Едикт 1641 року, що забороняє парламентам втручатись у державні справи і адміністрацію
Ми, згідно з думкою нашої ради, за нашим певним переконанням і нашою королівською владою і авторитетом, сказали і оголосили, кажемо і оголошуємо, що наш паризький парламент і інші наші трибунали були створені лише для того, щоб давати правосуддя нашим підданим; ми суворо забороняємо на майбутнє не тільки брати до свого ведення якісь справи, такі, як вище названі, але й узагалі усі справи, які можуть стосуватись держави, адміністрації та уряду; ці справи ми залишаємо виключно за нами і нашими наступниками, якщо тільки ми не дамо їм нашими грамотами влади і спеціального доручення, зберігаючи за собою право цікавитись думкою нашого парламенту стосовно державних справ у тих випадках, коли ми будемо вважати це корисним для блага нашої служби.
V. Стосовно едиктів і декларацій, які будуть послані їм щодо уряду і адміністрації держави, то ми наказуємо їм опублікувати їх і реєструвати, ні в якому випадку не розбираючи і не обговорюючи їх; ... щодо едиктів і декларацій стосовно наших фінансів, ... то ми бажаємо і велимо, щоб після того, як вони будуть надіслані їм і трапляться якісь утруднення при їх реєстрації, щоб вони повертались для подання нам, для того, щоб ми могли зробити в них зміни, які вважаємо необхідними...
...Ці едикти повинні бути зареєстровані і виконані у тій формі, у якій ми їх послали їм після того, як вислухали х подання з цього приводу, і ми бажаємо і велимо, щоб ... вони розпочали перевірку і реєстрацію ... негайно.
Решелье
Рішельє остаточно закріпив систему абсолютизму в французькій монархії. Метою всіх його замислів і прагнень була сила і могутність держави; заради здійснення цієї цілі він був готовий принести в жертву все інше. Він не допускав втручання Римської курії у внутрішні справи Франції і заради інтересів французької монархії взяв участь в тридцятирічній війні (максимально довго відтягував вступ Франції у війну до того часу, доки не були ліквідовані і припинені будь-які внутрішні проблеми та суперечності), виступивши на боці протестантів.
Внутрішня політика Рішельє[ред. • ред. код]
Його внутрішня політика також була особливою. Боротьба з протестантами закінчилася для Рішельє «Миром милості», котрий зберігав свободу віросповідання для гугенотів, однак позбавляв їх усіх фортець та гарнізонів; йому фактично вдалося знищити гугенотську «державу в державі». Його заповітною мрією було змусито дворян служити державі за ті привілеї та землі, якими вони володіли, хоч і сам Рішельє за походженням був дворянином. Дворянство він вважав основною опорою держави, про що зазначено в його «Політичному заповіті», однак вимагав від них обов'язкового проходження військової служби, за відмову пропонував забирати їхні привілеї.
Щоб слідкувати за діями губернаторів, які вважали себе спадкоємцями феодальних герцогів і графів, Рішельє направляв в провінції особливих доврених йому королівських комісарів. На ці посади призначав сам Рішельє, переважно з представників дрібного дворянства або міщан. Як наслідок, відбувалося і підвищення по службі, тому з часом комісари змінювали посаду і ставали інтендантами.
Заходами Рішельє фортеці і замки у дворян або відбиралися, або знищувалися; постійні сутички та дуелі дворян він заборони пригрозивши смертною карою. Народ, завдяки рішучим заходам міністра, підтримував його, а дворяни його ненавиділи, вели проти нього інтриги, складали змови, в деяких випадках навіть виступали зі зброєю в руках. Декілька герцогів і графів навіть були покарені на пласі. Проте він залишив ті привілеї дворянству, які воно мало над народом: дворяни і надалі мали владу над третім станом, а його права над селянами-кріпаками не чіпалися.