. Оригінальність авторської казки – в конкретизації народної приказки: “Розум, молодче, по дорозі не валяється”. Вона зробила головним персонажем безтурботного горобчика. В цілому твір має гумористичне забарвлення.

27. твори О.Олеся для дітей

Художнім текстам Олександра Олеся притаманні глибокий ліризм і вплив народної пісні. Пейзажну лірику поет будує на поєднанні оспівування краси природи з яскравим змалюванням настроїв ліричного героя й майстерною стилізацією фольклорних джерел, із музичною мелодійністю. Гармонійним, красивим, сповненим веселого настрою постає навколишній світ у поезії «Все навколо зеленіє».

Краса для поета – це безкраї природні ландшафти (луки, гаї), світ флори (трав і квітів весняних) в усьому його різнобарв’ї (кольорів стобарвних, живих) та різноголоссі (всіх пісень гаїв і луків, шуму хвиль річних). Лише фантазія митця може відтворити у словах (казці дивній) прекрасний світ – живий, чудовий, таємний, повний розкошів. Семантика виділених слів визначає їх позитивну естетичну оцінність, що дало змогу авторові емоційно виразити своє відчуття, переживання краси світу. У віршах Олександра Олеся цікавим і різноманітним постає світ фауни (поезії «Білі гуси летять над лугами», «Ластівка», «Курочка й лисичка», «Снігурі», «Біга зайчик-скакунець…», «Бджілка і зозуля»). Позитивне сприйняття юними читачами образів звірів і птахів забезпечують демінутиви, які автор використовує в назвах своїх персонажів. Окремі образи представників фауни метафоризовані й естетично марковані: Білі гуси летять над лугами...

Поезія Олександра Олеся «Жита з волошками…» звучить як гімн красі природи, втіленій автором у музиці слів (в словах, піснях): Жита з волошками, і луки, і гаї, // І всі розкоші весняні, // Всю вроду, всю красу безкраю, // Як втілити її – не знаю.

У поезіях Олександра Олеся важливе місце належить звуковим образам, що допо-магають відтворити красу світу в її гармонійній цілісності. У звичайних звуках природи (гудінні комах, щебетанні птахів, шумі вітру, води, степу, шелесті дерев) поет відчуває красу буття, переживання якої викликає позитивні емоції: А там в садочках – сонце, співи… // джмелі і бджілки загули… («Весна, весна! радійте, дітки…»)

Автор збiрок поезiй "З журбою радiсть обнялась", "Поезiï", що вийшли у Петербурзi, за кордоном з'явилися книжки "Минуле Украïни в пiснях. Княжi часи", "Перезва", "Чужиною", "Кому повiм печаль мою", твори для дiтей (поеми"Грицевi курчата", "Водяничок" та iншi), переклади. Олесь також автор драматичних творiв "По дорозi в казку", "Над Днiпром", "Нiч на полонинi". Героïчне минуле Украïни у творчостi Олександра Олеся (за поезiєю "Печенiзька облога Києва") Олександр Олесь надзвичайно захоплювався iсторiєю рiдного краю, зокрема такими героïчними ïï сторiнками, як боротьба з iноземними завойовниками часiв Киïвськоï Русi. У поезiï "Печенiзька облога Києва" автор достовiрно змалював трагiчне становище обложеноï столицi мiста Києва. Але нiхто з iноземних завойовникiв не змiг пiдкорити наш народ, бо любов до рiдноï землi була рушiйною силою безлiчi героïчних вчинкiв, надихала на подвиги. На захист Вiтчизни пiднiмалися усi: вiд старого до малого. Одного з таких юних героïв автор зобразив у вiршi "Печенiзька облога Києва".

Автор не називає iменi героя, тому що так безстрашно мiг вчинити кожен. На думку Олександра Олеся, це i є найбiльша слава для людини- здiйснити героïчний вчинок i, залишившись невiдомою, здобути вдячнiсть i вiчну пам'ять нащадкiв.

27. своєрідність творів для дітей М. Воронько.

