Fakultetska_khirurgiya__Kurs_lektsiy__navch_posib__B_S_Zaporozhchenko_V_V_Mischenko_A_L_Dekhtyar_ta_in_-_O__ODMU_2005
.pdfпадках, коли відросток, розташований у ретроцекальній кишені, відмежований від вільної черевної порожнини спайками і замурований у них (В. І. Колєсов).
Захворювання починається з виникнення звичайного помірного болю у правій половині живота і поперековій ділянці, іноді над гребенем клубової кістки, і нерідко супроводжується блюванням. Біль може іррадіювати у пахвову ділянку, праве стегно, ділянку таза. Обстеження хворого дає мізерні дані: напруження черевної стінки нерідко немає, симптом Щоткіна — Блюмберга часто негативний, може виявлятися помірна болісність при глибокій пальпації у правій здухвинній ділянці. При прогресуванні процесу в червоподібному відростку загальний стан хворого погіршується: з’являються ознаки гнійної інтоксикації, наростає лейкоцитоз, підвищується температура тіла. Часто в сечі з’являються свіжі еритроцити, лейкоцити, білок, поодинокі гіалінові циліндри. У цих випадках у діагностиці набувають великого значення місцеві симптоми, властиві ретроцекальному апендициту:
—симптом Яуре — Розанова: біль при натисканні пальцем в ділянці трикутника Пті праворуч;
—симптом Б. В. Луніна: болісність при натисканні пальцем на ділянку поперечного відростка ІІ–ІІІ поперекового хребця;
—симптом А. В. Габая: натискають пальцем на ділянку правого трикутника Пті і швидко віднімають палець. Симптом вважається позитивним, якщо в момент відняття пальця у цій ділянці виникає або підсилюється біль (за аналогією з симптомом Щоткіна — Блюмберга);
—позитивний симптом В. І. Варламова (див. вище);
—симптом Образцова: при виникненні гнійного процесу в періапендикулярних тканинах виникає «псоас-симптом» — болісність під час розгинання зігнутої у тазостегновому суглобі правої нижньої кінцівки.
Гострий апендицит при мезоцекальному розташуванні відростка
Якщо дистальна частина червоподібного відростка розташовується між петлями тонкої кишки, то гостре запалення його звичайно характеризується бурхливим розвитком клінічних проявів. Це зумовлено високою резорбтивною здатністю запального ексудату, що утворився у вільній порожнині очеревини. Болі в ділянці живота при мезоцекальному апендициті більш розлиті, але їхній епіцентр локалізується у правій ділянці пупка або в здухвинній ділянці. Напруження передньої черевної стінки та симптом Щоткіна — Блюмберга звичайно чітко виражені й визначаються майже на всій правій половині її. Як правило, унаслідок часто виникаючого парезу кишечнику при цій локалізації відростка здуття живота більш виражене, ніж при інших формах гострого апендициту.
119
Крім описаних вище симптомів гострого апендициту при мезоцекальному розташуванні червоподібного відростка можуть бути позитивними симптом Горна (біль у правій здухвинній ділянці при помірному натяганні сім’яного канатика); симптом А. М. Гуревича (болісність при кашлі після уведення вказівного пальця в зовнішній отвір правого пахового каналу).
Гострий апендицит при вагітності
Близько 80 % усіх випадків гострого апендициту у вагітних припадає на останні 6 міс вагітності. Клінічний перебіг захворювання в цих випадках поліморфний і його необхідно диференціювати з іншими станами, що мають аналогічні клінічні прояви. Епіцентр абдомінального болю у вагітних локалізується вище і латеральніше, ніж звичайно (внаслідок зміщення і, можливо, незначоговідтискуваннячервоподібноговідростка). Дужеважливим для розпізнавання гострого апендициту при вагітності є наявність подібних болісних нападів в анамнезі. Дослідження крові мало допомагають у діагностиці, тому що підвищення кількості лейкоцитів може бути і внаслідок вагітності. При визначенні показань до операції варто мати на увазі, що на фоні вагітності апендицит перебігає особливо тяжко. Тому червоподібний відросток слід видалити у ранній термін від початку захворювання, коли імовірність розвитку ускладнень мінімальна. Згідно з сучаснимипоглядами, апендектоміяпригостромуапендицитіпоказананезалежно від термінів вагітності.
