- •Тема 1. Міжнародна економічна система.
- •Тема 2. Міжнародна економічна діяльність.
- •Тема 3: світовий ринок товарів та послуг
- •Тема 4: світовий фінансовий ринок.
- •Тема 5. Прямі інвестиції та міжнародне виробництво.
- •Тема 6. Міжнародний кредит план
- •Тема 7 : світовий ринок праці.
- •Тема 8 . Міжнародна трудова міграція. План.
- •3. Програми економічної допомоги країнам масової еміграції
- •Тема 9. Світова валютна система.
- •Тема 10. Міжнародна регіональна інтеграція.
- •Тема 11. Глобалізація економічного розвитку. План
Тема 10. Міжнародна регіональна інтеграція.
ПЛАН.
1. СУТНІСТЬ ТА ОСНОВНІ ФОРМИ РОЗВИТКУ МІЖНАРОДНОЇ РЕГІОНАЛЬНОЇ ІНТЕГРАЦІЇ. ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ СВІТОВОЇ ІНТЕГРАЦІЇ.
2. ХАРАКТЕР ТА ДИНАМІКА ІНТЕГРАЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ У ЗАХІДНІЙ ЄВРОПІ.
3. ПОРІВНЯЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ІНТЕГРАЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ В АМЕРИЦІ, АЗІЇ ТА АФРИЦІ.
Як основна складова інтеграційних зв»язків міждержавна інтеграція в економічній сфері представляє собою:
об»єктивний процес зближення і поступового об»єднання національних економічних систем на основі інтернаціоналізації господарського життя;
сучасний найвищий рівень розвитку міжнародних економічних відносин, що охоплює всі форми взаємодії господарювання суб»єктів країн – членів інтеграційного союзу, який реалізує спільну міжнародну економічну політику.
Інтеграція має декілька рівнів: 1. взаємодія на рівні підприємств та організацій ( створення ТНК); 2. взаємодія на рівні держав; 3. взаємодія на рівні партій та організацій, соціальних груп, окремих громадян різних країн; 4. інтеграційне угрупування як результат міжнародного об»єднання.
Багато численні інтеграційні об»єднання, які розвиваються, і існують в міжнародній економіці, ставлять перед собою схожі або аналогічні цілі. Їх умовно можна поділити на 5 груп: 1.використання переваг економіки масштабу; 2. створення сприятливого зовнішньоекономічного середовища; 3. вирішення задач торгової політики; 4. сприяння структурній перебудові економіки; 5. підтримка молодих та перспективних
Існує 6 основних етапів розвитку інтеграційних об»єднань:
1. зона преференційної торгівлі; 2. зона вільної торгівлі; 3. зона митного союзу; 4. спільний ринок; 5. економічний союз; 6. політичний союз.
Найбільш економічно розвинутим та найпотужнішим інтеграційним угрупуванням на сьогодні вважається Європейський Союз (ЄС). До найголовніших досягнень останніх років ЄС можна віднести:
Створення єдиної валютної системи і введення спільної для більшості країн-учасниць грошової одиниці (євро);
Проведення скоординованої соціальної, регіональної та аграрної політики;
Забезпечення конвергенції соціально-економічного розвитку та високих соціальних стандартів життя населення
Розширення кількісного складу учасників блоку ( до 27 країн).
ЄС утворився із трьох інтеграційних співтовариств:
Європейського об»єднання вугілля та сталі;
Європейського співтовариства по атомній енергії;
Європейського співтовариства.
Основу процесу інтеграції країн ЄС становлять фактори економічного та політичного характеру:
Політичні фактори: ідея інтеграції отримала широку підтримку з боку різних соціальних груп. Переживши жахи двох світових воєн, народи Західної Європи бачили в інтеграції можливість покласти край взаємним збройним конфліктам та недовірі;
Економічні фактори: передумови виникнення інтеграції полягають в невідповідності між високим рівнем економічного розвитку основних країн та вузькими рамками їхніх внутрішніх ринків.
Етапи розвитку ЄС:
1. етап зони вільної торгівлі (1958-1969).
2. етап митного союзу (1968-1976).
3. етап спільного ринку (1987-1992).
4. етап економічного союзу ( 1993 – по теперішній час).
Найбільше досягнення інтеграційного процесу в рамках ЄС стало створення єдиного внутрішнього ринку, який характеризується свободою внутріінтеграційного руху товарів, послуг, капіталу, РС, а також узгодження внутріекономічної політики країн-членів. Програма внутрішнього ринку ЄС - програма створення спільного ринку товарів та послуг. Характерні риси програми:
ліквідація тарифних та нетарифних обмежень у взаємній торгівлі товарами та послугами;
ліквідація обмежень та міждержавний рух капіталу всередині ЄС;
введення взаємного визнання фінансових ліцензій;
ліквідація національного обмеження імпорту промислових товарів з третіх країн, а введені єдині кількісні обмеження на імпорт;
введені мінімальні технічні вимоги до стандартів, взаємна визнання результатів досліджень та сертифікації;
відкриті ринки державних закупок для фірм інших країн ЄС.
Управління ЄС здійснюють 5 головних інституційних органів:
1. Європейський парламент – представницький та консультативний орган ЄС. З 1979 року депутати обираються прямим голосуванням від кожної країни ЄС терміном на 5 років. Кількість депутатів від кожної країни залежить від питомої ваги економіки члена. Парламент разом з Європейською Радою приймає рішення по питаннях внутрішнього ринку, бюджету ЄС, прийняття нових членів, укладання угоди про асоціації з країнами, що розвиваються, та співробітництво з країнами з ринковою економікою.
