ff_kks_sf_dudmf_lek

самостійно чи обслуговується централізованою бухгалтерією, для забезпечення своєї діяльності складає індивідуальні кошториси і плани асигнувань за кожною виконуваною нею функцією. Усі видатки цих установ визначаються на основі кошторису, а тому порядок планування і фінансування видатків називається кошторисним.

Кошторис доходів і видатків бюджетної установи, організації є основним плановим документом, який підтверджує повноваження щодо отримання доходів та здійснення видатків, визначає обсяг і спрямування коштів для виконання нею своїх функцій та досягнення цілей, визначених на рік відповідно до бюджетних призначень. Бюджетним призначенням є повноваження, яке надано головному розпорядникові коштів бюджету Законом України про Державний бюджет, постановою Верховної Ради Автономної Республіки Крим, рішенням місцевої ради про місцевий бюджет, що має кількісні та часові обмеження. Таке призначення дає змогу Міністерству фінансів України, Державному казначейству або місцевому фінансовому органу надавати бюджетні асигнування для здійснення платежів на конкретні заходи за рахунок коштів відповідного бюджету.

Установам можуть виділятися бюджетні кошти тільки за наявності затверджених кошторисів і планів асигнувань. При цьому установи мають право брати зобов’язання та витрачати бюджетні кошти на цілі і в межах, установлених затвердженими кошторисами і планами асигнувань. Зобов’язання – це будь-яке розміщення замовлення, укладення контракту (угоди), придбання товару, одержання послуги чи інші ідентичні операції протягом бюджетного року, згідно з якими необхідно буде здійснити платежі з бюджету протягом цього ж бюджетного року або в майбутньому.

7. Складання бюджетного розпису

Основою для виконання Державного і місцевих бюджетів є розпис. Розпис Державного бюджету України складає Міністерство фінансів України на підставі показників затвердженого бюджету в місячний термін після прийняття закону про

Державний бюджет України. Розпис бюджету Автономної Республіки Крим складає Міністерство фінансів АРК; обласних і міських (міста Київ і Севастополь) бюджетів – головні фінансові управління обласних і міських державних адміністрацій; районних, міських (міст республіканського (Автономна Республіка Крим) і обласного значення) – фінансові управління відповідних виконавчих органів; міських (міст районного значення), сільських і селищних – виконавчі органи міських, сільських і селищних Рад.

Розпис Державного бюджету України на відповідний рік включає: розпис доходів, розпис фінансування і розпис асигнувань державного бюджету. Ці розписи поділяються на річний і помісячний розпис доходів, розпис фінансування та розпис бюджетних асигнувань і кредитування загального фонду. Помісячний розпис спеціального фонду до 2004 р. не складався.

8. Організація і порядок виконання дохідної частини бюджету

Основою успішного виконання бюджетів усіх рівнів є своєчасне і повне надходження доходів, яке забезпечується раціонально організованою системою їх стягнення. Система мобілізації доходів повинна забезпечити рівномірне, регулярне і стійке надходження коштів на рахунки бюджету, а також таке їх документальне оформлення, яке дало б змогу фінансовим органам мати своєчасну інформацію про виконання плану за доходами. Зарахування коштів на рахунки бюджету повинно здійснюватися в короткі терміни. Одночасно мають забезпечуватися відповідні зручності платникам.

Установленою системою стягнення доходів бюджету передбачено, що для переважної частини доходів обчислення сум платежів та їх перерахування у бюджет здійснюють самі платники. Це значно прискорює процес мобілізації доходів. Безпосередню роботу з обліку і контролю за правильним обчисленням, своєчасним і повним внесенням платежів у бюджет покладено на податкові органи.

Юридичні та фізичні особи вносять податки і збори до бюджету у безготівковій або готівковій формах через установи банків (у яких вони

обслуговуються), установи Державного комітету зв’язку України, установи Державного ощадного банку України. Доходи зараховуються на рахунки бюджетів, відкриті в органах Державного казначейства України.

9. Організація, форми і методи фінансування видатків бюджету

Видаткова частина бюджету являє собою зведення бюджетних асигнувань конкретним міністерствам і відомствам, об’єднанням та установам, управлінням і відділам виконавчих органів місцевого самоврядування. Головне завдання щодо виконання видаткової частини бюджету – забезпечення раціонального використання державних коштів на всіх ділянках бюджетного фінансування.

Порядок фінансування з відповідної ланки бюджетної системи встановлюється центральним органом державної виконавчої влади у сфері фінансової діяльності – Міністерством фінансів.