Гострий апендицит
затиповою клінічною картиною
Вусіх випадках, коли обстежується хворий зі скаргами на болі в животі невизначеного характеру і локалізації, необхідно насамперед виключити гострий апендицит з атиповим клінічним перебігом. Найчастіше ця атиповість формується під впливом симптомів, властивих захворюванням інших органів.
Гострий апендицит з дизуремічними розладами
Дизуремічні розлади при гострому апендициті виникають тоді, коли червоподібний відросток розташовується в малому тазі. Якщо ж запалена верхівка відростка прилягає безпосередньо до стінки сечового міхура і гнійний ексудат, що виникає внаслідок розплавлювання відростка, стикається зі стінкою сечового міхура, то з’являються імперативні, болісні, часті позиви до сечовипускання. Дизуричні розлади можуть бути настільки вираженими, що виступають на перший план у загальній клінічній картині. Однак при уважному обстеженні хворого завжди можна відзначити, що захворювання почалося з болів унизу живота
120
нижньої частини чи правої здухвинної ділянки, що супроводжувалися загальним нездужанням, підвищенням температури. Напруження передньої стінки очеревини в цих випадках, як правило, немає, але при глибокій пальпації над лобковим зчленуванням справа нерідко визначаються болісність і позитивний кашльовий симптом. За допомогою пальцевого дослідження прямої кишки звичайно виявляється болісність, а на пізніх стадіях інфільтрат у ділянці її передньої стінки. При сумнівах щодо діагнозу обов’язковим у таких випадках є вимірювання температури не тільки у пахвовій ділянці, але й у прямій кишці. Підвищення ректальної температури порівняно з аксилярною більш ніж на 1 °С — ознака запального процесу в малому тазі.
Гострий апендицит з діареєю
Звичайно виникнення гострого апендициту супроводжується затримкою випорожнення і газів. Однак іноді першим і найбільш вираженим симптомом цього захворювання є діарея. Часте рідке випорожнення при гострому апендициті може бути як наслідком тяжкої інтоксикації продуктами гнійно-гангренозного розпаду відростка, так і результатом подразнювальної дії перитонеального ексудату при розташуванні запаленого червоподібного відростка у малому тазі або тісного розташування його поряд з внутрішньочеревною частиною прямої кишки. В останньому випадку можуть виникати тенезми і виявлятися слиз у калі. Діарея супроводжується загальним нездужанням і болями внизу живота або в правій здухвинній ділянці безпосередньо над пупартовою зв’язкою. При локалізації запального процесу в межах червоподібного відростка напруження черевної стінки і симптом Щоткіна — Блюмберга можуть бути відсутними, але кашльовий симптом звичайно виражений досить чітко.
Неабияке значення в діагностиці гострого апендициту в таких випадках має пальцеве дослідження прямої кишки, під час якого може виявлятися болісність, а на пізніх стадіях — інфільтрат або нависання передньої її стінки. За неможливості виключити гострий апендицит звичайними клінічними методами дослідження, поєднання цих симптомів навіть з маловираженим напруженням передньої черевної стінки у правій здухвинній ділянці й інших ознак запалення (підвищення температури тіла, лейкоцитоз) є достатніми підставами для оперативного втручання.
Гострий апендицит з гіперпірексією
Температура тіла при гострому апендициті звичайно підвищена незначно і на початку захворювання не перевищує 38 °С. Підвищення температури вище 38 °С виникає у більш пізній термін і нерідко свідчить про розвиток ускладнень (періапендикулярний абсцес, перфорація
121
відростка, перитоніт). Однак іноді захворювання починається з ознобу і підвищення температури до 40 °С і більше. У деяких випадках при такій гіперпірексії є ознаки тяжкої гнійної інтоксикації — тахікардія, сухий обкладений язик, високий лейкоцитоз. Нерідко в таких випадках помилково припускають наявність пієліту, пневмонії, але ці припущення, що виключають гострий аппендицит, кожен раз мають бути дуже переконливо доведеними. Гострий апендицит не можна виключити лише на тій підставі, що у хворого дуже висока (або дуже низька) температура тіла. Необхідне ретельне обстеження хворого, і якщо будуть виявлені клінічні ознаки гострого апендициту або цей діагноз не буде переконливо відкинуто, варто почати оперативне втручання.
