Тема 21. Провідні західні держави після другої світової війни.

Мета заняття: освітня - шляхом порівняння головних характеристик буржуазних держав у другій половини ХХ ст. визначити головні тенденції розвитку держави післявоєнного періоду; розвиваюча - закріплення навичок аналізу правових джерел, виховна - виховання почуття поваги правоздатності населення і окремого громадянина.

План.

1. США в повоєнний період.

2. Основні тенденції розвитку Великої Британії після другої світової війни.

3. Четверта і П'ята республіки у Франції.

4. Утворення ФРН. Боннська конституція.

ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ: Закон Тафта-Хартлі, закон Маккарена-Вуда, "маккартизм", Федеральне бюро розслідувань, Рада національної безпеки, делеговане законодавство, Національні збори, Рада республіки, бундесрат, бундестаг.

1. Перші повоєнні роки ознаменувалися для США поправіння внутрішньої політики: було прийнято ряд антиробочих та антикомуністичних законів. Закон Тафта-Хартлі (1947 р.) ускладнив проведення страйкової боротьби, закон Маккарена-Вуда (1950 р.) проголошував комуністичну партію по суті антиконституційною. Було розгорнуто кампанію з „перевірки лояльності” американців, розпочався період маккартизму, що знаменував собою антикомуністичні настрої.

З початку 60-х рр. антидемократичний характер внутрішнбої політики США слабшає. Починають прийматися поправки до Конституції США, що стосуються виборчої системи та знаменують її демократизацію: право обирати президента отримали виборці столичного округу Колумбія; заборонялося обмежувати виборчі права за несплату податків; виборчий вік знизився до 18 років.

Основні зміни в державному механізму відбувались по таких напрямках: збільшення ролі лобі та придання лобістським організаціям офіційного статусу; подальша централізація державної влади, збільшення повноважень виконавчої влади.

В партійній системі після другої світової війни поступово зникає велика різниця між республіканською та демократичною партіями. Зараз кожна з них виражає інтереси не окремих класів, а інтереси угруповань, що суперничають у боротьбі за владу та домінують в економіці та політиці.

2. В партійній системі Великобританії після другої світової війни також відбувалися зміни: скорочувалась кількість голосуючих за консерваторів та лейбористів, зростало значення національних партій (Шотландська національна партія, Партія „Вільний Уельс”, ірландська партія Шинн фейн. Закріплюється офіційний статус за опозицією шляхом формування „тіньового кабінету”.

Виборчі реформи, що проводилися у Великобританії після другої світової війни, сприяли демократизації виборчого права. Було скасовано подвійний вотум, вік голосуючих знизився з 21 до 18 років, виборчі права отримали британці, що мешкали за кордоном.

Зміни в державному устрої Великобританії свідчили про демократизацію держави. Відбувалось посилення виконавчої влади через так зване „делеговане законодавство”, що супроводжувалося бюрократизацією державного апарату та збільшенням кількості чиновників. Спостерігається скорочення впливу парламенту на міністрів, вводиться інститут омбудсмену. В парламентів зменшується роль палати перів на користь палати общин. Створюються законодавчі органи на місцевому рівні: шотландський парламент, Національна асамблея Уельсу, Законодавча асамблея Північної Ірландії.

Зберігається інститут королівської влади, який навряд чи можна вважати суто формальним. Монарх має дуже важливі прерогативи: жоден законопроект не стає законом без санкції монарха; тільки королева може скликати та розпустити парламент, призначити прем’єр-міністра, пожалувати титул пера.

Після війни у Великобританії спостерігається посилення державного регулювання економіки: було націоналізовано Англійський банк, вугільну та газову промисловість, частину електростанцій, цивільної авіації. Бцуло проведено інші заходи з посилення державно-монополістичного регулювання. Ці заходи співпадали з періодом перебування при влади лейбористів. В пери оди правління консерваторів спостерігаються протилежні тенденції.

3. Після другої світової війни відбувається проголошення Четвертої республіки у Франції. Конституція 1946 р. перетворює Францію на парламентську республіку. Парламент складався з двох палат: Національних зборів та Ради республіки. Закони приймали Національні збори, Рада республіки могла пропонувати тільки рекомендовані поправки. Президент був головою виконавчої влади, але реально безпосереднє державне управління очолювала Рада міністрів. Роль президента при призначенні її голови була формальною. Уряд був відповідальним перед Національними зборами.

Політична криза 1958 р., пов’язана з алжирським питанням, призвела до прийняття Конституції П’ятої республіки 1958 р. Франція перетворювалась на президентсько-парламентську республіку. Зміна повноважень президента та парламенту призвела до того, що ключовою фігурою в поточному управлінні став президент. Змінився і склад парламенту: верхньою палатою став Сенат, чиї права зрівнялися з нижньою палатою. Новим конституційним органом стала Конституційна рада, що створювалась з 9 чоловік (трьох пропонував президент і по три кожна палата парламенту). Конституція П’ятої республіки діє у Франції і зараз.

4. Створення у 1949 р. ФРН було пов’язано з завершення другої світової війни і політикою держав антигітлерівської коаліції відносно Німеччини. Німеччину було розділено на 4 зони окупації, а сепаратна політика США, Англії та Франції призвела до того, що на західних зонах окупації було створено ФРН, а на східній – НДР. У 1949 р. було прийнято Боннську конституцію, за якою ФРН ставала парламентською республікою. Повноваження президента були незначними, він обирався Федеральними зборами. Велику роль відігравав парламент, що складався з двох палат –Союзної ради (бундесрату) та бундестагу. Головним законодавчим органом був бундестаг, але верхня палата мала право абсолютного вето при зміні конституції та перерозподілі території. Держава будувалась на принципах федералізму і була федерацією з 10 земель. Об'єднання Німеччини у 1990 р. призвело до збільшення кількості земель до 15.

Таким чином, розвиток провідних західних держав після другої світової війни демонструє спільні тенденції: демократизацію політичного розвиту, посилення виконавчої влади.