Фінансування із бюджету – це перерахування коштів на рахунки розпорядників бюджетних коштів (особові, реєстраційні, спеціальні реєстраційні, поточні) з казначейського рахунка (або рахунка відповідного бюджету), які відкриті в банківських установах і в органах казначейства в межах, визначених у фінансових планах та кошторисах і затверджених у бюджеті.

Установи, підприємства й організації фінансуються за рахунок того бюджету, в якому були передбачені для них необхідні асигнування. Бюджетні асигнування – це планові суми, в межах яких можуть здійснюватися видатки з бюджету.

Фінансування з бюджету здійснюється на основі двох основних принципів: плановості та цільового характеру використання бюджетних коштів. Принцип плановості означає обов’язкову умову законодавчого затвердження даних видатків. Цільовий характер використання бюджетних коштів означає вимогу до розпорядників коштів використовувати виділені кошти за їх цільовим призначенням.

Виділяють такі форми бюджетного фінансування:

1) бюджетні інвестиції, які можуть здійснюватись у вигляді фінансування

капітальних вкладень, проектного фінансування конкретного інвестиційного проекту та придбання частки акцій чи прав участі в управлінні підприємством;

2)бюджетні кредити – надання коштів з бюджету суб’єктам підприємництва на поворотній і платній основі. Вони відрізняються від банківських кредитів порівняно нижчим рівнем процент них ставок та наданням на більш пільгових умовах;

3)кошторисне фінансування означає виділення бюджетних асигнувань на основі спеціального планово-фінансового документа – кошторису. Визначає у безповоротному і безоплатному порядку обсяги коштів на фінансування певних об’єктів (про грам, заходів) з визначенням їх цільового призначення і розподілом за окремими періодами фінансування;

4)державні трансферти – це невідплатні і безповоротні платежі з бюджету юридичним і фізичним особам, які не призначені для придбання товарів чи послуг, надання кредиту або на виплату непогашеного боргу. Державними трансфертами є державне субсидіювання (державні субсидії, державні субвенції, державні дотації) і державна допомога населенню.

Державні субсидії – всі невідплатні поточні бюджетні виплати підприємствам та громадянам, які не передбачають компенсації у вигляді спеціально обумовлених виплат або поставки товарів чи надання послуг в обмін на проведені платежі. Наприклад, в Україні громадянам, які мають відповідні підстави, надається щомісячно адресна грошова субсидія для відшкодування витрат на плату за користування житлом або його утримання).

10. Порядок обслуговування державного бюджету за видатками

Відповідно до статті 51 Бюджетного кодексу виділяють такі стадії виконання державного бюджету за видатками:

1)встановлення бюджетних асигнувань розпорядникам бюджетних коштів на основі затвердженого бюджетного розпису;

2)затвердження кошторисів розпорядникам бюджетних коштів;

3)взяття бюджетних зобов’язань;

4)отримання товарів, робіт і послуг;

5)здійснення платежів;

6)використання товарів, робіт і послуг на виконання бюджетних програм. Для того, щоб клієнти казначейства мали змогу здійснювати операції з

грошовими коштами, останні відкривають для розпорядників та одержувачів коштів рахунки. Розрізняють наступні види рахунків:

Особовий рахунок – для головних розпорядників коштів та розпорядників другого ступеня. Призначений рахунок для перерозподілу відкритих асигнувань для нищестоящих установ та організацій;

Реєстраційний рахунок – для розпорядників третього ступеня. Відкриваються для здійснення з нього видаткових виплат;

Спеціальний реєстраційний рахунок – для розпорядників третього ступеня. Відкривають для здійснення видаткових операцій за коштами спеціального фонду бюджету.

Зобов’язання, що випливає з договорів (угод, замовлень), згідно з якими розпорядник бюджетних коштів як споживач товарів, робіт і послуг повинен сплатити належну суму виконавцю за умови реалізації цих договорів, визначається як юридичне зобов’язання, чи зобов’язання.

Зобов’язання розпорядника бюджетних коштів сплатити кошти за надані товари (послуги) чи інші операції на виконання зобов’язання визначається як

фінансове зобов’язання.

Органи Державного казначейства приймають від розпорядників коштів та одержувачів, які в них обслуговуються, реєстри зобов’язань у межах залишків на відповідних бухгалтерських рахунках «Асигнування на взяття зобов’язань», а реєстри фінансових зобов’язань – у межах залишків невиконаних зобов’язань та обліковують зобов’язання і фінансові зобов’язання розпорядників та одержувачів бюджетних коштів на відповідних бухгалтерських рахунках.

Література

1.Кириленко О. П. Місцеві бюджети України (історія, теорія, практика). – К.: НІОС, 2000. – 384 с.

2.Кириленко О. П. Місцеві фінанси: навчальний посібник. – Тернопіль: Астон, 2004. – 140 с.

