- •1. Поняття адміністративно-процесуального права, його зміст та загальні риси.
- •2. Поняття доказів та їх оцінка при здійсненні провадження у справах про адміністративні правопорушення.
- •3. Предмет і метод адміністративно-процесуального права.
- •4. Заходи забезпечення провадження в справах про адміністративні правопорушення.
- •5. Адміністративно-процесуальні норми та адміністративно-процесуальні відносини.
- •7. Суб’єкти та учасники адміністративного процесу.
- •8. Обставини, що виключають провадження в справі про адміністративне правопорушення.
- •10. Оскарження і опротестування постанови в справі про адміністративне правопорушення.
- •11. Основні напрямки розвитку адміністративно-процесуального права на сучасному етапі.
- •12. Суть, мета, порядок організації адміністративно-юрисдикційної діяльності.
- •16. Види адміністративних стягнень, які накладаються органами внутрішніх справ.
- •18. Поняття, особливості та види дисциплінарних проваджень.
- •19. Структура адміністративного процесу.
- •20. Порядок здійснення дисциплінарного провадження в системі мвс України.
- •21. Поняття та види проваджень в адміністративному процесі.
- •22. Види дисциплінарних стягнень та їх характеристика.
- •23. Нормотворчі, установчі, правозастосовчі провадження в адміністративному процесі.
- •24. Стадійність в провадженнях адміністративного процесу.
- •25. Поняття та види заходів заохочення в державному управління.
- •26. Поняття стадій та їх характеристика.
- •28. Критерії класифікації проваджень на види.
- •29. Поняття та види заходів адміністративного примусу.
- •30. Різновиди проваджень в адміністративному процесі в наукових працях як вітчизняних так і зарубіжних вчених адміністративістів.
- •31. Порядок застосування заходів адміністративного примусу в діяльності міліції.
- •32. Поняття та зміст провадження по пропозиціях, скаргах, заявах громадян.
- •34. Стадії розгляду скарг, пропозицій, та інших звернень громадян.
- •35. Атестаційне провадження: поняття, зміст та процесуальний порядок здійснення.
- •36. Органи, що розглядають справи по скаргах, їх повноваження, рішення, що виносяться за результатами розгляду скарг та строки розгляду скарг.
- •37. Сутність, мета та підстави застосування міліцією адміністративно-запобіжних заходів.
- •38. Правове регулювання та порядок розгляду та вирішення справ за зверненнями громадян в органах внутрішніх справ.
- •39. Види адміністративно-запобіжних заходів, які застосовуються міліцією, підстави та порядок їх застосування.
- •40. Порядок оскарження результатів розгляду звернень громадян, що здійснювався органами внутрішніх справ.
- •41. Поняття та зміст контролю у сфері державного управління.
- •42. Поняття, завдання та принципи провадження в справах про адміністративні правопорушення.
- •43. Види контролю в діяльності овс України.
- •44. Особи, які беруть участь у провадженні в справах про адміністративні правопорушення, їх основні права та обов'язки.
- •46. Стадії провадження у справах про адміністративні правопорушення.
- •47. Поняття та зміст нагляду у сфері державного управління.
- •48. Порядок, мета та підстави адміністративного затримання та доставлення правопорушника.
- •52. Види реєстраційно-дозвільних проваджень.
- •53. Порядок здійснення провадження по видачі свідоцтв на право заняття нотаріальною діяльністю.
- •54. Порядок здійснення провадження по наданню дозволу на керування транспортними засобами.
- •57. Адміністративне судочинство в зарубіжних країн.
- •58. Провадження по реєстрації автомототранспортних засобів та провадження по здійсненню технічного огляду транспортних засобів.
- •62. Поняття виконавчого провадження.
- •63. Поняття адміністративної юстиції та ї зв’язок з адміністративним процесом.
- •66. Правовий статус державної виконавчої служби.
- •67. Система та структура адміністративних судів в Україні.
- •69. Підсудність та компетенція адміністративних судів в Україні.
- •6. Порядок складання та зміст протоколу про адміністративне правопорушення.
- •51. Контрольні повноваження у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху та порядок їх реалізації.
- •9. Органи внутрішніх справ, як суб’єкти адміністративного процесу
41. Поняття та зміст контролю у сфері державного управління.
Загалом контроль використовується для перевірки відповідності діяльності учасників суспільних відносин встановленим приписам, в рамках і межах яких вони мають діяти. Мета контрою полягає у встановленні результатів діяльності певних суб'єктів, допущених відхилень від прийнятих вимог, принципів організації, виявленні причин цих відхилень, а також у визначенні шляхів подолання перешкод для ефективного функціонування всієї системи. З допомогою контролю, який у науці управління називають «зворотним зв'язком», суб'єкт управління отримує інформацію про результати діяльності, а також про ті помилки та зміни ситуації, що можуть призвести до невиконання поставлених завдань чи отримання зовсім інших результатів. Маючи таку інформацію, можна оперативно втрутитися, привести важелі управління у відповідність з умовами, що виникають, та попередити небажані наслідки.
