faem_kab_sep_dms_lek

приймалися РНК Російської Радянської Федеративної Соціалістичної Республіки, у тому числі 22 квітня 1918 р. декрет «Про націоналізацію зовнішньої торгівлі» та 9 березня 1919р. декрет «Про перехід митних організацій і прикордонної охорони до підпорядкування Ради народного господарства України, та зокрема до Народного Комісаріату фінансів».

У період перебування на території України Денікіна митною справою керувало Спеціальне засідання при Головнокомандуючому.

З грудня 1919 р. в Україні було відновлено радянську владу, і митні структури до 1991 р. перейшли в систему радянських державних органів і керувалися в діяльності законами, прийнятими в Москві та продубльованими в Україні.

Уся Україна була поділена на митні округи: Одеський, Київський, Харківський. До Київського округу належали губернії: Київська, Полтавська, Чернігівська, Донецька, Катеринославська, Олександрівська.

Перевезення товару через митні пости заборонялося, через них тільки пропускали місцевих мешканців із домашнім скарбом.

Уповноважений Наркомзовнішторгу (НКЗТ) входив до складу Ради Народних Комісарів УРСР на правах Наркома. При ньому створювалася колегія із його заступників та одного члена колегії. Усі члени колегії призначалися за погодженнями НКЗТ, РНК УРСР та затверджувалися Всеросійським управлінням Центрального Виконавчого Комітету.

До складу Управління при Уповноваженому входили відділи:

-адміністративно-організаційний;

-секретаріат;

-правовий;

-експортний;

-імпортний;

-митний;

-фінансово-архівний;

-статистично-економічний.

9 березня 1922 р. ВЦВК та РНК РРФСР затвердив перший радянський Митний тариф по європейській привізній торгівлі, а з 13 червня 1922 р. - по вивізній торгівлі. Декретом РНК РРФСР від 23 лютого 1922 р. було затверджено Митно-тарифний комітет (МТК), в компетенцію якого входило:

-складання нових і зміна старих переліків заборонених товарів;

-рішення питань про застосування тарифу, які вносило на розгляд Митне управління;

-розгляд скарг на рішення Митного управління з питань застосування

тарифу;

-представлення висновків щодо всіх проектів законів, торговельних договорів, конвенцій, які стосуються митно-тарифної справи.

МТК був дорадчо-координаційним органом. Він координував роботу не тільки центральних органів управління, що мали відношення до зовнішньої торгівлі, але й органів управління союзних республік. МТК впливав на

11

розробку митної політики і управління митною справою. Де-юре цей орган перестав існувати у 1964 р., а фактично - ще пізніше.

12 грудня 1924р. Президіум ЦВК СРСР затвердив Митний Статут СРСР, який став першим кодифікованим союзним нормативним актом з митної справи.

Статут встановлював складну чотирьох-п'ятиступеневу систему управління митною справою: Наркомат зовнішньої торгівлі; Головне митне управління (у складі НКЗТ); Уповноважений НКЗТ при РНК союзної республіки; Управління при Уповноваженому НКЗТ при РНК СР; Митні установи (митниці 1,2, 3-го розряду, митні пости). Безпосередній нагляд за діяльністю митних установ у союзних республіках покладався на Уповноваженого НКЗТ СРСР при РНК цих республік.

У 1928 р. був прийнятий новий Митний кодекс СРСР, який більш чітко визначив повноваження Головного митного управління. На цей період замість економічних методів усе більше переважали адміністративно-командні методи управління в економічному житті держави.

Новий Митний кодекс СРСР, прийнятий 5 квітня 1964 р., за змістом і кількістю статей був ще вужчим за попередній - всього 120 статей. На той час у системі ГМУ вже не існувало структурного підрозділу, який би займався питаннями митно-тарифного регулювання. Створення, реорганізація і ліквідація митниць і митних постів входила в повноваження Міністерства зовнішньої торгівлі.

Тільки 1986 р. Головне митне управління Міністерства зовнішньої торгівлі було реорганізовано в Головне управління державного митного контролю при Раді Міністрів СРСР з правами самостійного органу державного управління зі статусом союзного відомства. Цим уперше за роки радянської влади митна служба була відокремлена організаційно від інших структур органів виконавчої влади.

