ff_kks_sf_dudmf_lek

не має права встановлювати для бюджетів місцевого самоврядування обсяги відрахувань від жодного з податків.

У таблиці 3 наведено частки зарахування до місцевих бюджетів надходжень від податку на доходи фізичних осіб та плати за землю, які встановлені Бюджетним кодексом на постійній основі.

Таблиця 3. Нормативи зарахування податку на доходи фізичних осіб та плати за

Згідно з положеннями Бюджетного кодексу, доходна частина місцевих бюджетів складається з доходів, що враховуються при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів, та тих, що не враховуються. У Бюджетному кодексі вводиться поняття “кошика доходів місцевого самоврядування” для бюджетів територіальних громад (сіл, селищ, міст та їх об’єднань). Кошик доходів визначається як сукупність доходних джерел, що закріплені на постійній основі за бюджетами місцевого самоврядування і враховуються при визначенні трансфертів цим бюджетам (частина друга статті 64).

Доходами, що враховуються при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів, вважаються ті які, закріплені державою за місцевим бюджетом для забезпечення фінансування видатків, що обраховуються за фінансовими нормативами бюджетної забезпеченості. Якщо сума вказаних доходів менша за суму видатків, переданих державою і обрахованих за формулою, то на різницю даному місцевому бюджету надається трансферт (дотація вирівнювання).

Доходами, що не враховуються при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів, вважаються такі, що повністю залишаються в розпорядженні відповідного бюджету та не враховуються у розрахунках обсягів дотації

вирівнювання або обсягів вилучення. Ці доходи призначено для забезпечення видатків, які в межах діючого законодавства повністю передані на розгляд місцевих органів влади. Склад власних доходів так званого “другого кошика” визначено у статті 69 Бюджетного кодексу. Структура власних доходів бюджетів місцевого самоврядування включає надходження від місцевих податків та зборів, податку на прибуток підприємств комунальної власності, 60% надходжень від плати за землю для бюджетів міст районного значення, сіл та селищ, доходні джерела формування бюджету розвитку та інші надходження, передбачені кодексом.

4. Порядок формування міжбюджетних трансфертів відповідно до положень Бюджетного кодексу

Відповідно до положень Бюджетного кодексу обсяг трансфертів місцевим бюджетам має обраховуватися виключно на основі формульного порядку, будь-яке “ручне” регулювання суми трансфертів забороняється. Запровадження формульного порядку розподілу міжбюджетних трансфертів сприяє поліпшенню процесу підготовки місцевих бюджетів, підвищенню прозорості бюджетних рішень, забезпеченню автономності місцевих видатків, справедливому розподілу бюджетних ресурсів і стимулюванню економії місцевих видатків та мобілізації доходів.

Оскільки обсяг трансферту місцевому бюджету випливає з формульного розрахунку, цей обсяг не може більше бути предметом “торгів” чи переговорів. Як наслідок, відпадає необхідність у лобіюванні завищених обсягів трансфертів органами місцевого самоврядування, що дозволяє посадовим особам, які відповідають за стан формування місцевого бюджету, більше часу та зусиль приділяти питанням підвищення ефективності надання суспільних послуг та більш якісному управлінню бюджетними ресурсами.

У Бюджетному кодексі міжбюджетні трансферти поділені на три групи.

До першої групи належать трансферти, що здійснюються в порядку вирівнювання бюджетної спроможності на безоплатній і безповоротній основі для покриття поточних видатків:

¾дотація вирівнювання доходної спроможності бюджету;

¾трансферти, що передаються до Державного бюджету України та місцевих бюджетів з інших місцевих бюджетів.