3.Улюкаев А.В. Проблемы государственной бюджетной политики: Науч.-практич. Пособие. –

М.: Дело, 2004. – 544 с.

4.Бланкарт Шарль. Державні фінанси в умовах демократії: Вступ до фінансової науки / Пер. з нім. С. І. Терещенко та О. О. Терещенка; Передмова та наук. редагування В. М. Федосова. –

К.: Либідь, 2000. – 654 с. (С.592-636).

5.Європейська хартія місцевого самоврядування: ратифікована Законом України “Про ратифікацію Європейської хартії місцевого самоврядування” від 15.07.1997 № 452/97-ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1997. – № 38. – С. 249.

6.Циммерманн Х. Муницыпальные финансы: Учебник / Пер. с нем. – М.: Издательство „Дело и Сервис”. – 2003. – 352 с.

7.Фурдичко Л., Гайдис Л. Міжбюджетні відносини в Україні в сучасних умовах. // Регіональна економіка. – 2004. – № 2. – С. 225-229.

8.Швець В. Я. Концептуальні підходи до вдосконалення системи міжбюджетних відносин. //

Фінанси України. – 2005. – № 3. – С. 23-31.

9.Бак Н. А. Міжбюджетні відносини як складова бюджетного регулювання. // Фінанси України. – 2002. – № 5. – С. 78-82.

1. Теоретичні засади міжбюджетних відносин

Одними з найважливіших і складних проблем державних фінансах у кожній країні є ефективна організація відносин в середині бюджетної системи, а саме між бюджетом центрального уряду і бюджетами органів місцевого самоврядування; проведення перерозподілу бюджетних ресурсів, зумовленого об’єктивними відмінностями в рівнях соціально-економічного розвитку окремих територій; здійснення фінансового вирівнювання з метою забезпечення конституційних гарантій населенню незалежно від місця його проживання.

Концептуальні засади побудови міжбюджетних відносин загалом залежать від економічної системи держави і мають принципові відмінності в умовах ринкової і командної економіки. В тоталітарних країнах центральне місце в бюджетній системі займає державний бюджет, за допомогою якого проходить перерозподіл значної

частини створеного валового продукту; місцеві бюджети не відіграють суттєвої ролі і мають другорядне значення. В бюджетних системах демократичних країн акценти розставлені принципово по-іншому: бюджет центрального уряду і бюджети місцевої влади функціонують у межах єдиної бюджетної системи на основі розподілу повноважень між органами державної влади і місцевим самоврядуванням. Причому, відповідно до загальносвітової тенденції розвитку і зміцнення інституту місцевого самоврядування та збільшення його впливу на суспільні процеси, роль місцевих бюджетів у складі державних фінансів постійно зростає.

Бюджетний кодекс України визначає міжбюджетні відносини наступним чином: міжбюджетні відносини – це відносини між державою, Автономною Республікою Крим та місцевим самоврядуванням щодо забезпечення відповідних бюджетів фінансовими ресурсами, необхідними для виконання функцій, передбачених Конституцією та законами України.

Завдання бюджетного регулювання:

•досягнення відповідності між видатками і доходами місцевих бюджетів різних видів, тобто їх збалансування;

•забезпечення рівномірності у надходженні доходів для запобігання перебоїв у фінансуванні видатків;

•створення зацікавленості органів місцевого самоврядування у повній мобілізації доходів на своїй території;

•забезпечення самостійності у використанні додатково одержаних коштів у процесі виконання місцевих бюджетів;

•перерозподіл бюджетних ресурсів між «багатими» і «бідними» у фінансовому відношенні територіями;

•ув’язка обсягів одержаної фінансової допомоги з конкретними зусиллями по мобілізації податків і зборів, залученні додаткових доходних джерел;

•здійснення фінансового вирівнювання.

2. Розмежування видатків за видами бюджетів

УБюджетному кодексі України розмежування видатків між державним бюджетом і місцевими бюджетами здійснено відповідно до встановленого конституційного рівня повноважень та основних принципів. Розмежування видатків за видами бюджетів здійснено для забезпечення стабільного та уніфікованого порядку фінансування суспільних послуг, встановлення відповідальності за якість надання цих послуг та максимального наближення послуг до їх безпосереднього споживача.

УБюджетному кодексі встановлено розмежування видів видатків між бюджетами згідно з такими принципами:

Àмаксимальної відповідності видаткових повноважень на надання бюджетних послуг рівню органу влади, за яким встановлена відповідальність за правове врегулювання, фінансове забезпечення та здійснення цих послуг (принцип відповідності);

Àконцентрації бюджетних видатків за спеціалізованими видами соціальних послуг

увидатках обласних бюджетів, що сприяє економії бюджетних коштів (так званий “ефект масштабу”).