2. Європейська Рада – директивний орган ЄС, який збирається на періодичні засідання (не рідше 2 разів на рік) в складі голів держав та урядів країн-членів ЄС та голови Комісії ЄС. Виступає як керівний політичний орган ЄС
Голова Ради – голова держави або уряду країни ЄС, який міняється кожних 6 місяців.
3. Рада ЄС – міжурядовий орган ЄС. Засідання проводяться по мірі необхідності і збираються на рівні міністрів іноземних справ, фінансів, економіки, сільського господарства, транспорту. Найбільшою кількістю голосів володіє Німеччина, Франція, Італія, Великобританія.
4. Комісія ЄС – наддержавний виконавчий орган ЄС. Формується з членів, призначених урядами країн ЄС, терміном на 5 років. Члени Комісії не можуть отримувати інструкції від своїх урядів, вони повинні діяти в інтересах співтовариства. Кожен з них відповідає за визначену сферу діяльності ЄС.
5. Суд ЄС – судова інстанція ЄС, яка сформована з 13 суддів, що призначені на 6 років на основі взаємної домовленості між урядами країн ЄС.
До спільних фінансових інститутів ЄС відносять:
1. Європейський фонд розвитку – надає фінанси для стабілізаційних фондів.
2. Європейський інвестиційний банк – головний інвестиційний інститут ЄС, створений за рахунок внесків країн ЄС в статутний капітал та мобілізації коштів на світовому ринку капіталів.
Одна з головних задач ЄС – створення сприятливих умов для національних виробників сільськогосподарської продукції. Важливий напрям політики в рамках ЄС – стримування перевиробництва с/г продуктів та підтримка малих фермерів. Єдина аграрна політика - узгоджені дії країн ЄС по забезпеченні стабільності поставок сільськогосподарської продукції по стабільних цінах, підвищення продуктивності с/г, підтриманню життєвого рівня фермерів та сімей та підтриманню розумного рівня роздрібних цін. Основні елементи аграрної політики:
єдині ціни на сільськогосподарську продукцію всередині ЄС та єдиний механізм їх підтримання;
свобода торгівлі с/г продукції всередині ЄС, відсутність тарифних та кількісних обмежень;
На території Північної Америки з 1994 року діє Північно - Американська угода про вільну торгівлю (НАФТА) між США, Канадою та Мексикою. Незважаючи на те, що рівень взаємодії та інтегрованості північноамериканської економіки в загальному ще не досяг рівня західноєвропейського, проте в окремих сферах (передусім в торгівлі та інвестуванні) в останні роки спостерігається висока динаміка.
Наприкінці ХХ столітті спостерігається посилення інтеграційних процесів у Азіатсько - Тихоокеанському регіоні (АТР). Асоціація держав Південно-Східної Азії (АСЕАН), утворена в 1967 році, об»єднає майже всі країни Південно - східної Азії з населенням, що перевищує 480 млн.осіб і сукупним ВВП в обсязі 630 млрд. дол. Завдання перетворення АСЕАН в один із світових політичних та економічних центрів багатополюсного світу стимулювало це регіональне угрупування країн активно розв»язувати надзвичайно важливі проблеми.
Азіатсько-тихоокеанське економічне співтовариство (АТЕС) було створено в 1989 році і до нього входять 18 держав світу. В 1997 році було прийнято рішення про прийняття до організації Росії, В»єтнаму та Перу. В 1998 році Росія приєдналася до АТЕС, яка зараз об»єднає 21 країну: Австралію, Бруней, В»єтнам, Гонконг, Індонезію, Канаду, КНР, Республіку Корею, Малайзію, Мексику, Нову Зеландію, Папуа-Нову Гвінею, Перу, Росію, Сінгапур, США, Таїланд, Тайвань, Філліпіни, Чилі та Японію. Поки що не прийняті до АТЕС (хоча і подали заяви) Індія, Камбоджа, Макао, Монголія, Пакистан, Панама, Шрі-Ланка, вступ яких може відбутися не раніше 2007 року відповідно до прийнятого десятирічного мораторію на подальше розширення організації
Серед майже 20 зареєстрованих об»єднань на сьогодні в Латинській Америці найефективнішими є такі блоки:
Латиноамериканська інтеграція (Антська група, Лапландська група, Амазонський Пакт);
ЛАЕС (загально континентальна організація);
Карибський спільний ринок (КАРІКОМ);
Спільний ринок країн Південної Америки (МЕРКОСУР);
Північноамериканська зона вільної торгівлі (САФТА).
Особливість всіх латино-американських угрупувань – добре налагоджена інституційна структура.
Останнім часом з»являється зацікавленість до регіональної інтеграції в арабському світі, яка раніше диктувалася, в основному, політичними причинами, а зараз її базою виступає економічна доцільність. З 1981 року активно функціонує Рада зі співробітництва арабських країн Перської затоки, до складу якої входять Саудівська Аравія, Кувейт, Бахрейн, Катар, Об»єднані Арабські Емірати, Оман. Головна мета цього об»єднання – проведення спільної політики з видобування та експорту нафти. В 1998 році 18 країн із 92, що входять до Ліги арабських країн створили Арабську зону вільної торгівлі (АФТА), де практично ліквідовані торгові бар»єри.