До другої групи належать трансферти, що надаються для використання на певну мету в порядку, визначеному тим органом, який прийняв рішення про надання субвенції:

Àсубвенція на здійснення програм соціального захисту, що надається з державного бюджету;

Àсубвенція на компенсацію втрат доходів бюджетів місцевого самоврядування на виконання власних повноважень внаслідок надання пільг, встановлених державою (надається з державного бюджету);

Àсубвенція на виконання інвестиційних проектів;

Àсубвенції на утримання об’єктів спільного користування чи ліквідацію негативних наслідків діяльності об’єктів спільного користування;

Àсубвенції на виконання власних повноважень територіальних громад сіл, селищ, міст та їх об’єднань;

Àінші субвенції.

До третьої групи належать інші безумовні трансферти, що надаються на безоплатній і безповоротній основі у вигляді дотації.

Міжбюджетні трансферти, що належать до першої групи, розраховуються на формульній основі як різниця між середньодушовими видатковими потребами (обчислюються на основі єдиних фінансових нормативів бюджетної забезпеченості) та середньодушовою податкоспроможністю, помножена на кількість населення відповідної території.

У разі, якщо місто чи район мають перевищення доходів над плановими видатковими потребами, здійснюється негативний трансферт (кошти, що передаються до державного бюджету), обсяг якого визначається за допомогою формули, що застосовується для обрахунку всіх трансфертів.

4.1. Вирівнювання бюджетної забезпеченості місцевих бюджетів

Система нецільових міжбюджетних трансфертів з державного бюджету місцевим бюджетам спрямовується на вирівнювання бюджетної забезпеченості бюджетів місцевого самоврядування при одночасному створенні стимулів для проведення на місцевому рівні раціональної і відповідальної бюджетної політики і підвищення ефективності використання бюджетних ресурсів.

Під вирівнюванням бюджетної забезпеченості місцевих бюджетів розуміється система перерозподілу фінансових ресурсів, що спрямовуються на зближення можливостей органів місцевого самоврядування надавати населенню бюджетні послуги.

Хоч би які доходні джерела були надані в розпорядження місцевих бюджетів, окремі місцеві органи влади матимуть більшу податкоспроможність, ніж інші. Ця нерівність обумовлена міжрегіональною неоднаковістю обсягів баз оподаткування. Дотації вирівнювання мають на меті усунути наслідки цієї нерівності й забезпечити кожному місцевому самоврядуванню можливість надавати соціальні послуги на приблизно однаковому рівні за однакових ставок оподаткування. Оскільки дотації вирівнювання не прив’язані до фінансування конкретних видатків, ці трансферти працюють на вирівнювання видаткового потенціалу різних органів місцевого самоврядування на рівні області, міста та району.

4.2. Фінансові нормативи бюджетної забезпеченості

Бюджетний кодекс застосовує принципово новий підхід до визначення прогнозних обсягів видатків місцевих бюджетів. Якщо раніше в основі розрахунку потреб того чи іншого місцевого бюджету була кількість розташованих на відповідній території установ (лікарень, шкіл, пологових будинків, інтернатів, притулків тощо), незалежно від того, наскільки вони були завантажені та скількох мешканців обслуговували, то відтепер рівень бюджетної забезпеченості встановлюється залежно від реальної кількості кінцевих споживачів цих послуг (тих учнів, які відвідують школу, тих осіб, які лікуються в лікарні, тощо).

Згідно із статтею 94 Бюджетного кодексу, фінансові нормативи встановлюються в межах наявних бюджетних ресурсів у розрахунку на мешканця

або споживача соціальних послуг. Видаткові нормативи коригують з урахуванням відмінностей у вартості надання бюджетних послуг залежно від соціальноекономічних, демографічних, кліматичних, екологічних та інших особливостей адміністративно-територіальних одиниць.

4.3. Індекс відносної податкоспроможності

Визначення об’єктивного рівня податкового потенціалу окремого бюджету відносно інших місцевих бюджетів здійснюється за допомогою індексу відносної податкоспроможності. Цей показник відображає рівень розвитку податкової бази та не створює в органів місцевого самоврядування негативних стимулів до нарощування податкових надходжень до місцевих бюджетів.