Гострий апендицит з симптомами захворювання жовчного міхура
При високому розташуванні верхівки червоподібного відростка він може досягати підпечінкового простору, і при виникненні запалення у відростку клінічні прояви апендициту багато в чому можуть нагадувати гострий холецистит, рідше печінкову кольку. При підпечінковому розташуванні червоподібного відростка гострий апендицит нерідко починається з гострих болів у епігастральній ділянці в правій половині живота, поперековій ділянці, причому часто зміни локалізації болю у процесі перебігу захворювання не відбувається і широко відомі симптоми гострого апендициту можуть бути відсутні. Лише з прогресуванням запального процесу може визначитися зона максимальної болісності і м’язового напруження в правій половині живота або у правому підребер’ї, але, звичайно, без іррадіації, типової для захворювання жовчного міхура. На жаль, ця диференційно-діагностична ознака важко вловима. Як правило, є лейкоцитоз і підвищення температури тіла.
Унаслідок зміщення червоподібного відростка, а іноді і сліпої кишки, виражених зрощень із суміжними органами, апендектомія звичайно пов’язана зі значними технічними труднощами і її слід виконувати під загальним знеболюванням.
Лікування. Зміст і обсяг медичної допомоги хворому на гострий апендицит в умовах поліклініки визначаються основними тактичними принципами лікування цього захворювання. Відповідно до цих принципів ранній діагноз, рання госпіталізація до хірургічного стаціонару і рання операція є основними факторами, що визначають успішність лікувальних впливів. Тому не тільки діагноз гострого апендициту, але й обгрунтована підозра на це захворювання слід розглядати як показання до термінової евакуації (лежачи, санітарним транспортом) до хірургічного стаціонару. Спостереження хворого в домашніх умовах з метою уточнення діагнозу гострого хірургічного захворювання органів черевної порожнини неприпустимо, тому що швидке зменшення болю
122
не є переконливим доказом зникнення патологічних змін у червоподібному відростку, а частіше зумовлене обмеженням запального процесу, утворенням запального інфільтрату, гангреною червоподібного відростка. Тяжкість морфологічних змін у відростку часто виявляється значно більшою, ніж це можна припускати на підставі клінічних даних. Тому слабка виразність симптомів не може бути виправданням для відступу від тактичних принципів надання медичної допомоги при гострому апендициті. Летальність при цьому захворюванні перебуває у прямій залежності від термінів оперативного лікування. Так, за даним багатьох хірургічних клінік, серед оперованих у перші 6 год від початку захворювання вона становила 0,17 %, від 6 до 24 год — 0,22 %, а понад
24 год — 0,75 %.
З цих причин першу медичну допомогу потрібно обмежувати (за наявності показань) уведенням серцевих засобів і спазмолітичних препаратів. При гострому апендициті та підозрі на це захворювання протипоказано застосовувати:
—місцеве тепло (грілка) на ділянку живота;
—наркотичні аналгетики та інші болезаспокійливі засоби;
—проносне;
—клізми.
Перераховані лікувальні заходи при гострому апендициті не тільки марні, але і надзвичайно небезпечні внаслідок усунення больового й інших симптомів захворювання, що утрудняє його розпізнавання, а також можливості бурхливого прогресування процесу та виникнення перфорації відростка.
Кваліфікована хірургічна допомога при гострому апендициті звичайно полягає в апендектомії й оперативному лікуванні хірургічних ускладнень захворювання. Операція показана в будь-які терміни від початку захворювання, за винятком деяких видів апендикулярних інфільтратів, виявлення яких робить більш доцільним утримання від термінового оперативного втручання. Оперативне втручання виправдане й у тих випадках, коли є лише обгрунтоване припущення про можливість гострого апендициту. Сумніви щодо наявності гострого апендициту (за відсутності інших ознак захворювання, що є показанням до лапаротомії, і при задовільному загальному стані хворого) в умовах хірургічного стаціонару не повинні тривати понад 24 год. За цей період діагноз гострого апендициту повинен бути дуже аргументовано відкинутий або потрібно розпочати апендектомію. Клінічне благополуччя хворого за наявності навіть легкої болісності в правій здухвинній ділянці не повинне бути обставиною, що виправдовує утримування від оперативного втручання.