Постанова РМ СРСР від 28 лютого 1989 р. юридичне закріпила відхід від принципу монополії зовнішньої торгівлі і поставила завдання формування нової митної політики. Але законодавчо всі намагання були закріплені тільки після прийняття 1991 р. нового Митного кодексу і Закону СРСР «Про митний тариф».

1.3. СТАНОВЛЕННЯ МИТНОЇ СПРАВИ СУВЕРЕННОЇ УКРАЇНИ

Доленосні еволюційні процеси кінця 1980-х - початку 1990-х рр., привели до розпаду СРСР та утворення суверенних держав у межах колишніх союзних республік.

16 липня 1990 р. Верховна Рада України прийняла Декларацію про державний суверенітет України. 24 серпня 1991 р. відбувся Всенародний референдум, був ухвалений Акт проголошення незалежності України.

Українська держава розпочала самостійне політичне та економічне

життя.

12

25 червня 1991 р. Верховна Рада прийняла Закон України «Про митну справу в Україні», який проголосив, що Україна як суверенна держава самостійно створює власну митну систему і здійснює митну справу.

Успадщину від колишнього СРСР на території України залишилося 26 митниць, багато з яких розташовувалося в орендованих приміщеннях, та автомобільні пункти пропуску, чотири з яких було побудовано в 50-60-х рр. (Тиса, Ужгород, Шегині, Порубне). На стадії будівництва були 4 пункти пропуску, а 7 пунктів спрощеного переходу являли собою невеликі тимчасові споруди.

12 грудня 1991 р. Верховна Рада України прийняла Постанову про створення Державного митного комітету України як центрального митного органу України та перший Митний кодекс України.

Для забезпечення належного функціонування митних органів і прикордонних військ у грудні 1993 р. було прийнято «Комплексну програму розбудови державного кордону України», яка визначила перелік організаційних, правових і матеріально-технічних заходів щодо розбудови державного кордону і митної інфраструктури до 2000 р.

29 листопада 1996 р. Президент України видав Указ про створення на базі колишнього Державного митного комітету Державної митної служби України. Підсумки першого етапу розбудови митної справи в Україні позитивні: за короткий час було сформовано дієздатний центральний орган управління митною справою, 10 регіональних митниць, 42 митниці, 195 митних постів, 12 спеціалізованих митних установ (митні лабораторії, навчальні заклади тощо).

У1995р. митна система принесла до Державного бюджету 340 млн. три.,

у1996 р. - 1,249 млрд. грн., у 1997 р. - понад 2,73 млрд. грн., у 1998 р. - понад

3,5 млрд. грн., у 1999 р. - понад 5 млрд. грн., у 2000 р. - 9,2 млрд. грн.

В одному з перших законів, прийнятих Верховною Радою суверенної України, - законі України «Про митну справу в Україні» від 25 червня 1991 р. в ст. 1 зазначається: «Митна справа є складовою частиною зовнішньополітичної і зовнішньоекономічної діяльності України». Ст. 2 фіксує важливий принцип: «Територія України становить єдину митну територію, в межах якої Україна має виключну юрисдикцію щодо митної справи». За короткий час створено митну інфраструктуру на кордонах із сусідніми державами:

- Польщею (кордон - 543 км) - 8 автомобільних пунктів пропуску; - Словаччиною (кордон - 48,5 км) - 7 автомобільних пунктів пропуску; - Румунією (кордон - 625,41 км) - 14 пунктів пропуску.

Уцілому на 1 січня 1999 р. на митному кордоні України функціонувало 92 автомобільних, 40 залізничних, 36 авіаційних, 36 морських і річкових пунктів пропуску, через які щоденно проходило 160-180 тис. громадян, 40 тис. одиниць різного виду транспорту.

Етапним у митному законодавстві було прийняття Закону України «Про Єдиний митний тариф» від 5 лютого 1992 р. та створення міжвідомчої Митнотарифної Ради України, до якої входять представники Кабінету Міністрів, Міністерства зовнішньоекономічних зв'язків і торгівлі, Міністерства економіки,

13

Міністерства фінансів, Держмитслужби, Міністерства закордонних % справ, Міністерства юстиції.