Індекс податкоспроможності бюджетів місцевого самоврядування визначається як відношення середньодушового кошика доходів, які враховуються при визначенні обсягу трансфертів бюджету, до аналогічного кошика в середньому по місцевих бюджетах України. Після того як індекси відносної податкоспроможності визначено, їх не можна переглядати частіше ніж раз на три роки: це має стимулювати органи місцевого самоврядування до нарощування доходів.

4.4. Загальний порядок розподілу обсягу міжбюджетних трансфертів

У статті 98 Бюджетного кодексу визначено, що розподіл обсягу міжбюджетних трансфертів між державним і місцевими бюджетами визначається на основі формули, яка затверджується Кабінетом Міністрів України. Окрім цього, в статті встановлено ключові параметри, що мають бути враховані у формулі, а саме:

Àфінансові нормативи бюджетної забезпеченості та коригуючі коефіцієнти до них;

Àкількість мешканців та кількість споживачів соціальних послуг;

Àіндекс відносної податкоспроможності відповідного міста чи району;

Àпрогнозний показник кошика доходів бюджетів місцевого самоврядування;

Àкоефіцієнт вирівнювання.

Обсяг дотацій вирівнювання з державного бюджету, що надаються бюджету Автономної Республіки Крим, обласним бюджетам, бюджету міст Києва і Севастополя, бюджетам міст республіканського Автономної Республіки Крим і

обласного значення та бюджетам районів, або коштів, що передаються з цих бюджетів до державного бюджету (Ti), визначається за загальним фондом бюджету адміністративно-територіальної одиниці як різниця між розрахунковим обсягом видатків (Vi), прогнозним показником обсягу доходів (кошика доходів), що акумулюються на її території (Di) із застосуванням коефіцієнта вирівнювання αi за єдиним типом формули:

Ti = α i (Vi — Di)

Прогнозні показники видатків, що враховуються при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів, визначаються як добуток від множення кількості мешканців чи споживачів соціальних послуг на відповідний єдиний фінансовий норматив бюджетної забезпеченості з застосуванням коригуючих коефіцієнтів по кожному окремому бюджету.

Розрахунок обсягу доходів, закріплених за місцевими бюджетами, здійснюється на підставі прогнозного обсягу доходів зведеного бюджету України, визначеного, у свою чергу, на підставі прогнозних основних макропоказників економічного і соціального розвитку України на плановий бюджетний період.

У разі, якщо місцевий бюджет має перевищення розрахункового обсягу доходів над розрахунковими видатковими потребами, здійснюється негативний трансферт до державного бюджету у вигляді коштів, що передаються до державного бюджету. Щоб стимулювати місцеві бюджети, які доклали зусиль до наповнення власних скарбниць, держава не вилучає повністю всю суму, а дає премію. Для цього слугуватиме коефіцієнт вирівнювання.

Зазначені кошти є додатковим фінансовим ресурсом місцевих бюджетів, що розподіляється органами місцевого самоврядування між галузями, видатки на які враховуються при визначенні міжбюджетних трансфертів.

Тема 5. Управління фінансовими ресурсами державних та комунальних цільових фондів

Література

1.Василик О. Д. Теорія фінансів: Підручник. – К.: НІОС, 2003. – 416 с. (С. 255-263).

2.Закон України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” // ВВР. – 19.12.2003. – №51 стаття 376.

3.Закон України Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття // ВВР. – 02.06.2000. – №22 стаття 171.

4.Закон України Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням // ВВР. – 06.04.2001 №14 стаття 71.

5.Закон України Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності. // ВВР. –26.11.1999 №46-47 стаття 403.

6.Кириленко О. П. Місцеві фінанси: навчальний посібник. – Тернопіль: Астон, 2004. – 140 с. (С.66-69).

7.Указ Президента України „Про Положення про Пенсійний фонд України” // ОВУ. – 16.03.2001. – №9. – стаття 350.