Однією із характерних особливостей його творчості є тяжіння до народно-пісенної основи. Від народної пісні в поезії П. Воронька перейшли економність і динаміка мови, а також співучість вірша. Чимало віршів поета мають традиційно пісенну звукову, синтаксичну і строфічну організацію, де кожен рядок строфи, як і в народній пісні, характеризується інтонаційною та смисловою завершеністю. Пісенна мелодика вірша поєднується з інтонаціями епосу, із ритмікою, притаманною народним думам. Спираючись на фольклор, він зумів вберегтися від звичайної стилізації чи трафаретних підходів. І тому, незважаючи на часту зовнішню подібність творів П. Воронька до народних пісень, він не просто механічно копіював фольклор — у кожній з них проглядаються його індивідуальна творча манера, власні переживання та роздуми. Понад 60 віршів поета було покладено на музику.

П. Воронько плідно працював також на ниві дитячої літератури. Він є автором понад 30 збірок віршів і поем та великої кількості книжок і книжечок для дітей. Тут вражає передусім жанрове розмаїття: це і вірші-замальовки, і віршовані оповідання, казки, балади, поеми. Пишучи дітям, поет використовує образи та прийоми переважно з арсеналу фольклорної фантастики, елементи якої вміло поєднує з реальністю. У дитячій поезії П. Воронька виявляються найкращі риси, характерні для "дорослої" поезії — художній лаконізм, багатство тематики, простота й барвистість мови, душевність, ліричність, розповідно-діалогічні форми, емоційність та образність. Саме тому його твори були популярними у дітей. Дитячі вірші автора містять значний виховний потенціал.

Для творчості П. Воронька характерною є особлива щирість та безпосередність. Він ніколи не прагнув до нарочитої оригінальності в мові чи формі своїх віршів, не вишукував образів та ситуацій, розрахованих тільки на ефект. У більшості своїх поетичних творів йому вдалося повно виразити ліричну ніжність і задушевність.

27. Біографічні повісті О.Іваненко.

Якось Оксана Дмитрівна відвідала дитячий будинок. Те, що вона побачила, приголомшило її. Це були сироти-діти з фашистських концентраційних таборів. Скупо, поволі розкривалися у їхніх розповідях долі. Так склалася повість „Рідні діти” (1951 р.). Згодом персонажі повісті повиростали, у них склалися свої сім’ї. Та завжди вони пам’ятали про письменницю, для якої стали рідними дітьми.

1947 року була видана патріотична повість-казка письменниці „Куди літав журавлик”. У ній авторка розповіла про життя різних птахів, про Африку, а головне  про рідну Україну, де холодніше, ніж у Африці, зате тут усе рідне. Того ж року була написана художньо-документальна розповідь „Друкар книжок небачених” — про першодрукаря Івана Федорова. Поряд з І. Федоровим Оксана Дмитрівна змалювала образи інших прогресивних діячів 16 століття: Максима Грека, Костянтина Острозького, Петра Мстиславця. Трохи пізніше письменниця пише одні з своїх найкращих природознавчих казок „Цвітарінь” та „Про бджілку Медунку”. У цілому казки письменниці умовно ділять на дві групи. Одні — фантастичні, що розповідають про незвичайні властивості людей, чарівний світ предметів. А другі про природу, рослин і тварин, живий і неживий світ.

Ще 1939 року О. Іваненко написала невелике оповідання з дитинства Т. Шевченка „Чорний шлях”. З того часу думка розказати про усе життя Кобзаря не полишала письменницю. Оксана Дмитрівна багато їздила по місцях, де минало життя поета, роками працювала у архівах, науково-дослідних установах, бібліотеках. Довгих двадцять років присвятила Оксана Іваненко роботі над Шевченковою темою. Її результатом стало видання 1961 року вагомого як для творчості письменниці, так і для дитячої літератури у цілому роману „Тарасові шляхи”. Цей твір перекладено багатьма мовами і видано у багатьох країнах світу. У 1974 році за роман „Тарасові шляхи”, а також за повість „Рідні діти” та збірку „Лісові казки” Оксану Дмитрівну Іваненко було вшановано Республіканською літературною премією імені Лесі Українки. Цей творчий успіх Оксани Дмитрівни був затьмарений великим горем: тяжко захворіла і померла її донечка Валерія, Воля, як ласкаво називали її у сім’ї. Материнське горе не забувається. Але письменниця не впала у розпач, а продовжувала працювати. Випустила у світ доччині твори, сама знаходила розраду у творчості. Незабаром з’явився її новий художньо-біографічний роман „Марія” — про письменницю Марка Вовчка, „кроткого пророка і обличителя жестоких людей неситих”, за словами Т. Шевченка. Образ жінки-письменниці у ньому відтворено через столітній проміжок часу так, як його зрозуміла інша жінка-письменниця. Оксана Дмитрівна стала першовідкривачем художнього образу Марка Вовчка. Оксані Дмитрівні Іваненко належить провідне місце у жанрі історичного роману для дітей та юнацтва. О.Д. Іваненко є автором ще ряду творів: повісті „Богдан Хмельницький”, оповідань „Води з кринички” — про історичних осіб М. Пирогова, М. Заньковецьку, народного героя Італії Д. Гарібальді. 