Апендектомія є найбільш частою операцією з приводу гострого апендициту. Сьогодні у переважній більшості випадків її потрібно виконувати під загальним знеболюванням, яке особливо показане при уск-
123
ладненому апендициті (перитоніт, ранній прогресуючий інфільтрат), атипових формах апендициту, при сильно розвинутій підшкірній жировій клітковині, у неспокійних пацієнтів і дітей, а також при неможливості чітко диференціювати гострий апендицит з іншими гострими захворюваннями органів черевної порожнини (перфоративна виразка шлунка або дванадцятипалої кишки, деструктивний холецистит, гострий панкреатит тощо). Оперативний доступ через розріз Волковича
— Д’яконова — Мак-Бурнея здебільшого достатній для виконання апендектомії, обстеження органів малого таза і правого бічного каналу порожнини очеревини. Розріз Ленандера і поперечний розріз застосовуються значно рідше, але варто пам’ятати про деякі переваги цих доступів при операції в умовах апендикулярного інфільтрату та місцевого перитоніту.
При гострому апендициті, ускладненому розлитим перитонітом, найбільш раціональної є серединна лапаротомія; ефективність знеболювання, педантичне визначення положення і величини шкірного розрізу в цих випадках багато в чому визначають хід, а іноді і результат операції.
При труднощах виведення купола сліпої кишки в операційну рану іноді корисно розсікти парієтальну очеревину по зовнішній межі кишки.
Якщо червоподібний відросток без видимих зовнішніх патологічних змін, то необхідно оглянути термінальний відділ (протяжністю не менш 50 см) клубової кишки, ділянку жовчного міхура і дванадцятипалої кишки, придатки матки (у жінок), і за відсутності запальних змін у цих органах, про що свідчать клінічні прояви захворювання, виконати апендектомію.
За наявності ексудату в черевній порожнині його слід ретельно вилучити, провести бактеріологічне дослідження з визначенням чутливості до антибіотиків, а при флегмонозному і гангренозному апендициті в черевну порожнину потрібно ввести дренаж для евакуації запального ексудату і подальшого внутрішньочеревного введення антибіотиків не менш як двічі на добу. Особливо ретельно слід оглянути й осушити порожнину малого таза.
При перитоніті парентеральне введення антибіотиків необхідно почати до операції. Обробку черевної порожнини і видалення ексудату в цих випадках виконують відповідно до сучасних принципів лікування перитоніту.
Черевну порожнину зашивають наглухо за винятком випадків, коли виправдане її дренування і введення тампонів, а саме:
—неможливість припинення кровотечі звичайними способами;
—якщо неможливо цілковито видалити патологічно змінений червоподібний відросток або інший осередок інфекції у цій ділянці;
—непевність щодо надійності перитонізації кукси внаслідок пато-
логічних змін стінки сліпої кишки.
124
При гангрені та гнійному розплавленні червоподібного відростка, розташованого ретроцекально або в підпечінковому просторі, для дренування інфікованого ложа відростка або порожнини абсцесу виконують контрапертуру в поперековій ділянці, через яку здійснюється активне (вакуумне) дренування осередку інфекції за допомогою двопросвітної силіконової трубки діаметром не менш 8 мм.
Для профілактики інфекційних ускладнень у рані вирішального значення набуває педантичне дотримання правил асептики й антисептики під час операції, зокрема, зміна інструментів, дбайливе поводження з тканинами, надійний і ретельний гемостаз у процесі операції, застосування первинно відстрочених швів на шкіру у випадку непевності щодо асептичності операційної рани.
Ускладнення. Серед ускладнень гострого апендициту варто розрізняти такі, що зумовлені особливостями перебігу запального процесу, і такі, що не мають специфічних ознак, властивих цьому захворюванню, а зумовлені оперативним втручанням або виникли внаслідок супровідних захворювань. Остання група ускладнень (перитоніт, піддіафрагмальні та міжкишкові абсцеси, кровотечі, запальні інфільтрати, нагноєння операційної рани, пневмонії, кишкова непрохідність та ін.) часто не мають яких-небудь особливостей, зумовлених гострим апендицитом.
