Висновок

Під час виконання даної роботи ми розглянули поняття законність і правопорядок, отже можна зробити висновки.

Законність можна розглядати як метод діяльності державних органів, принцип відповідності праву діяльності всіх суб’єктів та суспільно-політичний режим у державі. Вона призначена для забезпечення втілення в життя волі законодавця, якщо вона не суперечить інтересам суспільства.

Україна, задекларувавши себе як правова держава, має багато проблем щодо встановлення законності і правопорядку. По-перше, це створення дієвої системи законодавства, налагодження роботи законодавчих органів. По-друге, держава має переконувати суспільство в необхідності дотримання цього законодавства в усіх сферах. І нарешті, державні органи повинні бути належно організовані, адекватно реагувати на порушення законів у суспільстві, не допускати їх в самій системі державних органів. Для цього необхідно мати ґарантії законності, які забезпечують її фактичне існування як суспільно-політичного режиму. Вони є вирішальними при узгодженні діяльності держави і суспільства в усіх сферах, створюють міцний фундамент, убезпечують режим від порушень. Крім того, законність повинна відповідати таким головним принципам, як єдність, загальність, верховенство закону. Всі інші принципи можна вважати похідними, але від того вони не стають неважливими.

Правопорядок одночасно розглядається як фактичний результат дотримання законності в державі і як частина суспільного порядку. Внаслідок неможливості чіткого розмежування суспільних відносин, які регулюються лише нормами права та лише іншими соціальними нормами, правопорядок найчастіше називають суспільним порядком, заснованим на праві. При цьому потрібно відрізняти абстрактний і реальний правопорядок. Це пов’язано з невідповідністю якості норм законів та фактичного їх втілення у суспільних відносинах. Тому проблема встановлення правопорядку може вирішуватися лише за умови поєднання можливості держави та свідомого бажання індивіда. Жорсткий контроль держави перетворює її на поліцейську, а самовільна діяльність громадян веде до хаосу. Для уникнення цих крайнощів між державою і громадянським суспільством має бути взаєморозуміння, координація зусиль. Не можна розглядати правовий порядок окремо від суспільного. Навпаки, вони є нерозривними, тому що встановлення одного неможливе без забезпечення другого. Порушення цього принципу взаємопов’язаності призводить до надмірного перебільшення ролі закону, особливо при його недосконалості. Це проявляється тоді, коли виконання закону призводить до порушення інших соціальних норм, наприклад, моралі. Деякі норми права встановлюють юридичну відповідальність за порушення громадського порядку, сприяючи його забезпеченню.

Якщо визначати законність як метод, принцип і суспільно-політичний режим, то правопорядок є результатом її втілення в реальності. Закріплення цих основних засад має відбуватися законодавчо на найвищому рівні. Велика увага має приділятися організації правоохоронних органів з наділенням їх можливістю застосування державного примусу. Державі потрібна їх ефективна взаємодія з метою забезпечення прав і свобод людини і громадянина, взаємний контроль з метою недопущення систематичності їх порушення. Встановлення правопорядку також є необхідною умовою демократії в державі. Це пов’язано з тим, що він передбачає рівність громадян перед законом, забезпечення їхніх прав і свобод. З іншого боку, демократія передбачає здійснення влади народом, його контроль над діяльністю державних органів, втілення принципу поділу влад. Без дотримання законності та встановлення правопорядку виконання цих вимог є неможливим взагалі.

Список використаних джерел

1) А.А. Стародубцев. Організаційно-правові питання діяльності інспекції особо­вого складу щодо зміцнення законності і ди­сципліни в органах внутрішніх справ: Дис. канд. юрид. наук: 12.00.07. - Харків, 1999. -185 с.

2) А.Ф. Мельник, О.Ю. Оболенський, А.Ю. Васіна, Л.Ю. Гордієнко, Державне управління : Навч. посіб. ; За ред. А.Ф. Мель­ник. -К.: Знання-Прес, 2003. -343 с.

3) Вісник Академії правових наук України №2(49).

4) В. Б. Авер'янов «Адміністративне право України». Ака­демічний курс: Підруч.: У 2-х т.: Т.1. Загаль­на частина /Ред. колегія: В. Б. Авер'янов К.: Вид-во Юридична думка, 2004.

-584 с.

5) В.М. Гарщук Теоретико-правові проблеми контролю та нагляду в державному управлінні: Дис. докт. юрид. наук: 12.00.07 – Х., 2003 – 413 с.

6) Л.М. Шестопалова Теорія держави і права : Навч.посіб. /упоряд. Л.М.Шестопалова . – К.: Прецедент , 2006. 197 с.

7) М.С. Кельман , О.Г. Мурашин. Загальна теорія права. Київ , Кондор, 2006 р. (1)

8) М.С Кельман М.С., О.Г. Мурашин, Н.М. Хома Загальна теорія держави і права: Підручник. – 3-тє видання , стереотипно – Львів: Новий Світ – 2000; 2007. – 584с. (2)

9) О.В. Зайчук, Н. М. Оніщенко Теорія держави і права. Академічний курс: підручник /За редакцією О. В. Зайчука , Н. М. Оніщенко. – К.: Юрінком Інтер , 2006. – 688 с.

10) О.Ф. Скакун. Теорія держави і права: Підручник / Пер. з рос. — Харків: Консум, 2001. — 656 с.

11) О.Ф. Скакун «Теорія держави і права»: Підручник. – Харків : Еспада , 2006. – 776с

12) Теорія держави і права: Навч. посібник/ за заг. ред. С.Л. Лисенкова, В.В. Копєйчикова. К.: Юрінком Інтер, 2006 – 368 с.

13) Ю.П. Битяк , В.М. Гаращук, О.В. Дьячен­ко Адміністративне право України : Під­ручник / та ін.; За ред. Ю.П. Битяка. -К.: Юрінком Інтер, 2005. -544 с.

14) Ю.С. Шемшученко «Великий енциклопедичний юридичний словник» / За редакцією акад. НАН України. Ю.С. Шемшученка. − К.: ТОВ видавництво Юридична думка, 2007. − 992 с.

15) Юридична Україна. Щомісячний правовий часопис.-9(57)/2007.Київський регіональний центр академії правових наук України. Видавець : СП «Юрінком Інтер»