Екологічна криза сучасного суспільства

Екологічна криза є однією з найсуттєвіших ознак сучасної культури. Відтоді, як людина почала всередині природного середовища вибудовувати власний світ, що згодом отримав назву «культура», людські стосунки із природою набували різних форм. Саме європейська цивілізація фундується на трансформаційному світоставленні, що, зрештою, призвело до сучасної екологічної кризи. Відповідно, щоб змінити ситуацію на краще, необхідні не лише економічні та науково-технічні заходи, але й зміни у структурах свідомості європейської людини. Потрібно осягнути природу не лише як склад ресурсів, об’єкт пізнання й перетворення, але і як буттєве середовище, яке потребує дбайливого ставлення.

Сьогодні дуже гостро стоять питання: Як зберегти й покращити якість природного середовища за умов зростання науково-технічного впливу на нього? Які повинні сформуватися відносини людини та природи за сучасних умов? Як віднайти баланс між економічним прибутком та екологічними потребами? Саме екологічну кризу сьогодні називають найбільшою розплатою за прогрес. Чорнобильська катастрофа, наслідки якої дотепер остаточно невідомі; нескінченні аварії нафтових танкерів, що завдають величезних збитків басейнові світового океану; склад повітря, яким ми дихаємо; генні мутації — цей різношерстий перелік можна нескінченно продовжувати.

Публічне усвідомлення важливості зазначених проблем почалося в середині минулого століття, маркером чого стало створення 1968 року так званого Римського клубу — міжнародної суспільної організації, що об’єднала близько ста вчених з двадцяти країн світу задля поглибленого вивчення особливостей розвитку людства в добу НТР. Головні зусилля цієї інституції були спрямовані на глобальне моделювання суспільного розвитку та проблеми футурології (прогнозування майбутнього). Дієвою формою діяльності клубу стали доповіді представників клубу, що викликали широкий суспільний резонанс. Так, 1972 року була представлена доповідь Л. Медоуза «Межі зростання», головна ідея якої — необхідність свідомого обмеження зростання за декількома параметрами: стабілізувати чисельність світового населення на рівні 1975 року, продовжити зростання капіталу до 1990 року з подальшою його стабілізацією, зменшити споживання ресурсів на душу населення до 1/8 від показників 1970 р., зменшити забруднення навколишнього середовища вчетверо порівняно з 1970 р. тощо. Було запропоновано також переорієнтувати виробництво з матеріальної сфери на сферу обслуговування, освіти, охорони здоров’я, культури. Зазначені заходи, на думку автора, допомогли б досягти глобальної рівноваги.

Друга доповідь — М. Месаровича та Е. Пестеля «Людство на роздоріжжі» (1974 р.) акцентує необхідність змін у ціннісних орієнтаціях людства, духовного та фізичного вдосконалення людини, розгортання її внутрішнього потенціалу. Як зазначає президент Римського клубу Ауреліо Печчеї в книзі «Людські якості», «будь-які нові досягнення людства, включаючи те, що зазвичай мається на увазі під розвитком, можуть ґрунтуватися лише на вдосконаленні людських якостей, і на цьому потрібно сконцентрувати всі зусилля, якщо ми хочемо зростати».

Нещодавно країни Європи домовилися скоротити на 20% виробництво, що впливає на озоновий шар, щоб спинити (або принаймні уповільнити) зміни клімату. І хоча подібні заходи доки залишаються більшою мірою декларативними, можна констатувати певний зсув у суспільній свідомості щодо екологічної проблематики.

Історичні типи взаємозв'язку природи й суспільства визначаються переходом від привласнюючого до виробляючого господарства. 1. Не виділяється із природи 2. Поділ праці, вдосконалення організації трудового процесу й знарядь праці приводить до того, що людина створює навколо себе мир "другої" природи, матеріальний і духовний мир культури. 3. Сучасний стан - глобальна екологічна криза.

1. Демографічна проблема. В 1650 році населення Землі становила 0.5млрд. людина й збільшувалося на 0,3% у рік. В 1900 році - 1,6 млрд. і збільшувалося на 0,5% у рік. В 1970 році - 3,6 млрд. і збільшувалося на 2,1% у рік. В 1991 році - 5.4 млрд. і з'явилася підбадьорююча тенденція - річний приріст населення знизився до 1,7% у рік. Хоча в абсолютних цифрах приріст продовжував зростати й становив в 1991 році 92 млн чоловік. Частка населення Землі, що проживає в розвинених країнах поступово зменшується. Якщо в 1950 році в розвинених країнах проживало 33% населення Землі, то в1980 - тільки 25%, а до 2025 року за прогнозами знизиться до 16%.

2. Нерівномірність у розподілі доходів. На початок 90-х років у світі було 157 мільярдерів, 2 мільйони мільйонерів й 1,1 млрд чоловік, доход яких становив менш одного долара в день. Доход 20% найбагатших був в 1989 році в 59 разів вище доходу 20% найбідніших. Це співвідношення в 1960 році було 30 до 1, в 1970 році - 32 до 1, 1980 року - 45 до 1.

3. Зменшення біологічної розмаїтості. З 1600 року повністю знищено 100 видів ссавців й 200 перебувають під загрозою знищення, 130 видів птахів (100 під погрозою), 500 видів рослин (3500 по погрозою).