Апендикулярний інфільтрат
Під апендикулярним інфільтратом розуміють конгломерат органів і тканин, що формується навколо запаленого червоподібного відростка, який складається з ділянки інфільтрованого великого сальника, купола сліпої і петель клубової кишки, зв’язаних між собою і оточених фібринозними спайками. Як місцевий запальний процес апендикулярний інфільтрат самостійно або під впливом лікування може на стадії інфільтрації тканин зазнати зворотного розвитку або перейти в наступні фази — секвестрації некротизованих тканин та їхнього гнійного розплавлення з утворенням абсцесу. Виникненню апендикулярного інфільтрату сприяють деякі причини: характер запального процесу й анатомічні особливості червоподібного відростка, вікові та імунологічні особливості організму, характер патогенного збудника тощо. За клінічним перебігом можна виділити ранні інфільтрати, що виникають у перші 2 доби від початку захворювання (їх поява звичайно пов’язана з гострими деструктивними змінами в червоподібному відростку), і інфільтрати, що виникають на 3–6-й день від початку нападу гострого апендициту. Найчастішим результатом ранніх інфільтратів є утворення періапендикулярного абсцесу. Клінічна симптоматика такого інфільтрату не має яких-небудь істотних особливостей порівняно з клінікою гострого деструктивного апендициту, але при обстеженні хворого, як правило, є напруження черевної стінки у правій здухвинній
125
ділянці, що перешкоджає виявленню інфільтрату. Лише у разі відсутності захисного напруження черевної стінки інфільтрат можна визначити як болісне щільне утворення, іноді рухливе, без чітких меж.
При виникненні інфільтрату в більш пізні терміни від початку захворювання (3–6 днів) первинні болі звичайно зменшуються і набувають характеру тупих, тягнучих і локалізуються у правій здухвинній ділянці. Зберігаються «кашльовий симптом» і болісність при пальпації в правій здухвинній ділянці, де визначається болісне, без чітких меж, утворення. Ознак подразнення очеревини немає або вони слабо виражені лише в цій ділянці. Температура тіла нормальна або субфебрильная. У крові відзначається помірний лейкоцитоз з незначним зрушенням уліво.
При сприятливому перебігу пізній інфільтрат незабаром чітко відмежовується і, починаючи з 7–8-го дня захворювання, розміри його поступово зменшуються; залежно від темпів зворотного розвитку запального процесу через 3–5 тиж інфільтрат перестає визначатися. До цього часу часто зникає і болісність при глибокій пальпації у правій здухвинній ділянці.
Збільшення або стабільність розмірів, а також занадто уповільнене розсмоктування інфільтрату з великою ймовірністю вказують на деструкцію червоподібного відростка й утворення абсцесу або пухлинну природу утворення, що пальпується.
При інфільтраті, що виник на 3–5-й день від початку захворювання, звичайно застосовується консервативне лікування (постільний режим, антибіотики, місцеві теплові процедури). Однак перш ніж застосувати фізіотерапевтичні процедури, необхідно (особливо у хворих літнього віку) переконатися, що це утворення не є пухлиною. Хворий має перебувати в стаціонарі до повного зникнення інфільтрату, а у сумнівних щодо пухлинної природи утворення випадках його можна виписати тільки після рентгенологічного дослідження шлунково-кишкового тракту. Усім хворим, що піддавалися успішному консервативному лікуванню з приводу апендикулярного інфільтрату, рекомендується апендектомія безпосередньо після повного розсмоктування інфільтрату, або через 4–6 тиж після виписування зі стаціонару.
При інфільтраті, що виник у більш пізній термін, але рухливому і пухкому, цілком припустима апендектомія з резекцією припаяної до відростка інфільтрованої і набряклої ділянки великого сальника. У цих випадках операція закінчується введенням дренажу крізь окремий доступ у праву здухвинну ділянку, через який протягом 3–4 діб здійснюється внутрішньочеревинне введення антибіотиків.
Якщо за клінічними ознаками (підвищення температури, іноді з ознобом, посилення болів і збільшення розмірів інфільтрату, підвищення лейкоцитозу і наростання зрушення вліво в лейкоцитарній формулі) припускається абсцедування, показане оперативне лікування
126
(розкриття абсцесу, видалення з гнійної порожнини фибринозно-не- кротичних відкладень й активне дренування її через операційну рану, або додатковий розріз). Таке дренування краще проводити двопросвітною трубкою, що забезпечує можливість зрошення гнійної порожнини антисептичними розчинами і тривалого збереження системою дренажної функції.
Інфільтрати й абсцеси в ділянці малого таза
Найбільш ймовірними причинами тазових інфільтратів і абсцесів при гострому апендициті є:
—деструктивний апендицит при тазовому розташуванні відростка;
—затікання гнійного ексудату при гострому апендициті, ускладненому перитонітом, в умовах звичайного розташування червоподібного відростка;
—мікробне забруднення ексудату або крові, що потрапили в малий таз при апендектомії;
—відмежування гнійного ексудату як результат або ускладнення розлитого гнійного перитоніту.
