- •Міністерство освіти і науки України
- •Тема 1 Теоретико-методологічні основи історичного пізнання. Історіографія та історіософія історії України
- •1. Форми осмислення людського минулого. Міф, епос, історія
- •2. Предмет та методологія історії. Історичні джерела та історичні факти: проблеми інтерпретацій
- •3. Філософія історії та історіософія. Специфіка історичного пізнання
- •4. Історіографія та історіософія української історії
- •5. Періодизація історії України. Україна як зона контакту цивілізацій
- •Тема 2 Населення України в доцивілізаційний період. Перші цивілізації на українських теренах
- •1. «Доісторичне» минуле України. Розвиток первіснообщинного ладу
- •2. Давня Україна. Виникнення перших цивілізаційних утворень
- •1. Наслідки Великого переселення народів. Давні слов’яни
- •3. Київська Русь у х – XIV ст.: назва та явище
- •4. Виникнення Золотої Орди та інтеграція східноєвропейських земель до її складу
- •1. Входження українських земель до Литви і Польщі. Річ Посполита
- •2. Державний устрій та соціально-економічні зміни в Україні XIV–XVII ст.
- •Тема 5 Визвольна війна середнин XVII ст. Та формування козацької державності
- •1. Причини і передумови «Великого повстання». Періодизація визвольної боротьби
- •2. Внутрішня та зовнішня політика Богдана Хмельницького
- •Тема 6
- •1. Соціально-економічний розвиток України у хіх – на початку хх ст.
- •2. Суспільно-політичний і національний рух у хіх – на початку хх ст. Виникнення українських політичних партій
- •3. Україна в період революції 1905–1907 рр. Та Першої світової війни 1914-1918 рр.
- •Тема 7 революційні події та громадянська війна на україні (1917-1920 рр.)
- •1. Основні історіографічні концепції революції та громадянської війни
- •2. Передумови революції в Російській імперії
- •3. Розвиток революції від Лютого до Жовтня
- •4. Політичне становище в Україні після падіння самодержавства. Українська Центральна Рада та її взаємини з Тимчасовим урядом
- •5. Зміни політичної ситуації в ході громадянської війни. Державно-політичні утворення на території України періоду революції та громадянської війни
- •Тема 8 Радянська Україна: особливості історичного розвитку
- •1. Україна в 1920-1930-ті рр. Досвід національно-культурного і національно-державного будівництва в складі срср
- •2. Україна в роки Другої світової і Великої Вітчизняної війн (1939-1945 рр.)
- •3. Україна в повоєнне десятиріччя (1945-1955 рр.)
- •4. Україна в умовах наростання системної кризи радянського ладу (друга половина 50-х – перша половина 80-х рр.)
- •5. Україна: шлях до незалежності
- •Тема 9 Легітимація незалежної Української держави та її політики в 1991-2006 рр.
- •1.Проголошення та легітимація Української незалежної держави
- •2. Розвиток демократії в Україні як основа легітимації її державної політики
- •Тема 10
- •1. Роль і місце освіти, науки та техніки в розвитку суспільства
- •2.Освіта в Україні: історія та сучасність
- •3. Наука і техніка України в контексті науково-технічного прогресу в світі
- •Тема 11
- •1. Особливості формування та специфіка історико-етнографічних регіонів України
- •2. Національний склад населення. Релігійно-конфесійна ситуація в Україні
- •3. Проблеми етнополітики. Українська діаспора
- •Біографії історичних діячів
- •Термінологічний словник
- •Рекомендована література Основна:
- •Додаткова:
2. Предмет та методологія історії. Історичні джерела та історичні факти: проблеми інтерпретацій
Методологія (грец. method шлях + logos слово, вчення) - це система принципів та способів, правил та нормативів пізнання, тобто наука про способи пізнання.
Існує ряд принципів – фундаментальних припущень, вимог щодо застосування методів і забезпечення вірогідності результатів дослідження. Одним із найважливіших принципів, на думку більшості вітчизняних істориків, є принцип об’єктивності, який зобов’язує розглядати історичні явища і події у всій їх складності, багатогранності й суперечливості, з урахуванням усієї сукупності позитивних і негативних сторін їх змісту, незалежно від того, чи подобаються вони дослідникові чи ні. Важливим у процесі пізнання є принцип історизму, який передбачає розгляд історичних фактів у конкретному історичному середовищі, в динаміці їх розвитку. Важливе значення мають діалектичний принцип, який передбачає розгляд різноманітних явищ у взаємозв’язку, саморозвитку і взаємообумовленості, а також системний принцип – підхід до певної сукупності історичних фактів як до стрункої системи з властивими саме їй закономірностями і зв’язками.
Історик моделює минуле на основі наявної в нього інформації, яка завжди неповна. Отже, знання про минуле носить гіпотетичний, імовірнісний характер.
Об’єкт вивчення і саме вивчення - не одне й те саме. Також можна сказати, що минуле - це не історія. Не можна ототожнювати об’єкт і предмет дослідження. Якщо минуле «яким воно було» постає як об’єкт історичного дослідження, то предметом постає той образ минулого, який виникає перед нашим розумовим поглядом. Реальне життя завжди складніше і багатше будь-яких умоглядних теоретичних побудов. Оскільки життя складніше об’єкта науки, відтворена історія завжди не відповідає по своїй широті і глибині реальній історії (тобто минулому життю).
Історичне дослідження базується на джерелах, з них історик черпає інформацію про минуле, яку він інтерпретує, осмислює і на основі якої відтворює, реконструює (чи конструює) картину-образ минулого. По суті можна розділити всі джерела, використовувані в історичних дослідженнях, на два основних класи: історичні й археологічні. Всі знаряддя і результати людської діяльності розглядаються як феномени-артефакти, в яких «закодована» інформація про цю діяльність. У випадках, коли письмові джерела відсутні, доводиться використовувати винятково археологічні джерела. Центральне місце серед історичних джерел займають письмові тексти - хроніки, документи, листи і т.п. - їх називають первинними історичними текстами.
Історичні джерела виступають як свідчення, відображення, образи, сліди минулого, використання яких служить реконструкції історичного минулого. У ході такої реконструкції виникають історичні праці - статті, монографії, підручники - їх називають вторинними історичними текстами (або історіографією).
Історичне пізнання, сформувавшись як самостійна галузь пізнавальної діяльності, із самого початку виступає як емпірична форма пізнання. Вважається, що історія, перш за все, повинна спиратися на факти, має прагнути до об’єктивності.
Історія неможлива без фактів, але до них не зводиться. Тобто, факти самі по собі не створюють загальної картини, концептуальної схеми - вони, скоріше, в неї вписуються.
Оскільки «уся сукупність фактів» ніколи нам не дана повною мірою - це неможливо, та й у цьому немає необхідності - особливе значення в науці набуває інтерпретація фактів. Зрештою факти завжди постають у тій або іншій інтерпретації, від неї залежить їхній добір. Те, що при одному підході є найважливішим фактом, при іншому підході рівно нічого не значить. Історичне пізнання не зводиться до суми фактів чи до набору інформації про минуле.