27. Шкільна тематика у творчості О. Донченка (“школа над морем”, “лісничиха”, “золота медаль”)

У свої творах письменник зображає героїв різного віку, починаючи від чотирьох років і закінчуючи молодою людиною, що стоїть на порозі зрілості. Виховання в дітей і молоді почуття патріотизму – ось ідейно тематичний стрижень передвоєнних творів Донченка. В цей період написав кілька оповідань про учнів і видав їх у збірці "Школярі", але найбільше уваги до шкільного життя письменник приділяє в післявоєнні роки.

Новим етапом у розвитку дитячої літератури була Велика Вітчизняна війна. Своїми творами і власним прикладом дитячий письменник виховує в молоді патріотизм, ненависть до загарбників, любов до Батьківщини, до цих творів належать такі "Проста історія", "Новорічний хлопчик".

Ще на світанку літературної діяльності письменника не покидала думка, що "завжди новою лишається стара тема про школу". Тільки глибоке вивчення життя учнів і вчителів дає можливість створити такий образ "якого б пристрасно полюбив читач… якого б наслідували мільйони наших дітей". Все це дало змогу письменникові написати багато книг про школу.

Його "Школа над морем", "Юрко Васюта", "Золота медаль" стали настільними книгами учнів і вчителів. Красу своїх маленьких героїв письменник відтворює різними прийомами: через думки і вчинки персонажів, через їхню мову. Цьому служить також змалювання пейзажів, опис речей, що оточують героїв. Через сприйняття навколишньої діяльності, через мрії розкривається їхній дитячий характер.

В післявоєнні роки в українській дитячій літературі з'являється багато творів про школу: "Лісничиха", "Сад", "Юрко Васюта", "Золота медаль", які стали помічниками вчительського колективу. В опрацюванні шкільної тематики перше місце належить Олесю Донченку. В повісті "Лісничиха" письменник ставить і вірно розв'язує проблему моралі учнів, їх батьків. Донченко досконало володіє мовою своїх героїв, бачить навколишню дійсність їхніми очима. Логічним продовженням і завершенням теми про школу, а також усієї творчості Донченка є роман "Золота медаль". На відміну від інших творів тут увага зосереджена на десятикласників. Сьогоднішнє та завтрашнє молодих людей, які стоять на порозі зрілості. В цьому творі він висунув багато важливих проблем: учительських колектив як основне начало у вихованні дітей, формування характеру молодої людини. Ці проблеми О.Донченко розв'язує повно і правильно з великим знанням життя школи.

Художня спадщина Донченка, зокрема його твори на шкільну тематику є важливою складовою частиною всієї української дитячої літератури. Все своє енергійне життя, сповнене творчої праці, Донченко віддав справі виховання дітей

27. своєрідність творчої манери н. Забіли ( цикл “про дівчинку мариночку”, “ясоччина книжка”, “катруся вже велика” та ін.)

реальні риси життя дуже природно поєднуються з казкою, з фантазією, де є місце і для забави, і для роздумів, і для споглядання краси природи, і для вболівання за чиюсь долю. 

Життя дітей і дорослих, домашній побут — клопітливий, трудівничий, веселий і затишний — все це часто давало поштовх для створення поетесою цікавих віршів; її нелукава казка, часто побудована на народних мотивах, особливо яскравою барвою увійшла до Забілиної палітри.