Починаючи з 1994 р., за пропозиціями Митно-тарифної Ради Кабміном було прийнято 40 постанов щодо зміни ставок ввізного мита. За період з 1992 р. по 31 грудня 1998 р. неодноразово вносилися доповнення до чинного Митного кодексу.

Проект нового Митного кодексу України, який за обсягом майже у 3,5 раза перевищує чинний, внесено на розгляд Верховної Ради України ще у

1997р.

Суттєвою особливістю проекту, яка принципово відрізняв його від чинного Кодексу, є об'єднання в одному законодавчої му акті двох основних законів у галузі митної справи: Митного кодексу та Закону України «Про Єдиний митний тариф». Ця особливість запропонованого проекту поєднує його з аналогічними законодавчими актами більшості країн світу, в митних* кодексах яких містяться норми, що визначають принципи та порядок обкладення митом товарів, які переміщуються через митний кордон. і.

Постановою Верховної Ради України від 16 грудня 1998 р проект Митного кодексу України прийнятий у першому читанні.

У цілому проект Митного кодексу України повною мірою відповідає європейським і міжнародним стандартам, високим запитам країн із розвинутою ринковою економікою до нормативних документів такого рівня, світовій практиці вирішення подібних питань та зобов'язанням, узятим Україною перед міжнародними організаціями.

Прийняття нового Митного кодексу України та нової редакції Митного тарифу України стане важливим кроком уперед до реформування митної системи Української держави, сприятиме лібералізації зовнішньоекономічних стосунків та приведе норми митного законодавства України у відповідність до вимог Світової організації торгівлі.

Указом Президента України від -25 березня 1998 р. було уточнено структуру і завдання Державної митної служби України. Сучасна розбудова митної справи відбувається відповідно до цього Указу. За станом на 1 січня 2000 р. особовий склад центрального апарату Держмитслужби налічував 267 осіб, а митних органів і установ на місцях - 17900 осіб.

За доповіддю Голови Держмитслужби Ю. Соловкова на зборах, присвячених 9-й річниці створення митної служби в суверенній Україні, зараз система митної служби складається із 42 митниць, 10 регіональних митниць, 138 митних пунктів та 257 пунктів пропуску (автомобільних, морських, авіа тощо).

14

РОЗДІЛ ІІ.

МИТНЕ ПРАВО ТА ЗАКОНОДАВЧЕ РЕГУЛЮВАННЯ МИТНОЇ СПРАВИ В УКРАЇНІ

2.1. ПОНЯТТЯ, ПРЕДМЕТ І МЕТОДИ МИТНОГО ПРАВА, ЙОГО МІСЦЕ В СИСТЕМІ ПРАВА УКРАЇНИ

Митне право - явище відносно нове, тому хоча митна справа існує з давніх часів, її правовий аспект мало досліджений та недостатньо розроблений.

Деякі вчені вважаю що мова може йти тільки відносно митного законодавства як сукупності законів, що регулюють митну справу. На думку інших спеціалістів, митне право треба розглядати як окреме право або як галузь. підгалузь чи окремий інститут адміністративного права. Тому на данин час крапку не поставлено і достатньо можливостей для наукових баталій.

В основу розподілу галузей права наука здавна покладає предмет правового регулювання, тобто коло суспільних відносин, що регулюються нормами окремого права (галузі, підгалузі). Кожне право має свій специфічний предмет правового регулювання.

Разом з тим, митна справа і за змістом, і за структурою - явище складне, багатопланове, має комплексний характер. Тому суспільні відносини в галузі митної справи можна розділити на групи, що відрізняються за специфікою і регулюються окремими нормами різних галузей права:

-конституційного;

-адміністративного;

-адміністративно-процесуального;

-цивільного;

-кримінального, кримінально-процесуального;

-трудового тощо,

До груп суспільних відносин, на які можна класифікувати предмет регулювання митного права, можна віднести:

-суспільні відносини в галузі митної політики держави;

-суспільні відносини і принципи, пов'язані з переміщенням через митний кордон товарів, транспортних засобів;

-суспільні відносини, що характеризують статус митних режимів:

-суспільні відносини в галузі митно-тарифного регулювання;

-суспільні відносини в галузі стягнення митних платежів;

-суспільні відносини, пов'язані з митним оформленням;

-суспільні відносини в галу зі митного контролю;

-суспільні відносини в галузі митної статистики;

-суспільні відносини, що виникають у зв'язку з контрабандою та скоєнням інших злочинів у галузі митної справи;

-суспільні відносини в зв’язку з порушенням митних правил І відповідальністю (адміністративною) за це;

15

- суспільні відносини в зв'язку із провадженням у справах про порушення митних правил, порушення кримінальних справ на контрабанду, проведення дізнання.