Клінічна картина тазового інфільтрату й абсцесу складається з ознак запального процесу в ділянці малого таза: біль внизу живота і над лобком, субфебрильна або підвищена до 38 °С і більше температура тіла, тенезми, рідке почащене випорожнення з домішкою слизу, схильність до метеоризму, затримка сечовипускання або навпаки, болісні часті позиви.
Велике значення в діагностиці цього ускладнення має пальцеве дослідження прямої кишки: зниження тонусу сфінктера заднього проходу, болісність, ущільнення з подальшим розм’якшенням і нависанням передньої стінки прямої кишки з великою ймовірністю вказують на наявність тазового інфільтрату й утворення абсцесу. Тому усім хворим, оперованим з приводу деструктивного апендициту (незалежно від розташування червоподібного відростка), а також при несприятливому перебігу післяопераційного періоду показане пальцеве дослідження прямої кишки в чоловіків і вагінальне — у жінок. Це дозволяє не тільки вчасно діагностувати виникнення тазового інфільтрату, але й оцінити його перебіг, ефективність проведеного лікування та визначити показання до оперативного втручання.
Консервативне лікування хворих з тазовим інфільтратом полягає в застосуванні місцевих теплових процедур (мікроклізми температурою 38–40 °С), антибіотиків і обов’язкового постільного режиму у фовлерівському положенні. З появою ознак абсцедування (розм’якшення раніше щільного інфільтрату при пальцевому дослідженні прямої кишки, нависання її передньої стінки, підвищення температури тіла з ознобами, болю частіше в лівій здухвинній ділянці тощо) показане оператив-
127
не втручання. Після місцевого або загального знеболювання і розтягання сфінктера заднього проходу, огляду прямої кишки за допомогою дзеркала й обробки її спиртом уточнюється місце розм’якшення і виконується пункція цієї ділянки голкою. Якщо при аспірації в шприці виявляється гній, то, не виймаючи голки, обережно роблять невеликий вертикальний розріз по середнній лінії передньої стінки прямої кишки, а потім цей отвір тупо розширюють корнцангом або пальцем. У гнійну порожнину вводять дренажну трубку, фіксують її пов’язкою або швами до шкіри промежини. Діагностична пункція осередку розм’якшення «наосліп», поза умовами операційної і відсутності готовності виконати розкриття абсцесу небезпечна і не повинна застосовуватися.
При правильній топічній діагностиці після розкриття і спорожнювання гнійної порожнини стан хворого швидко поліпшується. На період дренування, що триває доти, доки не зникне гнійне видільне, хворому призначають легку дієту і зберігають режим і положення, як і при консервативному лікуванні тазового інфільтрату.
ХРОНІЧНИЙ АПЕНДИЦИТ ТА ІНШІ ЗАХВОРЮВАННЯ
ЧЕРВОПОДІБНОГО ВІДРОСТКА
Морфологічною основою хронічного апендициту звичайно є наслідки перенесеного гострого запалення червоподібного відростка (рубцеві деформації і стриктури, що іноді розповсюджуються на всі шари його стінки, зумовлюючи повну або часткову облітерацію просвіту тощо). Крім патологічних змін у самому червоподібному відростку, істотне значення у виникненні болісних відчуттів і функціональних розладів кишечнику мають і множинні, здебільшого площинні спайки і зрощення в ілеоцекальній ділянці, що часто виявляються при операціях з приводу хронічного апендициту. Іноді проліферація сполучнотканинних елементів у його стінці настільки виражена, що відросток твердішає, збільшується в діаметрі, і цей фібропластичний процес може розповсюджуватися на купол сліпої кишки («фібропластичний апендицит»). При сегментарній облітерації просвіту відростка в дистальних його відділах може нагромаджуватися слиз, який виділяється збереженою слизовою оболонкою, що призводить до утворення слизової кісти або скупчення рідини й виникнення водянки червоподібного відростка. У замкнутих просторах (при сегментарній облітерації) збереженого просвіту відростка може виникнути гнійне запалення і скупчення гнійного ексудату з утворенням емпієми червоподібного відростка. Рідше причиною хронічного запалення відростка є сторонні тіла, гельмінти, лямблії, що проникають у його просвіт або стінку.
128