Виразно відобразилися особливості творчої манери Наталі Забіли у її першій збірці «Про Тарасика й Марисю» (1930). Сюди увійшли приспівки, примовки, афористичні вірші й оповідання. Особливої популярності набула «Ясоччина книжка» (1934), яка потім неодноразово перевидавалася. Ця невеличка за обсягом збірка складається з восьми коротких віршованих оповіданнячок, об’єднаних однією героїнею — маленькою дівчинкою Ясею. Від першого оповідання «Ясоччин садок» до заключного «Ведмедикова хатка» проходить рівно рік — від зими до зими. Зростає маленька Ясочка, вигадниця та витівниця. Навіть якщо вона захворіє, то і вдома знаходить гру — створює свій дитячий садок, в якому живуть її іграшки. Захопленням світом, прагненням до щастя пронизане оповідання «Ясочка на річці». Ось Яся допомагає малюку Юрасику, який злякався жаби. Ось малює будинок, дитину, ліс, живо сприймаючи оточуюче середовище, великий і дивовижно різноманітний світ, який вперше відкривається перед її очами. Граючись, вона оживляє все навколо себе і навіть свій олівець-малювець, який нібито сам починає малювати на Ясоччиному малюнку дощик («Олівець-малювець»). Ясочка дуже уважно прислуховується, придивляється до оточуючого її світу. І коли інші діти бачать на прогулянці в лісі тільки горіхи і в захваті зривають їх, то Ясочка помічає інше — веселу білку, вона спостерігає її повадки, не може відірвати погляд від поки невідомого їй життя («По горіхи»). Світ для Ясочки повний фантастики, в ньому оживає навіть її улюблений ведмедик («Ведмедикова хатка»). Яся смілива, допитлива, розумна дівчинка. Вона всім цікавиться, все прагне пізнати. Наталя Забіла всі ці риси не описує загальними словами, а зображує яскравий портрет Ясочки в динаміці змін і зростання у живій дії, у зіткненні маленької героїні з самим життям. 

Однією з вершин української дитячої літератури став цикл віршів «Про дівчинку Маринку» (1956). У них авторка любовно й уважно творить образ маленької людини, крок за кроком простежує процес її зростання. Усе, що бачить дитина у кімнаті, на прогулянці, за вікном, опоетизовується у зримих конкретних образах. Вірші густо заселено, насичено повідомленнями про оточуючий світ. І робить це письменниця в такій довершеній формі, у такій безпосередній манері, що маленький читач не просто сприймає інформацію, а вбирає в себе те, про що розповідає книжка. Прості, як на перший погляд, віршики мають і велику виховну силу. Адже в них йдеться про повагу до людей, природну потребу навчатися і трудитися.

Тематика дитячих творів Наталі Забіли дуже різноманітна. Це тематичні цикли про природу («Проліски», «Казки лісової кринички», «Навесні та влітку», «Восени та взимку», «Дванадцять місяців»), мініатюри про побут і пригоди дітей удома і в школі, у дитсадку і на прогулянці.

Серед її повістей та оповідань найбільшою любов’ю читачів користується повість «Катруся вже велика» (1955). На початку повісті Катрусі лише п’ять років. Так само, як інших своїх маленьких героїнь, Н.Забіла проводить її через роки життя, описує перші радощі, перші невдачі, перші помилки в житті та їх виправлення. Зростаючи, дівчинка дізнається, чим живуть її батьки, знайомі, як «дихає» місто.

27. трагедія зруйнованного війною дитинства у творах Григора Тютюнника (“климо”, “вогник у степу”)

Творча спадщина Григора Тютюнника налічує близько сорока новел, п’ять повістей, ряд нарисів, статей, спогадів. Письменник завжди схилявся перед красою світу, прагнув до любові й гармонії у всьому: у взаєминах між людьми, у ставленні до роботи, до природи, а коли не знаходив цього, глибоко страждав і готовий був боротися проти людської байдужості, духовного убозтва. Це й ставало темою багатьох його творів. в його творах поставали характери небуденні, а події — настільки драматичні, що залишали глибокий слід у серцях читачів. 

З великою і ніжною любов’ю письменник змалював дітей, що виявляли силу духу, яка не кожному й дорослому до снаги. Це Ігорко Човновий, Харитон, Климко і Павлентій з оповідання „Смерть кавалера” та повістей „Облога”, „Климко”, „Вогник далеко в степу”. За дві останні повісті Григору Тютюннику в 1980 році було присуджено літературну премію імені Лесі Українки.