До цього треба додати відносини, що виникають в Україні в зв'язку з участю держави у міжнародних митних організаціях, співробітництві з митними службами інших держав тощо.

Загальною ознакою всіх визначених груп суспільні відносин є те, що в сукупності вони складають суспільні відносини в галузі митної справи. Ці відносини регулюються не тільки правовими нормами, закладеними в Митний кодекс України, але й нормами адміністративного, кримінального, цивільного, фінансового та деяких інших галузей права.

Те, що об'єднує ці групи суспільних відносин, увесь цей комплекс однорідних суспільних відносин, пов'язаний із митною справою, і становить предмет митного права.

Отже, митне право можна визначити як комплексну галузь права, яка складається із різних правових інститутів і правових норм, що регулюють суспільні відносини в галузі митної справи.

До предмета регулювання митого права треба віднести характер і зміст митної справи, основи митної політики, статус і функції митних органів, порядок переміщення товарів і транспортних засобів через митний кордон, митні платежі, митне оформлення і митний контроль, інші складові частини митної справи, засоби проведення митної політики.

Митна справа і митне право України активно розвиваються в зв'язку з посиленням державної політики ринкової економіки та інтеграцією держави у світове співтовариство, відповідно до вимог міжнародних норм у галузі митної справи.

Важливою та необхідною ознакою кожної галузі права є її метод, яким регулюються суспільні відносини, здійснюється вплив на суб'єктів - носіїв даних суспільних відносин. Відомо, що всі методи правового регулювання поділяються на імперативні та диспозитивні.

Імперативний метод об'єднує способи власного впливу на суб'єкт конкретних суспільних відносин. У його основі лежить чітко визначена поведінка фізичної чи юридичної особи, громадянина, державного, громадського органу. приватної господарської структури. Його прикладом є чітко визначене в Законі України “Про митну справу в Україні” положення про те, що Україна як суверенна держава самостійно створює власну митну систему і здійснює митну справу.

Імперативний метод правового регулювання є найбільш типовим для адміністративного та кримінальною права і тримається на відносинах влади та підпорядкуванні сторін. У таких відносинах сторони не бувають рівними, одна сторона підпорядковується іншій, тільки одна із сторін має право визначати свою власну волю та вимагати від іншої відповідного реагування, відповідної правової поведінки.

Аспект імперативності митної справи втілюється в діяльності держави, яка визначає порядок і умови переміщення товарів через митний кордон з

16

конкретною державою, порядок здійснення митною контролю, митного оформлення та інших митних процедур. Імперативність є головною ознакою адміністративного методу, який є основним при правовому регулюванні суспільних відносин, що виникають при здійсненні митної справи.

У свою чергу обов'язковими ознаками адміністративного методу є формулювання, визначення обов'язкових до виконання приписів, заборон, обмежень і дозволів. Управління митною справою неможливо без владних вказівок, обов’язкових вимог чіткого виконання конкретних дій Обов'язкові власні приписи в митній галузі - це покладання на сторони юридичного обов'язку виконати конкретні правові дії в умовах, що передбачені конкретною митно-правовою нормою.

Важливу роль у митному праві відіграє інститут заборон, тобто приписів, які покладають юридичний обов'язок не скоювати ті чи інші дії в передбачених митно-правовою нормою умовах. Правові форми цих заборон у митій справі бувають як у прямих заборонах (заборона на ввезення в Україну чи вивезення з неї конкретних видів товарів і транспортних засобів), так і у формі вказівок на вичерпний перелік дій (порядок декларування товарів, порядок прийняття митних декларацій, внесення до них змін тощо).

Характерною ознакою диспозитивного методу є принцип рівності прав фізичних і юридичних осіб на ввезення в державу та вивезення з неї товарів і транспортних засобів. Митні закони і норми поширюються на всіх однаково, якщо в них не зроблені обмеження відносно конкретних категорій фізичних та юридичних осіб.

