- •1 Рівень
- •1. Дитячий фольклор, жанри дитячого фольклору.
- •2. Народна і літературна казка, їх спільні та відмінні риси.
- •3. Основні тематичні групи народних казок. Структурно – художні особливості казок.
- •4.Легенди і прекази. Визначення жанру. Походження. Класифікація.
- •5. «Повчання» Володимира Мономаха дітям як літературна пам’ятка.
- •6. Виховний потенціал поезій та байок Григорія Сковороди.
- •7. Основні риси української літератури для дітей другої половини 19 ст.
- •8. Т. Шевченко – основоположник нової української літератури для дітей.
- •9. Пейзажна лірика у житті т. Шевченка у дитячому читанні: секрети поетичної майстерності.
- •10.Біографія т. Шевченка у його ліричних творах, які увійшли у дитяче читання.
- •11. «Букварь южнорусский» - остання прижиттєва книжка т. Шевченка.
- •12. Внесок л. Глібова у розвиток жанрів дитячої літератури.
- •13. Художня своєрідність байок л. Глібова.
- •14.Жанр літературної загадки у творчості л. Глібова.
- •15. Ліричні вірші л. Глібова, їх художнє спрямування та засоби художнього зображення.
- •16.Поезія Олени Пчілки у дитячому читанні. Аналіз збірки «Годі, діточки, вам спать!».
- •22.Українська література для дітей 20-30-х років 20 ст. Основні тенденції розвитку.
- •29. «Поліанна» е. Портер як «радісний текст».
- •30.Сюжетно – композиційні особливості повісті а. Ліндгрен «Пеппі довгапанчоха».
- •1.Іван Франко – теоретик дитячої літератури.
- •2. Казки Івана Франка. Збірка «Коли ще звірі говорили».
- •3.Художня трансформація сюжету: поема Івана Франка «Лис Микита»
12. Внесок л. Глібова у розвиток жанрів дитячої літератури.
Завдяки Л. Глібову, одному з найкращих представників різночинної демократичної інтелігенції, українська байка досягла найвищого розвитку. З його ім'ям пов'язане остаточне утвердження в українському письменстві жанру реалістичної байки. Вихований на кращих зразках російської і української літератур, Глібов виступив не тільки талановитим продовжувачем байкарських традицій своїх попередників. Він був художником-новатором, який відкрив справді нову сторінку історії розвитку цього жанру в українській літературі. Не випадково І. Франко назвав Л. Глібова «найкращим українським байкописом», а його байки вважав «головним титулом заслуги сього талановитого поета». Перші байки Глібова (50-ті роки) були, по суті, перекладами творів І. Крилова. А на початку 60-х років Глібов уже писав й оригінальні твори - «Вовк і Вівчарі», «Вовк та Ягня», «Лящі» та ін. Деякі він, використовуючи сюжет байок Крилова, докорінно переробляв, змінював ситуації, вводив ліричні відступи (що стало однією з особливостей Глібова-байкаря), пейзажні зарисовки, по-новому формулював мораль, в інших - творчо використовував лише криловську тему, окремі мотиви, образи тощо. У творах цього періоду Глібов узагальнено зображував типові явища дореформеної кріпосницької дійсності. Сатиричне вістря його байок спрямовувалось проти насильства й деспотизму поміщиків, проти несправедливості й беззаконня («Вовк і Кіт», «Вовк і Вівчарі», «Вовк та Ягня», «Лящі» та ін.). У кращій із них - «Вовк та Ягня» - в яскравих алегоричних образах розкрито взаємини між поміщиками й кріпаками. Лейтмотив байки сформульований у вступі: На світі вже давно ведеться, Що нижчий перед вищим гнеться. А більший меншого кусає та ще й б'є - Затим що сила є...
13. Художня своєрідність байок л. Глібова.
Байки Л.Глібова глибокі за змістом, пройняті сучасною йому соціальною тенденційністю, що й визначає творчу своєрідність байкаря. Леонід Глібов поширював життєстверджуючі мотиви українського народного гумору, в якому бринять і ноти протесту проти поневолювачі, і вболівання за долю пригнобленої людини, й віра у перемогу добра над злом, правди над несправедливістю Усе це бачиться не тільки в безпосередньому змісті алегорій, а й у прихованому підтексті іносказань байко. Час написання байок Л.Глібовим охоплює півстоліття, позначене багатьма подіями. Він почав писати у дореформені роки й продовжив творчість в період розвитку капіталізму. Отже, його байки хоч і не рівнозначні за змістом і формою, але були завжди злободенні.
Принципи критичного реалізму стають провідними ще в ранній творчості Л.Глібова. Для Леоніда Глібова, як одного з оригінальних майстрів байки, мандрівний сюжет не був самодовліючим у його творчості. Він ішов не від готового сюжету, а, навпаки, намічав тему, підказану життям, і тоді лише добирав відповідну форму художнього її втілення. Це спонукало Л.Глібова не тільки до використання мандрівних сюжетів, а й до творення свої власних, творчою фантазією осмислених. Такий активний творчий процес зумовив наявність у його байках багатьох цілком оригінальних сюжетів.