Українські політичні сили в роки Першої світової війни
У липні 1914 спалахнула Перша світова війна, яка була одним з найтрагічніших періодів в історії України. Українські землі, особливо Галичина, опинилися ареною жорстоких битв, у яких з обох боків брали участь тисячі українців.
В західній Україні з початком війни відбулася переорієнтація політичних програм існувавши тут партій. Радикальні українські партії вирішили, що настав найсприятливіший момент для вирішення питання національної самостійності. Вони свідомо стали на бік Австро-Угорщини і Німеччини, виходячи з того, що створення незалежної української держави можливе тільки внаслідок військової поразки Росії.
З метою згуртування всіх українських партій Галичини в єдину організацію у Львові на початку серпня 1914 було створено Головну Українську Раду на чолі з К. Левицьким. Маніфестом від 3 серпня 1914 Головна Українська Рада закликала український народ стати на боці Австро-Угорщини та Німеччини для боротьби проти Росії за визволення України. Творці маніфесту визначили Росію за найбільшого ворога України.
За ініціативою Головної Української Ради протягом серпня 1914 була створена національно-військова організація галицьких українців – легіон січових стрільців, який, на думку його фундаторів, мав стати зародком майбутньої української армії. Протягом двох тижнів до легіону записалося тридцять тисяч українців, але перелякані австрійські власті обмежили його чисельність до 2500 вояків, які 3 вересня 1914 присягнули на вірність цісарю Францу-Йосипу.
Боротьбу з Російською імперією за свою мету поставили й політичні емігранти з Наддніпрянщини. 4 серпня 1914 вони створили у Львові “Союз визволення України”. Ця організація складалася переважно з соціалістів, які залишили межи Росії. Союз ставив за мету створення національної політичної організації на землях, звільнених від Росії, підготовка національного конгресу, захист інтересів українського народу перед урядами воюючих держав і підчас проведення міжнародних конференцій. Відповідно до платформи Союзу, самостійна Україна мала стати конституційною монархією з демократичним ладом, однопалатною системою законодавства, громадянськими свободами для всіх віросповідань, самостійною церквою. Себе Союз вважав зародком майбутнього українського уряду.
Серед перших прокламацій Союзу Визволення України треба зазначити звернення “До українського народу в Росії” та “До громадської думки Європи”. В перший з них австрійці характеризувалися як визволителі, які допоможуть скинути московське ярмо, а в другий робилася спроба довести європейцям, що самостійна Україна може стати форпостом проти експансії Росії в Європі. Однак помітного відгуку ці документи не отримали.
Загалом військові дії мали трагічні наслідки для західноукраїнського населення. Австро-угорські власті вбачали витоки своїх поразок у зраді українців, які нібито підтримували росіян. Легко спрогнозувати наслідки таких припущень у військові часи. А російська адміністрація на відвойованих галицьких землях намагалася викоренити залишки “мазепинства”. Тільки через київські тюрми було відправлено до Сибіру дванадцять тисяч галицьких українців, серед яких було чимало греко-католицьких священиків, у тому числі митрополит А. Шептицький. Було закрито всі українські культурні установи, періодичні видання, вводилося примусове обмеження вживання української мови. Треба завважити, що форсована русифікаторська політика шокувала навіть демократичну російську громадськість. Зокрема, відомий російський політик П. Мілюков назвав її в Державній Думі “європейським скандалом”.
Сталося так, що більшість українських політичних партій (як в Росії, так і в Австро-Угорщині) на початку першої світової війни підтримали свої уряди, але згодом відкрито стали на бік протилежної сторони. Виняток становила хіба що рада київського Товариства українських поступовців, яка у вересні 1914 ухвалила постанову про те, що українці мають дотримуватись нейтральної позиції щодо війни.