Диспозитивний метод у митному праві знаходить своє вираження і в тому, що суб'єкти митних відносин можуть домовлятися між собою щодо умов виконання окремих митних процедур. Зокрема, митний огляд та митне оформлення товару може здійснюватися не тільки в місцях розташування митного органу та у визначений робочий час. За домовленістю сторін і відповідно до встановленого Держмитслужбою порядку такі митні дії можуть бути здійснені в будь-якому місці (місце аварійного приземлення літака, місце дорожньо-транспортної пригоди) і в будь-який час (в нічний час, у вихідні та святкові дні).

Таким чином, метод митного права, яким регулюються суспільні відносини в митній справі, органічно поєднує імперативний і диспозитивний (адміністративно-правовий та цивільно-правовий) методи в різних формах прояву в конкретній реальній ситуації.

Як уже зазначалося, проблема співвідношення митного права з іншими галузями права складна і її не можна обмежувати певними рамками.

Конституційне право, яке є головним, базовим для всіх інший галузей права, відповідно має відношення і до митного права.

Якщо розглядати загальну характеристику митного права, то воно, комплексне за своїм характером, вбирає в себе окремі норми кримінального і кримінально-процесуального права. Але якщо кримінальне право розглядати як одну із базових галузей права, то воно служить відправною засадою для частини митного права, яке регулює відносини, що виникають при скоєнні

17

злочинів (контрабанда). Санкції за такі злочини в Митному кодексі не визначаються, у ньому містяться відсилання до Кримінального кодексу.

Цей висновок обґрунтовувався тим, що адміністративне право складається із норм, частина яких регулює відносини в галузі митної справи, а також тим, що за характером і природою норми митного права по суті є адміністративно-правовими: наприклад, організаційно-управлінські відносини, відносини, що стосуються порядку переміщення через кордон товарів і транспортних засобів, порушення митних правил тощо.

Адміністративне право найтісніше з усіх галузей права пов'язане з митним правом. Але це не означає, що митне право повністю поглинається адміністративним правом, воно зберігає свою специфіку.

Можна легко визначити зв'язки митною права із трудовим правом, якщо розглядати норми Митного кодексу, що стосуються правового статусу посадових осіб митних органів, їх прав і обов'язків у галузі праці (оплата за роботу у вихідні та святкові дні, порядок компенсації за професійні захворювання тощо).

Таким чином, митне право як комплексне має тісні зв'язки з багатьма галузями права.

2.2. ДЖЕРЕЛА МИТНОГО ПРАВА

Джерелом митного права, як будь-якої галузі права, є офіційнодокументальні форми відображення і закріплення норм права, що створюються органами державної влади та стосуються загальних норм поведінки в митній галузі.

Джерелами митного права є: правові акти, в яких закріплені норми митного права (Конституція, закони Верховної Ради, укази та розпорядження Президента, постанови, рішення Кабінету Міністрів України); міжнародні нормативно-правові акти, що стосуються митної справи світового співтовариства. Порядок їх використання для національного митного права і законодавства визначено в ст. 11 Закону України “Про митну справу в Україні”, зокрема вони імплементуються в наше митне законодавство після їх затвердження Верховною Радою.

Важливим джерелом митного права с також Митний кодекс як комплексний закон у галузі митної справи.

Інші нормативні акти можна поділити на дві групи:

1)закони, що безпосередньо регулюють митну справу (“Про митну справу”, “Про Єдиний митний тариф”), укази Президента України (“Про Державну митну службу” тощо). Ці документи визначають основні положення митної справи, які впливають на формулювання, розробку Інститутів, норм митного права, його відношення до Інших галузей права;

2)нормативні акти з окремими положеннями, що стосуються митної справи, а саме:

- закони про вивезення та повернення культурних цінностей, про бартерні операції, про вільні економічні зони тощо;

18

- нормативні документи Кабінету Міністрів України, Держмитслужби, накази, у тому числі спільні з іншими міністерствами та відомствами, Національним банком України.

Зрозуміло, що потужним джерелом митного права с суспільна, точніше суспільно-виробнича, практична митна діяльність, У процесі своєї реалізації митна справа оновлюється, пристосовується до нових умов суспільноекономічного життя держави, що в свою чергу вимагає оновлення її правового та законодавчого забезпечення.