Ось невеличка повість „Вогник далеко в степу”. Її героєві Павлентієві пощастило вижити під смертоносним градом війни. Але як жити далі? Хату розірвало бомбою, батько загинув на фронті. Нема у що одягнутись. І як каже його мачуха Ялисавета: „А що їсти? Хліба намолотили тільки у державу і то не хватило до плану”. (Доречно запитати: „А держава — це не її голодні люди?”). І Павлентій вступає до ремісничого училища, бо там давали не тільки професію, а й сяку таку одежину (навіть шкарпетки, які багато хто із підлітків одягнув вперше у житті) та пайку хліба з сіллю.

Павлентія насправді звати Павлом. Та він сам себе так назвав „для солідності”. Він невисокого зросту, слабосилий, але добрий і делікатний. У почуттях і думках набагато доросліший, ніж мало б бути на його вік.

Училище розташоване у райцентрі, а хлопці живуть у селі. Ходити треба щодня і не один кілометр степом — у темряві, у непогоду, ще і вовків розвелося вдосталь. Та і серед людей вони теж не перевелися.

27. трагедія зруйнованного війною дитинства у творах М. Вінграновського (“первінка”, “бинь-бинь”)

Народився Микола Вінграновський в селянській сім'ї. На його долю випали тяжкі випробування воєнного лихоліття та повоєнних років. в повістях та оповіданнях "Первінка", "Сіроманець", "Гусенятко", та інших він то веселою, то сумовитою поетичною барвою поєднує світ людей зі світом звірів, птахів, рослин, з життям всього живого й "неживого" (власне, вся природа у М.Вінграновського вищою мірою жива). Причому, зображуючи "персонажів" з фауни, він показав себе не лише художником, а й вигадливим "зоопсихологом". Микола Вінграновський так майстерно і переконливо розповідає всім нам про те, що могли б "подумати" або "сказати" звірі чи птахи в тій чи іншій ситуації, що в нас навіть не виникає сумніву.

Проза М. Вінграновського про дітей і для них самих представлена оповіданнями «Бинь-бинь- бинь...», «Гусенятко», «Козак Петро Мамарига», «Літньої ночі» та повістей «Первінка», «Сіроманець», «Літо на Десні». Це саме ті твори, про які сміливо можна сказати словами відомого естонського письменника Хейно Вялі: «Дитина в ній повинна знаходити своє, дорослі своє. План, призначений у дитячій книжці для дорослого, має стати своєрідним містком до дитини, який допоможе дорослому зрозуміти дитячу психологію» В оповіданнях та повістях представлена природа, побачена очима дітей. Автор широко використовує персоніфікацію, що передає зримі відображення тілесності - живої і неживої природи. Наприклад, герой повісті «Первінка» Миколка з хазяйновитим інтересом і, водночас, з дитячою допитливістю оглядає ранньою весною дерева в саду, сприймаючи їх олюднено.

однією з центральних тем прозодоробку М. Вінграновського є війна, враження від лихоліття та перших повоєнних років. В аспекті цієї проблематики творчості для дітей М. Вінграновського на особливу увагу заслуговують новела “Бинь-бинь-бинь”, повість “Первінка”. Сюжет новели має умовно відносну подієву основу й рухається завдяки почуттям головного героя. Із властивим цьому жанровому різновиду лаконізмом, яскравістю і влучністю художніх засобів автор передав емоційний стан дитини упродовж невеликого відрізку часу. “А тут ще мами нема, і вечір не вечір – одні румуни та німці. Та осінь сіра, хоч прикидається ще жовтуватою” . Завдяки використанню так званого образно-психологічного паралелізму (між життям природи й людини) автору вдалося показати читачеві персонажа як духовну субстанцію, передати ту психологічну напругу, в якій перебуває головний герой твору. Письменник фактологічно й детально змальовувати події війни.

М. Вінграновський зазирнув у внутрішню сутність людини, її ставлення до навколишнього середовища, а відтак – до самої себе. Невипадково при зображенні воєнного лихоліття письменник намагається осягнути сферу співжиття людини та живої природи. Автор акцентує увагу на взаємодії живих субстанцій, показує взаємопроникненість цих двох, здавалось би, таких далеких, але дуже близьких світів. Людина сповнює природу своїми переживаннями й одухотвореністю, водночас любов до усього живого, прагнення героя допомогти вижити маленькому теляткові в роки поневірянь наснажують адресата почуттям любові до всього живого.

