27. Проголошення автономії України. Діяльність Центральної Ради.

3 березня 1917 р. в Києві представники українських політичних партій, громадських організацій, інтелігенції та студентства, сформували національний орган влади - Центральну Раду, головою якої був обраний М. Грушевський. До Центральної Ради входили представники всіх українських національних партій - Української соціал-демократичної робітничої партії (УСДРП), Української партії соціалістів-революціонерів (УРСР), створеної М. Міхновським, Української народної партії (УНП), дрібних партій і громадських груп. Повний склад Ради нараховував 822 члени. Спочатку Центральна Рада отримала найширшу підтримку населення України і фактично відігравала роль національного українського парламенту. Головною метою діяльності Центральної Ради було отримання Україною широкої політичної, економічної та культурної автономії, й у цьому плані вона була готова до співпраці з Тимчасовим урядом. Виконавчим органом Центральної Ради став Генеральний Секретаріат у складі восьми міністрів на чолі із В. Винниченком. Таким чином, провідні позиції в Центральній Раді з самого початку належали в основному представникам української соціал-демократії.

Практично одночасно з утворенням Центральної Ради у найбільших містах України виникли Ради робітничих і солдатських депутатів. Вже в перших числах березня 1917 р. ради почали свою діяльність у Харкові, Києві, Єкатеринославі, Луганську, Полтаві, Одесі, Миколаєві, Александрівську. Як і в Росії, більшість в українських радах належала меншовикам та есерам. В Україні ради підтримували, головним чином, представники національних меншин.

З 6 по 8 квітня 1917 р. в Києві відбувся Український національний конгрес, на якому були присутні 1500 делегатів від всіх регіонів України, а також гості з Петрограду, Москви, Криму і Кубані. Конгрес ще раз підтвердив вимогу про надання Україні широкої національно-територіальної автономії.

16 травня 1917 р. делегація Центральної Ради на чолі з В. Винниченком відправилася до Петрограду на переговори із Тимчасовим урядом. Головною метою української делегації було отримання згоди Тимчасового уряду на проголошення автономії України у складі федеральної Росії. Але Тимчасовий уряд відкинув цю вимогу Центральної Ради. Проте Центральна Рада, відображаючи сподівання переважної більшості українського народу, 10 червня проголосила свій 1-й Універсал. У цьому документі прозвучали такі слова: “Хай буде Україна вільною. Не відділяючись від усієї Росії, не розриваючи із державою російською, хай народ український на своїй землі має право сам влаштовувати своє життя”. Фактично це означало проголошення автономії України.

29 червня 1917 р. до Києва прибула делегація Тимчасового уряду у складі трьох міністрів - І. Церетелі, А. Керенського та М. Терещенка. У ході переговорів із Центральною Радою було досягнуте таке компромісне рішення: Тимчасовий уряд визнавав Центральну Раду як "найвищий крайовий орган управління в Україні", а Центральна Рада погоджувалася на затвердження автономії України Всеросійськими Установчими зборами. 3 липня підсумки цих переговорів були оформлені як 2-й Універсал Центральної Ради.