2.3. ПОНЯТТЯ МИТНОЇ ПОЛІТИКИ І МИТНОЇ СПРАВИ

Поняття, зміст і структура митної справи мають не тільки концептуально-теоретичне, але й прикладне, практичне значення. Відповідно до Закону України “Про митну справу в Україні” та Митного кодексу України із змінами та доповненнями 1992 - 1997 рр. (ст. 1) митною справою є порядок переміщення через митний кордон України товарів та інших предметів, митне регулювання, пов'язане з встановленням мит та митних зборів, процедури митного контролю та інші засоби проведення в життя митної політики.

Разом з тим є можливості для більш чіткого і повного визначення поняття “митна справа”.

Характерними рисами, особливостями такого феномену, як митна справа, є його комплексний характер, неоднорідність складових елементів. Це обґрунтовується природою і призначенням митної справи, в функції якої входить вирішення різнопланових завдань, задоволення різних інтересів і потреб держави, суспільства і людей, які іноді майже протилежні.

За визначенням ст. 1 МК, митна політика є складовою митної справи. Але необхідно додати ще багато елементів, які містяться у цьому складному феномені.

Якби назвати всі елементи, то структура митної справи виглядала б неоднорідною і складною;

-митна політика;

-порядок переміщення через митний кордон товарів і транспортних

засобів;

-митні режими;

-митно-тарифне регулювання;

-митні платежі;

-митне оформлення;

-митний контроль;

-митна статистика;

-визначення поняття контрабанди та проведення дізнання;

-порушення митних правил і відповідальність за них;

-провадження у справах про порушення митних правил;

-розгляд (судовий) справ про порушення митних правил.

В окремий блок треба виділити також і здійснення міжнародних відносин у питаннях митної справи,

19

Усі ці блоки різні, але їх об'єднує націленість на захист внутрішньо і зовнішньоекономічних інтересів України, їх реалізація у вигляді вирішення завдань, що покладені на митні органи, і становить митну справу.

Митну політику в цілому можна визначити як систему політикоправових, економічних, організаційних та інших широкомасштабних заходів, націлених на реалізацію і захист внутрішньота зовнішньоекономічних інтересів держави з метою активного і цілеспрямованою здійснення політичних

ісоціально-економічних перетворень в умовах формування ринкової економіки

івідповідних ринкових суспільних відносин.

Згідно зі ст. 2 Закону “Про митну справу в Україні” та ст. 213 Митного кодексу держава закріпила за собою право здійснювати митну політику на своїй території самостійно.

Митна політика становить серцевину митної справи, всі складники якої призначені для вдосконалення та ефективної реалізації цієї політики.

Митна політика історично була першою формою державного регулювання зовнішньої торгівлі. Основними засобами здійснення митної політики і; встановлення митного режиму переміщення товарів і транспортних засобів через митний кордон, застосування митних тарифів, митних податків та інших платежів.

2.4. ПРИНЦИПИ І ЦІЛІ МИТНОЇ СПРАВИ

Виходячи із завдань, які стоять перед митною справою і митною політикою, основними цілями митної справи є:

-створення законних умов для ефективної діяльності митних та інших державних органів по здійсненню митної справи, її вдосконаленню;

-забезпечення оптимальної, науково обґрунтованої організації митної системи, яка разом з іншими державно-виконавчими органами забезпечує реалізацію митної політики, у тому числі в напрямку розвитку демократичних засад митної системи і справи;

-створення надійних умов для забезпечення законних прав і свобод громадян та організацій при здійсненні митної справи;

-забезпечення захисту економічних інтересів України (захист українського ринку і національного товаровиробника).

При визначенні принципів митної справи треба виходити із положення, що важливі якісні характеристики митної політики завжди тісно пов'язані з принципами регулювання зовнішньої торговельної діяльності держави. Митна політика повинна сприяти забезпеченню економічної безпеки України. При цьому під економічною безпекою треба розуміти такий етап економіки держави, який гарантує достатній рівень соціального, політичного і оборонного існування та прогресивний розвиток держави, незалежність її політичних інтересів від можливих зовнішніх та внутрішніх економічних факторів, загроз. Митна справа як важливий державний інструмент зовнішньої економіки і забезпечення економічної безпеки держави визначається завданнями та цілями

20