Справедливо зазначає А. Гурбанська: “Письменники-шістдесятники орієнтувалися на моральний абсолют, вони протиставили зовнішньому аспекту зображення трагедії втраченого на війні дитинства внутрішній, психологічний. Розцінюючи сутність вічних категорій (добро, пам’ять, совість, любов) як своєрідний вид духовної енергії людини, вони опредметнюють їх такими сюжетними ситуаціями воєнного та повоєнного лихоліття, що ілюструють духовну силу”

27. трагедія зруйнованного війною дитинства у творах Є. Гуцала (“княжя гора”, “подорожні”, “окупаційні фрески, або ж Співуча колиска з верболозу”, “У гаї сонце зацвіло”, “дядько олекса”, “зяблик”, “діти війни”)

Лірична стихія творчості Є. Гуцала, як і прози інших «шістдесятників», стала формою суспільної опозиції. Батьки, дядьки й тітки — всі ті, хто складав збірний, плакатний образ народу-переможця, побачені дитячими очима в жахливому повоєнному сільському побуті, мали зовсім не такий оптимістичний вигляд, як на плакатах і в еталонних творах соцреалізму. Безперечна заслуга «шістдесятників», а серед них і Є. Гуцала, перед красним письменством полягає в тому, що вони перенесли своїх персонажів із площини героїчної в ліричну.

Повість «Подорожні» (1969) виникла з потреби дати вихід дитячим спогадам про часи війни. Мати з сином повертається до села, звідки втекла під час боїв. Дорога стає картиною сплюндрованості землі, пустки, що її залишила війна. Але водночас дорожні пригоди показують і витривалість люду, і незнищенність душевного здоров'я народу, людяності, доброти. Образ матері з її «розумом серця», чулістю до всього живого і постійним «заступництвом» за все живе відкриває галерею таких образів матерів у пізніших повістях Гуцало

Дитяча проза (точніше — книжки для дітей і батьків) Є. Гуцала прикметна особливим, по-гуцалівськи поетизованим зображенням стосунків між людьми. Невичерпну «країну дитинства» письменник осмислює в різних жанрово-стильових формах, щоразу — в новому баченні, про що свідчить цикл «Оповідання з Тернівки», книжка «Княжа гора».

27. трагедія зруйнованного війною дитинства у творах Б. Харчука (“теплий попіл”, “крижі”, “облава”, “роман та яринка”)

Тему зруйнованого війною дитинства художньо осмислено Б.Харчуком у повістях «Теплий попіл» (1970), «Крижі» (1979), «Облава» (1981), «Невловиме літо» (1981), «Далека стежка до весни» («Млиновеччина», 1983), «Роман і Яринка» («Двоє», 1984).

Повість «Теплий попіл» присвячена трагедії спалених сіл, що неодноразово ставала предметом осмислення і української (повісті «Вічні Кортеліси» В.Яворівського, «З вогню воскресли» Є.Гуцала), і білоруської літератури (твори А.Адамовича «Хатинська повість», «Карателі», документальна книга А.Адамовича, Я.Бриля і В.Колесника «Я з вогненного села»). Практично всі автори дослідили не лише моральний, але й політичний і суспільний аспект трагедії, що зумовило документалізм, навіть публіцистичність викладу.

У Б.Харчука інакший – самобутній – підхід до естетичного опрацювання цієї теми: трагедія транспонована в минуле, художній час – «постапокаліптичний». Життя людини після пережитого жаху і збереження пам’яті – головні предмети художнього розмислу прозаїка. Сприймання й усвідомлення дитиною жорстокості війни є однією з центральних філософсько-психологічних констант образного мислення автора «Теплого попелу».

Події та образи героїв повісті «Крижі» змодельовано рельєфно і зримо, докладно виписано внутрішній світ персонажів (психологічні портретні характеристики, експресивні психологічні деталі, виразні внутрішні монологи). Талановито, з тремтливою ніжністю й стриманим ліризмом, а водночас із безжальною відвертістю Б.Харчук зобразив у повісті становлення та самовияву характеру головних героїв – Оленки, Леся та Мартина. Знайдемо тут, однак, і рудименти старої традиції радянської дитячої літератури 40–50-х років з домінуючим псевдовиховним і пропагандистським первнями. Проте психологічне начало та естетичні критерії поступово переважають у повістях прозаїка.