Видаткові повноваження, що здійснюються для забезпечення конституційного

ладу держави, державної цілісності та суверенітету, незалежного судочинства, а також інші, передбачені цим Кодексом видатки, мають фінансуватися тільки за рахунок коштів державного бюджету і не можуть бути передані на виконання Автономній Республіці Крим та місцевому самоврядуванню.

Бюджетний кодекс встановлює відповідальність за фінансуванням державних соціальних програм за Державним бюджетом України. Передача коштів на здійснення цих програм на місцевому рівні передбачає механізм цільових субвенцій

здержавного бюджету.

Змісцевих бюджетів проводяться видатки, що є функціями держави, але для більш ефективного їх виконання передані органам місцевого самоврядування, а також видатки, що визначені законами України, але мають місцевий характер. Джерелами фінансування видатків місцевих бюджетів є закріплені доходи, що

враховуються при визначенні міжбюджетних трансфертів, та трансферти з державного бюджету.

Для забезпечення фінансовими ресурсами видаткових повноважень, що передані на виконання з місцевих бюджетів, Кодекс статтею 85 встановлює положення, згідно з яким держава може передавати органам місцевого самоврядування право на здійснення видатків лише за умови відповідної передачі бюджетних ресурсів у вигляді закріплених за відповідними бюджетами загальнодержавних податків і зборів (обов’язкових платежів) або їх частки, а також трансфертів з Державного бюджету України.

Закріплення переліку бюджетних послуг за видами бюджетів створює зацікавленість місцевих органів влади в підвищенні якості надання бюджетних послуг, в оптимальному розподілі бюджетних ресурсів між видами послуг залежно від потреб населення конкретної території. Крім того, тепер можна витрачати кошти на розвиток місцевих бюджетних закладів, не боячись, що наступного року ці установи переведуть на утримання з іншого бюджету.

Для досягнення основної мети регулювання міжбюджетних відносин щодо вимоги забезпечення бюджетними ресурсами встановлених видаткових повноважень видатки місцевих бюджетів розподілені на видатки, що враховуються при визначенні трансфертів, і видатки, що при цьому не враховуються. Таке розмежування видатків здійснюється тільки на стадії формування бюджетів та застосовується лише для обрахунку обсягу міжбюджетних трансфертів, що передаються з одного бюджету іншому відповідно до положень Бюджетного кодексу. Але такий розподіл зовсім не означає, що органи місцевого самоврядування позбавлені самостійності та свободи дій у прийнятті рішень відносно напрямів та обсягів видатків бюджетів у процесі складання та затвердження місцевих бюджетів. Загальний підхід полягає в тому, що уряд відповідає за фінансування видатків, які враховуються при визначенні міжбюджетних трансфертів, та зберігає за собою контроль за ефективністю витрачання цих коштів.

Статтею 91 Бюджетного кодексу визначено перелік видатків, що не враховуються при визначенні міжбюджетних трансфертів. Органи місцевого самоврядування самостійно приймають рішення про їх необхідність, структуру та обсяги, тому що до цих видатків належать передусім видатки на підтримку та розвиток комунальної інфраструктури населених пунктів, бюджетні програми та заходи місцевого значення. Основним джерелом забезпечення видатків, визначених у статті 91 Бюджетного кодексу, є доходи, що не враховуються при визначенні міжбюджетних трансфертів (так званий кошик II).Тому рівень благоустрою, комунальних послуг і власних соціальних програм на конкретній території залежить від нарощування таких доходів.

3. Закріплення доходних джерел за видами бюджетів

Бюджетним кодексом запропоновано новий порядок формування доходної частини місцевих бюджетів. Закріплення доходів за бюджетами місцевого самоврядування здійснено на засадах:

Àзабезпечення стабільності і передбачуваності надходжень для довгострокового прогнозування доходів бюджетів;

Àвстановлення взаємозв’язку між обсягами податків, що сплачуються на території, та рівнем бюджетних послуг, які отримує платник податку;

Àзакріплення переліку доходів за бюджетами місцевого самоврядування, які мають стимулювати органи місцевого самоврядування до нарощування податкової бази та мають більш стабільну базу оподаткування.

Перелік доходів, що закріплюються за місцевими бюджетами та бюджетами місцевого самоврядування, визначено у Бюджетному кодексі України за видами бюджетів та видами податків і зборів, що зараховуються до цих бюджетів.

Безумовним досягненням у частині формування доходних джерел бюджетів місцевого самоврядування є те, що Бюджетний кодекс України закріпив на стабільній основі не тільки перелік доходів бюджетів місцевого самоврядування, а й постійні відсотки їх розмежування між видами бюджетів. Рада вищого рівня більше