4. Загибель тропічних лісів. На початок 90-х років у Латинській Америці площа тропічних лісів зменшувалася на 0,9% у рік, в Азії - на 1,2% у рік, в Африці - на 0,8% у рік.

5. Підвищення середньорічної температури Землі. В 1970 році середньорічна температура Землі становила 14,9 градусів, 1980 - 15,1, 1990 - 15,3, за прогнозами в 2000 - 15,5.

Дві попередніх глобальних кризи. Розвиток людства вже пережило, принаймні дві біфуркації - дві якісні зміни характеру свого розвитку. Перша перебудова відбулася ще в палеоліті й привела до твердження системи табу - зачаткам моральності, що обмежує дію біосоціальних законів. Серед них особливе місце займало табу “Не убий!”, твердження якого перевело процес розвитку людського роду з каналу біологічної еволюції в канал суспільного розвитку.

Друга перебудова відбулася в неоліті. На початку неоліту люди були, насамперед мисливцями й збирачами. Однак у зв'язку з удосконаленням зброї людство досить швидко (може бути, навіть за одне - два тисячоріччя) перевело всіх великих копитних і мамонтів - основу свого харчового раціону часів раннього неоліту, і полювання вже не могло більше забезпечити їжу людей. Людина виявилася на грані голодної смерті й була приречена на деградацію. Він мав і реальний шанс зовсім зникнути з особи Землі, як зникали багато інших біологічних видів. Зважаючи на все, багато популяцій наших предків були на грані зникнення. А деякі вимерли, не зумівши впоратися із труднощами, або були знищені іншими популяціями людини в боротьбі за ресурс, що був у них загальним.

Однак у цілому доля homo sapiens, точніше - кроманьйонців, виявилася більше благополучної й неолітичну кризу, незважаючи на те що населення планети зменшилася майже на порядок, був стартом нового зльоту в розвитку людства. Людина винайшла землеробство, а трохи пізніше й скотарство, тобто почав створювати штучні біогеохімічні цикли - штучний кругообіг речовин у природі. Тим самим він якісно змінив свою екологічну нішу й поклав початок тієї цивілізації (тим цивілізаціям), плодами якої ми користуємося ще й сьогодні й з якої зв'язані всі ті нові труднощі, не переборовши які ми навряд чи зможемо зберегтися на Землі як біологічний вид.

Обидві біфуркації мали планетарний характер. Перша мала своїм наслідком практичне припинення (точніше різке вповільнення) чисто біологічної еволюції й виділення кроманьйонця як єдиний представник нашого біологічного виду, друга сформувала ту екологічну нішу, у якій ми живемо й у цей час. Зараз людство коштує на порозі третьої перебудови такого ж масштабу.

Одними з перших, хто не тільки стали всерйоз став говорити про глобальні проблеми людства але й залучили до них суспільна увага, стали вчені й суспільні діячі з так називаного Римського Клубу. Ця міжнародна неурядова організація була створена в 1968 році з ініціативи італійського економіста, підприємця й суспільного діяч Ауреліо Печчеї (1908 - 1984). Римський клуб об'єднав зусилля вчених, політичних і суспільних діячів з більш ніж 50 країн миру. На щорічних зборах, симпозіумах, семінарах заслуховуються доповіді, які є предметом обговорення.

Конференція по розвитку й навколишнім середовищі в Ріо-де-Жанейро в 1992 році. У конференції взяли участь глави й високопоставлених посадових осіб 179 урядів. До них приєдналися сотні офіційних осіб з організацій системи ООН, представників місцевої влади, ділових, наукових, неурядових й інших кіл. Нарада в Ріо висвітлювалися 8 тисячами журналістів і результати їхньої роботи дивився, слухав і читав майже увесь світ. У результаті зустрічі в Ріо були прийняті 5 документів:

1. Ріо-де-жанейрська декларація по навколишньому середовищу й розвитку.

Її 27 принципів визначають права й обов'язки країн у справі забезпечення розвитку й добробуту людей. Ріо-де-жанейрські принципи включають наступні ідеї:

Люди мають право на здорове й плідне життя в гармонії із природою.

Сьогоднішній розвиток не повинне здійснюватися на шкоду інтересам розвитку й охороні навколишнього середовища, на благо нинішніх і прийдешніх поколінь.

2. Порядок денний на ХХ століття - історичний документ на 700 сторінках, що містить програму того, як зробити розвиток стійким із соціальної, економічної й екологічної точки зору. Порядок денний на ХХ століття передбачає варіанти запобігання погіршення стану ґрунту, повітря й води, збереження лісів і розмаїтості форм життя. У ній розглядаються питання бідності й надмірного споживання, охорони здоров'я й утворення, міст і сільських районів. Приділяється своя роль кожному: урядам, діловим людям профспілкам, ученим, корінним народам, жінкам, молоді й дітям. На Порядку денному на ХХ століття передбачене фінансування всіх сторін й аспектів програми стійкого розвитку. Усього на меті стійкого розвитку передбачається затрачати 565 млрд. доларів щорічно.

3. Заява про принципи, що стосується керування, захисти й стійкий розвиток всіх видів лісів.

4. Конвенція ООН про зміну клімату. Її метою є стабілізація концентрації газів, що викликають парниковий ефект.

5. Конвенція про біологічну розмаїтість вимагає, щоб країни вжили заходів для збереження розмаїтості живих істот і забезпечили справедливий розподіл вигід від використання біологічної розмаїтості.