Воєнна дійсність ставить перед підлітками важливі морально-етичні проблеми, розв’язання яких Б.Харчук переносить у аксіологічну площину. Означені акценти спричинили актуалізацію естетичного потенціалу тих художніх засобів, які з максимальною адекватністю й необхідною повнотою були здатні розкрити ідейну спрямованість повісті: внутрішнє мовлення, психологічний паралелізм, інтроспекції, порівняння, різні синтаксичні фігури.

у повісті «Облава» ідейно-естетично й емоційно трансформовано традиційні народнопоетичні символи (хата, яблуня, коси), фольклорні жанри голосіння, клятви (присяги), замовляння, семантику кольорів (білий, чорний, зелений, червоний), що «розмикають» сюжетні ситуації твору і допомагають осмислити конкретний факт як загальну модель людського існування.

прозаїк розкрив тему сирітства і гірких втрат війни у повісті «Роман і Яринка» («Двоє»). В основі сюжету – історія втечі й переслідування втікачів німцями. Автор, запропонувавши читачеві осмислити життєві колізії окупаційного лихоліття, ненав’язливо спонукав до емпатії – потреби перейнятися почуттям чужого болю і трагедії: в даному випадку трагедії Романа і Яринки, «вогняних дітей». Отже, тема воєнного дитинства набула в повістях Б.Харчука морально-філософського звучання. Письменник переніс акцент із зображення героїки дитячого подвигу на розкриття духовних підвалин дитячої особистості, їх випробування в екстремальних ситуаціях через страждання та моральний вибір.

27. образи підлітків у повістях М. Трублаїні “шхуна колумб”.

Ця повість вважається кращим твором Миколи Петровича Трублаїні. Написана в пригодницькому жанрі, вона відповідала вимогам часу, у який жив письменник та герої його творів. Повість захоплює читача динамічним сюжетом, змалюванням численних небезпечних пригод головних героїв. Образи персонажів, сучасників письменника, приваблюють своїм патріотизмом, відданістю рідній землі, її народові.

Маленький рибальський виселок Соколиний розташований на Лебединому острові, що у Чорному морі. Море і стає ареною напруженої боротьби. Шпигун Анч одержує завдання пробратись на острів, викрасти документи про новий спосіб добування гелію та знищити професора Ананьєва, вченого, який винайшов цей спосіб. Викривають шпигуна та розпочинають із ним боротьбу юні острів’яни Марко Завірюха, Яся Знайда та Люда Ананьєва, яка приїхала на острів з татом. Героям твору доводиться пройти через жорстокі випробування: переслідування, тортури, смертельну небезпеку. Але сміливість, витривалість, мужність, відвага та винахідливість допомагають друзям у найнебезпечніші хвилини. У текст твору автор майстерно вплів багато пізнавального матеріалу. Це розповіді про підводні човни, надводні кораблі, відомості про природу гелію та способи його видобутку, зображення морської стихії та морських пейзажів.

У повісті М. Трублаїні домінує громадянська свідомість, яка випробовується дихотомією Добро (Зло). Першим наділені конструктивні герої (у нашому випадку Марко, Люда, Знайда), другим – чужинці та неспроможні вижити у новому суспільстві невдахи (Анч, Ковальчук тощо). Їхні образи несуть таку форму зла, яка є “замахом на приватну власність”. У нашій повісті – це замах не лише на власність країни, але і на суспільство в цілому. Підсилюючи мотив зла автор відображає внутрішній стан іншого типу людей, їхнє моральне обличчя. Головною прикметою художньої ідеології Трублаїні у творі “Шхуна “Колумб” слід визначити те, що приділяючи велику увагу громадянській свідомості, письменник майже повністю відокремлюється від свідомості політичної.

уява письменника витворила образ героя, можливості якого надлюдські, а сам він ідеалізований, позбавлений негативних рис та впливів з боку ворога. У нашому дослідженні такий тип героя ми відносимо до категорії конструктивних героїв. Ознаки негативізму, відповідно втілюються у образах деструктивних героїв.