Держава є одним з головних су'єктів здійснення контрольної функції у суспільстві. Адже вона наділена реальними повноваженнями для впливу на суспільство, при здійсненні якого вона покладається і на засоби контролю. Отже, державний контроль є важливим видом діяльності держави, що здійснюється уповноваженими державними органами, посадовими особами і спрямований на забезпечення законності й дисципліни.
Сутність державного контролю полягає у спостереженні та перевірці розвитку суспільної системи йусіх ЇЇ елементів відповідно до визначених напрямів, а також у попередженні та виправленні можливих помилок і неправомірних дій, що перешкоджають такому розвитку. Контроль тісно пов'язаний з іншими видами державної діяльності й може входити до їх складу як певна частина. Водночас як самостійна функція управління контроль має специфічний характер. Тому контроль як певний вид діяльності можна розглядати як самостійне явище або як складову інших видів діяльності держави та функцій її органів.
42. Поняття, завдання та принципи провадження в справах про адміністративні правопорушення.
1. Принцип законності.
Процедура здійснення адміністративного принципу повинна реалізуватися відповідно до букви закону. Необхідно довести винність особи, притягнутої до адміністративної відповідальності. Адміністративне стягнення може бути накладено тільки компетентними на те органами (посадовими особами). Існують можливість оскарження рішення у справах про адміністративні правопорушення і ціла система наглядових органів, що стежать за дотриманням законності. Необхідно дотримувати як матеріальної, так і процесуальної норми законодавства.
2. Принцип оперативності.
Необхідно дотримувати стислість матеріально-правових і процесуально-правових термінів у сфері адміністративної відповідальності, принцип невідворотності адміністративної відповідальності в сполученні зі швидким реагуванням на зроблені правопорушення і своєчасне застосування до винних засобів адміністративного стягнення.
3. Принцип безпосередності.
Він складається у вимозі присутності особи, що скоїла адміністративне правопорушення, на розгляді своєї справи, його законних представників, усного провадження компетентним органом, оголошення винесеної постанови по закінченні процесу.
4. Принцип рівності сторін.
Перед законом і органом, що розглядає справа, усі громадяни, незалежно від походження, соціального і майнового положення, расової, національної приналежності, статі, освіти, мови, відносин до релігії, роду і характеру занять, місця проживання, віку рівні.
5. Принцип публічності.
Складається в тому, що провадження у справах про адміністративні правопорушення від імені держави, що делегує повноваження відповідним органам. Всі справи про адміністративні правопорушення розглядаються офіційно, провадження по них носить публічний характер.
6. Принцип гласності.
Справи про адміністративні правопорушення розглядаються відкрито, можуть залучатися представники громадськості, трудових колективів.
7. Принцип змагальності.
Змагальність виявляється в поділі функцій захисту й обвинувачення. І той і інший елементи процесу можуть характеризувати як сторону притягнутої до адміністративної відповідальності особи, так і сторону потерпілого. Органи, що розглядають справа, зобов'язані враховувати позицію учасників процесу і мотивувати в постанові прийняте рішення в справі з урахуванням думки учасників процесу.
8. Принцип національної мови.
На території України офіційне діловодство ведеться українською мовою. Громадянин України, що не володіють українською мовою, має право виступити при розгляді справ про адміністративні правопорушення тією мовою, якою він володіє.
9. Принцип об'єктивності істини.
При здійсненні провадження по адміністративних правопорушеннях доведенню й оцінці підлягають:
- факт здійснення правопорушення;
- винність (чи невинність) особи, притягнутої до адміністративної відповідальності;
- помякшуючі й обтяжуючі відповідальність обставини;
- підстави для стягнення майнового збитку і його розмір;
- підстави для припинення провадження в справі.
Доказу в справі оцінюються відповідним органом (посадовою особою) за внутрішнім переконанням, заснованому на всебічному, повному й об'єктивному дослідженні обставин справи в їхній сукупності.
10. Принцип двоступеневості.
Потерпілий і особа, притягнута до адміністративної відповідальності, мають право оскарження постанови по конкретній справі. Дана постанова може бути переглянута в органі другої інстанції.
11. Принцип диспозитивності.
Учасники адміністративно-юрисдикційного провадження за власним розсудом можуть розпоряджатися своїми правами: звертатися чи не звертатися зі скаргами в органи адміністративної юстиції, знайомитися чи не знайомитися з матеріалами справи, заявляти клопотання, користатися послугами перекладача, оскаржити постанови по справах про адміністративні правопорушення.
12. Принцип усності.
Учасники процесу по справах про адміністративні правопорушення дають усні пояснення, що записуються у відповідні протоколи.
Таким чином, у провадженні у справах про адміністративні правопорушення уповноваженими на те органами адміністративної юрисдикції реалізуються загальноюрисдикційні принципи, що мають свою специфіку, обумовлену адміністративно-правовою природою виникаючих правовідносин, регульованих за допомогою застосування адміністративно-процесуальних норм.
Відповідно до статті 245 КпАП, завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності. Іншими словами, тут зважуються дві пов'язані між собою задачі: юрисдикційна (справедливе рішення справ) і профілактична (попередження нових правопорушень).