8.Юрій С. І., Стоян В. І., Мац М. Й. Казначейська система: Підручник. – Тернопіль: Карт-

бланш, 2002. – 590 с.(С.298-306).

9.Офіційна вебсторінка Міністерства праці і соціальної політики України – http://www.mlsp.gov.ua

1. Сутність, функції, роль та завдання державних позабюджетних фондів

Державні позабюджетні фонди відносяться до загальнодержавної власності. Вони мають соціальну, економічну, благодійний та іншу спрямованість. Через державні позабюджетні фонди здійснюється перерозподіл частини національного доходу на користь окремих соціальних верств населення.

Державні соціальні позабюджетні фонди – це цільові централізовані фонди фінансових ресурсів, сформовані за рахунок обов’язкових платежів і відрахувань юридичних і фізичних осіб і призначені для реалізації конституційних прав громадян на пенсійне забезпечення, соціальне страхування, соціальне забезпечення.

Державні соціальні позабюджетні фонди включають:

•Пенсійний фонд України;

•Фонд соціального страхування на випадок безробіття;

•Фонд соціального страхування від тимчасової втрати працездатності;

•Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві; За допомогою позабюджетних фондів держава і муніципальні утворення

вирішують найважливіші соціальні задачі:

•соціальний захист населення;

•підвищення життєвого рівня населення;

•соціальну орієнтацію безробітного населення.

•надання соціальних послуг населенню.

Акумуляція засобів в позабюджетних Фондах дозволяє нагромаджувати джерела фінансування для виплат пенсій, допомог, стипендій і т.п.

Основним джерелом формування коштів фондів загальнообов’язкового державного соціального страхування визначені страхові внески страхувальників – роботодавців та застрахованих осіб (крім Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, в який внески сплачують лише роботодавці), асигнування державного бюджету; суми фінансових санкцій, застосованих до підприємств, установ, організацій та фізичних осіб за порушення встановленого порядку сплати страхових внесків та використання коштів фондів, а також суми адміністративних штрафів, накладених на посадових осіб та громадян за такі порушення; прибуток, одержаний від тимчасово вільних коштів фондів, у тому числі резерву коштів фондів, на депозитному рахунку; благодійні внески підприємств, установ, організацій та фізичних осіб; інші надходження відповідно до законодавства України.

З переходом до ринкових відносин дедалі очевидною стає необхідність участі працівників у фінансуванні фондів соціального страхування, що дає їм можливість самим впливати на рівень свого соціального захисту в разі настання страхових випадків.

страхування через систему податків до системи внесків має принципове значення, оскільки поняття “соціальний податок” та “страхові внески” різняться як за соціально – економічною природою, так і за роллю і призначенням у соціальному захисті. Страхові внески – це форма резервування заробітної плати, яка забезпечує матеріальні виплати та надання соціальних послуг працівникам в разі настання страхового випадку.

Розміри внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування щорічно встановлюються Верховною Радою України відповідно для роботодавців і застрахованих осіб з кожного виду страхування на календарний рік одночасно із затвердженням Державного бюджету України. Кошти цільових страхових фондів не включаються до складу Державного бюджету України.

Доходи і витрати державної позабюджетної фонди утворюють його бюджет, призначений для фінансового забезпечення задач і виконуваних функцій. Проекти бюджетів державних позабюджетних фондів розробляються їх органами управління і представляються до органів виконавської влади, які передають їх на розгляд законодавчих або представницьких органів влади. Вони представляються одночасно з проектами відповідних бюджетів на черговий фінансовий рік.

Бюджети позабюджетних фондів виносяться на розгляд і Верховної Ради України і приймаються у формі законів одночасно з ухваленням закону про державний бюджет.

Джерелами формування доходів бюджетів позабюджетних фондів є:

•обов’язкові платежі, передбачені відповідними законодавчими актами;

•добровільні внески юридичних і фізичних осіб;

•інші доходи.

Страхові тарифи для роботодавців та найманих працівників на загальнообов’язкове державне соціальне страхування у 2005 році